22 серпня 2024 року
м. Київ
cправа № 922/2714/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Картере В.І. - головуючий, Жуков С.В., Огороднік К.М.,
за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,
представників учасників справи:
ОСОБА_1 : Камінська А.А.,
ОСОБА_3: особисто та представник Волошина Н.Л. ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_3
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 30.05.2024 (колегія суддів у складі: головуючий - Гетьман Р.А., Россолов В.В., Склярук О.І.)
та ухвалу Господарського суду Харківської області від 04.03.2024 (суддя Прохоров С.А.)
у справі №922/2714/23
за заявою ОСОБА_1 ,
про неплатоспроможність,
Стислий зміст заяви та хід розгляду справи
1. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 05.07.2023 відкрито провадження у справі за заявою ОСОБА_1 (далі - Боржник) про його неплатоспроможність, введено процедуру реструктуризації боргів Боржника.
2. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 14.08.2023 визнано грошові вимоги Фізичної особи - підприємця Краснікова Павла Івановича до Боржника у загальному розмірі 36568600,00 грн основного боргу та 5368,00 грн судового збору.
3. 23.10.2023 ОСОБА_3 звернулась до господарського суду із заявою з грошовими вимогами до Боржника в розмірі 31357881,10 грн заборгованості за договором позики від 01.02.2019, підтвердженої рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 11.07.2023 у справі №752/8912/19, та 5368,00 грн судового збору (далі - Заява).
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
4. Грошові вимоги ОСОБА_3 ґрунтуються на договорі позики від 01.02.2019 (далі - Договір позики), укладеному між ОСОБА_3 (позикодавець), ОСОБА_1 та ОСОБА_4 (позичальники), за умовами якого позикодавець передає у власність позичальникам гроші в сумі 860282 доларів США, що еквівалентно 23829811,11 грн, а позичальники зобов'язуються повернути позикодавцеві таку ж суму грошей до 10.02.2019 солідарно (пункт 1 Договору позики).
5. Згідно з пунктом 2 Договору позики повернення боргу повинно бути здійснено у м. Києві по вулиці Антоновича в ресторані Марлин, що в ТРЦ Ocean Plaza, у грошовій формі долар США не пізніше терміну, що встановлений в пункті 1 Договору позики.
6. У пункті 5 Договору позики передбачено, що після повернення боргу позикодавець зобов'язаний передати цей договір позичальникам із відміткою про одержання грошей.
7. У Договорі позики відсутні положення про те, що його підписанням позичальники підтверджують факт отримання грошових коштів.
8. До Заяви додано копію Договору позики, який не підписаний ОСОБА_3 . Оригінал Договору позики до матеріалів справи не надано.
9. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 11.07.2023 у справі №752/8912/19 задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 і ОСОБА_4 , стягнуто з відповідачів солідарно на користь позивача суму боргу за Договором позики в розмірі 860282 доларів США, що на момент звернення до суду було еквівалентно 23829811,40 грн, судовий збір у розмірі 9605 грн.
10. Додана до Заяви копія рішення не містить відмітки про набрання ним законної сили.
11. За інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень, постановою Київського апеляційного суду від 26.02.2024 рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 11.07.2023 у справі №752/8912/19 скасовано, матеріали справи передано до Господарського суду Харківської області, на розгляді якого перебуває справа №922/2714/23 про неплатоспроможність Боржника.
Стислий зміст ухвал судів першої та апеляційної інстанцій
12. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 04.03.2024, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 30.05.2024, грошові вимоги ОСОБА_3 відхилено.
13. Судові рішення мотивовано тим, що ОСОБА_3 не надала доказів, які б свідчили про виникнення між сторонами боргових правовідносин, зокрема фактичного отримання Боржником коштів у позику, а також документального підтвердження джерел походження відповідних коштів.
Стислий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника
14. ОСОБА_3 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу та постанову господарських судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення Заяви, визнання ОСОБА_3 кредитором у справі про неплатоспроможність Боржника, включити її вимоги до Боржника в розмірі 31287424,00 грн (еквівалент 860282,00 доларів США) основного боргу та 5368,00 грн судового збору до четвертої черги реєстру вимог кредиторів.
