П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
28 серпня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/8814/24
Перша інстанція: суддя Тарасишина О.М.,
повний текст судового рішення
складено 20.05.2024, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Федусика А.Г.,
суддів: Бойка А.В. та Шевчук О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській, Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання протиправними та скасування рішень та зобов'язання вчинити певні дії,
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ГУПФУ в Одеській області (далі ГУПФУ), ГУПФУ в Харківській області, ГУПФУ в Черкаській області, ГУПФУ в Закарпатській, ГУПФУ в Херсонській області та просив:
- визнати протиправними та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії ГУПФУ в Харківській області від 20.10.2023 року №154750009938, рішення №154750009938 від 08.11.2023 року, яке прийняте ГУПФУ в Черкаській області, рішення про відмову у призначенні пенсії ГУПФУ в Закарпатській області №154750009938 від 19.12.2023 року та рішення про відмову у призначенні пенсії №154750009938 від 06.03.2024 року, яке прийняте ГУПФУ в Херсонській області;
- зобов'язати ГУПФУ здійснити ОСОБА_1 призначення та виплату пенсії по інвалідності з 01.08.2023 року із зазначенням до страхового стажу періодів служби в ГУНП в Одеській області з 10.12.2019 року по 15.02.2022 року та із зарахуванням до заробітної плати сум грошового забезпечення на підставі довідки ГУНП в Одеській області від 08.11.2022 року №766;
- звернути рішення до негайного виконання в межах суми стягнення за один місяць.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернувся до відповідачів із заявами про призначення пенсії. Проте, рішеннями ГУПФУ в Харківській області від 20.10.2023 року №154750009938, №154750009938 від 08.11.2023 року, яке прийняте ГУПФУ в Черкаській області, №154750009938 від 19.12.2023 року, яке прийняте ГУПФУ в Закарпатській області та №154750009938 від 06.03.2024 року, яке прийняте ГУПФУ в Херсонській області йому відмовлено у призначенні пенсії. Позивач вважає вказані рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправними та скасовано рішення про відмову у призначенні пенсії ГУПФУ в Харківській області від 20.10.2023 року №154750009938, рішення №154750009938 від 08.11.2023 року, яке прийняте ГУПФУ в Черкаській області, рішення про відмову у призначенні пенсії ГУПФУ в Закарпатській області №154750009938 від 19.12.2023 року та рішення про відмову у призначенні пенсії №154750009938 від 06.03.2024 року, яке прийняте ГУПФУ в Херсонській області.
Зобов'язано ГУПФУ в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії по інвалідності, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В решті позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду в частині відмови, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апелянт просив його скасувати та ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі.
Не погоджуючись з даним рішенням суду в частині задоволення позову, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апелянт просив його скасувати та ухвалити нове про відмову у позові повністю.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги позивача та відсутності підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача, з огляду на таке.
Як встановлено матеріалами справи та зазначено ОСОБА_1 в позовній заяві, 13.10.2023 року останній звернувся до ГУПФУ із заявою про призначення пенсії по інвалідності, надавши оригінал трудової книжки, довідку про отримані суми грошового забезпечення від 08.11.2022 №766 та наказ (витяг) від 09.02.2022 р. № 004 о/с по особовому складу.
Проте, 24.10.2023 року у ГУПФУ позивач отримав копію рішення про відмову у призначенні пенсії ГУПФУ в Харківській області від 20.10.2023 р. №154750009938, згідно якого вбачається, що страховий стаж особи становить 01 рік 7 місяців 24 дні при необхідних 4 роки, тому позивачу відмовлено в призначенні пенсії по інвалідності у зв'язку з відсутністю страхового стажу роботи, а надану довідку від 08.11.2022р. №766, видану ГУНП в Одеській області, не можливо взяти до уваги, оскільки відсутні відомості про сплату страхових внесків. (В довідці зазначено про утримані податки, а не сплачені).
02.11.2023 року позивач повторно звернувся до ГУПФУ із заявою про призначення пенсії по інвалідності надавши всі наявні та необхідні документи.
