про відмову у відкритті касаційного провадження
27 серпня 2024 року
м. Київ
справа №480/11592/23
адміністративне провадження № К/990/31382/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Кравчука В.М. та Стародуба О.П., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2024 року
у справі №480/11592/23
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі - відповідач, Управління), в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Управління, яка полягає у незастосуванні з 01 березня 2022 року при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) показника середньої заробітної плати з якої сплачено страхові внески за 2019-2021 роки та з 1 березня 2023 року при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 пенсії за віком у незастосуванні показника середньої заробітної плати з якої сплачено страхові внески за 2019-2021 роки проіндексованого (збільшеного) на коефіцієнт 1,197 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2023 року №168 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році" (далі - постанова КМУ № 168);
- зобов'язати Управління перерахувати та виплатити з 01 березня 2022 року пенсію за віком ОСОБА_1 із застосуванням при проведенні такого перерахунку показника середньої заробітної плати в Україні за останні три календарні роки, що передують призначенню їй пенсії за віком за Законом № 1058- IV, а саме за 2019-2021 роки, та з 1 березня 2023 року перерахувати та виплатити пенсію за віком ОСОБА_1 із застосуванням при проведенні такого перерахунку показника середньої заробітної плати за 2019-2021 роки проіндексованого (збільшеного) на коефіцієнт 1,197 відповідно до постанови КМУ №168.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2024 року, у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, ОСОБА_1 06 серпня 2024 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернулася з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини другої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Аналіз наведених норм в контексті правовідносин, що є предметом розгляду у цій справі, свідчить про те, що в даному випадку оскаржуються судові рішення, постановлені у справі незначної складності.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
За правилами пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв'язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України. Водночас обов'язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.
Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п'ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Скаржником наведено наступні підстави для касаційного оскарження рішень судів першої і апеляційної інстанцій та для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі незначної складності №480/11592/23, які передбачені частинами четвертою і п'ятою статті 328 КАС України: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для позивача; суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 18 грудня 2018 року у справі № 520/12961/16-а, від 31 січня 2019 року у справі № 639/2751/17, від 23 жовтня 2020 року у справі № 528/196/17 та від 10 червня 2024 року у справі № 460/51067/22, а також правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 876/5312/17.
Оцінюючи підставу, передбачену підпунктом «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, колегія суддів наголошує на її необґрунтованості та відхиляє, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Крім того, колегія суддів також наголошує на необґрунтованості та відхиляє посилання скаржника на підстави, передбачені підпунктом «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, оскільки оцінка судом "винятковості значення справи" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Проте, в касаційній скарзі скаржник належних обґрунтувань не наводить.
Щодо тверджень скаржника про те, що справа становить значний суспільний інтерес Суд зауважує, що вжите законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес" необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Крім того, використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", або "суспільний інтерес" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
З огляду на вищевказане, Суд дійшов висновку що касаційна скарга не містить вагомих аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме щодо цієї конкретної справи і вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення і стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Стосовно посилань ОСОБА_1 у касаційній скарзі на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах від 18 грудня 2018 року у справі № 520/12961/16-а, від 31 січня 2019 року у справі № 639/2751/17, від 23 жовтня 2020 року у справі № 528/196/17 та від 10 червня 2024 року у справі № 460/51067/22 колегія суддів звертає увагу позивача, що у цих справах встановлено, що позивачам первинно було призначено пенсію за вислугу років, а у подальшому, позивачів переведено на пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV. Тому, враховуючи факт призначення іншого виду пенсії, Верховний Суд у цих справах вказав на наявності у позивача права на застосування при такому призначенні середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком згідно частини другої статті 40 цього Закону.
Водночас, у справі, рішення у якій оскаржуються, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач перебувала на обліку в Управлінні та з грудня 2010 року отримувала пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України "Про державну службу". В подальшому позивача переведено на пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV. На цій підставі Суд наголошує, що у випадку позивача переходу на новий вид пенсії не відбулося (оскільки позивача переведено на той самий вид пенсії за іншим законом), а тому підстави для застосування середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком згідно частини другої статті 40 цього Закону, відсутні.
Крім того, Суд не бере до уваги посилання скаржника на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 876/5312/17, оскільки жодної постанови за вказаним номером у Єдиному державному реєстрі судових рішень не знайдено.
На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення прийняті у справі незначної складності, а виключних підстав для касаційного оскарження судових рішень у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, передбачених частинами четвертою і п'ятою статті 328 КАС України скаржником у касаційній скарзі належним чином не обґрунтовано, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Аналогічна позиція щодо віднесення вказаної категорії справ до справ незначної складності висловлена Верховним Судом, зокрема, в ухвалах від 05 червня 2023 року у справі №580/3208/22, від 14 серпня 2024 року у справі №560/19710/23 та від 19 серпня 2024 року у справі №160/1240/24.
Керуючись статтями 248, 328, 334, 335, 355, 359 КАС України, Суд,
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2024 року у справі №480/11592/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді: В.М. Кравчук
О.П. Стародуб