вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21
E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
27.08.2024 Справа № 917/1060/24
Господарський суд Полтавської області у складі судді Безрук Т. М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовною заявою Фізичної особи - підприємця Булави Юрія Вікторовича
до Фізичної особи - підприємця Іваненко Юлії Олександрівни
про стягнення 64 621,60 грн
без виклику представників сторін
встановив:
До Господарського суду Полтавської області звернулась Фізична особа - підприємець Булава Юрій Вікторович з позовом до Фізичної особи - підприємця Іваненко Юлії Олександрівни про стягнення 64 621,60 грн заборгованості за договором оренди №ДОБ 15/09-21 від 15.09.2021, з якої 35666,82 грн - основний борг, 5278,77 грн - штрафна санкція, передбачена п. 9.2.1 договору, 14 266,73 грн - штрафна санкція, передбачена п. 9.2.3 договору, 6840,24 грн - інфляційне збільшення, 2569,04 грн - 3% річних.
Відповідач у відзиві від 18.07.2024 (вхід № 9908 від 19.07.2024) визнав позовні вимоги в частині 24188,00 грн основного боргу та 5000,00 грн пені;
в іншій частині відповідач проти позову заперечує з таких підстав:
- порушення зобов'язань по Договору пов'язане з військовою агресією російської федерації проти України, яке відбулося 24 лютого 2022 року, в зв'язку з чим Указом Президента України від 24.02.2022 р. № 64/2022 було введено військовий стан в Україні. Оскільки місто Київ та Київська область з 24 лютого 2022 року були місцем проведення бойових дій, відповідач фізично не мала доступу до обладнання позивача. Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022 затверджено перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, вказано що в селі Дзвінкове, яке знаходиться в п'яти кілометрах від села Іванковичі (де саме розміщувалося орендоване обладнання), розпочалися бойові дії з 25 лютого 2022 року. Потім бойові дії велися з 05 березня 2022 року в селах Жорніка та Княжичі, що взагалі знаходиться безпосередньо біля села Іванковичі. Отже, з 24 лютого 2022 року, з об'єктивних причин, відповідач припинив використання орендованої техніки, яка належала позивачу. Відповідач повідомив позивача про те, що в зв'язку з військовими діями безпосередньо біля села Іванковичі, вона не може використовувати обладнання за призначенням. Працівників відповідача не підпускали до села Іванковичі військові, оскільки в межах вказаного села проходила лінія оборони міста Києва. В зв'язку з чим, відповідач погоджується з позовними вимогами, стосовно стягнення суми заборгованості, яка виникла до 24 лютого 2022 року, а саме 24188,00 грн;
- відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано;
- нараховані позивачем штрафні санкції є надмірними у цій справі. Наявність у постачальника можливості стягувати із покупця надмірні грошові суми у вигляді штрафу та пені змінює їхнє дійсне правове призначення;
- сукупність обставин у конкретних правовідносинах може вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі;
- враховуючи економічні і правові інтереси сторін у швидкому виконанні рішення і збереженні платоспроможності сторін як гарантії виконання судового рішення, відповідач прохає суд зменшити розмір штрафник санкцій до 5000,00 грн.
Позивач у відповіді на відзив від 20.07.2024 (вхід. № 9936 від 22.07.2024) відхилив заперечення відповідача з таких підстав:
-відповідач був обізнаний з умовами договору та погодився з ними, в тому числі із штрафними санкціями, які визначені в договорі;
-позивач не перешкоджав відповідачеві користуватися орендованим майном;
-відповідач ставить позивача у становище, за яким він повинен понести збитки, що є порушенням права власності позивача на майно у вигляді правомірно очікуваних прибутків та порушенням право орендодавця за статтею 1 Протоколу 1 Європейської конвенції з прав людини;
-майно за Актом здачі-приймання обладнання №1 від 15.09.2021 передано в оренду за адресою: пров. Лісовий, Іванковичі, Київської області. Це село не зазначене в наказі від 22.12.2022 №309 Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України;
- у договорі сторони, крім нарахування пені, погодили штраф у розмірі 40% від місячної орендної плати за кожне окреме порушення, якщо прострочка по оплаті орендної плати перевищує 15 календарних днів;
-можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань не лише не заборонено, але й передбачено частиною другою статті 231 ГК України;
- за змістом частини 2 статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання;
-відповідач ухиляється від виконання своїх зобов'язань та намагається уникнути розрахунку за орендоване майно,
- відсутні правові підстави для зменшення штрафних санкцій.
Інші заяви по суті справи до суду не надійшли; строк для їх подання закінчився.
У цій справі суд вчинив такі процесуальні дії.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.06.2024 цей позов переданий на розгляд судді Безрук Т. М. за номером справи 917/1060/24 (а.с.72).
Ухвалою від 03.07.2024 суд відкрив провадження у цій справі, постановив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (а.с.75).
Вказана ухвала суду надсилалась сторонам, зокрема:
- позивачу в його електронний кабінет у підсистемі "Електронний суд" та доставлена йому 03.07.2024 (довідка про доставку електронного листа від 03.07.2024, а.с. 76);
- відповідачу засобами поштового зв'язку за адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 74) та отримана 06.07.2024 відповідачем, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 77).
Суд врахував, що згідно з підп.16 п. 3 постанови Верховної Ради України від 17 липня 2020 року№ 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів» ліквідовано у Полтавській області: Великобагачанський, Гадяцький, Глобинський, Гребінківський, Диканський, Зіньківський, Карлівський, Кобеляцький, Козельщинський, Котелевський, Кременчуцький, Лохвицький, Лубенський, Машівський, Миргородський, Новосанжарський, Оржицький, Пирятинський, Полтавський, Решетилівський, Семенівський, Хорольський, Чорнухинський, Чутівський, Шишацький райони.
Відповідно до підп.16 п. 1 постанови Верховної Ради України від 17 липня 2020 року
№ 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів» 16) у Полтавській області утворено, зокрема, Лубенський район (з адміністративним центром у місті Лубни) у складі територій Гребінківської міської, Лубенської міської, Новооржицької селищної, Оржицької селищної, Пирятинської міської, Хорольської міської, Чорнухинської селищної територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч. 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи (п. 2), день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (п. 3).
Отже, ухвала від 03.07.2024 доставлена сторонам в установленому порядку.
Відповідно до частини п'ятої статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України сторони суду не надали.
Згідно з ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 2 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Згідно із ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Під час розгляду справи по суті суд дослідив усі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Відповідно до ч.2 ст. 233 ГПК України це рішення прийнято, складено та підписано в нарадчій кімнаті.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.
Між Фізичною особою - підприємцем Булава Юрій Вікторович (далі - позивач, Орендодавець) та Фізичною особою - підприємцем Іваненко Юлією Олександрівною (далі - відповідач, Орендар) був укладений договір оренди № ДОБ 15/09-21 від 15.09.2021 (далі - Договір, а.с. 21-33).
