27 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 280/4017/23
адміністративне провадження № К/990/28727/24
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Радишевської О.Р., перевіривши касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25 серпня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2024 року у справі №280/4017/23 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просив:
- стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2021 року у справі № 640/23690/19 про поновлення позивача на роботі за період з 15 липня 2021 року по 31 травня 2023 року (включно) в сумі 917 349,40 грн, з проведенням необхідних відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 25 серпня 2023 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2024 року, позов задоволено частково:
- стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2021 року у справі № 640/23690/19 за період з 15 липня 2021 року до 16 травня 2023 року у розмірі 881 337,75 грн, з яких утримано податки та інші обов'язкові платежі;
- в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Ухвалами Верховного Суду від 10 червня 2024 року, від 11 липня 2024 року касаційні скарги Офісу Генерального прокурора на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25 серпня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2024 року у справі №280/4017/23 повернуто особі, яка їх подала.
24 липня 2024 року до Суду надійшла повторна касаційна скарга Офісу Генерального прокурора на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25 серпня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2024 року у справі №280/4017/23.
Суддя-доповідач у цій справі Радишевська О.Р. з 09 серпня по 16 серпня 2023 року перебувала у відпустці, відповідно до наказу від 05 серпня 2024 року, та з 18 серпня 2024 року по 23 серпня 2024 року - у відрядженні, відповідно до наказу від 13 серпня 2024 року №20-в.
Вирішення питання про відкриття касаційного провадження за цією скаргою вирішується після повернення судді-доповідача з відрядження.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіряючи касаційну скаргу на відповідність вимогам процесуального закону, Суд дійшов висновку про наявність підстав для її повернення з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. Перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається, зокрема, на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України та указує на необхідність відступлення від правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 21 жовтня 2021 року у справі №640/19103/19 та застосованого судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях.
Суд зазначає, що у разі оскарження рішень судів попередніх інстанцій з підстав, передбачених пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник в касаційній скарзі повинен навести обґрунтовані та переконливі аргументи, які слугували б підставою для висновків про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Необхідно зауважити, що з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду можуть бути, зокрема, зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, необхідність забезпечити єдність судової практики у застосуванні норм права тощо.
Необхідність відступу від висновку, викладеного в раніше ухвалених постановах Верховного Суду, має виникати з певних визначених об'єктивних причин і такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані скаржником при посиланні на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
Однак скаржником не зазначено належного правового обґрунтування необхідності відступлення від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року у справі №640/19103/19 та застосованого судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваному судових рішеннях.
Таким чином, за встановлених обставин, Суд дійшов висновку, що скаржником не доведено наявності підстави для відкриття касаційного провадження, визначеної пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
Також на обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, у взаємозв'язку з пунктом 2 частини другої статті 353 КАС України.
Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо:
1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або
2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або;
3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;
4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Щодо посилання скаржника на пункт 2 частини другої статті 353 КАС України, Суд зазначає таке.
За змістом частини четвертої статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".
Статтею 257 КАС України визначено перелік справ, що розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження. Такими справами є: справи незначної складності, а також будь-які інші, за винятком тих, що зазначені у частині четвертій цієї статті, а саме: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб).
Згідно із частиною п'ятою статті 12 КАС України умови, за яких суд має право розглядати справи у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.
У порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності (частина шоста статті 12 КАС України), а також інші адміністративні справи, щодо яких процесуальний закон не містить імперативних норм про їхній розгляд за правилами загального позовного провадження (частина четверта статті 12 КАС України) або ж про заборону розгляду їх за правилами спрощеного позовного провадження (частина четверта статті 257 КАС України).
Якщо справа не належить до справ незначної складності, у розумінні частини шостої статті 12 КАС України, це не забороняє її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, як і не вимагає, щоб такий розгляд відбувався виключно за правилами загального позовного провадження (крім випадків, передбачених у частині четвертій статті 257 КАС України).
За відсутності імперативних вимог до порядку розгляду справи (спрощеного або загального) презюмується, що суд розглядає (усі) адміністративні справи за правилами спрощеного позовного провадження. Водночас, з урахуванням вимог, установлених у частині третій статті 257 КАС України, суд може прийняти рішення про розгляд певної справи (яку дозволено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження) за правилами загального позовного провадження.
За таких обставин Суд уважає, що скаржником не наведено належного обґрунтування можливості касаційного оскарження рішення суду з підстави, передбаченої пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Таким чином, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, скаржником не викладено передбачених статтею 328 КАС України підстав, за яких оскаржуване судове рішення може бути переглянуте судом касаційної інстанції.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Ураховуючи те, що скаржником не викладено передбачених цим Кодексом підстав для оскарження судових рішень у касаційному порядку, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
З огляду на зазначене, клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження та про зупинення виконання судових рішень Судом не вирішуються.
Керуючись статтями 248, 328, 332, 334, 341, 353 КАС України, Суд
Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25 серпня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2024 року у справі №280/4017/23 повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя О.Р. Радишевська