20 серпня 2024 р.Справа № 440/4294/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,
за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.06.2024 р. (ухвалене суддею Кукоба О.О., повний текст якого складено 25.06.2024 р.) по справі № 440/4294/24
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 третя особа Військова частина НОМЕР_2
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 надбавки за вислугу років за період служби з 24.02.2022 р. по 31.05.2022 р.; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 надбавку за вислугу років за період з 24.02.2022 р. по 31.05.2022 р. в розмірі, передбаченому Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 р.; стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 25000 грн.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 20.06.2024 р. у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просив скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.06.2024 р. та прийняти нове, яким визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо несвоєчасного нарахуваннята невиплати позивачу надбавки за вислугу років за період служби з 24.02.2022 р. по 31.05.2022 р.; стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача моральну шкоду в розмірі 25000 грн.
У судове засідання учасники справи не з'явилися, своїх представників не направили, про дату, час і місце судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином, позивач просив розгляд справи проводити без його участі та без участі його представника, відповідач - Військова частина НОМЕР_1 подав суду клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв'язку з необхідністю представником відповідача ОСОБА_2 виконання бойових (спеціальних) обов'язків військової служби в районі ведення бойових (воєнних) дій, та у зв'язку з тим, що вказаний представник 20.08.2024 р. має бути присутньою на судовому засіданні, призначеному суддею Лубенського міськрайонного суду Полтавської області по справі № 539/1338/23, проте, доказів на підтвердження вказаних обставин відповідачем не надано, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції залишає без задоволення вказане клопотання.
Відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 КАС України, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою технічного запису не здійснювалося.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України.
Наказом начальника Черкаського РТЦКСП від 06.09.2021 р. № 41 ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу з 06.09.2021 р., у зв'язку зі звільненням з військової служби у запас за підпунктом "б" (за станом здоров'я) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", вислуга років у Збройних Силах України становить - календарна 17 років 03 місяці 02 дні, пільгова - 02 роки 01 місяць 28 днів.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 24.02.2022 р. № 39 майора ОСОБА_1 призначено на посаду командира другого стрілецького взводу першої стрілецької роти під час призову за мобілізацією на період дії воєнного стану, зараховано до списків особового складу, поставлено на всі види грошового забезпечення та визначено, що посадовий оклад позивача становить 3440 гривень, тарифний розряд - 12, шпк "старший лейтенант", встановлено щомісячну премію у розмірі 202% посадового окладу, щомісячну надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років; розмір надбавки за вислугу років не визначений.
Не погоджуючись з не нарахуванням та невиплатою йому Військовою частиною НОМЕР_1 надбавки за вислугу років за період служби з 24.02.2022 р. по 31.05.2022 р., позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачу фактично здійснені нарахування та виплата надбавки за вислугу років за період з 24.02.2022 р. по 31.05.2022 р., у зв'язку з чим відутнє порушене право.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч. 1 ст. 2 Закону України від 25.03.1992 р. № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (в подальшому - Закон №2232-XII; у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до ч. 4 ст. 2 Закону № 2232-XII, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно із ч.ч. 1-4 ст. 9 Закону № 2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (в подальшому - Постанова № 704) встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
У пп. 1 п. 6 Постанови № 704 встановлено виплачувати надбавку за вислугу років військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби та військовослужбовців розвідувальних органів), особам рядового і начальницького складу в розмірах згідно з додатком 16.
У додатку 16 визначені розміри надбавки за вислугу років військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу, зокрема: від 15 до 20 років - 40 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим (спеціальним) званням, від 20 до 25 років - 45 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим (спеціальним) званням.
Згідно із п. 8 Постанови № 704, умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються цією постановою та іншими актами Кабінету Міністрів України.
Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 р. № 260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок № 260).
Абзацом 8 пункту 2 розділу І Порядку № 260 встановлено, що до щомісячних основних видів грошового забезпечення належать, зокрема надбавка за вислугу років.
