28 серпня 2024 р. Справа № 480/5824/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Макаренко Я.М.,
Суддів: Любчич Л.В. , Жигилія С.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 26.09.2023, головуючий суддя І інстанції: А.Б. Діска, м. Суми, по справі № 480/5824/23
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, в якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління пенсійного фонду України в Полтавській області від 13.03.2023 №182950008041 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.01.1992 по 31.10.1997, згідно записів у трудовій книжці та період догляду за дитиною, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.03.2023 про призначення пенсії за віком, відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу період роботи позивачки з 01.01.1992 по 31.10.1997 кухарем у ГРЦ «КБ ім. академіка В.П. Макеєва» на території російської федерації оскільки, згідно спірного рішення, стаж можливо зарахувати по 31.12.1991. Період догляду за дитиною не зараховано до страхового стажу, оскільки рф припинила з 01.01.2023 участь в дії Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 26.09.2023 року позовні вимоги було задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 13.03.2023 №182950008041 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, 66, м. Полтава, Полтавська область, 36014, код ЄДРПОУ 13967927) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) період роботи з 01.01.1992 по 31.10.1997.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, 66, м. Полтава, Полтавська область, 36014, код ЄДРПОУ 13967927) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) від 06.03.2023 про призначення пенсії за віком, відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Стягнуто на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору в сумі 1073,60 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, 66, м. Полтава, Полтавська область, 36014, код ЄДРПОУ 13967927).
У задоволенні інших вимог - відмовлено.
Відповідач, не погоджуючись із таким рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 26.09.2023 року по справі № 480/5824/23 та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
В обгрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що оскаржуване рішення не грунтується на належних та допустимих доказах, судом допущено неповне з'ясування обставин справи, що мають істотне значення для розгляду справи. Також зазначає, що відповідачем правомірно не було зараховано до страхового стажу період роботи на території рф, оскільки з 01.01.2023 року рф припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 та п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного судового рішення, норм процесуального та матеріального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що позивачка є громадянкою України та 10.03.2023 досягнула 60-річного віку (а.с. 43).
06.03.2023 позивачка звернулась до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії за віком (а.с. 27, 42 звор).
У відповідності до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (із подальшими змінами та доповненнями) (далі Порядок № 22-1) передбачено, що з 01.04.2021 органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення/перерахунки пенсій в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає пенсіонер.
Враховуючи зазначене, заява позивачки від 06.03.2023 про призначення пенсії в порядку екстериторіальності розглянута ГУ ПФУ в Полтавській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 13.03.2023 № 182950008041 позивачці було відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Рішення обгрунтовано тим, що 23 грудня 2022 року набрав чинності Закон України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема, з РФ дію Конвекції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-BP та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 03 березня 1998 року № 140/98-ВР.
До страхового стажу не зараховано період роботи з 01.01.1992 по 31.10.1997 згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 , оскільки при призначенні пенсії громадянам, які працювали на території російської федерації стаж можливо зарахувати по 31.12.1991. Період догляду за дитиною 06.02.1990 р.н. не зараховано до страхового стажу, оскільки рф припинила з 01.01.2023 участь в дії Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення.
Визначений відповідачем страховий стаж ОСОБА_1 становить 26 років 07 місяців 06 днів (а.с. 7, 46).
Не погодившись із таким рішенням відповідача, позивачка звернулася із цією позовною заявою до суду.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що оскільки позивачка працювала у російській федерації в той час, коли усі вищевказані міжнародні договори були чинні, у відповідача не було підстав не зараховувати стаж роботи позивача на території російської федерації у зв'язку з набранням чинності Законом № 2783-IX.
Колегія суддів погоджується із таким рішенням суду першої інстанції в частині, що оскаржується, з огляду на таке.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Загальні умови, порядок нарахування та розмір пенсій визначаються, зокрема, законами України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ, "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV, які є чинними на час виникнення спірних відносин.
Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктами 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Як передбачено частиною другою статті 4 Закону №1058-IV, якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація (далі - Угода).
При цьому, метою вказаної Угоди є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов'язань відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди. Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов'язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.
Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).
Відповідно до статті 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно із абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом РФ "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.
Частиною другою статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
На підставі викладеного, колегія суддів зазначає, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.11.2019 у справі №676/6166/16-а, від 16.04.2020 у справі №555/2250/16-а, від 20.07.2020 у справі № 174/421/17(2-а/174/64/2017) та від 29.03.2023 у справі № 360/4129/20.
Рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав від 26.03.2008 №01-1/2-07 визначено, що норма пункту 3 статті 6 Угоди встановлює правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди. Конкретні періоди роботи для визначення середнього заробітку (доходу) при призначенні пенсії передбачаються пенсійним законодавством кожної держави-учасниці цієї Угоди.
Таким чином, під час вирішення питання про наявність у позивачки права на пенсію відповідачем повинен був бути врахований трудовий стаж та заробітна плата, набуті нею на території будь-якої з держав - учасниць Угоди, в тому числі на території російської федерації.
01.12.2022 Верховна Рада України прийняла Закон України № 2783-IX "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року" (далі Закон №2783-IX), який набрав чинності 23.12.2022 і яким постановила зупинити у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 46, ст. 417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 26, ст. 162).
29.11.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" (далі Постанова №1328), яка набрала чинності 02.12.2022 якою постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 58 Конституції України, Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
В Рішенні Конституційного Суду № 1-рп/99 від 09.02.99 щодо тлумачення частини першої вказаної статті 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України. Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.
За статтею 151-1 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.
Як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 у справі № 820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.
Таким чином, положення Закону № 2783-IX підлягають застосуванню щодо правовідносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто з 23.12.2022, а положення Постанови №1328 з 02.12.2022.
На підставі викладеного, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про припинення рф з 01.01.2023 участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, оскільки вказані обставини не стосуються періодів трудової діяльності позивача, що мали місце в період дії вказаної Угоди.
Судовим розглядом встановлено, що згідно з трудовою книжкою № НОМЕР_3 ОСОБА_1 з 08.04.1983 по 31.10.1997 працювала кухарем в КБ машинобудування, перейменованого в ГРЦ «КБ ім. академіка В.П. Макеєва» російської федерації (а.с. 8, 22 звор., 37).
Варто зазначити, що запис про спірний період у трудовій книжці позивачки заповнений відповідно до вимог Інструкції № 58 та містить всі необхідні записи, які дають можливість встановити дату прийняття та звільнення з роботи, місце роботи та накази, на підставі яких позивачка прийнята на таку роботу. Окрім того, записи засвідчені відтиском печаток підприємств та не містять ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватися в їх достовірності.
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що оскільки позивачка працювала у російській федерації в той час, коли усі вищевказані міжнародні договори були чинні, у відповідача не було підстав не зараховувати стаж роботи позивача на території російської федерації у зв'язку з набранням чинності Законом № 2783-IX.
Відтак, період роботи позивачки з 01.01.1992 по 31.10.1997 на території рф підтверджено даними трудової книжки та має бути зарахований до страхового стажу позивача.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції (в частині, що оскаржується), що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 13.03.2023 №182950008041, яким позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком, є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За пунктом 1 частини першої статті 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Згідно із статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 26.09.2023 по справі № 480/5824/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.М. Макаренко
Судді Л.В. Любчич С.П. Жигилій