Пунктами 1.1-1.3 Договору встановлено, що Орендодавець передає, а Орендар приймає в тимчасове оплатне користування обладнання, яке є об'єктом власності Орендодавця. Орендар використовує отримане за цим договором обладнання у власній господарській діяльності дотримуючись вимог законодавства України та положень цього Договору. Найменування обладнання, яке передається Орендарю за цим договором, його комплектність, технічні характеристики (інші особливості в разі необхідності) зазначаються в акті прийому-передачі який є додатком до цього договору та складає єдиний документ. Сторони погодили, що відповідно до умов даного договору, сторона Орендодавця може надати Орендарю також транспортні послуги (послуги перевезення вантажу) з застосуванням власного транспорту. Умови надання таких послуг визначаються п.п. даного договору.
Відповідно до пункту 3.1-3.4 Договору Орендар набуває право на отримання в оренду (фактичну передачу в його тимчасове володіння та користування) кожної одиниці обладнання протягом трьох робочих днів після здійснення попередньої оплати першого періоду розрахунків за оренду такого обладнання, здійсненого в порядку п. 6.5 цього договору, якщо сторони не дійшли письмової згоди про інше. За цим договором Орендар має право отримати за згодом Орендодавця одну, або декілька одиниць обладнання протягом строку дії договору. У зв'язку з наведеним, дата підписання договору та підписання акту прийому-передачі обладнання можуть не співпадати. При передачі Орендарю кожної одиниці обладнання або декількох одиниць обладнання за цим договором сторони підписують Акт прийому-передачі, який є невід'ємною частиною договору. Такий акт прийому-передачі складається безпосередньо Орендодавцем та підписується Сторонами в двох екземплярах по одному для кожної зі сторін. Акт прийому-передачі обладнання містить наступні необхідні умови: дата підписання акту, яка засвідчує дату передачі обладнання Орендарю та дату початку нарахування орендної плати; назва обладнання, кількість та його опис, відновну вартість переданого в оренду обладнання; орендну плату; строк оренди обладнання, окрім випадків, коли обладнання передається на невизначений строк; адресу оренди; інші умови, які сторони вважають необхідними при підписанні акту.
Відповідно до пункту 3.6 Договору підписання акту прийому-передачі сторони свідчить про факт і дату передачі обладнання Орендарю в оренду на умовах даного договору.
Згідно пункту 3.7 Договору з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі конкретної одиниці або декількох,одиниць обладнання, для них набувають чинності всі умови вказаного договору, а також умови, які викладені в акті прийому-передачі.
Пунктом 3.10 Договору встановлено, що підписанням належним представником Орендаря акту прийому-передачі обладнання засвідчує факт передачі Орендодавцем технічно справного обладнання; факт ознайомлення Орендаря із всіма особливими властивостями роботи обладнання; а також факт проведення інструктажу з використанням обладнання в роботі та правил безпеки при його застосуванні.
У підтвердження передачі відповідачу в обладнання в оренду позивач та відповідач підписали Акт здачі-приймания обладнання №1 по Договору оренди № ДОБ 15/09-21 від 15.09.2021 (а.с. 34), де вказали, що у відповідності до умов Договору Орендодавець передав Орендарю наступне обладнання:
1. Контейнер KS19 в кількості 1 шт,
2. Ліжко металеве в кількості 2 шт,
3. Матрац в кількості 4 шт,
4. Подушка в кількості 4 шт,
5. Одіяло в кількості 4 шт,
6. Стіл в кількості 1 шт,
7. Стілець пластиковий в кількості 4 шт,
8. Вішак металевий в кількості 1 шт,
9. Конвектор в кількості 1 шт,
10. Бойлер в кількості 1 шт,
11. Душ в комплекті в кількості 1 шт,
12. Туалет в комплекті в кількості 1 шт,
13. Умивальник в кількості 1 шт.
Загальна вартість оренди 6 910,00 грн.
Передано в оренду за адресою: пров. Лісовий, Іванковичі, Київської обл.
У цьому ж акті зазначена відновна вартість переданого майна.
Відповідно до пункту 4.1 Договору початок перебігу строку оренди кожної одиниці обладнання, за який нараховується орендна плата, відраховується з дати підписання сторонами Акту прийому-передачі такого обладнання.
Строк оренди обладнання за цим договором визначається а акті прийому-передачі одиниці такого обладнання. Строк оренди обладнання обчислюється добами та місяцями. За умовами даного договору місяць оренди складає 360 (тридцять) днів (пункт 4.2 Договору).
Відповідно до пунктів 4.6-4.7 Договору в акті прийому-передачі, іншому двосторонньому документі, підписаному сторонами до цього договору, може бути визначена тільки дата передачі обладнання в оренду, яка також є датою початку перебігу строку оренди. В такому випадку обладнання вважається переданим в оренду на невизначений строк. Якщо орендар після закінчення вказаного в Акті строку продовжує користуватися обладнанням, та за п'ять днів до закінчення такого строку письмово не попередив Орендодавця про повернення обладнання, то кожен наступний строк оренди вважається продовженим на визначену в Акті кількість діб чи місяців та на тих самих умовах.
Пунктом 4.8 Договору сторони за взаємною письмовою згодою можуть визначити інший термін оренди всього або кожного окремого обладнання, то було передано в оренду.
Пунктом 6.1 Договору встановлено, що Орендар сплачує орендну плату шляхом безготівкового перерахунку на поточний рахунок Орендодавця або сплати готівкою за весь строк користування орендованим обладнанням починаючи з дати підписання акту прийому-передачі обладнання в оренду згідно п. 3.3 Договору і закінчуючи датою підписання акту повернення обладнання Орендодавцю, згідно п. 5.1 Договору або датою припинення/розірвання Договору, якщо Акт прийому-передачі не підписаний Орендарем з його вини, або з моменту фактичного вилучення орендодавцем орендованого майна.
Відповідно до пункту 6.2 Договору розрахунок орендної плати здійснюється виключно Орендодавцем на основі встановленого ним тарифу, за добу або місяць оренди кожної окремої одиниці обладнання, та вказується в акті прийому-передачі, який підписується сторонами договору при передачі обладнання в оренду.
Пунктом 6.4 Договору, період розрахунків Орендаря становить 5 діб. Орендар сплачує орендну плату за кожен, конкретний період в розмірі та на підставі рахунків наданих Орендодавцем. У вказані дати сторони підписують акти, якими засвідчується факт здійснюється факт здійснення (надання) оренди обладнання за вказаний період.
Відповідно до пункту 6.15 Договору, орендна плата вважається сплаченою Орендарем з дня зарахування її на рахунок Орендодавця, або з дня сплати готівкою Орендодавцю чи особі Орендодавця. У всіх інших випадках орендна плата вважається несплаченою.
Підпунктом 8.16 пункту 8.1 Договору Орендар за цим договором зобов'язаний за кожну отриману послугу від Орендодавця підписати акти надання послуг. У випадку не згоди підписання акту наданих послуг Орендар повинен не пізніше одного дня з моменту отримання послуги надати письмову вмотивовану відмову. У разі не надання письмової відмови та/або надання її з порушенням встановленого строку, Акти вважаються такими, що узгоджені та підписані обома сторонам.
