Справа № 181/608/24
Провадження № 2/181/242/24
"26" серпня 2024 р. с-ще. Межова
Межівський районний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючої судді Літвінової Л.Ф.,
за участю секретаря судового засідання Остапенко А.О.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «СЕНС БАНК», третя особа: приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Русецька Оксана Олександрівна, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню та стягнення коштів, набутих без достатньої правової підстави,
До Межівського районного суду Дніпропетровської області звернулася ОСОБА_1 , з позовною заявою до АТ «СЕНС БАНК», третя особа: приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Русецька Оксана Олександрівна, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню та стягнення коштів, набутих без достатньої правової підстави.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Наталією Станіславівною вчинено виконавчий напис № 20927 від 30.06.2020, про стягнення з неї на користь АТ «АЛЬФА БАНК» заборгованості в розмірі 12 800,70 грн. Приватний нотаріус, мотивував виконавчий напис тим, що вона є боржником за кредитним договором № 491002773 від 01.04.2019 укладеним із АТ «АЛЬФА БАНК». Стягнення заборгованості проводиться за період з 11.01.2020 по 05.04.2020. Сума заборгованості за кредитним договором складає 12 800,70 грн. Банк був заснований у 1992 році та з 2001 року здійснював свою діяльність під назвою АТ «АЛЬФА-БАНК». У 2022 році було ухвалено рішення про відмову від бренду Альфа-Банк, здійснено зміну юридичного найменування банку на АТ «СЕНС БАНК» та створено новий бренд Sense Bank. Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Наталія Станіславівна згідно Єдиного реєстру нотаріусів не діє. Вважає, що виконавчий напис № 20927 від 30.06.2020 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хари Наталії Станіславівни є протиправним, тобто такий, що винесений з порушенням вимог чинного законодавства України та не підлягає виконанню. Оскільки, порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» (надалі -Закон) та іншими актами законодавства України (ч. 1 ст. 39 Закону). Цим актом є,зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 №296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за №282/20595 (надалі - «Порядок»). На сьогоднішній день, редакція Переліку передбачає можливість вчинення виконавчого напису лише на підставі оригіналу нотаріально посвідченого договору. Однак, не зважаючи на те, що судовим рішення були скасовані зміни до Переліку в частині вчинення виконавчого напису на кредитному договорі, нотаріуси продовжують вчиняти виконавчі написи на кредитних договорах, які нотаріально не посвідчені та не забезпечені іпотекою. Отже, починаючи з 22.02.2017 нотаріуси позбавлені можливості вчиняти виконавчі написи про стягнення заборгованості, що випливають з кредитних відносин. Оскаржений виконавчий напис вчинений нотаріусом 30.06.2020, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі № 826/20084/14. Кредитний договір, який був наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника. Аналогічна позиція закріплена в постанові ВС від 15.04.2020 року № 158/2157/17. Сторона позивача констатує той факт, що наданий відповідачем нотаріусу примірник кредитного договору не був посвідчений нотаріально. Порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Аналогічна позиція закріплена в постанові Великої палати Верховного Суду від 21.09.2021 року № 910/10374/17. АТ «СЕНС БАНК» пред'явило виконавчий напис № 20927 від 30.06.2020 для виконання до приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Русецькій Оксані Олександрівні, на підставі якого приватний виконавець виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № 62845945 від 18.08.2020. Згідно відповіді приватного виконавця № 01.29/26746 від 17.04.2024 у межах виконавчого провадження з боржника утримано та перераховано стягувану 1 163,70 грн. Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Враховуючи, що підставою отримання відповідачем грошових коштів був виконавчий напис № 20927 від 30.06.2020, який слід визнати таким, що не підлягає виконанню, сума в розмірі 1 163,70 грн. вважається безпідставно набутою та підлягає поверненню, оскільки правова підстава згідно якої набуті грошові кошти за рішенням суду не існуватиме. Таким чином, з ТОВ «СЕНС БАНК» підлягає стягненню на користь позивача безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 1 163,70 грн.
