Справа № 344/9101/17
Провадження № 22-ц/4808/616/24
Головуючий у 1 інстанції Домбровська Г. В.
Суддя-доповідач Томин
26 серпня 2024 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
головуючої Томин О.О.
суддів: Бойчука І.В., Мальцевої Є.Є.,
за участю секретаря Кузнєцова В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду від 07 лютого 2024 року, ухвалене в складі судді Домбровської Г.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Івано-Франківської міської ради, Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, Відділу державної Реєстрації (Реєстраційна Палата) ЦНАП Івано-Франківської міської ради про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності, визнання недійсним та скасування рішення та розпорядження органу приватизації та міського голови, зобов'язання вчинити дії, визначення додаткового строку на прийняття спадщини,
У липні 2017 року позивач ОСОБА_4 , правонаступником якої є ОСОБА_1 , звернулася до Івано-Франківського міського суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Івано-Франківської міської ради, Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, Відділу державної Реєстрації (Реєстраційна Палата) ЦНАП Івано-Франківської міської ради, в якому, з урахуванням уточнених та збільшених позовних вимог, просила: визнати недійсними та скасувати Свідоцтво про право власності від 29.03.2005 року на квартиру АДРЕСА_1 на ОСОБА_5 і ОСОБА_3 в рівних долях та Свідоцтво про право на спадщину за законом від 24.07.2014 року на ОСОБА_2 на 1/2 частини вказаної квартири; визнати недійсним та скасувати рішення Івано-Франківської міської ради 47 сесії шостого демократичного скликання від 23.02.2010 року за №34-47 «Про передачу громадянам у власність та надання в користуванні земельних ділянок» в частині, що стосується ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , і зобов'язати Івано-Франківську міську раду внести зміни до даного рішення із зазначенням ОСОБА_4 1933 р.н.; скасувати розпорядження органу приватизації від 20.11.2004 року за №43474 і розпорядження міського голови №632-р від 29.11.2004 року Івано-Франківської міської ради в частині, що стосується ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_2 ; зобов'язати Головне Управління Держеокадастру в Івано-Франківській області внести зміни до Додатку серії АА №148899, зареєстрованого та виданого 17.08.2010 року за №011029400501 до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №456247, кадастровий номер ділянки 2610100000:08:003:0433, загальною площею 0,0742 га, що належить ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , замінивши їх на ОСОБА_4 ; визнати за ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_1 ; зобов'язати Відділ державної реєстрації (Реєстраційна Палата) ЦНАП Івано-Франківської міської ради скасувати запис в Реєстрі прав власності на нерухоме майно щодо реєстрації права власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2 , а саме: за реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна 414609626101 та за реєстраційним номером майна 10535506, номер запису про право власності 7478037 на власника ОСОБА_3 , рішення про державну реєстрацію за номером запису про право власності 6439339 на ОСОБА_2 , номер запису про право власності 7478037 на ОСОБА_5 , і вчинити дії та внести зміни щодо приведення у відповідність інформації про державну реєстрацію права власності об'єктів нерухомого майна, а саме: вищезазначене нерухоме майно на спадкоємця позивача ОСОБА_4 - відповідно до вимог норм чинного законодавства України; визначити ОСОБА_4 додатковий строк, достатній для подання нею заяви про прийняття спадщини.
Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачами ОСОБА_6 та ОСОБА_3 порушено спадкові права ОСОБА_4 як спадкоємця першої черги за законом після смерті її матері ОСОБА_7 1908 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Так, ОСОБА_4 звернулася до державного органу нотаріату м. Івано-Франківська для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом на нерухоме майно (зокрема, квартиру АДРЕСА_1 ). Однак зазначила, що їй було відмовлено з причин необхідності подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві, а також у зв'язку з пропуском строку звернення до нотаріуса для прийняття спадщини.
Вказувала, що у зв'язку з незаконним оформленням на ОСОБА_2 та ОСОБА_3 права власності на квартиру АДРЕСА_1 , видати свідоцтво про право на спадщину на вказану квартиру не представляється можливим. А тому документи про власність на спірну квартиру на відповідачів порушують її права, у зв'язку з чим мають бути визнані недійсними.