Позивач в позові зазначає, що за період 20.09.2021 - 12.04.2022 відповідач мав сплатити орендну плату та інші, передбачені Договором, платежі на загальну суму 56 311,82 грн, в підтвердження чого позивач склав та підписав:
- рахунок на оплату № 33 від 15.09.2021 на суму 13 735,00 грн (а.с. 35);
- акт надання послуг №73 від 20.09.2021 на суму 2625,00 грн (а.с. 36);
- акт надання послуг № 74 від 20.10.2021 на суму 6910,00 грн (а.с. 37);
- акт надання послуг № 8 від 12.04.2022 на суму 4200,00 грн (а.с. 38);
- рахунок на оплату № 42 від 20.10.2021 на суму 6910,00 грн (а.с. 40);
- акт надання послуг № 85 від 19.11.2021 на суму 6910,00 грн (а.с. 40);
- рахунок на оплату № 52 від 19.11.2021 на суму 6910,00 грн (а.с. 43);
- акт надання послуг № 86 від 19.12.2021 на суму 6910,00 грн (а.с. 44);
- рахунок на оплату № 53 від 19.12.2021 на суму 9904,00 грн (а.с. 45);
- акт надання послуг № 87 від 31.12.2021 на суму 2764,00 грн (а.с. 46);
- акт надання послуг № 1 від 31.01.2022 на суму 7140,00 грн (а.с. 47);
- рахунок на оплату № 3 від 31.01.2022 на суму 6449,00 грн (а.с. 48);
- акт надання послуг № 5 від 28.02.2022 на суму 6449,00 грн (а.с. 49);
- рахунок на оплату № 9 від 28.02.2022 на суму 7139,96 грн (а.с. 50);
- акт надання послуг № 6 від 31.03.2022 на суму 7139,96 грн (а.с. 51);
- рахунок на оплату № 10 від 31.03.2022 на суму 2763,86 грн (а.с. 52);
- акт надання послуг № 9 від 12.04.2022 на суму 2763,86 грн (а.с. 53);
- рахунок на оплату № 11 від 12.04.2022 на суму 2500,00 грн (а.с. 54);
- акт надання послуг № 7 від 12.04.2022 на суму 2500,00 грн (а.с. 55).
Зазначені акти відповідач не підписав.
Позивач у позові вказує, що 12.04.2022 було здійснено повернення орендованого обладнання від орендаря до орендодавця, про що позивач склав акт № 02 від 12.04.2022 (а.с. 56) з зауваженнями про відсутність конвектора. Цей акт відповідач не підписав.
Відповідач сплатив позивачу загальну суму 20 645,00 грн, що підтверджується:
- меморіальним ордером № @2PL716942 від 16 вересня 2021 року на суму 13735,00 грн;
- меморіальним ордером №@2PL897247 від 28 жовтня 2021 року на суму 6910,00 грн.
Як свідчить призначення платежу, вказане у цих меморіальних ордерах, Орендар оплатив повністю рахунок на оплату № 33 від 15 вересня 2021 p. (що включає транспортні послуги, оренду сантехнічного блок контейнер період 20.09.2021-20.10.2021, прибирання сантехнічного блок контейнера та транспортні послуги з повернення обладнання з оренди) та рахунок на оплату № 42 від 20 жовтня 2021 року (що включає орендну плату сантехнічного блок контейнер період 20.10.2021 -19.11.2021).
Отже, відповідач оплатив орендну плату за період 20.09.2021 р. по 19.11.2021 року.
За період 20.11.2021-12.04.2022 відповідач орендну плату не сплатив.
Підпунктом 8.1.9 пунктом 8.1 Договору Орендар за цим договором зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі, вносити орендні платежі.
Відповідно до пункту 9.1 Договору у випадку затримки Орендарем внесення орендної плати на строк більше, ніж 5 (п'ять) діб Орендодавець має право здійснити в односторонньому порядку заходи по припиненню користування обладнання, вилучити обладнання, розірвати договір та стягнення неустойки за прострочку сплати згідно з законом та договором.
Згідно підпункту 13.1 пункту 13.1Договору, цей договір підлягає достроковому розірванню у випадку, якщо Орендар не вносить орендну плату у розмірі та строк встановлений Договором.
Відповідно до пунктів 13.1-13.4 Договору , якщо даний договір розірваний з вини Орендаря у відповідності до вимог закону та вимог даного договору. Орендар миттєво втрачає право на використання обладнання, а Орендодавець отримує право вилучити обладнання без попереднього повідомлення Орендаря, негайно, після розірвання даного Договору. Дострокове розірвання договору не звільняє Орендаря від виконання зобов'язань по сплаті орендної плати та штрафних санкцій, встановлених цим договором. У випадку, якщо прострочка по оплаті орендної плати перевищує 10 календарних днів. (від дати, коли сума зарахованого депозиту буде недостатньо для покриття орендної плати), Сторони погодили, що Орендодавець має право розірвати договір в односторонньому порядку. У такому випадку Договір вважається розірваним з дати вказаної в повідомленні.
Пунктом 13.5 Договору встановлено, що сторони погодили, що у випадку розірвання договору з підстав на в порядку, передбаченому п. 13.4 даного договору, орендна плата нараховується Орендодавцем підлягає сплаті Орендарем за повний розрахунковий період визначений п. 6.4 Договору, незалежно від фактичного строку перебування обладнання.
Відповідно до пункту 13.6-13.7 Договору у випадку розірвання договору в порядку п. 13.4 даного договору Орендодавець будь-яким відомим засобом зв'язку, у тому телефаксом, поштою, шляхом направлення телеграми, цінного чи рекомендованого листа, інше, направляє Орендарю повідомлення про розірвання договору та повідомляє про дату та час повернення обладнання та підписання відповідних Актів. У разі якщо Орендар не прибуде на місце оренди для повернення обладнання в зазначені дату та час. Орендодавець здійснює самостійне повернення обладнання з оренди в порядку визначеному у розділі 5 даного договору. Розірвання договору не звільняє Орендаря від сплати заборгованості, по орендній платі та штрафних санкцій, встановлених цим Договором.
12 травня 2022 року у зв'язку з простроченням орендної плати на строк більше ніж на 10 календарних днів, керуючись пунктами 13.3-13.7 договору орендодавець вилучив обладнання з оренди, про що склав Акт здачі-приймання обладнання №02 від 12.04.2022 року (а.с.56).
Позивач звернувся до відповідача із претензією від 14.04.2022 (а.с. 58) про сплату заборгованості за Договором в сумі 35 666,82 грн.
Відповідач у відповіді на вказану претензію (а.с. 60) повідомив, що від 24 лютого 2022 року підприємство не здійснює господарську діяльність, переважну частину співробітників призвано на військову службу, визнав заборгованість у розмірі 24 188,00 грн та просив надати можливість сплатити вказану заборгованість протягом двох місяців з моменту закінчення воєнного стану.
Позивач у позові вказує, що відповідач не сплатив заборгованість в сумі 35 666,82 грн, яка виникла за рахунками № 52 від 19.11.2021, № 53 від 19.12.2021, № 3 від 31.01.2022, № 9 від 28.02.2022, № 10 від 31.03.2022, № 11 від 12.04.2022.
Зазначене стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
При вирішенні спору суд зазначає наступне.