Позивач просить суд визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хари Наталії Станіславівни № 20927 від 30.06.2020, про стягнення з ОСОБА_1 на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «CЕНС БАНК» заборгованість в розмірі 12 800,70 грн.; стягнути з АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «CЕНС БАНК» на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 1 163,70 грн.; стягнути з відповідача АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «CЕНС БАНК» на користь ОСОБА_1 судові витрати, зокрема по оплаті послуг Адвокатського бюро «Калінін і Партнери за надання професійної правничої (правової) допомоги в розмірі 5 000,00 грн.
Ухвалою судді Межівського районного суду Дніпропетровської області від 14 травня 2024 року задоволено клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору, звільнено позивача від сплати судового збору та дану справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.(а.с.38)
31 травня 2024 року від представника відповідача Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» надійшов відзив на позовну заяву відповідно до якого проти заявлених вимог АТ «Альфа-Банк» заперечує, вважає їх необґрунтованими, а виконавчий напис нотаріуса таким, що повністю відповідає вимогам чинного законодавства. Так, 01.04.2019 року, між АТ «Альфа-Банк» та позивачем було укладено кредитний договір № 491002773 відповідно до якого останній отримав кредитний ліміт 12 895,36 грн. за умови своєчасної сплати процентів та інших платежів згідно договору. В зв'язку з неналежним виконанням своїх обов'язків за кредитним договором та наявністю заборгованості, приватним нотаріусом ПНКМНО Хара Н.С було вчинено виконавчий напис № 20927 від 30.06.2020 р. про стягнення заборгованості за Кредитним договором та покладено витрати за вчинення виконавчого напису, за яким приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської обл. Русецькою О.О. було відкрито ВП № 62845945. За обліковими даними АТ «СЕНС БАНК» на примусове виконання виконавчого напису стягувачу було перераховано 1 163,74 грн . ( 650,00 грн - Повернення плати за ВНН №20927 вiд 30.06.20 р. стягн. з ОСОБА_2 по КД 4910027730 від 01.04.2019р. та 513.70 грн - зараховано на погашення заборгованості по кредитному договору). Пленум Верховного Суду України своєю постановою №2 від 31.01.1992 «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні» з подальшими змінами роз'яснив судам, що в справах щодо оспорювання виконавчого напису боржник може оспорити в позовному провадженні лише правильність вимог, зазначених у виконавчому написі. При безпідставності цих вимог суд скасовує виконавчий напис і відмовляє в задоволенні цих вимог, а у разі часткової їх обґрунтованості - постановляє рішення про скасування виконавчого напису і стягнення з боржника на користь кредитора дійсної суми боргу. Підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, може бути тільки встановлений судом факт відсутності боргу або менший його розмір. Факти, які підтверджують відсутність боргу, або невідповідність суми боргу, у матеріалах справи відсутні. Позивачем не надано суду жодних розрахунків, які б підтверджували спірність оспорюваного виконавчого напису. Таким чином, предметом спору в цій справі є не дійсний розмір його боргу перед кредитором або відсутність такого, а дотримання нотаріусом діючого законодавства при вчиненні виконавчого напису, а такі порушення, навіть якби вони були допущені, не можуть бути підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Відповідно до розділу «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних правовідносин» Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29 червня 1999 року, в редакції чинній на момент вчинення виконавчого напису, для одержання виконавчого напису за кредитним договором, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями, подаються: 1. оригінали кредитного договору; 2. засвідчена стягувачем виписка з рахунку боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості. Таким чином, Банком для вчинення виконавчого напису було надано всі необхідні документи. Отже, АТ «АЛЬФА-БАНК» правомірно, без порушень законодавства та умов кредитного договору звернулося до приватного нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису на кредитному договорі та надало усі встановлені чинним законодавством України документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника. Та боржником. жодним чином не доведено, що в нього наявний інший розмір заборгованості перед Банком адже боржником не надано доказів того, що на час вчинення виконавчого напису, сума заборгованості була іншою ніж та, яка вказана нотаріусом, жодних