Справа № 392/74/24
Провадження № 2/392/265/24
17 липня 2024 року м. Мала Виска
Маловисківський районний суд Кіровоградської області у складі головуючого судді Бадердінової А.В., секретар судового засідання Покуц І.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в м. Мала Виска Кіровоградської області цивільну справу №392/74/24 за позовом ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Беспалова Наталка Олександрівна до Державного підприємства «Східний гірничо - збагачувальний комбінат» про стягнення заборгованості із заробітної плати, середньої заробітної плати за час затримки при звільненні та стягнення моральної шкоди,-
Адвокат Беспалова Н.О. діючи в інтересах ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ДП «Схід ГЗК» в якому просила стягнути з ДП «Схід ГЗК» на користь позивача заборгованість по заробітній платі у розмірі 43772,84 грн, середній заробіток за період затримки виплати заробітної плати при звільненні з 05.10.2022 по 08.01.2024 року у розмірі 262860 грн, середній заробіток за час затримки при звільненні починаючи з 08.01.2024 року по день фактичного розрахунку, з відрахуванням всіх обов'язкових платежів, передбачених законом; моральної шкоди, заподіяної порушенням законних прав згідно ст. 237-1 КЗпП та витрати за надану професійну правничу допомогу в розмірі 10000 грн.
На обґрунтування позову зазначила, що з 03.02.2021 року позивач працював на Новокостянтинівській шахті ДП «Схід ГЗК». З серпня 2022 року відповідач почав виплачувати заробітну плату нерегулярно із цього часу почала утворюватися заборгованість по виплаті заробітній платі та 05.10.2022 року позивач звільнився. При звільненні розрахунку по нарахованій заробітній платі із позивачем проведено не було. Факт невиплачених коштів позивачу підтверджується довідкою відповідача про заборгованість. Крім того, зазначив, що у зв'язку з несплатою відповідачем заборгованості по заробітній платі, ДП «Схід ГЗК» повинно виплатити йому середній заробіток за період затримки виплати заробітної плати при звільнені з 05.10.2022 року по день фактичного розрахунку, з відрахуванням всіх обов'язкових платежів, передбачених Законом. Щодо розміру моральної шкоди вказала, що внаслідок порушених законних прав позивача, а саме невиплати йому заробітної плати, тобто порушено його конституційне право на оплату праці, було порушено звичайний для нього уклад життя, що завдало йому моральних страждань, які виразилися в переживаннях, пов'язаних із необхідністю звернення до суду за захистом свого порушеного права, тому зазнав втрат немайнового характеру, тобто йому завдано моральну шкоду. В результаті затримки з виплати заробітної плати, у тому числі при звільненні, поніс моральні страждання, які виразились у неотриманні коштів на проживання протягом певного періоду, що зумовило зміну способу життя, необхідності докладання додаткових зусиль для утримання себе та своєї сім'ї, принизило його, що є моральною шкодою.
Ухвалою судді Маловисківського районного суду Кіровоградської області Березія Ю.А. від 12.01.2024 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 23.04.2024 року вказану справу для розгляду передано судді Маловисківського районного суду Кіровоградської області Бадердіновій А.В.
Ухвалою Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 26.04.2024 року дану справу прийнято до свого провадження та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.
У відзиві відповідач визнав позовні вимоги в частині заборгованості по заробітній платі. На обґрунтування такої позиції представник відповідача зазначила, що позивач дійсно працював на Новокостянтинівській шахті ДП «Схід ГЗК» електромонтером з обслуговування та був звільнений 26.10.2022 року за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію.