Частинами 1 та 2 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
При укладенні договору сторони є вільними у виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, що визначено чинним законодавством (стаття 627 Цивільного кодексу України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч.1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.
В ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України вказано, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше невстановлено договором (ч. ч. 1, 5 ст. 762 ЦК України).
Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності (ч. 1 ст. 286 ГК України).
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
У п. 6.1 Договору встановлено, що Орендар сплачує орендну плату шляхом безготівкового перерахунку на поточний рахунок Орендодавця або сплати готівкою за весь строк користування орендованим обладнанням починаючи з дати підписання акту прийому-передачі обладнання в оренду згідно п. 3.3 Договору і закінчуючи датою підписання акту повернення обладнання Орендодавцю, згідно п. 5.1 Договору або датою припинення/розірвання Договору, якщо Акт прийому-передачі не підписаний Орендарем з його вини, або з моменту фактичного вилучення орендодавцем орендованого майна.
Пунктом 6.4 Договору, період розрахунків Орендаря становить 5 діб. Орендар сплачує орендну плату за кожен, конкретний період в розмірі та на підставі рахунків наданих Орендодавцем. У вказані дати сторони підписують акти, якими засвідчується факт здійснюється факт здійснення (надання) оренди обладнання за вказаний період.
В акті здачі-приймання робіт № 1 (а.с. 34) сторони погодили розмір орендної плати - 6910,00 грн за 30 діб.
За період перебування обладнання в оренді з 19.11.2021 по 12.04.2022 позивач виписав відповідачу наступні рахунки на оплату та склав акти наданих послуг:
- рахунок на оплату № 52 від 19.11.2021 на суму 6910,00 грн - оренда сантехнічного блоку контейнера 19.11.2021 - 19.12.2021, 30 діб (а.с. 43);
- акт надання послуг № 86 від 19.12.2021 на суму 6910,00 грн - оренда сантехнічного блоку контейнера 19.11.2021 - 19.12.2021, 30 діб (а.с. 44);
- рахунок на оплату № 53 від 19.12.2021 на суму 9904,00 грн - оренда сантехнічного блоку контейнера 19.12.2021 - 31.12.2021, 30 діб; та 31.12.2021 - 31.01.2022, 30 діб (а.с. 45);
- акт надання послуг № 87 від 31.12.2021 на суму 2764,00 грн - оренда сантехнічного блоку контейнера 19.12.2021 - 31.12.2021, 30 діб (а.с. 46);
- акт надання послуг № 1 від 31.01.2022 на суму 7140,00 грн - оренда сантехнічного блоку контейнера 31.12.2021 - 31.01.2022, 30 діб (а.с. 47);
- рахунок на оплату № 3 від 31.01.2022 на суму 6449,00 грн - оренда сантехнічного блоку контейнера 31.01.2022 - 28.02.2022, 28 діб (а.с. 48);
- акт надання послуг № 5 від 28.02.2022 на суму 6449,00 грн - оренда сантехнічного блоку контейнера 31.01.2022 - 28.02.2022, 28 діб (а.с. 49);
- рахунок на оплату № 9 від 28.02.2022 на суму 7139,96 грн - оренда сантехнічного блоку контейнера 28.02.2022 - 31.03.2022, 31 доба (а.с. 50);
- акт надання послуг № 6 від 31.03.2022 на суму 7139,96 грн - оренда сантехнічного блоку контейнера 28.02.2022 - 31.03.2022, 31 доба (а.с. 51);
- рахунок на оплату № 10 від 31.03.2022 на суму 2763,86 грн - оренда сантехнічного блоку контейнера 31.03.2022 - 12.04.2022, 12 діб (а.с. 52);
- акт надання послуг № 9 від 12.04.2022 на суму 2763,86 грн грн - оренда сантехнічного блоку контейнера 31.03.2022 - 12.04.2022, 12 діб (а.с. 53);
- рахунок на оплату № 11 від 12.04.2022 на суму 2500,00 грн - відшкодування майна - конвектор електричний (а.с. 54);
- акт надання послуг № 7 від 12.04.2022 на суму 2500,00 грн - відшкодування майна - конвектор електричний (а.с. 55).
У ч. 4 ст. 165 ГПК України вказано, що якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Відповідач у відзиві не заперечує факту виставлення йому рахунків та актів, частково визнає позовні вимоги, а заперечує проти стягнення орендної плати за період з 24.02.2022 - з дати введення в Україні воєнного стану. При цьому у відповіді на претензію відповідач не заявляв заперечень з підстав відсутності в нього актів чи рахунків.
У постанові Верховного Суду від 29.08.2019 у справі № 905/2245/17 було зазначено, що: "Стосовно невиставлення/ненаправлення позивачем рахунку-фактуру судова колегія вважає, що невиставлення/ненаправлення позивачем рахунку на оплату не звільняє відповідача від обов'язку оплатити послуги, надані позивачем. Так, за своєю правовою природою рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги. Ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 ЦК України".
У свою чергу, відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 915/641/19, наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов'язку здійснити оплату, оскільки такий обов'язок виникає на підставі договору, а не на підставі рахунку (правова позиція є сталою, сформована у постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 910/32579/15, від 22.05.2018 у справі № 923/712/17, від 21.01.2019 у справі № 925/2028/15, від 02.07.2019 у справі № 918/537/18, від 29.08.2019 у справі № 905/2245/17, від 26.02.2020 у справі № 915/400/18).
Крім того, суд враховує, що у акті № 1 здачі-приймання обладнання (а.с. 34) сторони узгодили загальну суму орендної плати - 6910,00 грн за 30 діб оренди.
У ч. ч. 1, 5 ст. 762 ЦК України вказано, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
З огляду на викладене, у відповідача виникло зобов'язання сплатити орендну плату в сумі 33 166,82 грн за період перебування обладнання в оренді з 19.11.2021 по 12.04.2022 по рахунках рахунок на оплату № 52 від 19.11.2021, № 53 від 19.12.2021, № 3 від 31.01.2022, № 9 від 28.02.2022, № 10 від 31.03.2022.
За п. 5.15 Договору при поверненні Орендарем обладнання Орендодавцю, уповноважені представники сторін здійснюють огляд його технічного стану. Результати огляду технічного стану обладнання відображаються в акті огляду технічного стану обладнання або заносяться безпосередньо до Акту прийому-передачі.
В разі виявлення слідів пошкоджень, поломок, забруднень обладнання, такі дані заносяться до акту огляду технічного стану обладнання та робиться запис стосовно вини Орендаря у виявлених недоліках обладнання (п. 5.15.1 Договору).
В разі встановлення факту технічної несправності обладнання, його некомплектності (відсутності деталей) при поверненні обладнання, такі факти заносяться до акту огляду технічного стану обладнання (п. 5.15.2 Договору).
Відповідно до п. 5.16 Договору за наслідками підписання сторонами акту огляду технічного стану обладнання, уповноважені представники сторін підписують акт прийому-передачі обладнання. Якщо при огляді технічного стану обладнання. Якщо при огляді технічного стану обладнання були зафіксовані обставини, викладені в п. 5.15.1, 5.15.2 договору, в акті прийму-передачі обладнання робиться запис про повернення обладнання в неналежному стані, з вини Орендаря.