15. Касаційну скаргу подано з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зважаючи на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 13, 204, 509, 545, 1046, 1047 Цивільного кодексу України в сукупності зі статтями 45-47, 120 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).
16. Скаржник вважає, що господарські суди першої та апеляційної інстанцій при застосуванні статті 204 Цивільного кодексу України проігнорували положення інших, перелічених ним статей цього Кодексу і КУзПБ та не встановили, що: відповідно до Договору позики у Боржника виник обов'язок повернути позикодавцеві відповідні кошти; матеріалами справи не доведено обставин недійсності Договору позики та укладення його задля створення штучної кредиторської заборгованості в процедурі неплатоспроможності Боржника; Боржник у судовому засіданні визнав факт укладення Договору позики, який містить всі істотні умови, притаманні договорам такого виду.
17. Скаржник наголошує, що письмова форма Договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику, оскільки він у письмовій формі укладається вже після факту передачі та отримання коштів, а його наявність у позикодавця свідчить про невиконання Боржником свого обов'язку щодо повернення коштів.
18. Скаржник зазначає про необхідність висновку Верховного Суду в подібних правовідносинах в аспекті розумінні статей 13, 204, 509, 545, 1046, 1047 Цивільного кодексу України в сукупності зі статтями 45-47, 120 КУзПБ про те, що за наявності договору позики, який містить усі істотні умови та підписання якого безпосередньо було здійснено фізичною особою, яка в подальшому через три роки звернулася до суду із заявою про визнання її неплатопроможною, наявні підстави для включення невиконаних грошових зобов'язань за таким правочином до вимог кредиторів.
19. Водночас скаржник стверджує, що господарські суди попередніх інстанцій неповно з'ясували та надали неправильну оцінку обставинам, що мають значення для справи, а також порушили норми процесуального права.
20. Також скаржник зауважує про недобросовісність Боржника у справі про його неплатоспроможність, яка ні арбітражним керуючим, ані господарським судом першої інстанції перевірена не була, однак може свідчити про умисел приховати фіктивне банкрутство.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
21. Красніков П.І. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить у задоволенні скарги відмовити, залишивши без змін оскаржувані судові рішення.
22. Красніков П.І. вважає висновки господарських судів першої та апеляційної інстанцій правомірними та обґрунтованими, а викладені в касаційній скарзі пояснення та обґрунтування скаржника такими, що не спростовують такі висновки за відсутності неправильного застосування норм матеріального права та будь-яких порушень норм процесуального права, тому зводяться до фактичної незгоди з такими висновками судів без належних та допустимих доказів на підтвердження відповідної позиції.
23. Арбітражний керуючий Єрьоміна О.Ю. подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
24. Арбітражний керуючий вважає, що господарські суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили оскаржувані судові рішення на підставі всебічно з'ясованих обставин справи, підтверджених тими доказами, які були досліджені в матеріалах справи, тому викладені в касаційній скарзі доводи є необґрунтованими та безпідставними.
Позиція Верховного Суду
25. Керуючись вимогами статей 14, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги.
26. Предметом касаційного оскарження є судові рішення, ухвалені за наслідками розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до Боржника у справі про неплатоспроможність, які, за доводами заявника, виникли на підставі Договору позики.
27. У силу частини 1 статті 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України), іншими законами України. Застосування положень ГПК України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
28. Статтею 113 КУзПБ передбачено, що провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених Книгою четвертою "Відновлення платоспроможності фізичної особи" КУзПБ.
29. За визначенням, наведеним у статті 1 КУзПБ, грошове зобов'язання (борг) - зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України.
30. За змістом частини 1 статті 122 КУзПБ подання кредиторами грошових вимог до боржника та їх розгляд керуючим реструктуризацією у справі про неплатоспроможність фізичної особи або фізичної особи - підприємця здійснюються в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб.
31. Конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство (частина 1 статті 45 КУзПБ).
32. Заявник сам визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги.
33. Заявлені у справі про банкрутство грошові вимоги можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (висновки наведені у постановах Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №915/535/17, від 25.06.2019 у справі №922/116/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 10.02.2020 у справі №909/146/19, від 27.02.2020 у справі №918/99/19).