Станом на 28.03.2024 за підприємством відносно ОСОБА_1 рахується заборгованість з виплати заробітної плати в сумі 43772,84 грн. Зазначила, що 24.02.2022 року у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України указом Президента України №64/2022 введено воєнний стан, який не одноразово було продовжено. У зв'язку з цим, ДП «Схід ГЗК» тривалий час, починаючи з 01.03.2022 року перебувало у вимушеному тимчасовому простої. Тому на час введення воєнного стану підприємство мало фінансові труднощі та опинилося у скрутній фінансово економічній кризі, що зумовило нестабільне державне (бюджетне) фінансування та затримки у взаєморозрахунках підприємствами, установами організаціями, а також із працівниками підприємства. Зазначила, що вимога позивача про стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку у розмірі 262860 грн, за період з 05.01.2022 по 08.01.2024 значно перевищує суму основного боргу та порушує принцип співмірності та розрахована більше ніж за шість місяців.
Крім того, вважає, що вимоги позивача про стягнення моральної шкоди у розмірі 20000 грн є надмірними, оскільки, відшкодування моральної шкоди не має призводити до навіть неістотного збагачення, а її розмір не відповідає принципу розумності, виваженості та справедливості. Окрім того, вважає, що стягнення з підприємства витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10000 грн. є завищеною та неспівмірною зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часу витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом виконаних послуг, оскільки справа сама по собі не є складною.
Також представником відповідача адвокатом Наконечною О.І. подано доповнення до відзиву, в якому остання зазначила, що ДП «СхідГЗК» пред'явлені вимоги визнає частково у розмірі заборгованості заробітної плати в сумі 43772,84 грн., в іншій частині вважає заявлені позивачем вимоги необґрунтованими нормами чинного законодавства.
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Беспалова Н.О. подала заяву, зареєстровану судом 17.07.2024 року за вх. №7624 про розгляд справи у її відсутність та відсутність позивача. Позов просила задовольнити. Додатково надала довідку про доходи позивача.
Представник відповідача - адвокат Наконечна О.І. подала заяву, зареєстровану судом 17.07.2024 року за вх. №7621, в якій просила проводити розгляд справи призначений на 17.07.2024 у її відсутність.
Заслухавши учасників справи, зваживши доводи, викладені в позовній заяві, відзиві та відповіді на відзив, дослідивши докази по справі в їх сукупності, з'ясувавши підстави та предмет позову, характер спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернулася позивач, виходячи з положень ст. 12 та ст. 13 ЦПК України, за якими цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів та доведення перед судом їх переконливості, при цьому суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі доказів сторін, суд вважає, що вимоги позивача обґрунтовані, та разом з тим є такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Суд у межах заявлених позовних вимог та наданих доказів у справі встановив наступні факти та правовідносини.
Судом установлено, що позивач з 03.02.2021 по 05.10.2022 року, перебував у трудових відносинах з ДП «Схід ГЗК» Новокостянтинівська шахта на посаді електромонтера з обслуговування підстанцій та був звільнений з підприємства за власним бажанням, у зв'язку з виходом на пенсію, ст.38 КЗпП України, що підтверджується копією трудової книжки позивача ОСОБА_1 .
Відповідно до довідки ДП «Схід ГЗК» Новокостянтинівська шахта, станом на 03.10.2023 року, за підприємством рахується заборгованість з виплати заробітної плати ОСОБА_1 в розмірі 43772,84 грн, яка складається із заборгованості: за червень 2022 року - 9017,86 грн, липень 2022 року - 11012,37 грн, серпень 2022 року - 12829,20 грн, вересень 2022 року - 5115,35 грн, жовтень 2022 року -72,94 грн, та за жовтень 2022 року - 5871 грн, компенсація за невикористану відпустку.