доказів відсутності заборгованості або існування заборгованості в іншому розмірі, ніж зазначено у виконавчому написі, позивачем надано не було, та позивачем взагалі не доведено, чим таки порушуються його права вчиненням виконавчого напису для погашення заборгованості за Кредитним договором при існуючій та неспростованій сумі боргу. Суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Позивачем не надано доказів того, що на час вчинення виконавчого напису сума заборгованості є іншою ніж та, яка зазначена в виконавчому написі. Отже: - заява про вчинення виконавчого напису нотаріусом була оформлена у відповідності до діючого законодавства України і містила всі обов'язкові відомості про боржника та стягувача, а також щодо розмірів заборгованості і строків, за які проводиться стягнення; - нотаріус не звертався до стягувача за наданням додаткової інформації, оскільки йому було надано всі необхідні і достатні документи для вчинення виконавчого напису; - нотаріусом було перевірено належне повідомлення боржника про наявну заборгованість та відповідність документів, поданих на обґрунтування стягнення, Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів. - виконавчий напис вчинено в межах трирічного строку позовної давності, з дотриманням 30 денного строку з моменту повідомлення боржника про заборгованість у відповідності до положень ст. 1050 ЦК України. Крім того, відповідач також не погоджується із заявленою сумою витрат на правову допомогу у сумі 5000,00 грн, оскільки вказана сума витрат за загальним судовою практикою компенсація понесених стороною витрат на правову допомогу в такій категорії справ має бути не більше 3000 грн. за весь спектр робіт у т.ч. враховуючи спрощений порядок розгляду такої категорії судових справ. Отже вимоги щодо компенсації додаткової винагороди адвокату є такими що не підлягають задоволенню, або підлягають зменшенню судом. АТ «Сенс-Банк» вважає, враховуючи нескладність справи, представником позивача - розмір понесених витрат на правову допомогу є надто завищеним як і реально зазначеним часом що мало бути витрачено адвокатом на такий вид правових витрат, тож при розгляді справи суд має відмовити у такій компенсації витрат або зменшити їх розмір до рівня реальних ринкових цін адвокатських послуг. Щодо застосування судом ст.1212 ЦК України до спірних правовідносин, то як свідчить зміст матеріалів судової справи між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір, за умовами якого позивач (позичальник) отримав у строкове платне користування кошти в обумовленій сумі на визначений строк, за умови їх своєчасного повернення (щомісячний платіж) та здійснення оплати згідно умов кредитного договору. Тобто позичальник взяв на себе зобов'язання щодо помісячного кредитних повернення коштів. А Банк, приймав на себе зобов'язання щодо видачі коштів та зарахування оплати повернутих платежів тощо. Відтак, досліджуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для перерахування спірних коштів відповідачу позивачем ( в порядку ст.1212 ЦК України), суд мав встановити, з яких причин відбулось стягнення коштів на погашення кредитного договору у примусовому порядку, та перевірити доводи позивача щодо несвоєчасного повернення щомісячних платежів за кредитним договором, наявності заборгованості перед відповідачем, та встановити причину ухилення позивача від добросовісного виконання обов'язку за кредитним договором. Дії позичальника (позивача) щодо необґрунтованості безспірності позовних вимог за умови ухилення від виконання обов'язків за договором не є достатнім для підтвердження обставини безпідставного отримання спірних коштів відповідачем. Враховуючи наведене, підстави для задоволення позовної заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, відсутні. (а.с.46-54)
Позивачка та її представник у судове засідання не з'явилися, останній надав суду заяву про розгляд справи за їх відсутності, на задоволенні позовних вимог наполягають у повному обсязі.
Представник відповідача АТ «СЕНС БАНК» у судове засідання не з'явився, у відзиві поданому до суду 31.05.2024 прохав розгляд справи здійснювати без його участі.
Третя особа: приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Русецька Оксана Олександрівна у судове засідання не з'явилася, хоча була належним чином повідомлена про день та час розгляду справи і від неї не надійшло повідомлень про причини неявки.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі, якщо відповідно до положень Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснюється. У зв'язку з чим, на підставі ст. 247 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу без фіксування судового процесу.
Вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.
Судом досліджені та надана оцінка таким доказам:
Згідно досліджених у судовому засіданні документів, а саме оферти на укладення угоди про надання кредиту №491002773 від 01.04.2019, анкети-заяви до публічної пропозиції АТ «Альфа-Банк» на укладення Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа - Банк» та акцепту пропозиції на укладення угоди про надання кредиту №№491002773 від 01.04.2019, встановлено, що 01.04.2019 між АТ «Альфа-Банк» та позивачем було укладено кредитний договір № 491002773 відповідно до якого останній отримав кредитний ліміт 12 895,36 грн. за умови своєчасної сплати процентів та інших платежів згідно договору.(а.с.17,18)
Згідно копії виконавчого напису зареєстрованого в реєстрі за №20927 від 30.06.2020 вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Наталією Станіславівною вбачається, що з ОСОБА_1 , яка є боржником за кредитним договором № 491002773 від 01.04.2019 року укладеним нею із АТ «Альфа-Банк» запропоновано стягнути заборгованість за кредитним договором №491002773 від 01.04.2019 року, за період з 11.01.2020 року по 05.04.2020 року. Сума заборгованості складає 12150,70 грн.: прострочена заборгованість за сумою кредиту - 1119,06 гривень; прострочена заборгованість за комісією та процентами - 1169,18 грн.; строкова заборгованість за сумою кредиту 9862,46 грн.; строкова заборгованість за комісією та процентами - 0,00 грн. За вчинення зазначеного виконавчого напису нотаріусом на підставі статті 31 Закону України «Про нотаріат» стягнуто плати із стягувача АТ «Альфа-Банк», в розмірі 650 гривень, які підлягають стягненню з боржника на користь стягувача. Загальна сума, яка підлягає стягненню з боржника, якою є ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк», складає 12800,70 гривень.(а.с.18, зворот)
Згідно постанови ВП№62845945 від 18.08.2020 року вбачається, що приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Русецькою О.О., було відкрито виконавче провадження для виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хари Н.С. за №20927 від 30.06.2020, про стягнення з ОСОБА_1 на користь пропозиції АТ «Альфа-Банк» заборгованості у розмірі 12800,70 гривень.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
При цьому, відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом "Про нотаріат" та іншими актами законодавства України. Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595 (далі - Порядок).
Так, згідно зі статтею 87 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 88 Закону України "Про нотаріат" визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
Наведені законодавчі положення дають підстави для висновку, що, здійснюючи свою діяльність, нотаріус не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само, на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»).
Безспірною заборгованістю є заборгованість боржника, яка виключає можливість спору з боку боржника щодо її розміру, строку, за який вона нарахована, тощо, а відтак, і документи, які підтверджують її безспірність і на підставі яких нотаріуси здійснюють виконавчі написи, мають бути однозначними, беззаперечними та стовідсотково підтверджувати наявність у боржника заборгованості перед кредитором саме в такому розмірі.
Перевірка безспірності боргу є обов'язком нотаріуса. Відповідно до Постанови Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі за № 6-887цс17 суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Такий ж самий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у справі № 207/1587/16 від 19 вересня 2018 року (провадження № 14-12559св18).
Крім того при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому, цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України "Про нотаріат" та Порядку вчинення нотаріальних дій.
Підпунктом 3.2 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (далі - Перелік), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.
Відповідно до пункту 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів «Нотаріально посвідчені договори, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно», для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Із спірного виконавчого напису вбачається, що приватний нотаріус вчинив нотаріальну дію, відповідно до п.2 Постанови Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 р. № 1172 і вказана постанова не відносить кредитний договір до Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Відповідні зміни до Постанови та віднесення кредитного договору до Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, були внесені Постановою Кабінету Міністрів України за № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів».
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року (Велика Палата Верховного Суду постановою 20.06.2018 відмовила в перегляді ухвали Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 у справі № 826/20084/14), постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2016 року скасовано. Визнано незаконною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», у тому числі в частині доповнення переліку після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості».