Пунктами 1, 2 розділу IV Порядку № 260 встановлено, що військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) щомісячно виплачується надбавка за вислугу років на військовій службі у відсотках посадового окладу (за основною чи тимчасово займаною посадою) з урахуванням окладу за військовим званням у таких розмірах: від 1 до 5 років - 25 відсотків; від 5 до 10 років - 30 відсотків; від 10 до 15 років - 35 відсотків; від 15 до 20 років - 40 відсотків; від 20 до 25 років - 45 відсотків; від 25 і більше років - 50 відсотків.
Вислуга років для виплати надбавки обчислюється з дня початку до дня закінчення проходження військової служби відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Згідно із абзацом 5 розділу IV Порядку № 260, для виплати надбавки за вислугу років військовослужбовцям, призваним або прийнятим на військову службу із запасу, зараховуються всі періоди попередньої служби.
Відповідно до п.п. 6, 7 розділу IV Порядку № 260, для виплати надбавки за вислугу років командир військової частини щорічно станом на 01 січня оголошує наказом вислугу років військовослужбовців. Наказ видається на підставі особових справ військовослужбовців та інших документів (за їх наявності), що підтверджують проходження військової служби. Календарна та пільгова вислуга років зазначаються окремо. Оголошення вислуги років для командира військової частини здійснюється наказом вищого командира за підпорядкованістю. Військовослужбовцям, які прибули до військової частини для подальшого проходження служби, виплата надбавки за вислугу років здійснюється на підставі інформації про вислугу років, зазначеної у грошовому атестаті. Після надходження до військової частини особової справи військовослужбовця вислуга років для виплати йому надбавки оголошується наказом командира військової частини.
Судовим розглядом встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 01.01.2023 р. № 1 "Про оголошення вислуги років військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 " оголошено календарну та пільгову вислугу років військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 станом на 01.01.2023 р., у додатку до цього наказу, а також акта підрахунку та встановлення вислуги військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 (№ зп 58) зазначений майор ОСОБА_1 , загальна вислуга - 21 рік 01 місяць 08 днів.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 проведений підрахунок вислуги років позивача станом на 01.01.2023 та оголошено таку вислугу років.
Військовою частиною НОМЕР_2 , до повноважень якої віднесено виплату грошового забезпечення військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 , на підставі вищезгаданого наказу командира військової частини НОМЕР_1 нарахована та виплачена ОСОБА_1 надбавка за вислугу років за період з 24.02.2022 р. по 31.05.2022 р. у розмірі 45% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням, що підтверджується розрахунковим листом від 28.05.2024 р.
Згідно із розподілу витрат до військової частини НОМЕР_2 від 17.05.2024 р., ОСОБА_1 виплачено кошти в розмірі 11112,01 грн., що включає доплату за вислугу років з 24.02.2022 р. по 31.05.2022 р.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Аналіз вищевказаної норми права вказує, що право на звернення до адміністративного суду обумовлено суб'єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Таким чином, позивачу фактично здійснені нарахування та виплата надбавки за вислугу років за період з 24.02.2022 р. по 31.05.2022 р., у зв'язку з чим відсутні підстави для визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати позивачу надбавки за вислугу років за період з 24.02.2022 р. по 31.05.2022 р. та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 надбавку за вислугу років за період з 24.02.2022 р. по 31.05.2022 р.
Щодо позовних вимог про відкодування моральної шкоди, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Згідно із ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною 1 статті 23 Цивільного кодексу України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи ( ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України).
Відповідно до абзацу 2 частини 3 статті 23 Цивільного кодексу України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно із п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 р., під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Позивач в обґрунтування вимоги про стягнення моральної шкоди у грошовому еквіваленті посилався на обставини допущення відповідачем протиправної бездіяльності, що мала тривалий характер, та завдала йому страждань, принижень.
Проте, позивачем ні під час розгляду справи у суді першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не надано належних та допустимих доказів заподіяння йому відповідачем моральної шкоди.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки на теперішній час позивачу відповідачем фактично здійснені нарахування та виплата надбавки за вислугу років за період з 24.02.2022 р. по 31.05.2022 р., та позивачем не надано належних та допустимих доказів заподіяння йому відповідачем моральної шкоди.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Барвінківського районного суду Харківської області від 10.04.2024 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 77, 242, 243, 308, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.06.2024 р. по справі № 440/4294/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. .
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін
Повний текст постанови складено 28.08.2024 року