34. Згідно з усталеною практикою Верховного Суду щодо порядку розгляду кредиторських вимог у справі про банкрутство, ролі та обов'язків суду на цій стадії провадження у справі про банкрутство під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями, наданими йому процесуальним законом; суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №908/710/18, 25.06.2019 у справі №922/116/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 24.10.2019 у справі №910/10542/18, від 07.11.2019 у справі №904/9024/16).
35. У справі про банкрутство господарський суд не розглядає по суті спори стосовно заявлених до боржника грошових вимог, а лише встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов'язання боржника шляхом дослідження первинних документів (договорів, накладних, актів тощо) та (або) рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №908/710/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17).
36. У попередньому засіданні господарський суд зобов'язаний перевірити та надати правову оцінку усім вимогам кредиторів до боржника незалежно від факту їх визнання чи відхилення боржником (постанови Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 24.10.2019 у справі №910/10542/18).
37. При цьому для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами із застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. У разі виникнення мотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника таких кредиторських вимог покладається обов'язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог (постанови Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 914/2404/19, від 28.01.2021 у справі № 910/4510/20).
38. Верховний Суд, зокрема, у постанові від 22.12.2022 у справі №910/14923/20 наголосив, що для запобігання визнанню необґрунтованих вимог до боржника та порушенню цим прав його кредиторів до доведення обставин, пов'язаних із виникненням заборгованості боржника-банкрута, пред'являються підвищені вимоги.
39. Сутність підвищеного стандарту доказування у справах про банкрутство полягає, зокрема, в такому:
- перевірка обґрунтованості та розміру вимог кредиторів здійснюється судом незалежно від наявності розбіжностей щодо цих вимог між боржником та особами, які мають право заявляти відповідні заперечення, з одного боку, та кредитором, що заявив грошові вимоги до боржника, з іншого боку;
- при визнанні вимог кредиторів у справі про банкрутство слід виходити з того, що визнаними можуть бути лише вимоги, щодо яких подано достатні докази наявності та розміру заборгованості;
- під час розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство визнання боржником або арбітражним керуючим обставин, якими кредитор обґрунтовує свої вимоги (частина 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України), саме по собі не звільняє іншу сторону від необхідності доведення таких обставин в загальному порядку.
40. Розглядаючи кредиторські вимоги, суд у силу приписів статей 45 - 47 КУзПБ має належним чином дослідити сукупність поданих заявником доказів (договори, накладні, акти, судові рішення, якими вирішено відповідний спір тощо), перевірити їх, надати оцінку наявним у них невідповідностям (за їх наявності), та аргументам, запереченням щодо цих вимог, з урахуванням чого з'ясувати чи є відповідні докази підставою для виникнення у боржника грошового зобов'язання (висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 10.02.2020 у справі №909/146/19, від 27.02.2020 у справі №918/99/19, від 29.03.2021 у справі №913/479/18).
41. Системний аналіз цих приписів засвідчує, що законодавцем у справах про банкрутство обов'язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог, а предметом розгляду в цьому випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором-заявником. Запроваджений законодавцем підвищений стандарт доказування у справах про банкрутство для кредиторів приводить у випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог до прийняття рішення судом про відмову у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів. Надані кредитором докази мають відповідати засадам належності, допустимості, достовірності та вірогідності, передбаченим статтями 76-79 Господарського процесуального кодексу України.
42. Правовий висновок про обґрунтованість відмови суду у визнанні грошових вимог до боржника внаслідок неподання заявником належних і достатніх документальних доказів відповідного зобов'язання при поданні заяви про визнання таких вимог сформульовано Верховним Судом, зокрема, у постановах від 23.04.2019 у справі №910/21939/15, від 28.07.2020 у справі №904/2104/19.
43. Відповідно до положень статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі з договорів та інших правочинів.
44. Зокрема, згідно з положеннями статей 1046, 1049 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
45. Статтею 1047 Цивільного кодексу України також передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
46. Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, що є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
47. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
48. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
49. Подібний правовий висновок викладений, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц.
50. Врахувавши наведені висновки, Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду при вирішенні правової проблеми щодо застосування визначеної статтею 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину у поєднанні з положеннями КУзПБ, що регулюють порядок розгляду заяв кредиторів з їх грошовими вимогами до боржника, у постанові від 01.03.2023 у справі №902/221/22 зауважила на відмінності у розгляді та визнанні господарським судом грошових вимог кредиторів до боржника від вирішення спору у позовному провадженні.
