вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"20" серпня 2024 р. Справа№ 910/10936/23 (755/8723/22)
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Поліщука В.Ю.
суддів: Доманської М.Л.
Остапенка О.М.
секретар судового засідання: Дюкарєва І.М.,
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,
на рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2024 року,
у справі № 910/10936/23 (№ 755/8723/22) (суддя Івченко А.М.),
за позовом ОСОБА_2 ,
до ОСОБА_1 ,
про стягнення заборгованості,
в межах справи № 910/10936/23,
про неплатоспроможність, -
представники сторін не з'явились,
Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.04.2024 року у справі №910/10936/23 (№ 755/8723/22) позов ОСОБА_2 задоволено повністю, присуджено до стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 428 203 грн 69 коп., що складається з основного боргу у розмірі 306 604 грн 00 коп., інфляційного збільшення боргу у розмірі 104 286 грн 69 коп., 3% річних - 17 313 грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 4 282 грн. 04 коп.
Не погоджуючись із вказаним рішенням Господарського суду міста Києва від 19.04.2024 року у справі № 910/10936/23 (№755/8723/22) про стягнення заборгованості, ОСОБА_1 , в межах справи № 910/10936/23 про неплатоспроможність фізичної особи, звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій скаржник просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2024 року у справі № 910/10936/23 (№ 755/8723/22).
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що відповідач вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм процесуального права та недотриманням норм матеріального права.
Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному головуючому судді від 17.05.2024 року, апеляційну скаргу передано колегії суддів у складі: головуючий суддя Поліщук В.Ю. (суддя-доповідач), судді: Пантелієнко В.О., Доманська М.Л.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2024 року звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2024 року у справі №910/10936/23 (№755/8723/22); відмовлено у відкритті провадження на ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.02.2024 року у справі № 910/10936/23 (№755/8723/22) про відкриття провадження, (вказана вимога буде розглядатись, як заперечення на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду); відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2024 року у справі № 910/10936/23 (№755/8723/22); розгляд апеляційної скарги призначено на 09.07.2024 року.
Судове засідання 09.07.2024 року у справі № 910/10936/23 (№ 755/8723/22), не проводилось у зв'язку з перебуванням головуючого судді Поліщука В.Ю. на лікарняному.
Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.07.2024 року, апеляційну скаргу у справі № 910/10936/23 (№ 755/8723/22), передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Поліщук В.Ю. (суддя-доповідач), судді: Поляков Б.М., Остапенко О.М. (у зв'язку з перебуванням судді Пантелієнка В.О. та судді Доманської М.Л. у відпустках).
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.07.2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2024 року у справі № 910/10936/23 (№ 755/8723/22) прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Поліщук В.Ю. (суддя-доповідач), судді: Поляков Б.М., Остапенко О.М.; розгляд апеляційної скарги призначено на 20.08.2024 року.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 19.08.2024 року, справу № 910/10936/23 (№ 755/8723/22) за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2024 року, передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Поліщук В.Ю. (суддя-доповідач), судді: Остапенко О.М., Доманська М.Л. (у зв'язку з перебуванням судді Полякова Б.М. у відпустці).
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.08.2024 року прийнято справу № 910/10936/23 (№ 755/8723/22) за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2024 року, до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Поліщук В.Ю. (суддя-доповідач), судді: Остапенко О.М., Доманська М.Л.; розгляд справи призначено на 20.08.2024 року.
У судове засідання 20.08.2024 учасники справи не з'явились, про причини неявки апеляційний господарський суд не повідомлено, про час і дату судового засідання повідомлені належним чином, про що свідчать матеріали справи.
Частиною 12 статті 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013 року, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012 року).
У своїх рішеннях Європейський суд неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Апеляційний господарський суд враховує також правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 03.04.2008 року у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
При цьому, на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов'язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.
Згідно з ч. 2 ст. 2 ГПК України, суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
У ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Так, згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (пункти 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України").