Згідно з п. 5.17 Договору Орендар повинен оплатити витрати Орендодавця по приведенню обладнання в належний стан, його ремонту, відшкодувати інші збитки Орендодавця, які є наслідками обставин, зазначених в п. 5.15.1, 5.15.2 договору.
За п. 5.18 Договору у випадку встановлення фактів пошкодження, втрати (викрадення) орендованого за Договором обладнання чи його деталей, Орендар відшкодовує вартість обладнання та його деталей, втрачених під час оренди, на основі додатково виставленого рахунку Орендодавцем і у відповідності з діючими ринковими цінами на нове обладнання, а також оплачує всі витрати, пов'язані з ремонтними роботами, придбанням нового обладнання, або відшкодовує втрачене обладнання ідентичним, яке придбає сам Орендар у безспірному порядку.
Підтвердженням факту повернення орендованого майна Орендодавцю є відповідним чином складений та підписаний Акт повернення обладнання. До підписання сторонами такого акту, обладнання вважається таким, що знаходиться у користуванні Орендаря та не повернуто Орендодавцю (п. 5.20 Договору).
У разі, якщо з будь-яких причин Орендар відмовиться підписувати акт повернення обладнання та/чи акт технічного огляду обладнання, він повинен не пізніше одного дня, з моменту повернення обладнання, надати Виконавцю письмову мотивовану відмову. У разі ненадання письмової відмови та/або надання її з порушенням встановленого у цьому пункті Договору терміну, Акти вважаються такими, що узгоджені та підписані обома сторонами (п. 5.21 Договору).
Згідно з п. 6.14 Договору орендна плата не включає в себе витрати, понесені Орендодавцем у випадку передбаченому п. 5.16 договору та відшкодовуються Орендарем окремо.
Відповідно до ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
За ч. 2 ст. 779 ЦК України у разі неможливості відновлення речі наймодавець має право вимагати відшкодування завданих йому збитків.
У ч. 3 та ч. 4 ст. 285 Господарського кодексу України вказано, що орендар зобов'язаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню, та своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату. Орендар відшкодовує орендодавцю вартість орендованого майна у разі відчуження цього майна або його знищення чи псування з вини орендаря.
У акті № 02 від 12.04.2022 (а.с. 56) позивач зафіксував перелік обладнання, яке повернуто позивачу, та вказав, що відсутній конвектор електричний в кількості 1 шт.
У акті № 1 (а.с. 34) сторони погодили вартість конвектора в сумі 2500,00 грн (п. 9 таблиці «Відновна вартість майна»).
Позивач виписав відповідачу рахунок № 11 від 12.04.2022 на відшкодування 2500,00 грн вартості конвектора (а.с. 54) та склав відповідний акт № 7 від 12.04.2022 (а.с. 55).
У претензії № 1 від 14.04.2022 (а.с. 58-59) позивач повідомив відповідача про встановлену відсутність конвектора вартістю 2500,00 грн та заявив вимоги про оплату вказаної суми. Разом з претензією позивач направив відповідачу рахунок № 11 від 12.04.2022 на суму 2500,00 грн.
Відповідач, у порядку ч. 4 ст. 165 ГПК України, не заперечив у відзиві обставини втрати вказаного конвектора та неповернення його позивачу з оренди.
Отже, у відповідача виникло зобов'язання оплатити позивачу 2500,00 грн вартості майна за рахунком № 11 від 12.04.2022.
Відповідач у відзиві визнав позовні вимоги в частині 24188,00 грн основного боргу, який виник до 24 лютого 2022 року. Щодо сплати орендної плати за період з 24.02.2022 по 12.04.2022 відповідач проти позову заперечує з тих підстав, що відповідач фізично не мав доступу до обладнання в зв'язку з військовими діями безпосередньо біля села Іванковичі.
Позивач у відповіді на відзив не погодився з доводами відповідача щодо несплати орендної плати за вказаний період, оскільки с. Іванковичі не зазначене в наказі Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309, як територія де правдилися бойові дії.
При вирішенні спору цій частині суд зазначає наступне.
Частиною першою ст. 286 Господарського кодексу України передбачено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.
У ч.6 ст. 283 Господарського кодексу України вказано, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з приписами частини 6 статті 762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
У ч. 2 ст. 286 Господарського кодексу України вказано, що орендар має право вимагати зменшення розміру орендної плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, змінилися передбачені договором умови господарювання або істотно погіршився стан об'єкта оренди.
Частиною першою статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини.
28.02.2022 року на сайті ТПП України та регіональних торгово-промислових палат розміщений загальний офіційний лист ТПП України № 2024/02.0- 7.1, в якому зазначено, що у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану з 24 лютого 2022 року Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Однак, лист ТПП України N 2024/02.0-7.1 за законодавчо встановленими критеріями не відповідає вимогам, що ставляться до сертифікатів про форс-мажорні обставини. У Законі та Регламенті зазначено, що форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються виключно сертифікатом, а не листом на сайті ТПП України. Лист ТПП України від 28.02.2022 не містить (і не може містити) ідентифікуючих ознак конкретного договору, контракту, угоди тощо, виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
Верховний Суд неодноразово робив висновки щодо обставин, які повинні існувати для можливості застосування ст. 617 ЦК України:
- обставина непереборної сили повинна бути віднесена до категорії форс-мажору відповідно до умов договору або за законом;
- форс-мажорна обставина була непередбачуваною в момент укладення договору, а її настання не залежить від волі сторін договору;
- існування конкретного зобов'язання, строк виконання якого настав;
- наявність причинно-наслідкового зв'язку між обставиною (подією) і неможливістю виконання стороною своїх конкретних зобов'язань;
- вчинення невиконуючою стороною повідомлення іншої сторони щодо впливу форс-мажорних обставин.
У разі існування вказаних обставин ТПП за зверненням суб'єкта господарювання видає сертифікат, який засвідчує існування форс-мажорних обставин за кожним окремим випадком.
Водночас форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них, як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
При цьому сертифікат ТПП, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Такі правові висновки викладені Верховним Судом, зокрема, але не виключно, у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17, від 25.11.2021 у справі № 905/55/21, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17, від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21, від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17.
Проте, відповідач не надав до матеріалів справи доказів настання форс-мажорних обставин, зокрема сертифікату ТПП, який засвідчував би існування форс-мажорних обставин стосовно виконання зобов'язань у період лютий - квітень 2022 року за Договором.
Верховний Суд у постанові від 08 липня 2021 року у справі № 910/8040/20 зазначив, що звільнення від сплати орендної плати є істотним втручанням у правовідносини сторін договору, а тому може застосовуватись за виключних обставин, наприклад, відсутності доступу до найманого приміщення, неможливості орендаря перебувати в ньому та зберігання речей тощо.
Підстав для несплати орендної плати визначені у ч. 6 ст. 762 ЦКУ, якою передбачено, що наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду у постанові від 20.10.2021 № 911/3067/20 зазначає, що у частині 6 статті 762 ЦК України відсутній вичерпний перелік обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження.
