м. Вінниця
27 серпня 2024 р. Справа № 120/9483/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вільчинського О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - ГУ ПФУ у Вінницькій області, відповідач) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач звернувся до ГУ ПФУ у Вінницькій області з заявою про призначення йому пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі також Закон № 1058-ІV). Разом із тим 27.12.2023 року відповідачем було відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Як зазначає позивач, відповідач під час вирішення питання про призначення пенсії безпідставно не зарахував періоди роботи згідно його трудової книжки серії НОМЕР_1 від 08.02.1980, а саме періоди з 15.11.1977 по 06.03.1990, оскільки має місце виправлення у даті народження.
На думку позивача, дані обставини в жодному разі не повинні впливати на підтвердження його стажу за такий період, позаяк є суто формальними недоліками трудової книжки, відповідальність за яку працівник не повинен нести. Окрім того, на переконання позивача, необґрунтоване неврахування зазначених вище періодів його трудової діяльності до страхового стажу суперечить нормам пенсійного законодавства та порушує його право на належний соціальний захист.
Ухвалою суду від 05.07.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Крім того, цією ухвалою суд встановив відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
04.08.2023 до суду від представника ГУ ПФУ у Вінницькій області, надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній просить суд відмовити у задоволенні позову. Так, заперечуючи проти позову відповідач зазначив, що позивач 16.11.2022 звернувся до ГУ ПФУ у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за віком. За принципом екстериторіальності зазначена заява розглядалася Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та за результатами розгляду якої було винесено рішення про відмову у призначенні пенсії за віком № 024650004943 від 25.11.2022. Відповідач вказує, що при прийнятті даного рішення до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи позивача згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 08.02.1980, оскільки має місце виправлення у даті народження. Таким чином, відповідач вважає, що ГУ ПФУ в Дніпропетровській області прийнято законне та обґрунтоване рішення про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно Закону №1058, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу (26 років).
В подальшому ухвалою від 24.01.2024 суд запропонував ОСОБА_1 у встановлений судом строк висловити письмово свої доводи, міркування або заперечення щодо можливості залучення до участі у справі в якості співвідповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Втім жодних міркувань щодо можливості залучення до участі у справі співвідповідача сторона позивача не надала.
Ухвалою від 14.03.2024 суд залучив до участі у справі як другого відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, відповідач 2), встановивши останньому строк для подання відзиву на позов.
08.04.2024 року до суду від представника відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній просить суд відмовити у задоволенні позову. Зазначає, що страховий стаж ОСОБА_1 становить 17 роки 05 місяців 10 днів, при цьому за доданими документами до страхового стажу не зараховані періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 08.02.1980 у зв'язку з виправленням у даті народження. Вважає, що для зарахування до стажу періодів роботи згідно трудової книжки та періоду навчання необхідно надати уточнюючи довідки про періоди роботи, видані підприємствами на підставі первинних документів за час виконання робіт, довідку з місця навчання та довідки про реорганізацію або довести належність трудової книжки у судовому порядку.
Суд розглядає справу у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу на підставі п. 10 ч. 1 ст. 4, ч.4 ст. 229 КАС України.
Відповідно до частини 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , 16.11.2022 звернувся до органу пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", додавши до заяви необхідний пакет документів.
У подальшому, вказана заява позивача за принципом екстериторіальності була передана на розгляд до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області.
За результатами розгляду такої заяви та поданих документів ГУ ПФУ в Дніпропетровській області прийняло рішення № 024650004943 від 25.11.2022 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу в розумінні ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Мотивами прийняття даного рішення слугувало те, що за доданими документами до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 08.02.1980 у зв'язку з виправленням у даті народження.
Вважаючи, що пенсійний орган безпідставно дійшов висновку про не зарахування періоди роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 08.02.1980 до страхового стажу та, у зв'язку з цим, протиправно відмовив йому у призначенні пенсії за віком, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом з метою захисту порушених, на його думку, прав та інтересів.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог суд виходив із наступного.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Статтею 8 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058) передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Положеннями ч. 1 ст. 9 Закону №1058 передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до ч. 1-4 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 55 років - які народилися по 30 вересня 1956 року включно; 55 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1956 року по 31 березня 1957 року; 56 років - які народилися з 1 квітня 1957 року по 30 вересня 1957 року; 56 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1957 року по 31 березня 1958 року; 57 років - які народилися з 1 квітня 1958 року по 30 вересня 1958 року; 57 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року; 58 років - які народилися з 1 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року; 58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року; 59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року; 59 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року; 60 років - які народилися з 1 квітня 1961 року по 31 грудня 1961 року.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 16 до 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 17 до 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років.
Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
За ст. 1, п. 1 ст. 24 Закону №1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески. Страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
У відповідності до ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
При цьому лише у разі відсутності трудової книжки або записів у ній органи Пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів. У разі сумніву органу, що призначає пенсію, у належності та обґрунтованості поданих заявником документів, в нього є право перевірити надані заявником документи шляхом звернення до установ, підприємств, організацій, де працював заявник, із відповідними запитами.
Таким чином, необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
З наявної в матеріалах справи встановлено, що позивач разом із заявою про призначення пенсії за віком надав копію трудових книжок серії НОМЕР_1 від 08.02.1980 року та серії НОМЕР_3 від 20.01.1995 року.