Оскільки явка учасників апеляційного провадження в судові засідання не була визнана обов'язковою, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, зокрема, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими їм процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, апеляційний господарський суд вирішив розглядати дану справу за відсутності учасників справи, за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення господарського суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.
Як правильно встановлено місцевим господарський судом, 20.12.2019 року ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) уклали Попередній Договір про укладення Договору купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського нотаріального округу у Київській області Квінікадзе О.Б., зареєстровано в реєстрі за № 2770.
Відповідно до п. 1 Попереднього Договору, ОСОБА_1 зобов'язується у строк до 30.08.2020 року передати у власність ОСОБА_2 з укладенням Основного Договору купівлі-продажу, а ОСОБА_2 зобов'язується прийняти і оплатити квартиру АДРЕСА_1 , збудованому на земельній ділянці площею 0,0322 га, кадастровий номер якої 3222486200:03:007:5588, що знаходиться в АДРЕСА_2 та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання, водовідведення, та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та Основним Договором.
Пунктом 3 Попереднього Договору сторони, зокрема, визначили наступні умови Основного Договору:
1) Продавець зобов'язується збудувати на земельній ділянці площею 0,0322 га, кадастровий номер якої 3222486200:03:007:5588, що знаходиться в АДРЕСА_2 , під № 62 житловий будинок до тридцятого серпня дві тисячі двадцятого року, в якому буде розташовуватись зазначена квартира;
2) Договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30 серпня 2020 року.
П. 4 Попереднього Договору встановлено, що при укладенні цього Договору на підтвердження намірів Сторін ОСОБА_2 передала, а ОСОБА_1 прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 306604,00 грн 00 коп., що на день укладення цього Договору еквівалентно 13216 доларів США.
Як вказано у п. 5 Попереднього Договору, Сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) ОСОБА_1 від продажу квартири у строк, передбачений цим Договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявності підстав для визначення забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, ОСОБА_1 зобов'язаний повернути ОСОБА_2 одержану від неї суму авансу в розмірі 306604,00 грн 00 коп., що на день укладення цього Договору еквівалентно 13216 доларів США протягом одного місяця.
Однак, у встановлений Попереднім Договором строк, зобов'язання ОСОБА_1 за Попереднім Договором не були виконані - будинок не збудований, не введений в експлуатацію, Основний Договір не укладений.
Відповідно з цим, ОСОБА_2 звернулась з вимогою (Лист вих. № 01 -04 від 14.07.2022 року / було направлено 19.07.2022 року) до ОСОБА_1 для повернення авансу у розмірі в розмірі 306 604 грн. 00 коп., що на день укладення Попереднього Договору еквівалентно 13216 доларів США (том 1, арк. справи 7-9).
З огляду на те, що грошові кошти не повернуто ОСОБА_1 , багатоквартирний будинок житловий будинок не збудовано, не введено в експлуатацію та Основний Договір не укладено, ОСОБА_2 звернулась до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 13.09.2022 року матеріали позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, направлено за підсудністю до Києво-Святошинського районного суду Київської області.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.07.2023 року відкрито провадження у справі № 910/10936/23 про неплатоспроможність боржника - фізичної особі ОСОБА_1 .
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25.10.2023 року цивільну справу № 755/8723/22 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості передано на розгляд до Господарського суду міста Києва на розгляді якого перебуває справа №910/10936/23 за заявою фізичної особи ОСОБА_1 пр. неплатоспроможність.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.04.2024 року у справі №910/10936/23 (№ 755/8723/22) позов ОСОБА_2 задоволено повністю, присуджено до стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача 428 203 грн. 69 коп., що складається з основного боргу - 306 604 грн 00 коп., інфляційного збільшення боргу - 104 286 грн. 69 коп., 3% річних - 17 313 грн 00 коп. та судовий збір - 4 282 грн. 04 коп.
Рішення місцевого господарського суду мотивоване. зокрема тим, що ОСОБА_1 не виконав належним чином свої зобов'язання, чим порушив передбачені Попереднім Договором зобов'язання, окрім того, місцевий господарський суд зазначив, що позивачем правомірно нараховано 3% річних та інфляційні втрати.