У пункті 6.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16 зазначено, що підставою для застосування норми частини 6 статті 762 ЦК України є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.
Відтак, для застосування частини 6 статті 762 ЦК України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає.
Тобто, саме наймач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане, і він не відповідає за ці обставини.
У п. 3.9 Договору вказано, що орендодавець передає майно орендарю за адресою, вказаною у акті прийому-передачі обладнання. А в п.5.12 договору зазначено, що транспортування обладнання та його переміщення здійснюється виключно орендодавцем, якщо сторони не досягли письмової згоди про інше.
В Акті здачі-приймання обладнання №1 від 15.09.2021 (а.с.34), вказано, що передане в оренду майно за адресою: пров. Лісовий, Іванковичі Київської області.
В акті № 02 від 12.04.2022 (а.с.56) позивач підтвердив, що при повернення мана воно перебувало за адресою: пров. Лісовий, Іванковичі Київської області.
Перебування майна протягом строку оренди за вказаною адресою також визнав відповідач у відзиві.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06 грудня 2022 року № 1364 та наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309 село Іванковичі Київської області не включене до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, чи до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.
Відповідно до ст.ст.13, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
В ст. 76 ГПК України вказано, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
У ч. 1 ст. 79ГПК Українизазначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Отже, відповідач повинен довести належними доказами, що орендоване майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
В підтвердження вказаних обставин відповідач жодних доказів не надав.
Про неможливість виконання зобов'язань відповідач повідомив позивача у відповіді на претензію (а.с.60), до якої також не були додані відповідні докази.
Отже, відповідач не довів належними доказами існування обставин, необхідних для застосування частини 6 статті 762 ЦК України та звільнення відповідача від плати за користування орендованим майном.
З огляду на викладене, позовні вимоги про стягнення 35666,82 основного боргу є обґрунтованими, їх суд задовольняє.
Позивач також заявив вимоги про стягнення з відповідача 5278,77 грн штрафної санкція, передбаченої п. 9.2.1 договору, 14 266,73 грн штрафної санкції, передбаченої п. 9.2.3 договору, 6840,24 грн - інфляційне збільшення, 2569,04 грн - 3% річних.
За ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з п. 9.2.1 Договору за кожен день прострочки внесення орендної плати згідно строків оплати, визначених цим Договором, Орендар сплачує Орендодавцю пеню в розмірі подвійної ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої грошової суми за кожен день прострочки.
У п. 9.2.3 Договору вказано, що у випадку, якщо прострочки по оплаті орендної плати перевищує 15 календарних днів - Орендар додатково сплачує штраф в розмірі 40% від місячної орендної плати за кожне окреме порушення строків оплати по даному договору протягом всього строку дії договору.
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу та можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань надано сторонам частинами другою та четвертою статті 231 ГК України. В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, а також приписами статті 546 ЦК України та статті 231 ГК України.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Умовами договору, сторони, врегульовуючи між собою правовідносини щодо оренди, досягли згоди щодо його умов, тобто вільно, на власний розсуд визначили та погодили умови договору, підписавши його; відповідачем не надано доказів того, що під час укладення правочину сторони пропонували інші умови в частині відповідальності за порушення договірних зобов'язань, протоколу розбіжностей стосовно застосування до орендаря відповідальності у виді нарахування штрафних санкцій у разі порушення договірних зобов'язань, передбачених розділом 9 договору, сторони не склали, враховуючи вище викладене можливо стягнення і пені, і штрафу.
Відповідна правова позиція викладена, зокрема в постановах Верховного Суду від 9 лютого 2018 року у справі № 911/2813/17, від 22 березня 2018 року у справі №911/1351/17, від 17 травня 2018 року у справі № 910/6046/16, від 25 травня 2018 року у справі № 922/1720/17, від 9 липня 2018 року у справі № 903/647/17 та від 8 серпня 2018 року у справі № 908/1843/17.
Умовами договору сторони, крім нарахування пені, погодили штраф у розмірі 40% від місячної орендної плати за кожне окреме порушення, якщо прострочка по оплаті орендної плати перевищує 15 календарних днів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19 викладено наступний правовий висновок.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань не лише не заборонено, але й передбачено частиною другою статті 231 ГК України.
При цьому щодо порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, передбаченою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).
За п. 6.5 Договору Орендар вносить орендну плату за оренду обладнання в наступному порядку:
орендна плата до кінця першого періоду розрахунків вноситься попередньо за перший місяць після підписання цього договору, і до фактичного отримання обладнання в оренду (п. 6.5.1 Договору);
за другий та кожний наступний період розрахунків орендна плата вноситься попередньо: в строк за 3 робочі дні до початку такого періоду розрахунків (п. 6.5.2 Договору).
Відповідно до п. 6.4 Договору період розрахунків Орендаря становить 5 діб. Орендар сплачує орендну плату за кожен конкретний період в розмірі та на підставі рахунків, наданих Орендодавцем. В вказані дати сторони підписують акти, якими засвідчується факт здійснення (надання) оренди обладнання за вказаний період.
Позивач у позові заявив вимоги про стягнення пені (а.с. 8-11), нарахованої за такі періоди:
25.11.2021 - 25.05.2022 за рахунком № 52 від 19.11.2021,
25.12.2021 - 25.06.2022 за рахунком № 53 від 19.12.2021,
06.02.2022 - 06.08.2022 за рахунком № 3 від 31.01.2022,
06.03.2022 - 06.09.2022 за рахунком № 9 від 28.02.2022,
06.04.2022 - 06.10.2022 за рахунком № 10 від 31.03.2022,
18.05.2022 - 18.11.2022 за рахунком № 11 від 12.04.2022.
Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За ч. 5 ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Кінцевий строк розрахунків 05.02.2022 - по рахунку № 3 та 05.03.2022 - по рахунку № 9 припадають на суботу, яка є вихідним днем, отже датами початку прострочення відповідно є 07.02.2022 та 08.03.2022.
За рахунком на оплату № 52 від 19.11.2021 граничний строк оплати 24.11.2021, прострочення оплати з 25.11 2021.
За рахунком на оплату № 53 від 19.12.2021 граничний строк оплати 24.12.2021, прострочення оплати з 25.12.2021.
За рахунком на оплату № 3 від 31.01.2022 граничний строк оплати 07.02.2022, прострочення оплати з 08.02.2022.
За рахунком на оплату № 9 від 28.02.2022 граничний строк оплати до 07.03.2022, прострочення оплати з 08.03.2022.
За рахунком на оплату № 10 від 31.03.2022 граничний строк оплати до 05.04.2022, прострочення оплати з 06.04.2022.
Згідно з частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Разом з тим, згідно з Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" №540-IX від 30.03.2020, який набрав чинності 02.04.2020, розділ 1Х Прикінцеві положення Господарського кодексу України доповнено пунктом 7 такого змісту:
"Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID -19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 19.08.2022 №928) карантин на всій території України було продовжено до 31.12.2022.
За таких обставин, дія Закону України від 30.03.2020 № 540-IX фактично надавав можливість нараховувати штрафні санкції більше, ніж за шість місяців.
