Номер провадження 22-ц/821/1441/24Головуючий по 1 інстанції
Справа №697/2617/23 Категорія: 301030300 Колісник Л. О.
Доповідач в апеляційній інстанції
Фетісова Т. Л.
27 серпня 2024 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:
суддя-доповідачФетісова Т.Л.
суддіГончар Н.І., Сіренко Ю.В.
секретарШирокова Г.К.
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника позивача адвоката Гончарука А.В. на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 01.07.2024 (повний текст складено 01.07.2024, суддя в суді першої інстанції Колісник Л.О.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про припинення права спільної часткової власності на нерухоме майно та визнання права власності,
у грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, яким просила припинити право власності відповідачів на частини квартири АДРЕСА_1 , по 1 / 8 якої належать їм, як співвласникам, та визнати за позивачем право власності на 1 / 4 частину, яка належить відповідачам.
Позовну заяву мотивувала тим, що є власником 3 / 4 частин квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 44,7 м. кв., житловою площею 29,5 кв.м. По 1 / 8 частині вказаної квартири належить відповідачам. Частка кожного з відповідачів є незначною і складає по 3,69 кв. м. житлової площі чи 5,59 кв. загальної площі квартири. Частки не можуть бути виділені в натурі, оскільки квартира є двокімнатна та складається з прохідних кімнат, є неподільною, спільне володіння і користування нерухомим майном є неможливим, припинення права власності не завдасть істотної шкоди інтересам співвласників та членам їх сімей. У спірній квартирі крім позивача ніхто не зареєстрований і не проживає. Відповідачі спільним нерухомим майном не користуються з часу отримання у власність, потреби у цьому нерухомому майні не мають, оскільки мають постійне місце проживання за межами Черкаської області. Позивач самостійно оплачує комунальні послуги та несе витрати на утримання квартири.
Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 01.07.2024 позовні вимоги відхилено з посиланням на те, що позивач не довела можливість припинення права власності співвласників на частку в нерухомому майні.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представник позивача адвокат Гончарук А.В.29.07.2024 засобами поштового зв'язку подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та задовольнити позовні вимоги. Указує, що відповідачі не отримували судову кореспонденцію, отже суд мав ухвалити заочне рішення. Відповідачі мають молодий вік, отже засобами електронного доступу до судових справ мали змогу отримати відомості про розгляд цієї справи, однак свого інтересу до неї не проявили. Технічні особливості спірної квартири свідчать про її неподільність. Спільне проживання сторін у справі неможливе.
Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
При розгляді справи встановлено, що згідно даний Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №356727293 від 01.12.2023, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 належить по 1 / 8 частин квартири АДРЕСА_1 .
Позивачу по справі належить 3 / 4 частки вказаної квартири. Право власності позивача на вказану частину квартири підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 18.06.2019 за № 542 та відповідним витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №170708822 від 18.06.2019.
Спірна квартира є двокімнатною, загальною площею 44,7 м. кв., житловою площею 29,5 кв.м.
Позивач стверджує про те, що спільне користування вказаною квартирою чи відокремлення в натурі її частини відповідачам є неможливим, оскільки частка кожного із відповідачів у спірному майні становить по 3,69 кв. м. житлової площі чи 5,59 кв. загальної площі квартири.
Згідно з даними звіту про оцінку майна, наданим позивачем, загальна вартість частки відповідачів складає 138000,00 грн.
Позивач зазначає, що відповідачі за вказаною адресою фактично не проживають, а тому позбавлення їх права на вказану частку майна не завдасть істотної шкоди, у зв'язку з чим було подано позов у цій справі до суду.
Правовідносини, які виникли між сторонами справи на підставі вищенаведених фактичних обставин, мають таке правове регулювання.
За вимогами ст.41 Конституції України та ч.1 ст.321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч.2 ст.321 ЦК України).
Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Європейський суд у п. 36 справи "Андрій Руденко проти України" зауважує, що той факт, що не має значення чи було судом присуджено компенсацію за таку втрату (майна) для питання щодо наявності певного виду втручання. Однак умови щодо компенсації є суттєвими для оцінки того, чи дотримав оскаржуваний захід справедливий баланс відповідно до ст. 1 Першого протоколу.