Крім того, у зв'язку з тим, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було оформлено право власності на земельну ділянку за адресою спірної квартири, просила зобов'язати Головне Управління Держеокадастру в Івано-Франківській області внести зміни до Додатку серії АА №148899, зареєстрованого та виданого 17.08.2010 року за №011029400501 до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №456247 - кадастровий номер ділянки 2610100000:08:003:0433, загальною площею 0,0742 га, що належить громадянам ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , замінивши їх на ОСОБА_4 .
Вказала, що строк для прийняття спадщини після смерті матері пропущений нею з поважних причин, а саме: через хворобу ОСОБА_5 , який проживав з її матір'ю в одній квартирі, та через хворобу позивача.
Ухвалою суду першої інстанції від 09 лютого 2022 року зупинено провадження у справі у зв'язку з смертю позивача ОСОБА_4 - до встановлення її правонаступника.
Ухвалою суду від 05 жовтня 2023 року залучено до участі у справі в якості правонаступника позивача ОСОБА_1 .
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 07 лютого 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із даним рішенням суду, позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Вважає дане рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Вказує, що ОСОБА_5 був прописаний до однокімнатної квартири АДРЕСА_1 23.12.1972 року незаконно, оскільки на той час у квартирі проживала її бабуся ОСОБА_7 , яка користувалася квартирою на підставі одноосібного ордеру №201 від 18.09.1972 року, і померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
ОСОБА_3 згідно його паспорта вписаний з іншої області 30.01.1990 року у спірну квартиру з порушенням норм чинного на той час законодавства УРСР, оскільки отримав свій паспорт 28.03.1996 року. Однак дану обставину суд першої інстанції не взяв до уваги.
Також суд не звернув уваги на відсутність ордера на квартиру на ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , а зазначив, що в матеріалах справи є Довідка ЖЕО-8 від 06.12.2004 року про те, що ордер загублений. Хоча сторона позивача звертала увагу суду, що немає даних про дату видачі ордеру та його номер, а Довідка ЖЕО-8 та її зміст не відповідає дійсності, оскільки ордери зберігаються у житлових справах міської ради, а не у ЖЕО-8, і довідка видана вже після розпорядження голови міста від 20.11.2004 року, що підтверджує незаконність такого розпорядження.
Суд у своєму рішенні зазначив, що квартира АДРЕСА_1 не входила до складу спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_7 , оскільки не належала їй на праві власності. Але на той час така категорія як «право власності» в УРСР за тодішнім законодавством була відсутня.
Стверджує, що доказів про звернення із заявою про приватизацію спірної квартири до відповідного органу приватизації не може бути, оскільки на час проживання ОСОБА_7 такого органу в УРСР не було, а квартири почали приватизовувати вже в Україні після 1992 року, після смерті ОСОБА_7 у 1980 році.
Вважає, що судом може бути визнано правовстановлюючі документи на квартиру АДРЕСА_1 та право власності на неї недійсними, оскільки їх було отримано протиправно, не на підставі норм чинного законодавства України. А особи, які набули власність на нерухоме майно, мають також право і на земельну ділянку, на якій воно розташоване, і яка необхідна для його обслуговування.
Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Відповідач Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області подало відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що внесення змін до додатку до державного акту на право власності на земельну ділянку є неможливим у зв'язку із набуттям чинності з 1 січня 2013 року законів України «Про Державний земельний кадастр» та «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до яких повноваження територіальних органів Держземагенства у частині державної реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійною користування земельною ділянкою, договорів оренди (суборенди) та деякі інші (у тому числі і внесення виправлень до раніше виданих державних актів) припинилися. Просить в задоволенні позову ОСОБА_4 в частині зобов'язання Головного управління Держгеокадастру внести зміни до додатку до державного акта на право власності на земельну ділянку відмовити у повному обсязі, судові витрати залишити за апелянтом, розгляд справи проводити без участі уповноваженого представника Головного управління.
В судовому засіданні апеляційного суду апелянт ОСОБА_1 та її представник - адвокат Підлуський В.Д. доводи та вимоги апеляційної скарги підтримали.
Відповідачі та їх представники в судове засідання не з'явилися.
Представник Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області у відзиві на апеляційну скаргу просив розглядати справу без їх участі.