Отже, позивач нарахував пеню у відповідності до ч.6 ст. 232 ГК України. А зауваження відповідача в цій частині суд визнає необґрунтованими.
Після перевірки розрахунку, суд встановив, що правомірно нарахована пеня становить загальну суму 4655,19 грн (за зобов'язаннями по рахункам №№ 52, 53, 3, 9, 10).
Враховуючи прострочення відповідачем оплати понад 15 календарних днів, позивач правомірно нарахував на підставі п. 9.2.3 Договору штраф по рахунках №№ 52, 53, 3, 9, 10 в сумі 13 266,73 грн.
Нарахування 600,68 грн пені та 1000,00 грн штрафу за несвоєчасну оплату боргу, визначеного в рахунку № 11 від 12.04.2022 на оплату 2500,00 грн вартості втраченого обладнання, суд визнає безпідставними, оскільки у п. 9.2.1 та п. 9.2.3 Договору передбачено застосування пені та штрафу лише за несвоєчасну сплату тільки орендної плати.
У п. 6.14 Договору вказано, що орендна плата не включає в себе витрати, понесені Орендодавцем у випадку передбаченому п. 5.16 договору та відшкодовуються Орендарем окремо.
За ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Право чин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Частиною першою ст. 548 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Стосовно спірних правовідносин законом розмір штрафних санкцій не встановлено, отже необхідною умовою їх нарахування та стягнення є визначення підстав сплати та розміру санкцій в договорі, укладеному між сторонами.
Отже, якщо сторони не передбачили в умовах договору за порушення строків виконання зобов'язань можливість сплати пені та не визначали її розмір, відсутні підстави для стягнення пені у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не передбаченому законом.
Відповідна правова позиція викладена в постанові КГС ВС від 05.09.2019 у справі № 908/1501/18.
У Договорі сторони не передбачили нарахування пені та штрафу за несвоєчасну оплату відшкодування втраченого майна. Тому відсутні підстави для стягнення пені і штрафу, нарахованих по рахунку № 11 від 12.04.2022.
Отже, суд відмовляє у позовних вимог щодо стягнення 600,68 грн пені та 1000,00 грн штрафу як безпідставних.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Частиною 1 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Позивач на підставі та ст. 625 ЦК України нарахував відповідачу 3% річні в сумі 2569,04 грн та 6840,24 грн втрат від інфляції за період прострочення 25.11.2021 - 22.06.2024 (а.с. 12-14).
Здійснивши перевірку розрахунку 3% річних суд встановив, що розмір вимог позивача в цій частині підлягає задоволенню частково - в розмірі 2566,82 грн 3% річних.
Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку позовних вимог щодо стягнення з відповідача інфляційних нарахувань, суд прийшов до висновку, що розрахунок позивача не перевищує розмір втрат від інфляції, розрахований судом, тому вимоги в цій частині є правомірними та підлягають задоволенню повністю - у сумі 6840,24 грн..
Відповідач у відзиві прохає суд зменшити заявлений позивачем розмір санкцій до 5000,00 грн посилаючись на те, що позивач не поніс збитків внаслідок прострочення оплати, заявлений у позові розмір санкцій є надмірно великим, просить врахувати, що неоплачений період оренди припав на час воєнного стану.
При розгляді цього клопотання суд зазначає наступне.
Згідно ч.3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно ч.1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Суд враховує правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, про те, господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Отже, у випадку нарахування неустойки, яка не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 29.09.2020 у справі №909/1240/19 (909/1076/19), від 24.12.2020 у справі №914/1888/19, від 26.01.2021 у справі №916/880/20, від 23.01.2021 у справі №921/580/19, від 26.01.2021 у справі №916/880/20.
Правовий аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду. Відповідний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04 травня 2018 року у справі № 917/1068/17, від 22 січня 2019 року у справі № 908/868/18, від 03 червня 2019 року у справі № 914/1517/18.
Отже, питання про зменшення розміру штрафних санкцій вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.
Відповідач у відповіді на претензію повідомив позивача про те, що у зв'язку з повномасштабним вторгненням російської федерації в Україну було введено воєнний стан, з 24.02.2022 Київська область була місцем проведення бойових дій та до сьогодні піддається регулярним обстрілам, у зв'язку із неможливістю забезпечити безпеку співробітникам відповідач тимчасово припинив свою діяльність.
Суд враховує, що Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, введено воєнний стан з 24 лютого 2022 року, який продовжений і на цей час.
Суд враховує, що виконання зобов'язань зі сплати орендної плати з 24.02.2022 по 14.04.2022 припало на час введення воєнного стану.
Суд також зазначає, що заявлена сума штрафних санкцій є завеликим розміром відповідальності для відповідача у цих правовідносинах.
Частина друга статті 233 ГК України встановлює, що у разі якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до положень статті 3, частини третьої статті 509 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Із рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Суд враховує, що сума основного боргу становить 35666,82 грн, у той час як загальна сума інших нарахувань, пов'язаних із несплатою боргу, становить загалом 27328,98 грн (що включає визнані судом як правомірні нараховані позивачем 4655,19 грн пені, 13 266,73 грн штрафу, 2566,82 грн - 3% річних, 6840,24 грн інфляційних).
Отже, вказані нарахування не є пропорційними до суми основного боргу та становлять 77% заборгованості.
Позивач також не надав і матеріали справи не містять жодних доказів ані про розмір його збитків у зв'язку з простроченням оплати, ані про факт їх (збитків) наявності у нього.
Суд зазначає, що зменшення неустойки судом перш за все спрямовано на забезпечення пропорційності та справедливості, перешкоджаючи її перетворенню на надмірний тягар для відповідача та джерело доходу для позивача, а не звільнення від відповідальності, чого не відбувалося у даному випадку.
Суд зазначає, що належна до стягнення сума штрафних санкцій (17 921,92 грн = 4655,19 грн пені + 13266,73 грн штрафу) становить майже 50% від суми боргу, що є завеликим розміром відповідальності.
У той же час, за висновками суду стягнення з відповідача значних сум штрафних санкцій під час воєнного стану може призвести до негативних наслідків для нього, тоді як для позивача не матиме негативних наслідків зменшення розміру пені та штрафу.
Враховуючи баланс інтересів сторін, значний розмір нарахованого і пред'явленого до стягнення штрафу та пені, відсутність доказів понесення позивачем збитків внаслідок порушення відповідачем прийнятих на себе, суд визнав зазначені обставини винятковими та дійшов до висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру штрафу та пені на 50% з округленням сум.
Правова позиція у вирішенні цього питання викладена Верховним Судом у постановах від 10.04.2019 року в справі № 905/1005/18, від 24.07.2019 року в справі 915/985/18, від 22.07.2019 року в справі № 922/3612/12, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 05.03.2019 року в справі № 923/536/18, від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18.
Беручи до уваги наведені обставини, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) та дотримуючись принципу збалансованості інтересів сторін, суд дійшов висновку, що справедливим і розумним у контексті обставин даної справи буде зменшення розміру заявлених до стягнення штрафу та пені на 50% від сум, визнаних обґрунтованими судом, а саме 2327,60 грн пені та 6633,37 грн штрафу. У цій частині позов суд задовольняє.