Згідно рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 25.11.2022 року № 024650004943 ОСОБА_1 до загального страхового стажу не зараховано період роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 08.02.1980 року, оскільки на титульному аркуші трудової книжки має виправлення у даті народження.
Відповідно до ст. 62 Закону №1788-XII порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 3 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України Про трудові книжки працівників від 27.04.1993 №301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Відповідно до п. 1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Згідно п. 2.2. Інструкції заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.
До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження.
Пунктом 2.11. Інструкції передбачено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
В свою чергу за п. 2.12. Інструкції після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Відповідно до п. 2.13. Інструкції зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім'я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім'я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів.
Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім'я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.
В п. 30 постанови Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 12.09.2022 по справі №569/16691/16-а міститься наступний правовий висновок: Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 Про трудові книжки працівників відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
В свою чергу згідно правової позиції, наведеної у п. 34 постанови Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 19.12.2019 по справі №307/541/17 однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Також відповідачем не надано доказів того, що позивач не працював або його періоди роботи не відповідають дійсності, чи записи у трудовій книжці позивача стосовно стажу роботи зроблені неправильно, неточно або з іншими вадами, які заважають їх зарахуванню до стажу роботи, або взагалі відсутні, а тому суд вважає за можливе вважати їх як належною інформацією, яка утримує в собі доказову складову на підтвердження права позивача на пенсійне забезпечення.
Поряд із цим суд вкотре зауважує, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення його трудової книжки та бухгалтерських документів на підприємстві, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах.
Наведене вище узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній в постанові від 21.02.2018 року у справі № 687/975/17.
Згідно ч. 2 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Вирішуючи справу суд зауважує, що позивач помилково просить визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області в частині відмови позивачу в призначенні пенсії за віком, позаяк відповідач 1 лише повідомив позивача про результати розгляду його заяви про призначення пенсії. Водночас рішення про відмову у призначенні пенсії прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як роз'яснив Верховний Суд України у пункті 3 постанови Пленуму N 14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення", вихід за межі позовних вимог це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.
Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов:
- лише у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача;
- повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач; повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав;
- вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.
З огляду на викладене суд вважає можливим вийти за межі пред'явлених позовних вимог з метою ефективного захисту прав позивача у спірних публічно-правових відносинах, шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача 2 від 25.11.2022 № 024650004943.
Однак, беручи до уваги встановлені обставини справи, за результатами вирішення цього спору суд не вбачає достатніх передумов для покладення на відповідача 1 обов'язку з призначення позивачу пенсії за віком.
Суд враховує, що пенсійний орган не зарахував позивачу періоди трудового стажу згідно з трудовою книжкою з мотивів наявності виправлень на титульній сторінці, але при цьому взагалі не досліджував питання про те, чи є достатніми такі періоди роботи для призначення позивачу пенсії за віком відповідно ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
За таких обставин суд не може перебирати на себе дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень та самостійно робити висновки з питань, які не були предметом його розгляду, і, тим паче, ухвалювати з цих питань рішення.
Як зазначено у пп. 5.1. п. 5 Рішення Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у ч. 3 ст. 129 цієї Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об'єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, як наголосив Конституційний Суд України в абзаці 1 пп. 3.2 п. 3 мотивувальної частини Рішення від 02 листопада 2011 року № 13-рп/2011, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист.
Відповідно до висновків Європейського суду з прав людини у рішенні від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України" (заява № 63566/00), суд зобов'язаний оцінити кожен специфічний, доречний та важливий аргумент, а інакше він не виконує свої зобов'язання щодо п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (параграф 25).
Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб'єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 КАС України.
За результатами розгляду справи, в межах предмету позову та на основі наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку, що відповідач 2 неналежно розглянув заяву позивача від 16.11.2022 про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та прийняв передчасне і протиправне рішення від 25.11.2022 № 024650004943, яким відмовив позивачу у призначенні такої пенсії.
Частиною четвертою статті 245 КАС України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача-суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Під час розгляду цієї справи суд надав оцінку тим підставам, які, на думку відповідача, перешкоджали призначенню позивачу пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Разом з тим, у зв'язку із скасуванням оскаржуваного рішення, процедура розгляду питання про призначення позивачу пенсії за віком вважається незакінченою і пенсійний орган, реалізуючи свої законні повноваження щодо призначення пенсії, повинен повторно розглянути заяву позивача та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити частково, а саме у спосіб визнання протиправним та скасування рішення відповідача 2 від 25.11.2022 № 024650004943 та зобов'язання відповідача 1 повторно розглянути заяву позивача від 16.11.2022 про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням висновків суду за наслідками розгляду цієї справи. В решті позовних вимог належить відмовити.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч. 3 ст. 139 КАС України).
Таким чином, оскільки позовні вимоги мають немайновий характер, а позов задоволено частково, на користь позивача належить стягнути половину понесених нею судових витрат зі сплати судового збору, тобто 538,30 грн, за рахунок бюджетних асигнувань кожного з відповідачів у справі (порівну).
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 25.11.2022 № 024650004943 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області з урахуванням висновків суду, наведених у цьому рішенні, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.11.2022 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 269,15 грн (двісті шістдесят дев'ять гривень 15 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 269,15 грн (двісті шістдесят дев'ять гривень 15 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 )
Відповідач 1: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (21005, м. Вінниця, вул. Зодчих, 22, код ЄДРПОУ 13322403)
Відповідач 2: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427)
Суддя Вільчинський Олександр Ванадійович