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , представники Івано-Франківської міської ради та Відділу державної Реєстрації (Реєстраційна Палата) ЦНАП Івано-Франківської міської ради причини неявки суду не повідомили. Повідомлялися про дату, час та місце розгляду справи у встановленому законом порядку.
З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, строків розгляду апеляційної скарги колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності відповідачів та їх представників.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта та її представника, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, первісний позивач у справі - ОСОБА_8 була дочкою ОСОБА_9 (т. 1, а.с. 7, 10).
Рішенням №482/1 від 13.09.1972 року виконавчого комітету Івано-Франківської міської Ради депутатів трудящих на підставі відношення КЕЧ №К-366 від 21.08.1972 року було вирішено надати ОСОБА_7 однокімнатну квартиру по АДРЕСА_2 (т. 1, а.с. 19, 22). Та 18.09.1972 року видано останній ордер №201 на дану квартиру (т. 2, а.с. 109).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 померла, що підтверджується копією Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 06.11.1980 року (т. 1, а.с. 6).
З копії Будинкової книги для прописки громадян за адресою квартири АДРЕСА_1 , заведеної 22.08.2005 року, (оригінал якої було оглянуто в судовому засіданні судом першої інстанції) вбачається, що у спірній квартирі були зареєстровані ОСОБА_5 (племінник ОСОБА_4 ) (постійне місце проживання) як домовласник (помер ІНФОРМАЦІЯ_3 та знятий з реєстрації 29.12.2012 року) та ОСОБА_3 (чоловік сестри ОСОБА_5 ) (постійне місце проживання) з 30.01.1991 року (знятий з реєстрації 31.05.2013 року) (т. 3, а.с. 225-227).
За змістом копій Справи на приватизований об'єкт нерухомого майна (квартиру АДРЕСА_1 ) 18 жовтня 2004 року ОСОБА_5 звернувся до керівника органу приватизації із заявою, в якій просив оформити передачу в приватну власність квартиру, яку займає разом з членами сім'ї на умовах найму.
До заяви додано довідку про склад сім'ї та займані приміщення; документ, що підтверджує право на пільгу по безоплатному одержанні у власність житла.
Вказану заяву підписано ОСОБА_5 та ОСОБА_3 .
Відповідно до Довідки про склад сім'ї наймача ізольованої квартири (одноквартирного будинку) та займані ними приміщення від 18.10.2004 року у квартирі за адресою АДРЕСА_2 на момент введення в дію Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» мають право на житло та прописані: ОСОБА_5 (наймач), дата прописки - ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_3 (чоловік сестри), дата прописки - ІНФОРМАЦІЯ_5 . ОСОБА_2 (сестра), зареєстрована 16.08.1989 року, знята з реєстрації.
Згідно Довідки №273 від 06.12.2004 року, виданої ЖЕО-8, ордер на квартиру АДРЕСА_1 , де проживає ОСОБА_5 , загублений, так як будинок заселений до 1949 року.
В матеріалах приватизаційної справи на квартиру також містяться відповідні приватизаційні платіжні доручення ОСОБА_5 та ОСОБА_3 (т. 2, а.с. 4-17).
Згідно Розпорядження міського голови Івано-Франківська №632-р від 29.11.2004 року «Про приватизацію квартир державного житлового фонду» затверджено розпорядження госпрозрахункової групи з приватизації державного житлового фонду та визнано право власності на квартири за громадянами згідно додатків 1-9, зокрема, за ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 27).
На підставі вказаного Розпорядження 29 березня 2005 року Госпрозрахунковою групою з приватизації державного житлового фонду видано Свідоцтво про право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 на ім'я: ОСОБА_5 та ОСОБА_3 - чоловіка сестри в рівних долях (т. 1, а.с. 23).
19 квітня 2005 року зареєстровано право приватної власності на дану квартиру за: ОСОБА_5 (1/2 частка) та ОСОБА_3 (1/2 частка), про що свідчить копія Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №7046522 від 19.04.2005 року (т. 1, а.с. 24).
Рішенням Івано-Франківської міської ради (47 сесія) шостого демократичного скликання від 23.02.2010 року №34-47 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на землю, та передано у спільну сумісну власність земельні ділянки громадянам для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, в тому числі ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , площею 0,0742 га на АДРЕСА_3 (т. 1, а.с. 26).