Згідно розрахунку позивача ОСОБА_1 середній заробіток за період затримки виплати заробітної плати при звільненні з 05.01.2022 року по 08.01.2024 року становить 262860 грн. Розмір середньоденної заробітної плати позивача становить 815,07 грн. Число робочих днів у вересні 2022 року - 21 день, у серпні 22 дні. Число робочих днів за два останні місяці становить 43 дні. Розмір середньомісячної заробітної плати позивача становить 17524 грн. (815,07х43 дні/2). Розмір виплати за весь період затримки розрахунку по виплаті заробітної плати з 05.10.2022 по 08.01.2024 становить 262860 грн із розрахунку 17524 грн х15 - 262860, де 15 кількість місяців затримки виплати із заробітної плати за період з 05.10.2022 по 08.01.2024 - 17524 грн, розмір середньомісячної заробітної плати.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Судом з'ясовано, що між сторонами виник спір щодо стягнення заборгованості із заробітної плати та стягнення середнього заробітку за період затримки виплати заробітної плати при звільненні, який регулюється положеннями Кодексу законів про працю України (КЗпП).
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 15 ЦК Українивизначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отже,стаття 15 ЦК Українивизначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Згідно зі ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст.43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно з положеннями ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ч. 1 ст.21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 115 КЗпП України, ч. 1 ст.24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Відповідно до ч. 1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ч. 1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Відповідно до статті 117 КЗпПУ країни у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 (провадження №11-1329апп18) зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Крім того, Верховний Суд у постанові 25 січня 2023 року у справі №757/37241/20-ц (провадження № 61-15667св21) зазначав, що передбачений частиною першою статті 117 Кзпп України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 Кзпп України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.
Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кзпп України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (у разі часткового задоволення вимог працівника).
Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 рок у справі № 755/12623/19, провадження № 14-47цс21).
Окрім зазначеного судом відзначається, що згідно з правовим висновком Верховного Суду України у спорі про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (Постанова Верховного Суду України від 03.07.2013 у справі № 6-60цс133), - відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.
Таким чином, суд констатує наявність вини роботодавця - відповідача ДП «Схід ГЗК» у невиплаті належних звільненому працівникові - позивачу ОСОБА_1 у день його звільнення коштів у розмірі 43772,84 грн, що свідчить про наявність у відповідача обов'язку по виплаті останньому середнього заробітку за час затримки розрахунку, а саме, враховуючи, що станом на час розгляду справи такі виплати відповідачем не проведено.
Здійснення розрахунків середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, з наступними змінами (далі - Порядок).
Згідно абз. 2 п. 3, абз. 3 п. 2, абз. 1 п. 8 Порядку встановлено, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 731,87 грн, виходячи із розрахунку (заробітна плата за останні два календарні місяці роботи, що передували місяцю, в якому позивача було звільнено з вирахування сум податку на доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів).
Відповідно до роз'яснень, викладених в п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Відповідно до роз'яснень пленуму Верховного Суду України наведених у п. 6 постанови № 13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Аналіз зазначених правових норм (ст.ст.116, 117 КЗпП України) дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
При цьому, судом відзначається, що відшкодування, яке сплачується за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України не відповідає ознакам заробітної плати, оскільки виплачується не за виконану роботу, а за затримку розрахунків при звільненні, тому відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, хоча і розраховується, виходячи з середнього заробітку працівника, однак не є заробітною платою.
Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ДП «СхідГЗК» на посаді електромонтера з обслуговування підстанції 5 та 6 розряду, дільниці Енерго - маханічного забезпечення. На підставі наказу ДП «СхідГЗК» від 03.10.2022 року №248/ос позивача було звільнено у зв'язку з виходом на пенсію ст.38 КЗпП України (а.с.12-13).
Довідка ДП «СхідГЗК» від 03.10.2023 року свідчить про те, що заборгованість по заробітній платі ОСОБА_1 складає 43772,84 грн (а.с.14).
З наведеного вбачається, що у цій справі відповідач порушив строк виплати заробітної плати позивачеві.
Середній заробіток за весь час затримки розрахунку визначається відповідно до Порядку, шляхом множення суми середньоденної заробітної плати працівника на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
За змістом копії довідки ДП «СхідГЗК» від 20 грудня 2023 року №17-02/2390 середньомісячна заробітна плата позивача складає 22129,31, а середньоденна 1029,27 грн (а.с.16), що також не заперечувалось сторонами.