51. Зазначена відмінність, серед іншого, полягає у тому, що визнання господарським судом вимог певного кредитора породжує відповідні правові наслідки, що впливають на права інших кредиторів цього боржника у процедурі неплатоспроможності. При цьому в зазначеній категорії справ існує ризик обопільної недобросовісної поведінки певного кредитора та боржника щодо створення фіктивної (неіснуючої, штучної) заборгованості останнього за борговою розпискою задля збільшення кількості голосів цього кредитора на зборах кредиторів та можливості впливу на саму процедуру неплатоспроможності фізичної особи, зокрема й у питанні формування та реалізації ліквідаційної маси боржника, що, у кінцевому результаті, впливатиме на обсяг задоволених вимог.
52. Беручи до уваги зазначені мотиви, судова палата у вказаній постанові у справі №902/221/22 виснувала, зокрема, що господарському суду під час розгляду заяви кредитора з відповідними грошовими вимогами до боржника варто керуватися не лише засадами, серед інших, належності (стаття 76 ГПК України) та допустимості (стаття 77 ГПК України) доказів, а й враховувати достатність (повноту та всебічність) поданих доказів, взаємозв'язок їх сукупності, що дозволяє суду зробити достовірний висновок про існування заборгованості за борговою розпискою.
53. Тож, у разі вмотивованих сумнівів інших кредиторів щодо реальності (дійсності) такої заборгованості, обґрунтування грошових вимог до боржника самим лише договором позики та / або борговою розпискою у справі про неплатоспроможність фізичної особи може бути недостатнім.
54. Необхідним, у такому випадку, може бути також документальне підтвердження джерел походження коштів, наданих фізичною особою-кредитором у позику фізичній особі-боржнику, подання інших додаткових доказів наявності між кредитором (позикодавцем) та боржником (позичальником) зобов'язальних правовідносин за відповідним договором позики.
55. У разі ж ненадання зазначеним кредитором сукупності необхідних доказів на обґрунтування своїх вимог, зокрема щодо підтвердження реальності грошового зобов'язання, господарський суд відмовляє у визнанні таких вимог у справі про неплатоспроможність фізичної особи.
56. При цьому визначена приписами статті 204 Цивільного кодексу України презумпція правомірності укладеного між сторонами правочину не спростовує відповідного обов'язку заявника-кредитора, вимоги якого підтверджені борговою розпискою, надати сукупність усіх необхідних доказів на обґрунтування своїх вимог, зокрема й зазначені вище докази джерел походження наданих у позику коштів.
57. Тобто, не досліджуючи дійсність відповідного правочину, що виходить за межі предмета розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника, господарський суд у справі про неплатоспроможність фізичної особи, вирішуючи питання про належне документальне підтвердження кредиторських вимог за борговою розпискою, може надати правову оцінку реальності (дійсності) таких зобов'язань на підставі інших доказів, що підтверджують / спростовують фінансову спроможність цього кредитора щодо надання відповідної позики.
58. Зважаючи на викладене, підлягають відхиленню доводи скаржника про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування, зокрема, статей 204, 509, 1046, 1047 Цивільного кодексу України в сукупності зі статтями 45-47, 120 КУзПБ під час розгляду заявлених у справі про банкрутство (неплатоспроможність) грошових вимог, які, за доводами кредитора, виникли з правовідносин позики.
59. Водночас безпідставним є твердження скаржника про те, що згідно з положеннями наведених статей наявність договору позики, який містить усі істотні умови та підписання якого безпосередньо було здійснено фізичною особою, є підставою для включення невиконаних грошових зобов'язань за таким правочином до вимог кредиторів у справі про неплатоспроможність зазначеної фізичної особи. Наведене твердження не відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 01.03.2023 у справі №902/221/22, щодо недостатності обґрунтування грошових вимог до боржника у справі про неплатоспроможність фізичної особи самим лише договором позики та / або борговою розпискою (за наявності сумнівів), а необхідності надання доказів щодо підтвердження реальності грошового зобов'язання, зокрема, документального підтвердження джерел походження відповідних коштів тощо. Підстав для відступу від наведеного висновку під час розгляду цієї справи Верховний Суд не вбачає.