10.11.2023 року позивач у ГУПФУ отримав копію рішення №154750009938 від 08.11.2023р., яке прийняте ГУПФУ в Черкаській області, при цьому відмова ґрунтувалась на тому, що страховий стаж особи становить 01 рік 10 місяців 24 дні при необхідних 4 роки, тому до страхового стажу не зараховано період проходження служби з 10.12.2019р. по 15.02.2022 р. згідно записів трудової книжки від 10.12.2019р. АЛ № 608165 та довідки від 01.11.2023р. №908, оскільки відсутня інформація в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
15.12.2023 року позивач втретє звернувся до ГУПФУ із заявою про призначення пенсії по інвалідності.
Однак, 22.12.2023 року позивач у ГУПФУ отримав копію рішення про відмову у призначенні пенсії ГУПФУ в Закарпатській області №154750009938 від 19.12.2023р., при цьому позивачу було відмовлено з аналогічних зазначених вище підстав.
Надалі, 28.02.2024 року ОСОБА_1 знов подав до ГУПФУ заяву про призначення пенсії по інвалідності та надав додаткові документи, а саме лист ГУНП в Одеській області від 23.02.2024р. №12/143 та довідку про нараховані суми грошового забезпечення та сплачені страхові внески від 12.02.2024р. №198, видану УФЗБО ГУШІ в Одеській області.
Проте, 11.03.2024 року позивач отримав у ГУПФУ копію рішення про відмову у призначенні пенсії №154750009938 від 06.03.2024р., яке прийняте ГУПФУ в Херсонській області з підстав, які зазначені в попередніх рішеннях про відмову.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що пенсійним органом неправомірно не зараховано до страхового стажу позивача оскаржувані періоди роботи, з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку.
При цьому, для ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд першої інстанції зобов'язав ГУПФУ повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії по інвалідності, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Закон України від 05 листопада 1991 року №1788-XII “Про пенсійне забезпечення» (далі Закон №1788-ХІІ), відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій. Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих. Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.
Відповідно до ст.1 цього Закону громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Положеннями статті 5 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV) передбачено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Статтею 32 Закону №1058-IV передбачено, що особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією для осіб з інвалідністю II та III груп, зокрема від 29 років до досягнення особою 31 року включно - 4 роки.
Відповідно ч.1 ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною 2 ст.24 цього Закону встановлено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Статтею 62 Закону №1788-ХІІ передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання вимог статті 62 Закону №1788-ХІІ, КМУ Постановою від 12.08.1993р. №637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктом 3 Порядку №637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до п. 1 зазначеного Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Таким чином, трудова книжка має містити дані щодо факту перебування особи в трудових відносинах для підтвердження наявності трудового стажу та є основним документом, що підтверджує стаж роботи.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Як вбачається з матеріалів справи, на момент звернення ОСОБА_1 до ГУПФУ, позивачу виповнилось 30 років, що відповідачами не заперечуються.
Матеріалами справи встановлено, що у спірних рішеннях-відмовах про призначення та виплату позивачу пенсії по інвалідності, пенсійні органи посилаються фактично лише на те, що період проходження служби в ГУНП в Одеській області з 10.12.2019 року по 15.02.2022 року, згідно записів трудової книжки від 10.12.2019 року НОМЕР_1 та довідки від 01.11.2023 року №908, не зараховується до страхового стажу ОСОБА_1 , оскільки відсутня інформація в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Крім того, в своїх рішеннях-відмовах, пенсійний орган також зазначав, що останнім не взято до уваги надану довідку від 08.11.2022 р. №766, видану ГУНП в Одеській області, оскільки відсутні відомості про сплату страхових внесків (в довідці заначено про утримання податків, а не сплату).
Відповідно до ч.1 ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України, зокрема, у постанові від 20 лютого 2018 року у справі № 641/5501/17, частиною першою статті 24 Закону № 1058-1V передбачено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною 1 ст.20 Закону №1058-IV передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній форм.
Абзацом 9 статті 20 Закону №1058-IV зазначено, що за осіб, зазначених у пунктах 8,11 - 14 статті 11 цього Закону, страхові внески-сплачуються в порядку і строки, визначені КМУ, за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів, коштів цільових фондів, з яких цим особам сплачуються відповідно грошове забезпечення, страхові виплати, допомога, надбавка і компенсації.
В силу ч.6 ст.21 Закону №1058-IV відомості про осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 10, 12 - 15, 18 статті 11 цього Закону, подаються до територіального органу Пенсійного фонду страхувальникам-роботодавцям, відповідними підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують цим особам заробітну плату, грошове забезпечення (заробіток), допомогу.