Враховуючи вище викладене, суд не погоджується з нарахуванням середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 05.10.2022 року по 08.01.2024 року у розмірі 262860 грн, оскільки середній заробіток позивача за весь час затримки розрахунку при звільненні, але не більш як за шість місяців, має обраховуватись таким чином: 731,87 середньоденна заробітна плата х 465 (число робочих днів, які мають бути оплачені середнім заробітком) = 340319,55 грн.
Разом з тим, вказана сума компенсації позивачу середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (340319,55грн) є суттєво більшою ніж сума заборгованості по заробітній платі (43772,84 грн).
Суд, з урахуванням вищезазначених висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, враховуючи встановлені судом фактичні обставини справи, з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, дій позивача та відповідача дійшов висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 60000,00 грн, що є співмірним розміру заявлених позивачем вимог.
Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, але є співмірною розміру заборгованості.
Подібний висновок щодо застосування норм права наведено у постановах Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 363/3659/20 (провадження № 61-6476св22), від 05 жовтня 2022 року у справі № 753/6287/21 (провадження № 61-6807св22) та від 15 березня 2023 року у справі № 201/8085/21 (провадження № 61-11636св22).
Суд, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кзпп України, незалежно від того, яка редакція вказаної норми підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 25 січня 2023 року справа № 757/37241/20-ц (провадження № 61-15667св21).
Метою законодавчого регулювання умов відшкодування працівнику за час затримки усіх виплат при звільненні є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Однак, у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. У трудових відносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи права відповідно до частини третьої статті 13 ЦКУкраїни, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнав внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
26 червня 2019 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), в якій відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням №6-113цс16. ВП Верховного Суду прийшла до висновку, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Тому ВП Верховного Суду зазначила, що ці критерії можуть визначатися судом під час розгляду конкретної справи з урахуванням установлених у ній обставин.
На думку ВП Верховного Суду, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Таку точку зору у своїй постанові ВП Верховного Суду аргументувала тим, що з однієї сторони працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. З іншої сторони, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Верховний Суд вважає, що метою, яка закладена законодавцем у зміст процедури відшкодування, передбаченої ст. 117 КЗпП, є компенсація працівникові майнових витрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Саме виходячи із природи такого відшкодування, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кзпп України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві необхідно дійти висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
При цьому, суд бере до уваги період часу недоплати заробітної плати та звернення позивача з позовом про стягнення заборгованості по заробітній платі 09.01.2024 року (тобто зі спливом більше року після нездійснення розрахунку підприємства з працівником), період перебування позивача у трудових відносинах з відповідачем з 03.02.2021 року 05.10.2022 року, розмір заборгованості по заробітній платі, що становить 43772,84 грн, а сума компенсаційних виплат, тобто середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яку просить стягнути позивач за період з 05.10.2022 року по день фактичного розрахунку, складає 340319,55 грн, що значно перевищує суму основного боргу та порушує принцип співмірності.
Враховуючи наведене, зокрема, що під час звільнення позивача ОСОБА_1 відповідачем як роботодавцем останньому не проведено із позивачем у день звільнення розрахунок у повному обсязі, при цьому, взявши до уваги, що сума невиплаченої заробітної плати за спірний період складає 43772,84 грн, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам справи, визначити розмір відповідальності відповідача за прострочення належних при звільненні позивача виплат в сумі 60000,00 грн, в межах заявлених позовних вимог, при цьому, зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було б передбачити з урахуванням розміру заборгованості по заробітній платі та періоду затримки розрахунку.
Частиною третьою статті 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачено, що роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов'язку виплати заробітної плати.
Отже, законодавець пов'язує звільнення від відповідальності роботодавця за умови доведення останнім, що таке порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або інших обставин непереборної сили.
Відтак, відповідач, як роботодавець не довів суду, зокрема не надав належних доказів, що саме ці обставини стали перешкодою для своєчасного розрахунку з працівником-позивачем ОСОБА_1 .