Згідно копії листа Головного управління Держеокадастру в Івано-Франківській області №0-9-0.331-3473/0/2-17 від 26.04.2017 року земельна ділянка, яка розташована в АДРЕСА_3 , кадастровий номер 2610100000:08:003:0433, загальною площею 0,0742 га, належить громадянам, в тому числі ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №456247 (додаток до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії АА №148899), зареєстрованого та виданого 17.08.2010 року за №011029400501 (т. 1, а.с. 34).
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 помер, що підтверджується копією Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 18.12.2012 року (т. 2, а.с. 70 (зворот)).
24.07.2014 року державним нотаріусом Першої Івано-Франківської нотаріальної контори видано Свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_5 , його сестрі ОСОБА_2 (т. 1, а.с. 25, т. 3, а.с. 228).
24.07.2014 року зареєстровано право власності ОСОБА_2 на 1/2 частину вказаної квартири, а 27.10.2014 року - право власності ОСОБА_3 на 1/2 її частину (т. 1, а.с. 13-15).
На час розгляду справи з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно встановлено, що власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 (1/2 частка у праві власності набута на підставі спадкування, 1/2 - на підставі Договору дарування 1/2 частки квартири, серія та номер: 3155, виданий 13.12.2022 року, приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Павлінський В.Д.).
Вважаючи, що приватизація ОСОБА_5 та ОСОБА_3 вказаної квартири відбулася з порушенням закону та спадкових прав ОСОБА_4 , що потягнуто, у свою чергу, неправомірне набуття вказаними особами і права власності на земельну ділянку під будинком, де розташована спірна квартира, позивач звернулася до суду з даним цивільним позовом.
На думку сторони позивача ОСОБА_4 є спадкоємцем спірної квартири після смерті ОСОБА_7 і повинна була спадкувати її за законом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що факт реєстрації місця проживання ОСОБА_5 та ОСОБА_3 у спірній квартирі на момент подання заяви про приватизацію свідчить про те, що вони відповідали статусу наймача та члена сім'ї. І їхнє на користування спірною квартирою ніким не оспорювалося у встановленому законом порядку, їх не було визнано такими, що втратили дане право користування, чи виселено зі спірної квартири. У 2004 році вони реалізували свої права на приватизацію державного житлового фонду в частині спірної квартири як наймачі, які на той час постійно в ній проживали. Після смерті ОСОБА_5 його спадкоємцем стала ОСОБА_2 (рідна сестра). Натомість реєстрації місця проживання у даній квартирі інших осіб, зокрема, ОСОБА_4 чи її правонаступника ОСОБА_1 , матеріали справи не містять, і стороною позивача такої обставини не доведено. Також доказів належності ОСОБА_7 спірної квартири на праві власності суду не надано; відтак, з моменту смерті її право користування спірною квартирою припинилося, і така не входила до складу її спадщини. Докази того, що ОСОБА_7 зверталася з належно оформленою заявою про приватизацію спірної квартири до відповідного органу приватизації або власника державного чи громадського житлового фонду, однак вона не була розглянута в установлений строк або в її задоволенні було незаконно відмовлено за наявності підстав і відсутності заборон для передачі квартири наймачеві, - в матеріалах справи також відсутні, і стороною позивача таких не надано.
Отже стороною позивача не доведено факту порушення, невизнання чи оспорювання права ОСОБА_4 діями ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , як і внаслідок прийняття оскаржуваних рішень Івано-Франківської міської ради, що є самостійною підставою для відмови в позові (у зв'язку з відсутністю порушеного права). Відповідно, відмовлено і в задоволенні позову в частині зобов'язання Головне Управління Держеокадастру в Івано-Франківській області та Івано-Франківську міську раду до вчинення дій.
Підстави для визнання за ОСОБА_4 (її правонаступником ОСОБА_1 ) права власності на спірну квартиру в порядку спадкування за законом відсутні, і така позовна вимога є необґрунтованою.
А зважаючи на відсутність самого спадкового майна, суд не вбачає підстав для задоволення позовної вимоги про надання позивачу додаткового строку для прийняття спадщини.