На даний час постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 № 826/20084/14 є чинною.
Згідно п.16 Порядку скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правових актів, занесених до державного реєстру, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 31.07.2000 № 32/5, нормативно-правовий акт, рішення про державну реєстрацію якого скасовано, не є чинним з дня його виключення з державного реєстру, крім випадків визнання нормативно-правових актів нечинними судом.
Згідно ч.1 ст.325 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття. Таким чином, постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року у справі № 826/20084/14 набрала законної сили цього ж дня - 22.07.2017 року, отже і постанова Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» також втратила чинність з цього дня.
Оскаржений виконавчий напис вчинений нотаріусом 30.06.2020, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14.
Тому, діючим на момент вчинення виконавчого напису та на сьогодні є Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 в редакції до Постанови Кабінету Міністрів від 26.11.2014 № 622, тобто без розділу «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин».
Таким чином, на момент вчинення оспорюваного виконавчого напису приватний нотаріус не мав права керуватись розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» Переліку та вчиняти виконавчий напис на підставі кредитного договору.
Верховний Суд у своїй постанові від 12 березня 2020 року у справі № 757/24703/18-ц (провадження № 61-12629св19) дійшов висновку, що оскільки серед документів, наданих банком нотаріусу для вчинення виконавчого напису, відсутній оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів), за яким стягнення заборгованості може провадитися у безспірному порядку, а надана нотаріусу анкета-заява позичальника не посвідчена нотаріально, отже не могла бути тим договором, за яким стягнення заборгованості могло бути проведено у безспірному порядку шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2021 у справі № 910/10374/17 викладено висновок про те, що порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Оскільки, з дослідженого у судовому засіданні кредитного договору укладеного між сторонами, який був наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, вбачається що він не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.
Із врахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку, що приватний нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не перевірив умови, за наявності яких можна вчинити виконавчий напис на підставі договору, який не було посвідчено нотаріально, чим порушив норми Закону України про нотаріат та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, чинного на момент вчинення нотаріальних дій.
Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Зі змісту наведених правових норм вбачається покладення процесуального обов'язку на кожну із сторін довести належними доказами наявність або відсутність тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
Оцінюючи доводи сторін стосовно посилання на практику судів касаційної інстанції, суд, виходячи з встановлених в ході розгляду обставин, вважає, що саме наведена вище практика, яка покладена в основу даного рішення, є найбільш релевантною до правовідносин у цій справі, а тому саме ці висновки Верховного Суду повинні бути застосовані у даній справі.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).
Щодо стягнення безпідставно отриманих коштів суд зазначає наступне.
Частиною 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Результат аналізу статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що фактичний склад, що породжує зобов'язання, які виникають внаслідок набуття або збереження майна без достатніх правових підстав, складається з таких елементів: 1) одна особа набуває або зберігає майно за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (майно набувається або зберігається без передбачених законом, іншими правовими актами або правочином підстав).
Для виникнення зобов'язань із повернення безпідставного набутого майна необхідно, щоб майно було набуте або збережене безпідставно. Безпідставним є набуття або збереження, що не ґрунтується на законі, іншому правовому акті або правочині.
Набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо його правова підстава відпала згодом. Відпадіння правової підстави полягає у зникнення обставин, на яких засновувалась юридична обґрунтованість набуття (збереження) майна.
Одним із випадків відпадіння підстави набуття (збереження) може бути скасування вищою інстанцією рішення суду, що набуло чинності, або визнання судом таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса, на підставі якого було здійснено стягнення майна (коштів).
Судовий акт про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, який набрав законної сили і за яким відбулося повне або часткове виконання є правовою підставою для виникнення зобов'язання з повернення майна, що набуто без достатньої правової підстави, оскільки з моменту ухвалення такого судового акту правова підстава вважається такою, що відпала. Відповідно до статті 1212 ЦК України у такому разі набувач такого майна з моменту набрання судовим актом законної сили, зобов'язаний повернути потерпілому все отримане майно.
Такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18, від 28 січня 2020 року у справі № 910/16664/18.
Згідно відповіді №01.29/26746 від 17.04.2024 наданої приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Русецькою О.О. перевіркою депозитного рахунку з моменту відкриття виконавчого провадження та станом на поточну дату кошти у виконавчому провадженні розподілені наступним чином: витрати виконавчого провадження - 569 грн. - отримувач ПВ Русецька О.О.; основна винагорода приватного виконавця - 116,37 грн. - ПВ Русецька О.О.; борг за виконавчим документом - 1163,70 грн. - Акціонерне товариство «Альфа-Банк». Всього 1849,07 грн.(а.с.15)
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів стягнутих приватним виконавцем у сумі 1163,70 грн., оскільки виконавчий напис нотаріуса №20927 від 30.06.2020, на підставі якого проведено стягнення, суд визнає таким, що не підлягає виконанню, тому відсутня підстава для подальшого проведення такого стягнення, а стягнуте за виконавчим написом підлягає поверненню позивачу.
Щодо доводів позивача про поновлення строку позовної давності звернення із позовними вимогами у цій справі, суд доходить наступного.
Позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ч. 1ст. 256 ЦК України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261ЦК України).
Початок позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Згідно з ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.
Вказаний висновок щодо строку позовної давності наведено в постанові Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 457/462/16-ц, провадження № 61-21807св19.
З даним позовом представник позивача звернувся 06 травня 2024 року, просить поновити строк позовної давності з підстав обізнаності про вчинений виконавчий напис нотаріуса лише після відкриття виконавчого провадження, а саме після 18.08.2020. Підставами для його поновлення вважає введений на території України з 12.03.2020 р. по 30.06.2023 р. карантин відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 р. №211 та введений Указом Президента України від 24.02.2022 року воєнний стан на території України.
Враховуючи, що відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України, про застосування наслідків пропуску позовної давності у даній справі не зроблено заяви іншої сторони, підстав для вирішення питання щодо поновлення цього строку суд не розглядає та, як на окрему підставу для відмови у позові - не посилається.
Також, суд наголошує на тому, що 2 квітня 2020 року набрав чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-ІХ), яким розділ ХІІ «Прикінцеві положення» ЦПК України доповнено пунктом 3 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред'явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину».
Тобто на період дії карантину обчислення процесуальних строків зупиняється.
Крім того, слід зазначити, що згідно п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Так, Указом Президента України №64/2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», з 24 лютого 2022 року було введено в Україні воєнний стан строком на 30 діб, Указом Президента України №133/2022 було продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 26 березня 2022 року строком на 30 діб, Указом Президента України №259/2022 від 18.04.2022, було продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, Указом Президента України №341/2022 від 17.05.2022, було продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 25 травня 2022 року строком на 90 діб, Указом Президента України від 12 серпня 2022 року, строк дії воєнного стану продовжено з 23 серпня 2022 року строком на 90 діб, Указом Президента України №757/2022 від 16.11.2022 строк дії воєнного стану продовжено з 21 листопада 2022 року строком на 90 діб, Указом Президента №58/2023 від 06.02.2023 строк дії воєнного стану продовжено з 19 лютого 2023 року строком на 90 діб, Указом Президента №254/2023 строк дії воєнного стану продовжено з 20 травня 2023 року строком на 90 діб, Указом Президента №451/2023 строк дії воєнного стану продовжено з 18.08.2023 строком на 90 діб, Указом Президента № 734/2023 від 06.11.2023, строк дії воєнного стану продовжено з 15.11.2023 строком на 90 діб, Указом Президента №49/2024 від 05.02.2024 строк дії воєнного стану продовжено до 13.05.2024, Указом Президента № 271/2024 від 06.05.2024 строк дії воєнного стану продовжено з 14.05.2024 строком на 90 діб, тобто до 12 серпня 2024 року та Указом Президента № 469/2024 від 23.07.2024 строк дії воєнного стану продовжено з 12.08.2024 строком на 90 діб, тобто до 09 листопада 2024 року.