Згідно з п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» також роз'яснено, що оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначені суми без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
При вирішенні позовної вимоги позивача про стягнення з відповідача 20000 грн. моральної шкоди, суд виходить з наступного.
Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, відповідно до положень якої передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Частиною 1 статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
В частині 2 ст.23 ЦК України закріплено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
В силу ч.4 ст.23 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами) роз'яснено, що згідно зі статтею 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Згідно правової позиції Верховного Суду України, висловленої в постанові від 14.12.2016 у справі № 428/7002/14-ц, зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.
Тобто, підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із вказаною статтею є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Визначаючи розмір суми, що підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди, суд враховує, конкретні обставини справи,характер та ступінь моральних страждань, яких позивач зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою роботодавця щодо неї, глибину душевних страждань, що позбавило можливості тривалий час користуватись своїми коштами, належними при звільненні; ступень вини роботодавця, який з різних причин не забезпечив виконання вимог статті 116 КЗпП України на день звільнення позивача з роботи, присудження позивачеві грошової компенсації у виді стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що частково пом'якшує душевні страждання позивача та часткова неплатоспроможність відповідача, яка зумовлена фінансово економічною кризою.
Вирішуючи питання щодо стягнення моральної шкоди, суд вважає, що така шкода позивачу дійсно спричинена, оскільки останній, своєчасно не отримавши заробітну плату, змушений докладати додаткові зусилля для організації свого життя. Позивачем доведено, що невиплата йому заробітної плати призвела до моральних страждань та втрати нормальних життєвих зв'язків.
Однак, з урахуванням вимог ст. 237-1 КЗпП України щодо підстав стягнення моральної шкоди та ст.23 ЦК України щодо вимог розумності та справедливості її розміру, суд вважає за необхідне визначити розмір моральної шкоди в розмірі 4000 гривень, що менше ніж просив позивач.
Крім того, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує питання зокрема, чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць.
При вирішенні судом питання про судові витрати у справі, згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 1О ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі. Відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір», якою закріплені ставки судового збору, за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру судовий збір становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, 1,5 % ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.
Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунківтощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх не співмірності.
Разом з тим, суд приймає до уваги положення частини третьої статті 141 ЦПК України, має враховувати чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру та приймати до уваги конкретні обставини справи.
Матеріалами справи підтверджується, що представник ОСОБА_2 звертаючись до суду в інтересах позивача ОСОБА_1 просила стягнути витрати на правову допомогу адвоката в розмірі 10000 грн.
На підтвердження повноважень адвоката Беспалової Н.О. представляти інтереси ОСОБА_1 , надано Договір № б/н про надання правової допомоги у цивільній справі від 08.12.2023 року, ордер серії ВА № 1069922 від 08.12.2023 року та додаток до договору про надання правової допомоги від 08.12.2023 року(а.с. 7, 15-16, 17, 18, 19).
Згідно наданого позивачем розрахунку суми гонорару за надану правову допомогу в розмірі 10000 грн складається з:
- попередня консультація (кількість затраченого часу 0,5) 100 грн;
- збирання доказів (кількість затраченого часу - 5) - 1000 грн;
- вивчення судової практики та правовий аналіз матеріалів справи (кількість затраченого часу 5) - 1000 грн;
- підготовка та подачі позову (кількість затраченого часу - 5) - 1000 грн;
- витрати на поштовий зв'язок 100 грн;
- ведення справи в суді першої інстанції (підготовка та подача документів в спрощеному провадженні) 6300 грн;
- транспортні затрати 500 грн (а.с. 18).
Квитанцією № 26/23 від 08.12.2023 року підтверджується, що ОСОБА_1 сплатив адвокату Беспаловій Н.О. 10000 грн за її представництво у справі (а. с. 19).
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 137 та ч. 8 ст. 141 ЦПК України, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19, Верховним Судом у постановах від 02.12.2020 року у справі № 317/1209/19, від 03.02.2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 17.02.2021 року у справі № 753/1203/18.