Апеляційний суд погоджується із такими висновками, з огляду на наступне.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
У постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року в справі №628.1475.19 (провадження №61-7554св21) зазначено, що «правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні».
У постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі №753.8671.21 (провадження №61-550св22) зазначено, що «кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду».
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено право на повагу до житла.
У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло.
Частиною 2 статті 9 ЖК України (в редакції від 21.07.2004 року) визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законодавством України.
Приватизація житла здійснюється у порядку, встановленому Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 року №2482-XII, яким передбачено, що метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин.
Частиною першою статті 1 даного Закону (тут і далі - в редакції, чинній на момент здійснення приватизації ОСОБА_5 та ОСОБА_3 ) визначено, що приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
Відповідно до частини першої статті 2 цього Закону до об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму.
Статтями 3, 5 цього Закону визначено, що приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю. При цьому, до членів сім'ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло.
Згідно з частинами другою, третьою, п'ятою статті 8 даного Закону передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку). Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина. Передача квартир (будинків) у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.
Згідно з пунктом 5 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року №56, яке було чинним на момент виникнення спірних правовідносин, передача займаних квартир (будинків) здійснюється в приватну (для одиноких наймачів) та у спільну (сумісну або часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх (віком від 18 і більше років) членів сім'ї з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).
До членів сім'ї наймача включаються лише громадяни, які постійно мешкають у квартирі (будинку) разом з наймачем або за яким зберігається право на житло.
Відповідно до пунктів 20-24 Положення при оформленні заяви на приватизацію квартири (будинку) громадянин бере на підприємстві, що обслуговує жилий будинок, довідку про склад сім'ї та займані приміщення (додатки 4, 5).
У довідці вказуються члени сім'ї наймача, які прописані та мешкають разом з ним, а також тимчасово відсутні особи, за якими зберігається право на житло. У довідці вказуються новонароджені і на них враховується норма площі, що передається безкоштовно, незалежно від строку їх народження та введення в дію Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Відомості про займані наймачем приміщення та їх площу наводяться згідно з інвентаризаційними матеріалами, які зберігаються у державному підприємстві по обслуговуванню житла. При відсутності інвентаризаційних матеріалів, або невідповідності їх інформації фактичному стану, що викликано проведенням ремонту чи реконструкцією будинку, підприємство по обслуговуванню житла відновлює їх через бюро технічної інвентаризації. Уточнення необхідних для приватизації квартир (будинків) даних шляхом обстеження можуть здійснювати підприємства, на які покладені обов'язки оформлення документів по приватизації державного житлового фонду.
Оформлена заява на приватизацію квартири (будинку) з доданими до неї довідкою про склад сім'ї та займані приміщення, а також документом, що підтверджує право на пільгові умови приватизації, подаються громадянином до органу приватизації місцевої державної адміністрації, виконкому місцевої Ради народних депутатів, чи державного підприємства, організації, установи, де вони реєструються.
Зареєстрована заява передається підприємству по оформленню документів. Орган приватизації, в разі потреби, уточнює необхідні для розрахунків дані в залежності від складу сім'ї і розміру загальної площі квартири (будинку), оформляє розрахунки (додатки 6, 7) та видає розпорядження (додаток 8). При створенні підприємства по оформленню документів ця робота виконується вказаним підприємством (крім оформлення розпорядження).
Отже, право на приватизацію квартири мають особи, які постійно проживають у цій квартирі.
Відповідно до частини другої статті 64 ЖК України до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Відтак суд першої інстанції, установивши, що на момент проведення приватизації спірної квартири ні ОСОБА_4 , ні її правонаступник ОСОБА_1 у такій зареєстровані не були, не були членами сім'ї ОСОБА_5 та ОСОБА_3 в розумінні статті 64 ЖК України, дійшов правильного висновку про відсутність порушень законодавства під час здійснення відповідачами приватизації відповідної квартири.
Схожі висновки містяться і в постанові Верховного Суду від 18 квітня 2024 року у справі №554/2744/21 (провадження №61-15272св23).
Наведене спростовує і доводи апелянта про те, що правовстановлюючі документи на квартиру АДРЕСА_1 та право власності на неї, а також на земельну ділянку, на якій вона розташована, і яка необхідна для її обслуговування, отримано протиправно, не на підставі норм чинного законодавства України.