В п.11 ч.1 ст.11 Закону №1058-IV зазначені особи, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, а саме, військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової служби), поліцейські, особи рядового і начальницького складу, у тому числі ті, які проходять військову службу під час особливого періоду, визначеного законами України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та "Про військовий обов'язок і військову службу".
За приписами ст.14 Закону №1058-IV страхувальниками відповідно до цього Закону, зокрема, є підприємства, установи, організації, військові частини та органи, які виплачують заробітну плату (винагороду), грошове забезпечення, допомогу, надбавку або компенсацію, - для осіб, зазначених у пунктах 6-9, 11 і 12 статті 11 цього Закону.
Згідно з ч.6 статті 20 Закону №1058-IV страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Базовим звітним періодом є:
для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, - календарний місяць;
для страхувальників, зазначених у пункті 5 статті 14 цього Закону, - квартал;
а осіб, зазначених у пунктах 8, 11-;14 статті 11 цього Закону, страхові внески сплачуються в порядку і строки, визначені Кабінетом- Міністрів України, за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів, коштів цільових фондів, з яких цим особам сплачуються відповідно грошове забезпечення, страхові виплати, допомога, надбавка і компенсації.
Разом з цим, Постановою КМУ від 21.08.2019р. №770 затверджено Порядок зарахування періодів служби до страхового стажу військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам начальницького і рядового складу за період з 1 січня 2004 р. по 31 грудня 2006 року, а також Порядок подання відсутніх у Державному реєстрі загальнообов'язкового державного соціального страхування персоніфікованих відомостей про грошове забезпечення та сплату страхових внесків за період з 1 липня 2000 р. по 31 грудня 2016 р., необхідних для призначення пенсій військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам начальницького і рядового складу, поліцейським. ( далі- Порядок № 770).
Відповідно до п.1 Порядку №770, цей Порядок установлює механізм, форму та строки подання до управлінь Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об'єднаних управлінь (далі - територіальні органи Пенсійного фонду України) необхідних для призначення пенсій військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам начальницького і рядового складу, поліцейським персоніфікованих відомостей про грошове забезпечення та сплату страхових внесків за період з 1 липня 2000 р. по 31 грудня 2016 р. у разі їх відсутності в реєстрі застрахованих-осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб).
Відповідно до пунктів 3, 4 Порядку №770 відомості про періоди служби, суми грошового забезпечення та сплату страхових внесків вносяться Пенсійним фондом України до реєстру застрахованих осіб на підставі інформації з податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку за формами №8 ДР і №1ДФ, які ДФС передає Пенсійному фонду України в електронному вигляді на центральному-рівні в порядку, встановленому Пенсійним фондом України та ДФС. При цьому Пенсійний фонд України обчислює щомісячні суми грошового забезпечення виходячи із середнього розміру сум доходу квартальної звітності за формами №8 ДР і №1ДФ за період, за який подано інформацію.
У разі відсутності інформації з податкового розрахунку сум доходу відомості про періоди служби, суми грошового забезпечення та сплату страхових внесків вносяться територіальними органами Пенсійного фонду України до реєстру застрахованих осіб на підставі поданого військовими частинами чи органами, які виплачують (виплачували) грошове забезпечення (далі - страхувальники), або подаються органами, які уповноважені рішеннями керівників державних органів (далі - уповноважені органи), до територіальних; органів Пенсійного фонду України у вигляді звіту за формою згідно з додатком.
Для формування звіту страхувальники або уповноважені органи та територіальні органи Пенсійного фонду України можуть обмінюватися інформацією на паперових та магнітних (електронних) носіях. При цьому територіальні органи Пенсійного фонду України аналізують отриману від страхувальників та уповноважених органів інформацію, додають інформацію, наявну в Пенсійному фонді України, та повертають таку інформацію до страхувальників або уповноважених органів для заповнення та подання звіту.
З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження отриманих сум грошового забезпечення та сплати страхових внесків до органів пенсійного органу ОСОБА_1 було надані оригінал трудової книжки, довідка про отримані суми грошового забезпечення від 08.11.2022р. №766 та наказ (витяг) від 09.02.2022р. №004 о/с по особовому складу.