Таким чином, загальна позовна давність (три роки) на даний час не сплинула і триватиме щонайменше аж до закінчення дії воєнного стану в Україні, а отже позивачем строк на звернення до суду із відповідною позовною заявою пропущено не було.
Розподіл судових витрат суд проводить відповідно до ст.141 ЦПК України.
Відповідно до 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як слід розподілити між сторонами судові витрати. Оскільки позов задоволено, позивача було звільнено від сплати судового збору при пред'явленні позову, а також заяви про забезпечення позову до суду, то з відповідача слід стягнути судовий збір на користь держави в сумі 1816,80 гривень.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.
Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Позивачка прохала суд стягнути з відповідача, понесені нею витрати в сумі 5000,00 гривень на професійну правничу допомогу адвоката у суді у зв'язку із розглядом цивільної справи.
На підтвердження обставин понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу суду надано Договір №б/н/24 про надання професійної правничої (правової) допомоги від 10.04.2024, рекомендовані (мінімальні) ставки адвокатського гонорару (винагород), акт виконаних робіт (наданих послуг) від 02.05.2024, платіжну інструкцію №1562668238 від 16.04.2024.
Пунктом 48 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних прав «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах № 10 від 17.10.2014 року визначено, що витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Європейським судом з прав людини висловлена правова позиція, згідно з якою при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим (остаточне рішення Європейського суду з прав людини від 10 січня 2010 року, №33210/07 і 41866/08) та «Гуриненко проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18 лютого 2010 року, №37246/04).
До того ж, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Так не погоджуючись із заявленим позивачкою розміром судових витрат на правничу (правову) допомогу представник відповідача зазначає, що вказані витрати не є співмірними зі складністю цієї справи, не відповідають критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Так, справа про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню є малозначною. Складення позовної заяви, з урахуванням наявних правових позицій Верховного Суду, не вимагає довготривалого аналізу законодавства чи консультування клієнта. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того факт, що адвокатом вживались дії зі збору доказів, оскільки відповідні запити чи заяви суду не надані. Обсяг письмових доказів є незначним.
Таким чином, із врахуванням того що заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді, який підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача, є завищеним та неспівмірним, суд приходить до висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, який підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача, з огляду на заперечення останнього, підлягає зменшенню та відшкодуванню у сумі 3 000 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 87,88 Закону України «Про нотаріат», ст. 3, 4, 5, 12, 13, 77, 81, 141, 259, 263-266, 268 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 (місце реєстрації АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» (місце знаходження вул. Велика Васильківська, буд. 100, м. Київ, 03150, код ЄДРПОУ 23494714), третя особа: приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Русецька Оксана Олександрівна (місце знаходження вулиця Воскресенська, 46, приміщення 54, м. Дніпро, Дніпропетровська обл., 49000, РНОКПП НОМЕР_2 ) про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню та стягнення коштів, набутих без достатньої правової підстави - задовольнити.
Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хари Наталії Станіславівни № 20927 від 30.06.2020, про стягнення з ОСОБА_1 на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «CЕНС БАНК» заборгованість в розмірі 12 800,70 гривень.
Стягнути з АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «CЕНС БАНК» (місце знаходження вул. Велика Васильківська, буд. 100, м. Київ, 03150, код ЄДРПОУ 23494714) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 1 163,70 гривень (одна тисяча сто шістдесят три гривні 70 копійок).
Стягнути з АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «CЕНС БАНК» (місце знаходження вул. Велика Васильківська, буд. 100, м. Київ, 03150, код ЄДРПОУ 23494714) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , судові витрати на правничу допомогу у розмірі 3000,00 гривень (три тисячі гривень).
Стягнути з АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «CЕНС БАНК» (місце знаходження вул. Велика Васильківська, буд. 100, м. Київ, 03150, код ЄДРПОУ 23494714) на користь держави судовий збір у розмірі 1816,80 гривень (одна тисяча вісімсот шістнадцять гривень 80 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 26 серпня 2024 року.
Суддя: Л. Ф. Літвінова