Таким чином, суд приходить до висновку, що надані стороною позивача документи є належними та достатніми доказами на підтвердження витрат, які позивач поніс на оплату професійної правничої допомоги у цій справі.
Враховуючи вищевикладене, можна зробити висновок що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції прозахистправлюдини іосновоположнихсвобод 1950 року. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Висновки щодо підтвердження витрат, пов'язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц.
Представником відповідача подано суду клопотання про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу. В обгрунтування клопотання зазначено, що заявлені позивачем витрати на послуги адвокат є неспівмірними із складністю цієї справи, зазначена справа не є складною, додаткових зусиль для отримання адвокатом за запитом документів не потребувала.
Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).
ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує практику Європейського суду з прав людини з розв'язання питання відшкодування судових витрат, яка зазначена ним у рішеннях від 26.02.2015р. у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009р. у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 року у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 року у справі «Меріт проти України», і зроблено висновок, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Суд, з урахуванням наведеного та конкретних обставин справи, складності справи, принципу співмірності судових витрат, розміру наданої правничої допомоги, часом, витраченим представником позивача на виконання робіт з надання правової допомоги, обсягом наданих представником позивача послуг, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, значенням справи для сторін, результатами розгляду справи, а також з урахуванням клопотання про зменшення розміру правничої допомоги, враховуючи конкретні обставини справи, яка є справою незначної складності, а також те, що справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження, усталену практику з розгляду таких спорів про стягнення заборгованості із заробітної плати, середньої заробітної плати за час затримки при звільненні та стягнення моральної шкоди, суд вважає, що справедливим і співмірним є зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 4000,00 грн.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16, провадження № 12-301гс18, від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19, провадження №14-47 цс 21, сформульовано висновок, що пільга щодо сплати судового збору згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», відповідно до якої від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.
Отже, при зверненні до суду з позовом ОСОБА_1 був звільнений за подання суду позовної вимоги про стягнення заборгованості із заробітної плати, проте, не був звільнений за подання до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та про стягнення моральної шкоди.
Відповідно до ч.6 ст.141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2421,40 грн. (за вимогу майнового характеру про стягнення заробітної плати - 1 % від ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу у розмірі 1211,20 грн. (3028 *0,4=1211,20 грн) За вимогу майнового характеру про відшкодування моральної шкоди - 1,5 % від ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу, пропорційно до задоволених позовних вимог в розмірі 605,60 грн (3028,00х20%), за вимогу майнового характеру про стягнення середнього заробітку - 1 % від ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, пропорційно до задоволених позовних вимог в розмірі 604,58 грн (2628,60,00х23%).
Керуючись ст. 141, 259, 264-265, 268, 354, 430 ЦПК України,суд,
Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Стягнути із Державного підприємства «Східний гірничо - збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 43772,84 грн, яка визначена з урахування утримання прибуткового податку та інших обов'язкових платежів.
Стягнути із Державного підприємства «Східний гірничо - збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 60000,00 грн, який визначений без урахування утримання прибуткового податку та інших обов'язкових платежів.
Стягнути з Державного підприємства «Східний гірничо - збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 4000 гривень.
Стягнути з Державного підприємства «Східний гірничо - збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути із Державного підприємства «Східний гірничо - збагачувальний комбінат» в дохід держави судовий збір в розмірі 2421,40 грн.
Іншу частину судових витрат віднести за рахунок держави.
Допустити негайне виконання рішення суду в межах платежу за один місяць з присудженої заборгованості по заробітній платі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження з підстав, передбачених ч.ч.2, 3 ст.354 ЦПК України.
Учасники справи:
- позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ;
- відповідач: Державне підприємство «Східний гірничо - збагачувальний комбінат», код ЄДРПОУ 14309787, місцезнаходження: вул. Горького, 2, м. Жовті Води, Дніпропетровської області, 52210.
Суддя Альона Володимирівна Бадердінова