60. Щодо доводів скаржника про недоведення обставин недійсності Договору позики Верховний Суд зауважує, що питання дійсності відповідного правочину не входить до меж розгляду Заяви в цій справі, однак відсутність обставин його нікчемності або визнання недійсним з урахуванням встановленої статтею 204 Цивільного кодексу України презумпції правочину не є достатньою підставою для висновку про реальність зобов'язань між сторонами у правовідносинах позики.
61. Скаржник помилково зазначає, що письмова форма Договору позики як така є доказом факту укладення договору та факту передачі грошової суми позичальнику, безпідставно ототожнюючи підписання правочину в розумінні частини 2 статті 207 Цивільного кодексу України з його укладенням, яке у випадку реального правочину відбувається саме в момент передання майна та / або вчинення відповідної дії (частина 2 статті 640 Цивільного кодексу України).
62. Факт передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками, з яким стаття 1046 Цивільного кодексу України пов'язує укладення договору позики, може бути зафіксований, зокрема, у розписці позичальника або в іншому документі, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або кількості речей (частина 2 статті 1047 Цивільного кодексу України), або ж у самому тексті договору, якщо з його змісту можна встановити, що відбулася передача певної суми коштів чи речей від позичальника до позикодавця.
63. З огляду на таке апеляційний господарський суд правильно виснував, що письмова форма договору без дослідження його умов, зокрема в частині передачі грошових коштів, не свідчить про фактичне отримання таких коштів боржником.
64. Однак, дослідивши надану ОСОБА_3 копію Договору позики, господарські суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що він не містить умов про те, що його підписанням позикоодержувачі підтверджують саме факт отримання ними грошових коштів за договором. Зокрема, у Договорі позики відсутнє застереження про те, що грошові кошти отримані позичальниками, не зазначено дати їх отримання.
65. Господарський суд апеляційної інстанції обґрунтовано відхилив посилання скаржника на семантико-синтаксичну властивість вживаних у пункті 1 Договору позики дієслів (позичальник "передає", а позичальники "зобов'язуються повернути") та визначення еквіваленту грошових коштів за курсом НБУ саме станом на 01.02.2019, оскільки з формулювань положень договору не вбачається можливим встановити обставину, що разом з підписанням договору позики позикодавці отримали визначену грошову суму.
66. Водночас господарські суди встановили відсутність інших підтверджуючих документів, які б свідчили про передачу-отримання коштів між сторонами (розписки, якщо кошти надані готівкою, чи виписки з рахунку про отримання коштів у безготівковій формі), тому визнали недоведеним факт виникнення між ОСОБА_3 та Боржником боргових правовідносин, які в подальшому стали результатом укладення Договору позики, зокрема, що боржник та інша сторона фактично отримали кошти в позики до часу його складання та підписання.
67. Також апеляційний господарський суд обґрунтовано відхилив доводи скаржника про те, що наявність у ОСОБА_3 оригіналу Договору позики підтверджує невиконання Боржником взятих на себе зобов'язань щодо повернення отриманих коштів, адже до Заяви додано лише копію Договору позики (який не підписаний позикодавцем), а його оригінал ОСОБА_3 не надала для огляду на вимогу господарському суду.
68. У касаційній скарзі ОСОБА_3 наголошує на обставинах неможливості прибуття її до судових засідань місцевого господарського суду через обставини, пов'язані з воєнним станом, вихованням малолітньої дитини та хворобою. Однак у касаційній скарзі не зазначено про подання ОСОБА_3 оригіналу Договору позики для огляду апеляційному господарському суду із обґрунтуванням неможливості подання їх суду першої інстанції відповідно до положень частини 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України.
69. У зв'язку з наведеним Верховний Суд також зауважує, що положеннями статті 56 Господарського процесуального кодексу України передбачено участь сторін тощо в судовому процесі не лише особисто (самопредставництво), а й через представника. Водночас частиною 6 статті 91 зазначеного Кодексу передбачена можливість суду витребувати оригінал письмового доказу, а також невзяття до уваги такого доказу, якщо його оригінал не поданий (за наявності відповідних сумнівів).