Клопотання відповідача про зменшення сум інфляційних втрат та 3 % річних суд відхиляє, оскільки передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Системний аналіз положень статей 11, 509, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що обов'язок відшкодувати інфляційні втрати за невиконання зобов'язання не є зобов'язанням у розумінні статті 509 цього Кодексу.
З огляду на викладене, відсутні підстави для зменшення сум інфляційних та 3% річних.
Таким чином, суд визнає обґрунтованими та задовольняє позовні вимоги про стягнення 35666,82 грн основного боргу, 2327,60 грн пені та 6633,37 грн штрафу, 2566,82 грн - 3% річних, 6840,24 грн інфляційних. В іншій частині вимог позов задоволенню не підлягає з мотивів, викладених судом.
Позивач у позові прохає також покласти на відповідача судові витрати, понесені ним у цій справі на сплату судового збору в розмірі 3028,00 грн та професійну правничу допомогу в розмірі 12000,00 грн.
Суд встановив, що за подачу цього позову позивач сплатив 3028,00 грн судового збору за платіжною інструкцією № 98 від 24.06.2024 (а.с. 20 Надходження судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України підтверджено випискою від 26.06.2024. (а.с.73).
З позовних вимог, які визнані правомірними та задоволені судом, судовий збір належить сплачувати в сумі 3028,00 грн.
Відповідно до ч.1 та ч. 9 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача в сумі 3028,00 грн.
Відповідно до договору № 17/24 від 21.06.2024 про надання правової допомоги, укладеного між позивачем (клієнтом) та адвокатом Шевчуком Дмитром Ігоровичем (адвокат) (а.с. 61), сторони домовилися, що адвокат за завданням клієнта зобов'язується здійснювати захист, представництво або надавати інші види правової допомоги клієнту, що полягають у: представництві (діяти від імені та в інтересах клієнта) інтересів клієнта в органах державної влади та місцевого самоврядування, установах, організаціях та інших юридичних особах як приватного, так і публічного права, перед службовими особами, громадянами, іноземцями та особами без громадянства, правоохоронних органах, органах досудового розслідування та суду всіх рівнів, органах виконавчої служби; складанні заяв, запитів, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод та законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також сприяння їх відновленню в разі порушення; надання клієнту правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань; участі у слідчих діях, судових засіданнях з представництвом інтересів клієнта (п. 1.1 договору № 17/24 від 21.06.2024).
За п. 1.3 договору № 17/24 від 21.06.2024 адвокат діє від імені та в інтересах клієнта на підставі цього договору та ордеру.
В підтвердження представництва інтересів позивача у цій справі надано ордер на надання правничої допомоги від 25.06.2024 (а.с. 67), виданий адвокатом Шевчук Д. І. (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 08.11.2021, а.с. 66).
В додатку № 1 від 21.06.2024 до договору № 17/24 від 21.06.2024 (а.с. 62) сторони домовились, що:
адвокат надає клієнту правову допомогу у справі за позовом Фізичної особи - підприємця Булави Ю.В. до Фізичної особи - підприємця Іваненко Ю.О. про стягнення заборгованості по орендній платі по договору оренди № ДОБ 15/09-21 від 15.09.2021 (п. 1);
вартість послуг адвоката становить 12 000,00 грн, які сплачуються в наступному порядку:
50% вартості послуг, що становить 6 000,00 грн, клієнт сплачує до моменту подання позовної заяви до суду;
50% вартості послуг, що становить 6 000,00 грн, клієнт сплачує протягом 5 днів з моменту проголошення Дніпровським районним судом міста Києва рішення по справі (п. 2).
Адвокат виписав позивачу рахунок № 18 від 21.06.2024 на оплату 6000,00 грн послуг правничої допомоги (а.с.63).
В підтвердження оплати професійної правничої допомоги позивач надав платіжну інструкцію № 97 від 24.06.2024, за якою позивач сплатив адвокату Шевчуку Д. І. гонорар в сумі 6 000,00 грн (а.с. 64).
В акті прийому-передачі виконаних робіт від 26.06.2024 (а.с. 65) сторони підтвердили, що адвокат надав позивачу юридичні послуги на загальну суму 6 000,00 грн, за надання послуг відповідно до договору № 17/24 про надання правничої допомоги від 21.06.2024 та додатку № 1 до договору у справі за позовом Фізичної особи - підприємця Булави Ю.В. до Фізичної особи - підприємця Іваненко Ю.О. про стягнення заборгованості по орендній платі по договору оренди № ДОБ 15/09-21 від 15.09.2021.
Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 № 5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Нормами ч. 6 ст. 126 ГПК України визначено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 зазначеного Кодексу).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц) (п. 5.40 постанови ВП ВС від 15.10.2019 в справі № 904/4507/18).
Відповідно до ч. 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
В ч. 3 ст. 126 ГПК України вказано, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц) (п. 5.40 постанови ВП ВС від 15.10.2019 в справі № 904/4507/18).
Матеріалами справи підтверджено понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката в загальній сумі 6 000,00 грн.
У цій сумі (6000,00 грн) витрати на оплату послуг адвоката відповідають складності справи та наданим адвокатом послугами, з часом, витраченим адвокатом на надання послуг і їх обсягом, а також узгоджуються з ціною позову.
Суд зазначає про відсутність підстав для покладення на відповідача відшкодування іншої частини витрат - 6000,00 грн у цій справі, оскільки у додатку № 1 від 21.06.2024 до договору № 17/24 від 21.06.2024 (а.с. 62) сторони домовились, що 6 000,00 грн клієнт сплачує протягом 5 (п'яти) днів з моменту проголошення Дніпровським районним судом міста Києва рішення по справі (п. 2). Отже, вказані витрати віднесені сторонами до іншої справи.
За п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При цьому суд враховує правову позицію, викладена у постанові Верховного Суду від 03.04.2018 у справі № 902/339/16, що судові витрати у разі зменшення судом розміру неустойки (штрафу) покладаються на відповідача, без урахування зменшення неустойки.
Отже, судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката покладаються на позивача в сумі 5 848,80 грн (пропорціно вимогам які визнані судом правомірними).
Суд роз'яснює, що в разі добровільного виконання рішення суду до відкриття виконавчого провадження відповідач не позбавлений права звернутися до суду з заявою про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково. Сторони також мають право укласти мирову угоду у процесі виконання судового рішення.
Керуючись ст. 252, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Іваненко Юлії Олександрівни ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи - підприємця Булави Юрія Вікторовича ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) 35666 грн 82 коп. основного боргу, 2327 грн 60 коп. пені, 6633 грн 37 коп. штрафу, 2566 грн 82 коп. - 3% річних, 6840 грн 24 коп. інфляційних, 3028 грн 00 коп. відшкодування витрат з оплати судового збору, 5848 грн 80 коп. відшкодування витрат на професійну правову допомогу.
Видати наказ після набрання цим рішенням законної сили.
3. В іншій частині - у позові відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Східного апеляційного господарського суду.
Дата складення повного судового рішення: 27.08.2024.
Суддя Т. М. Безрук