28 серпня 2024 р. Справа № 440/6875/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бегунца А.О.,
Суддів: Мельнікової Л.В. , Курило Л.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 01.07.2024, головуючий суддя І інстанції: К.І. Клочко, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 01.07.24 по справі № 440/6875/24
за позовом ОСОБА_1
до військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, а саме просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по день фактичної виплати.
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по день фактичної виплати.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 17 червня 2024 року позовну заяву залишено без руху. Встановлено позивачу строк для усунення недоліків - десять днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 01.07.2024 заяву представника ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до адміністративного суду у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - залишено без задоволення.
Визнано неповажними підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду, викладені позивачем у заяві про поновлення строку звернення до суду.
Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії повернуто позивачу.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу від 01.07.2024 та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції лише викладає загальні правові позиції Верховного Суду, висловлені ним, виходячи з обставин, установлених судами саме у тій справі, без належного обґрунтування та взаємозв'язку з обставинами цієї справи.
У справі, що розглядалась Верховним Судом №560/8194/20, учасниками справи були пенсіонер та Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, а предметом спору невиплата компенсації за втрату частини пенсії у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії.
Верховним Судом у справі встановлено, що позовні вимоги обґрунтовуванні тим, що за вказаний період відповідач своєчасно не провів виплату перерахованої пенсії (пункт 1.1 постанови).
У даній справі учасниками справи є військовослужбовець та військова частина, а предметом спору невиплата компенсації за втрату частини індексації грошового забезпечення у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.
У даній справі відповідач своєчасно не провів виплату індексації грошового забезпечення.
Тобто у даній справі та у справі №560/8194/20, яка розглядалась Верховним Судом суб'єктний склад учасників відносин, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору); об'єкт і предмет правового регулювання, однаковість матеріально-правового регулювання спірних правовідносин, умови застосування правових норм (зокрема, щодо часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин); предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог, установлені судом фактичні обставини є різними, що проігноровано судом першої інстанції.
При цьому з невідомих підстав, суд першої інстанції повністю ігнорує висновки Верховного Суду висвітлені у постановах від 06 березня 2024 року №600/5050/23-а, від 08 травня 2024 у справі №600/4133/22-а, які стосуються саме строків звернення до суду по невиплаті компенсації втрати частини доходу - індексації грошового забезпечення.
Відповідач надав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скрагу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 294 Кодексу адміністративного судочинства України, окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).
Згідно з ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а судове рішення відповідно до положень ст. 317 КАС України слід змінити з мотивів його прийняття, через наступне.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції зазначив, що підстави, які зумовили звернення позивача до суду з цим позовом виникли з 01.10.2022 (першого дня наступного місяця після отримання заборгованості 31.08.2022 на виконання рішення суду № 440/8064/21 від 24.09.2021).
Однак, позивач звернувся до адміністративного суду з цим позовом лише 09 червня 2024 року, що підтверджується штампом поштової організації, тобто після спливу шестимісячного строку звернення до суду з позовом.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з мотивами суду першої інстанції з таких підстав.
Спірним є питання щодо застосування строку звернення до суду з позовними вимогами, які стосуються нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів.
Так, суд першої інстанції повертаючи позов ОСОБА_1 посилався на висновки Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20, де суд дійшов висновку про застосування шестимісячного строку звернення до суду, пропущення якого тягне за собою наслідки передбачені ст. 123 КАС України.
Колегія суддів зазначає, що заробітна плата в розумінні частини першої статті 94 КЗпП України означає винагороду, яка обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України "Про оплату праці", яка складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці працівникам у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів (стаття 1, частина перша статті 5 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 3 липня 1991 року №1282-ХII зі змінами).
Відповідно до частини першої статті 34 Закону України "Про оплату праці" компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 08.05.2024 у справі №600/4133/22-а "Норми КАС України передбачають можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Водночас у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
Разом із цим, частиною другою статті 233 КЗпП України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Відповідно до статті 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у Законі № 2050-ІІІ варто розуміти грошові доходи громадян, що вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення).
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України.
Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другій статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь яким-строком.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
З огляду на те, що вказаним Рішенням Суд надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції до змін, внесених у вказану статтю Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, відповідно до якої звернення до суду не обмежувалося будь-яким строком, однак після внесення вказаних змін, у справах про виплату працівнику всіх сум, що належать йому при звільненні, було встановлено тримісячний строк звернення до суду.
Отже, до 19 липня 2022 року Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права".
Поряд із тим, колегія суддів враховує доводи Верховного Суду викладені у вказаній вище справі, про те, посилання позивача на вказану постанову є помилковими, оскільки в рамках вказаної справи, як на момент звільнення позивача зі служби (13 вересня 2021 року), так і на момент виплати заборгованості індексації грошового забезпечення за період з липня 2015 року по лютий 2018 року (24 лютого 2022 року), частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
Між тим, у справі №600/4133/22-а, позивач звернувся до суду першої інстанції в момент дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Карантин в Україні, пов'язаний з COVID-19, діяв з 12 березня 2020 року (постанова Уряду від 11 березня 2020 року № 211) та закінчився 30 червня 2023 року (постанова Уряду від 27 червня 2023 року № 651).
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Тоді як в рамках даної справи, на момент звільнення позивача зі служби (04.12.2017) частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком, а на момент виплати заборгованості індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 04.12.2017 (31.08.2022), частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України діяла в редакції Закону №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, та встановлював тримісячний строк звернення до суду.
Разом із тим, позивач з позовом щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, звернувся лише 09.06.2024.
Тобто, як на момент виплати індексації грошового забезпечення, невчасне нарахування якої дає право позивачу на отримання компенсації, так і на момент звернення до суду, строк подання позову був обмежений тримісячним строком.
Між тим, карантин в Україні, пов'язаний з COVID-19, яким продовжено строк, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину, закінчився 30 червня 2023 року.
Відтак, відлік строку звернення до суду за захистом прав на отримання компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, розпочався з 01.07.2023, та кінцевою датою звернення до суду є 02.10.2023.
З урахуванням вказаного вище, колегія суддів доходить висновку про пропущення позивачем строку звернення до суду визначенного приписами ст. 233 КЗпП.
Стосовно посилань суду першої інстанції на висновки Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02 квітня 2024 року у справі №560/8194/20, колегія суддів вважає їх помилковими, оскільки вказані не є релевантними до правовідносин, що склались в рамках даного спору.
Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність обгрунтованих підстав для повернення адміністративного позову, однак мотиви вказаного висновку викладені з невірним тлумаченням норм які регулюють дані правовідносини.
Зважаючи на вищенаведене, апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції слід змінити в частині мотивів його прийняття.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом апеляційної інстанції були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до статті 317 КАС України, підставами для зміни рішення є рішення суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 01.07.2024 по справі № 440/6875/24 - змінити в частині мотивів його прийняття, виклавши його в редакції цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя А.О. Бегунц
Судді Л.В. Мельнікова Л.В. Курило