Також судом вірно зазначено, що за час проживання у спірній квартирі мати первісного позивача - ОСОБА_7 не розпочинала процедуру її приватизації, заяву на приватизацію квартири, якою користувалася за життя, не подавала. І така не належала їй на праві власності. Відтак, з моменту смерті її право користування спірною квартирою припинилося, і така не входила до складу спадщини після її смерті.
Верховний Суд в постановах від 07.07.2021 року у справі №175/4089/18, від від 19 червня 2023 року у справі №295/2637/20, від 01 листопада 2023 року у справі №183/80/21, від 01 травня 2024 року у справі №202/5156/19 та інших вказав, що обов'язковою умовою переходу права вимоги у порядку спадкування до спадкоємців про визнання за ними права власності на квартиру, в якій проживали спадкодавці, але померли до вирішення питання відповідним державним органом про її приватизацію, є звернення спадкодавця до відповідного органу приватизації з належно оформленою заявою.
Щодо доводів апелянта про те, що на час смерті ОСОБА_7 у 1980 році не існувала така категорія як «право власності», а квартири почали приватизовувати в Україні після 1992 року, то такі також не спростовують правильності вказаних висновків суду, оскільки у громадян, які проживали в муніципальному житлі (наймачів) є довічне право користуватися квартирою, але така не може передатися у власність іншим особам. Таке житло не включається до загального переліку майна покійного і не передається у спадок.
Твердження апелянта про неправомірність реєстрації ОСОБА_5 та ОСОБА_3 у спірній квартирі не заслуговують на увагу, оскільки нічим не обґрунтовані, та не можуть свідчити про порушення прав позивача на дане майно.
Основний наймач має право зареєструвати всіх членів сім'ї в неприватизованій квартирі.
Відповідно до ст.ст. 61, 103-106 ЖК УРСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найма жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер.
Договір найма жилого приміщення може бути змінено тільки за згодою наймача, членів його сім'ї та наймодавця. Повнолітній член сім'ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім'ї, які проживають разом з ним (в тому числі тимчасово відсутніх, за якими згідно чинного законодавства, зберігається право користування житловим приміщенням), вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найма жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім'ї наймача. До членів сім'ї наймача належать чоловік (дружина), їх діти і батьки. Також членами сім'ї наймача за рішенням суду можуть бути визнані й інші особи, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Право на переоформлення закріплено і в статті 824 ЦК України. У частині 2 зазначено, що у разі смерті наймача або вибуття його з житла наймачами можуть стати усі інші повнолітні особи, які постійно проживали з колишнім наймачем, або, за погодженням з наймодавцем, одна або кілька із цих осіб. У цьому разі договір найму житла залишається чинним на попередніх умовах.
Доказом проживання буде реєстрація в муніципальній квартирі. Переукладений договір буде підставою для проживання в квартирі.
Ставши офіційним наймачем можна починати процес приватизації майна.
З огляду на викладене, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про те, що набуття ОСОБА_5 та ОСОБА_3 спірної квартири у приватну власність відбулося в порядку приватизації державного житлового фонду, а не спадкування. На момент приватизації місце проживання ОСОБА_5 та ОСОБА_3 було зареєстровано у спірній квартирі.
Відповідно, відсутні правові підстави для визнання недійсними та скасування рішення та розпорядження про приватизацію та свідоцтва про право власності на житло, зобов'язання Головне Управління Держеокадастру в Івано-Франківській області, Івано-Франківську міську раду та Відділ державної Реєстрації (Реєстраційна Палата) ЦНАП Івано-Франківської міської ради до вчинення дій.
А зважаючи на те, що спірна квартира не є спадковим майном померлої ОСОБА_7 , відсутні й підстави для задоволення позовної вимоги про надання позивачу додаткового строку для прийняття спадщини.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги правильності таких висновків місцевого суду не спростовують, а фактично зводяться до незгоди скаржника з висновками суду першої інстанції стосовно установлених обставин справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду від 07 лютого 2024 року - без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Івано-Франківського міського суду від 07 лютого 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Головуюча: О.О. Томин
Судді: І.В. Бойчук
Є.Є. Мальцева
Повний текст постанови складено 28 серпня 2024 року.