70. З огляду на таке господарський суд апеляційної інстанції слушно зазначив, що посилання ОСОБА_3 на неможливість її прибуття до судових засідань місцевого господарського суду само по собі не підтверджує факт наявності в неї оригіналу Договору позики та не свідчить про наявність підстав для визнання грошових вимог до Боржника.
71. Також господарські суди обґрунтовано відхилили посилання на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 11.07.2023 у справі №752/8912/19 як на підтвердження обґрунтованості грошових вимог ОСОБА_3 до Боржника та наявності в неї оригіналу Договору позики, адже зазначене рішення не набрало законної сили в установленому процесуальним законодавством порядку та було скасовано за наслідками апеляційного перегляду.
72. Крім наведеного, господарські суди правильно врахували необхідність застосування підвищеного стандарту доказування у разі виникнення вмотивованих сумнівів щодо обґрунтованості вимог кредитора у справі про неплатоспроможність фізичної особи задля запобігання визнанню фіктивної кредиторської заборгованості.
73. Оскільки перелічені обставини викликають обґрунтовані сумніви щодо виникнення та наявності у Боржника визначеної у Заяві заборгованості, яку він не визнає, а ОСОБА_3 не надала будь-яких належних і допустимих доказів щодо документального підтвердження джерел походження коштів, наданих, за її доводами, у позику Боржнику, та пояснень з наведеного питання, господарські суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили заявлені ОСОБА_3 до Боржника грошові вимоги через їх недоведеність.
74. Зазначаючи в касаційній скарзі про неповне з'ясування господарськими судами обставин справи, що мають значення для справи, ОСОБА_3 не наводить посилань на конкретні наявні у справі докази, які були залишені поза увагою під час розгляду справі, але підтверджують реальність (дійсність) зобов'язальних правовідносин між Боржником і ОСОБА_3 , зокрема, її фінансову спроможність щодо надання Боржникові позики, джерела походження відповідних коштів тощо.
75. Натомість ОСОБА_3 стверджує про визнання Боржником факту укладення Договору позики попри з'ясування господарськими судами попередніх інстанцій того, що Боржник заперечує факт передачі йому грошових коштів ОСОБА_3 та виникнення між ними відповідних цивільних правовідносин, посилаючись на підписання ним тексту Договору позики з раніше невідомою йому ОСОБА_3 під впливом тиску з боку групи осіб, що є предметом розгляду в межах кримінального провадження №12018100090010073.
76. Викладені в касаційній скарзі доводи по суті зводяться до незгоди з висновками господарських судів першої та апеляційної інстанцій щодо оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів, встановлення інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для визнання його грошових вимог до Боржника, тому підлягають відхиленню, оскільки переоцінка доказів, вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими не входять до меж розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України.
77. Зокрема, ОСОБА_3 у касаційній скарзі посилається на низку обставин щодо недобросовісного виконання Боржником своїх обов'язків із відображення майна в деклараціях, сумнівності укладеного між Боржником і ФОП Красніковим П.І. договору, наміру приховати фіктивне банкрутство тощо, які не були встановлені господарськими судами першої та апеляційної інстанцій.
78. Не заперечуючи проти усталено правової позиції, що скористатись правом на реабілітацію заслуговує лише чесний і сумлінний боржник, необхідності застосування судами принципу судового контролю у процедурах банкрутства (неплатоспроможності) щодо повноти та належності дій учасників справи про банкрутство тощо, Верховний Суд зазначає, що дослідження перелічених ОСОБА_3 обставин виходить за межі розгляду Заяви, щодо якої ухвалені оскаржені в цій справі судові рішення, та за наслідками розгляду якої господарські суди виснували про відсутність підстав для визнання ОСОБА_3 кредитором у справі про неплатоспроможність Боржника.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
79. Звертаючись з касаційною скаргою, скаржник не довів неправильного застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права до встановлених під час розгляду справи обставин як необхідної передумови для скасування оскаржуваних судових рішень.
80. Зважаючи на таке, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги, а також залишення без змін постанови апеляційного господарського суду та ухвали місцевого господарського суду.
Розподіл судових витрат
81. Понесені скаржником у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на скаржника, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 30.05.2024 та ухвалу Господарського суду Харківської області від 04.03.2024 у справі №922/2714/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Картере
Судді С. Жуков
К. Огороднік