Справа № 201/5981/24
Провадження № 2-о/201/301/286/2024
25 липня 2024 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
у складі: головуючого судді - Покопцевої Д.О.,
при секретарі - Тоцькій Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпрі заяву ОСОБА_1 про встановлення факту належності правовстановлюючого документу на землю, заінтересована особа - Дніпровська міська рада, -
ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою, де заінтересованою особою є Дніпровська міська рада, у якій просить встановити факт належності ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Шостою дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 3-9706 та реєстраційного посвідчення КП «ДМБТІ» ДОР від 21 грудня 1999 року.
В обґрунтування своєї заяви заявник посилається на те, що 12 листопада 1999 року вона отримала у власність частку у праві власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Шостою ДДНК за реєстровим № 3-9706. Вказана частка була зареєстрована на підставі вищевказаного свідоцтва про право на спадщину КП «ДМБТІ» ДОР, на підтвердження чого було видане Реєстраційне посвідчення від 21 грудня 1999 року КП «ДМБТІ» ДОР. Однак, при оформленні вищевказаних документів було помилково зазначено прізвище заявниці « ОСОБА_2 », замість вірного « ОСОБА_3 ». На сьогоднішній день вказана розбіжність перешкоджає заявниці реалізувати своє право на власність. Враховуючи наведене, заявниця звернулась до суду із вказаною заявою, оскільки встановлення цього факту має для неї юридичне значення.
Заявниця надала до суду заяву, у якій просила заяву про встановлення факту проводити без його участі.
Представник Дніпровської міської ради надала суду письмові пояснення з проханням розглядати справу без її участі за наявними матеріалами.
Згідно з приписами ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, розглянувши подані заявником матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до таких висновків.
Судом встановлено, що 12 листопада 1999 року ОСОБА_1 отримала у власність частку у праві власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Шостою дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 3-9706. Вказана частка була зареєстрована на підставі вищевказаного свідоцтва про право на спадщину КП «ДМБТІ» ДОР, на підтвердження чого було видане Реєстраційне посвідчення 21 грудня 1999 року КП «ДМБТІ» ДОР.
Однак, при оформленні вищевказаних документів було помилково зазначено прізвище заявниці « ОСОБА_2 », замість вірного « ОСОБА_3 ».
Відповідно до свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_2 , укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , виданого 25 грудня 1987 року, прізвище ОСОБА_6 після укладення шлюбу було змінено на « ОСОБА_3 ».
Згідно паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 , виданого 29 жовтня 2011 року Жовтневим РВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області, прізвище заявниці зазначено « ОСОБА_3 ».
Звернувшись до відповідного центру надання адміністративних послуг для проведення державної реєстрації права власності на вищевказану земельну ділянку, ОСОБА_1 отримала рішення державного реєстратора Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Приходько I.P. про відмову у проведенні реєстраційних дій № 73253070 від 22 травня 2024 року, в якому зазначено, що підставою для відмови у проведенні реєстраційних дій є наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими ечовими правами на нерухоме майно, а саме відмінності між написаним у вищевказаних правовстановлюючих документах прізвищі власника - « ОСОБА_2 » та фактичним моїм прізвищем - « ОСОБА_3 ».
На сьогоднішній день вказана розбіжність перешкоджає заявниці реалізувати своє право на власність.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України орган державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб передбачений Конституцією та законами України.
На підставі п. 6 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті.
Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Згідно із ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Судом з'ясовано, що дійсно ОСОБА_1 належать свідоцтво про право на спадщину за законом, виданого Шостою дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 3-9706 та реєстраційне посвідчення КП «ДМБТІ» ДОР від 21 грудня 1999 року, в яких її прізвище вказано помилково - « ОСОБА_2 », тоді як по паспорту, РНОКПП та свідоцтві про шлюб правильним є - « ОСОБА_3 ».
Вказана помилка перешкоджає заявнику в повній мірі реалізувати своє право на власність.
Отже, фактично в свідоцтві про право на спадщину за законом, виданого Шостою дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 3-9706 та реєстраційному посвідченні КП «ДМБТІ» ДОР від 21 грудня 1999 року було допущено помилку в написанні прізвища заявниці та записано « ОСОБА_2 », замість вірного написання « ОСОБА_3 ».
Ця обставина стала підставою для звернення до суду із заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документа.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 315 ЦІІК України суд розглядає справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові якої, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті.
Судом встановлено, що особи, відповідальні за видачу свідоцтва про право на спадщину за законом та реєстраційного посвідчення, на даний час не мають повноважень встановлювати факти та/або вносити виправлення у правовстановлюючі документи, таким чином, заявниця позбавлена права в позасудовому порядку встановити відповідний факт.
Правовстановлюючий документ - це документ, який підтверджує права певного суб'єкта та складений у порядку, передбаченому законодавством.
За правовими позиціями Верховного Суду України щодо судової практики розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, коли громадяни не можуть використати правовстановлюючі документи, оскільки зазначені в них прізвище, ім'я, по батькові, місце чи час народження не відповідають записам у правовстановлюючому документі, якщо хоч і не посвідчують особу, але є необхідними для підтвердження певного права, а установи, які видали ці документи, не можуть виправити допущені в них помилки, відповідно до п. б ч. 1 ст. 315 ЦПК України громадяни мають право звернутися до суду із заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документу.
У пункті 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» роз'яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Факти, що мають юридичне значення, встановлюються в судовому порядку, коли ці факти безпосередньо породжують юридичні наслідки для заявника: право на спадщину; право на володіння та розпорядження власністю тощо.
Відповідно до п. 12 Постанови пленуму Верховного суду України № 5 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» при розгляді справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, вказаними у свідоцтві про народження або в паспорті, у тому числі, факту належності правовстановлюючого документа, в якому допущені помилки у прізвищі, імені, по батькові або замість імені чи по батькові зазначені ініціали, суд повинен запропонувати заявникові подати докази про те, що правовстановлюючий документ належить йому і що організація, яка видала документ, не має можливості внести до нього відповідні виправлення.
Таким чином, вбачається, що наявна розбіжність в написанні особистих даних заявниці і така обставина перешкоджаєїй в реалізації свого права на власність, а також те, що іншого порядку та можливості встановити факт належності ОСОБА_1 вказаних правовстановлюючих документів, у останньої немає.
Саме по собі не вірне написання прізвища в документах внаслідок допущення описки (договір, паспорт, диплом, трудова книжка, військовий квиток, свідоцтво про народження та інш.) не може бути підставою для відмови в задоволенні цієї заяви, оскільки вони спростовуються наданими доказами та матеріалами справи.
Статтями 15, 16, 18 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Суд може захистити цивільне право способом, що встановлений договором або законом.
У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).
Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин. Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.
Оцінюючи усі докази які було досліджені судом у ході судового засідання в їх сукупності, суд приходить до висновку щодо обґрунтованості даної заяви, у зв'язку з чим вважає за можливе задовольнити її у повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 293, 294 315 ЦПК України, суд, -
Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту належності правовстановлюючого документу на землю, заінтересована особа - Дніпровська міська рада - задовольнити.
Встановити факт належності ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Шостою дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 3-9706 та реєстраційного посвідчення КП «ДМБТІ» ДОР від 21 грудня 1999 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Д.О. Покопцева