м. Вінниця
27 серпня 2024 р. Справа № 120/2345/24
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовано протиправними діями відповідача щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку. Так, наголошує, що відповідачем було невчасно здійснено остаточний розрахунок. Відтак, відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити йому середньомісячний заробіток за час затримки розрахунку.
Відповідач скористався своїм правом на подання відзиву, у якому заперечив проти задоволення позовних вимог. Зокрема, наголосив, що позивач не був звільнений із військової служби, а виключення із особового складу військової частини НОМЕР_2 відбулось з підстав переміщення його на інше місце служби. Відтак, норма стосовно того, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
З матеріалів справи встановлено, що позивач проходив військову службу у період з 23.08.2005 року по 25.01.2021 року у Командному Центрі Повітряних Сил Збройних Сил України та Операційного командування Повітряних Сил Збройних Сил України, які перебувають на усіх видах грошового забезпечення військової частини НОМЕР_2 .
Відповідно до Витягу із послужного списку № 9/2/10/486 від 04.05.2023 року позивач був направлений на нове місце служби в м. Київ, у зв'язку із чим виключений з 25.01.2021 року із особового складу військової частини.
У зв'язку із незгодою позивачки із проведеним розрахунком, він звернувся за захистом своїх прав до суду.
Так, за результатами розгляду адміністративної справи № 120/8269/23 зобов'язано військову частину А0549дійснити ОСОБА_1 перерахунок його грошового забезпечення з 29.01.2020 року по 25.01.2021 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2020 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, з врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання вказаного рішення відповідачем 22.02.2024 року виплачено кошти в сумі 58237,13 грн.
Вважаючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником при звільненні у повному обсязі є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд керується таким.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20.12.1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-ХІІ).
За приписами статті 1 Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною другою статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Абзацом першим частини першої статті 9 Закону № 2011-ХІІ обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
В свою чергу, за правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
19.07.2022 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-IX, яким внесено зміни до статті 117 КЗпП України за змістом яких роботодавець повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Стаття 116 КЗпП оперує поняттям всі суми, що належать працівнику, а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
Чинне законодавство передбачає обов'язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби всі належні йому суми на день виключення зі списків особового складу військової частини.
Відтак, грошове забезпечення належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.
Положеннями статті 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз такого правового врегулювання вказує, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Відтак, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17 дійшла висновку, що під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
В свою чергу положеннями статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" визначено підстави звільнення військовослужбовців з військової служби, зокрема, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Військовослужбовці, звільнені із строкової військової служби в запас або у відставку, забезпечуються відповідним обмундируванням за переліком, установленим Міністерством оборони України, проїзними документами до місця проживання, харчуванням на час перебування в дорозі, грошовою допомогою в розмірі, встановленому Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці строкової військової служби за їх бажанням можуть бути звільнені в запас у власному цивільному одязі.
Військовослужбовці, які набули права на пенсію за вислугу років, а також ті, що є ветеранами війни або учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і до досягнення встановленого граничного віку їх перебування на військовій службі залишилося п'ять і менше років, на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби з підстав, передбачених підпунктами "в" пунктів 1 частин п'ятої та шостої цієї статті.
Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до відповідних районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані Служби безпеки України - до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, військовозобов'язані Служби зовнішньої розвідки України - до відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік.
Пунктами 233, 241, 242 , 243 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президентом України №1153/2008 від 10.12. 2008 року визначено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.
Після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Після видання наказу про звільнення військовослужбовця з військової служби підстава звільнення зміні не підлягає, якщо при звільненні не допущені порушення законодавства і не виникли нові обставини, пов'язані зі звільненням.
Таким чином, звільнення здійснюється на підставі наказу та на день такого звільнення і виключення зі списків особового складу військової частини військовослужбовець має бути повністю забезпечений грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
Пунктами 233, 241, 242, 243 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затвердженого указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008 визначено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.
Після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Тобто, суд наголошує, що звільнення здійснюється на підставі наказу та на день такого звільнення і виключення зі списків особового складу військової частини військовослужбовець має бути повністю забезпечений грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
Разом з цим, пунктом 40 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України у разі переміщення по службі військовослужбовця з однієї військової частини до іншої для дальшого проходження військової служби дія контракту про проходження військової служби не припиняється. Окремі умови контракту за новим місцем служби можуть бути переглянуті та засвідчені підписами сторін контракту.
Тобто, суд акцентує увагу на тому, що "переміщення на нове місце військової служби" та "звільнення з військової служби" не є тотожними поняттями, тобто військовослужбовець має право на відшкодування середнього заробітку лише в разі звільнення з військової служби.
Відповідно до матеріалів справи, зокрема довідки від 06.03.2024 року № 216, 09.02.2021 року наказом командира в/ч НОМЕР_2 № 6 від 08.02.2021 року позивача було виключено зі списків особового складу військової частини у зв'язку з переведенням у військову частину НОМЕР_3 АДРЕСА_1 для подальшого проходження служби в лавах Збройних Сил України.
Відповідно до Витягу із послужного списку № 9/2/10/486 від 04.05.2023 року позивач був направлений на нове місце служби в м. Київ, у зв'язку із чим виключений із особового складу військової частини НОМЕР_2 .
Таким чином, позивач не був звільнений із військової служби, а виключення із особової складу військової частини, що перебуває на грошовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 , відбулось з підстав переміщення його на інше місце служби.
Відтак, норма стосовно того, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Принагідно суд зауважує, що середній заробіток виплачується лише при звільненні та підлягає застосуванню, як міра відповідальності це несвоєчасний розрахунок при звільненні, натомість у ході судового розгляду встановлено, що позивача було переведено у іншу військову частину та він продовжує нести військову службу.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Таким чином, суд дійшов до висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Враховуючи положення статті 139 КАС України, питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Альчук Максим Петрович