Рішенням Європейського суду з прав людини було встановлено порушення національними судами ст. 1 зазначеного протоколу: суди за вимогою інших співвласників позбавили особу права власності на належну їй частку квартири з порушенням правил щодо попереднього внесення суми відшкодування вартості такої частки на депозит суду, не врахувавши, що встановлена ст. 365 ЦК України вимога про попереднє внесення на депозитний рахунок суду вартості частки в спільному майні в разі припинення права власності за вимогою інших співвласників є однією з основних умов ухвалення рішення про позбавлення особи майна без її згоди.
Втручання у право на мирне володіння майном є сумісним з вимогами ст. 1 Першого протоколу, коли воно законне і не свавільне (див. рішення у справі "Ятрідіс проти Греції"). Зокрема, друге речення першого пункту дозволяє позбавлення майна лише "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію "законів".
Частинами 1, 2 статті 355 ЦК України передбачено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності; ч.1 ст.356 ЦК України - власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Отже спірна квартира належить сторонам справи на праві спільної часткової власності (із визначенням розміру часток кожного з співвласників - 3 / 4 частини позивача та по 1 / 8 частині у кожного з відповідачів).
Статтею 365 ЦК України регламентується питання про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників, про що просить позивач у цій справі.
Так право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Таким чином, аналіз положень ст.365 ЦК України дає підстави для висновку, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні спорів про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.
Вказане вбачається з правового висновку ВП ВС від 18.12.2018 у справі №908/1754/17.
Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном.
З роз'яснень Пленуму ВСУ, викладених в абз.3, 4 п.6 Постанови «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» вбачається, що розмір такої грошової компенсації визначається за угодою сторін, а при відсутності такої угоди - судом по дійсній вартості будинку на час розгляду справи. Під дійсною вартістю будинку розуміється грошова сума, за яку він може бути проданий в даному населеному пункті чи місцевості. Для її визначення при необхідності призначається експертиза.
Крім того, в окремих випадках суд може, враховуючи конкретні обставини справи, і при відсутності згоди власника, що виділяється, зобов'язати решту учасників спільної власності сплатити йому грошову компенсацію за належну частку з обов'язковим наведенням відповідних мотивів. Зокрема, це може мати місце, якщо частка у спільній власності на будинок є незначною й не може бути виділена в натурі чи за особливими обставинами сумісне користування ним неможливе, а власник в будинку не проживає і забезпечений іншою жилою площею.
Поняття «незначна частка» є оціночним, тому при вирішенні спору в судовому порядку суд враховує співвідношення вартості всього майна, часток кожного тощо.
При цьому, як зазначається в постанові ВСУ від 15.07.2016 у справі №6-1599ц16, тягар доказування, що частка відповідача є незначною і вона не може бути виділені в натурі, несе позивач.
Оскільки кожному з відповідачів належить по 1 / 8 частині спірної квартири, не можна вести мову про те, що їх частка у вказаному майні, є незначною, що передбачено п.1 ч.1 ст.365 ЦК України.
Також позивачем не надано суду доказів того, що припинення права власності відповідачів на частку у спірній квартирі не завдасть істотної шкоди інтересам співвласників та членам їх сім'ї та не буде непропорційним втручанням у право власності відповідачів.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Посилання скаржника на те, що суд у справі мав ухвалити заочне рішення, а відповідачі знали про розгляд справи, однак інтересу до неї не проявили, не можуть свідчити про наявність правових підстав для позбавлення особи права власності, ураховуючи, що відповідачі іншого житла на праві власності не мають, що вбачається з відповідних витягів з Державного реєстру речових прав.
Апеляційні аргументи про те, що технічні особливості спірної квартири свідчать про її неподільність та спільне проживання сторін у справі неможливе також не можуть слугувати підставами для позбавлення особи її права власності на частку у житлі.
Згідно ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 01.07.2024 у даній справі належить залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
На підставі положень ст.141 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в апеляційному суді слід залишити за особою, яка подала апеляційну скаргу.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу - залишити без задоволення.
Рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 01.07.2024 у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про припинення права спільної часткової власності на нерухоме майно та визнання права власності - залишити без змін.
Судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в апеляційному суді залишити за особою, яка подала апеляційну скаргу.
Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.
Повну постанову складено 27.08.2024.
Суддя-доповідач
Судді