Крім того, в матеріалах справи міститься лист ГУПН в Одеській області від 23.02.2024р. №Ш/143, який до того ж наявний в пенсійній справі позивача, згідно якого начальник - полковник поліції ГУНП в Одеській області ОСОБА_2 , повідомляє ГУПФУ про те, що інформація щодо ОСОБА_3 до системи персоніфікованого обліку Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування не вносилась, оскільки посада, на якій перебував позивач під час проходження служби в поліції, відповідно до норм чинного законодавства має гриф «Цілком таємно», що унеможливлює внесення даних застрахованих осіб після їх звільнення до відповідного реєстру (т. 1 а. с. 35).
На підтвердження наведених вище обставин, ГУНП в Одеській області надано ГУПФУ довідку про нараховані суми грошового забезпечення та сплачені страхові внески від 12.02.2024р. №198, видану УФЗБО ГУНП в Одеській області, яка також надавалась позивачем при звернені до відповідачів із заявами про призначення пенсії по інвалідності (т. 1 а. с. 36).
Таким чином, враховуючи те, що позивач при зверненні до органів пенсійного фонду України надав всі необхідні документи, про недоліки яких чи посилання на їх відсутність відповідачами не зазначено, посилання відповідачів про недостатній страховий стаж ОСОБА_1 за спірний період, є безпідставними та спростовано матеріалами справи.
Отже, позивач опинився в ситуації, що відповідно позбавляє його можливості забезпечити належний захист своїх прав.
Наведені вище обставини свідчать про недбале ставлення пенсійного органу до вирішення такого важливого питання як пенсійне забезпечення особи, яке гарантується статтею 46 Конституції України і визначено законодавцем як джерело існування громадянина держави.
Відтак, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції, що відповідачем безпідставно не зараховано до страхового стажу позивача оскаржувані періоди роботи на службі в поліції та наголошує, що обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Так, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративний суд, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим Кодексом адміністративного судочинства України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Разом з тим, відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.
Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно, як зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96.
Відповідно до ст.83 Закону України “Про пенсійне забезпечення» пенсії за віком та по інвалідності призначаються з дня досягнення пенсійного віку або відповідно встановлення інвалідності органами медико-соціальної експертизи, якщо звернення за пенсією надійшло не пізніше 3 місяців з дня досягнення пенсійного віку або встановлення інвалідності.
Згідно довідки до акту огляду МСЕК Серії 12 ААГ № 502116 ОСОБА_1 є особа з інвалідністю 2 групи з 01.08.2023 року (т.1 а. с.14).
Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про визнання неправомірними дій відповідачів щодо відмови позивачу у призначенні пенсії по інвалідності та зобов'язання відповідача зарахувати певний стаж роботи позивача до стажу, який надає право на отримання такої пенсії.
Разом з цим, з урахуванням ч.2 ст.9 КАС України, для повного захисту прав та забезпечення реального відновлення порушеного права позивача, на виконання приписів ст. 83 Закону України “Про пенсійне забезпечення», суд апеляційної інстанції приходить до висновку про зміну оскарженого судового рішення окружного суду із викладенням абзацу третього резолютивної частини цього рішення в наступній редакції: «Зобов'язати ГУПФУ в Одеській області здійснити та виплатити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності з 01.08.2023 року із врахуванням до страхового стажу періодів служби в ГУНП в Одеській області з 10.12.2019 року по 15.02.2022 року, із зарахуванням сум грошового забезпечення на підставі довідки ГУНП в Одеській області від 08.11.2022 року №766 та з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні».
Згідно ст. 242 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Керуючись ст.ст.134, 242, 308, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року змінити.
Викласти абзац третій резолютивної частини рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2018 року в наступній редакції:
«Зобов'язати ГУПФУ в Одеській області здійснити та виплатити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності з 01.08.2023 року із врахуванням до страхового стажу періодів служби в ГУНП в Одеській області з 10.12.2019 року по 15.02.2022 року, із зарахуванням сум грошового забезпечення на підставі довідки ГУНП в Одеській області від 08.11.2022 року №766 та з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні».
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду на протязі тридцяти днів.
Суддя-доповідач А.Г. Федусик
Судді А.В. Бойко О.А. Шевчук