Не погоджуючись із вказаним рішенням Господарського суду міста Києва від 19.04.2024 року у справі № 910/10936/23 (№755/8723/22) про стягнення заборгованості, ОСОБА_1 , в межах справи № 910/10936/23 про неплатоспроможність фізичної особи, звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій скаржник просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2024 року у справі № 910/10936/23 (№ 755/8723/22).
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що відповідач вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм процесуального права, а саме ст.ст. 2-4, 10, 11, 13, 14, 74, 77, 86, 162, ч. 1 ст. 226, 236 ГПК України та недотриманням норм матеріального права ст. ст. 526, ч. 2 ст. 533, 625, ч. ч. 1,2 ст. 635 ЦК України.
Так, скаржник зазначає, що місцевим господарським судом здійснено неправильне тлумаченням закону і не застосовано закон, який підлягає застосуванню, а саме ч. 2 ст. 533, ч. ч. 1,2 ст. 625, ч. ч. 1,2 ст. 635 ЦК України, і не враховано висновок щодо застосування норм права наведений у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 року у справі № 296/10217/15-ц), чим безпідставно стягнуто з ОСОБА_1 інфляційне збільшення боргу у розмірі 104 286, 69 грн.
Поряд з цим, скаржник зазначив, що місцевий господарський суд приймаючи ухвалу про відкриття провадження у справі № 910/10936/23 (№ 755/8723/22) від 22.02.2024 року не врахував, що позовна заява не містить відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету, зазначення щодо наявності у позивача оригіналів письмових доказів, копії яких додано до заяви, чим порушив норми процесуального права, а саме п. п. 2,4,8 ч. 3 ст. 162 ГПК України.
Крім того, скаржник зазначив, що станом на день постановлення ухвали про відкриття провадження у справі № 910/10936/23 (№ 755/8723/22) від 22.02.2024 року та прийняття оскаржуваного рішення місцевого господарського суду від 19.04.2024 року не розглянута цивільна справа № 755/8723/22 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Попереднім Договором від 20.12.2019 року р.н. 2770, і провадження у справі № 755/8723/22 не закрито та відсутнє судове рішення Київського апеляційного господарського суду про направлення справи № 755/8723/22 за встановленою підсудністю, чим місцевий господарський суд порушив норми процесуального права, а саме п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України.
У відповідності до вимог ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Згідно зі ст. 635 ЦК України, попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.
Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору.
Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна зі сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
Ч. 1 ст. 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
В силу приписів ст. 570 ЦК України, завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Таким чином, ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов'язання.
Аванс не має забезпечувальної функції. Якщо основний договір не укладено з ініціативи будь-якої зі сторін, то аванс повертається його власникові.
Вказана правова позиція висловлена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року у справі № 918/631/19 та Постановах Верховного Суду, від 21.02.2018 року у справі № 910/12382/17, від 03.08.2022 року у справі № 910/6232/21, від 14.02.2023 року у справі № 910/15531/21 та від 07.07.2020 року в справі № 296/10217/15-ц.
Як підтверджується матеріалами справи, 20.12.2019 року ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) уклали Попередній Договір про укладення Договору купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського нотаріального округу у Київській області Квінікадзе О.Б., зареєстровано в реєстрі за № 2770.
Відповідно до п. 1 Попереднього Договору, ОСОБА_1 зобов'язавсь у строк до 30.08.2020 року передати у власність ОСОБА_2 з укладенням Договору купівлі-продажу, а ОСОБА_2 зобов'язалась прийняти і оплатити квартиру АДРЕСА_1 , збудованому на земельній ділянці площею 0,0322 га, кадастровий номер якої 3222486200:03:007:5588, що знаходиться в АДРЕСА_2 та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання, водовідведення, та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та Основним Договором.
Пунктом 3 Попереднього Договору сторони, зокрема, визначили наступні умови Основного Договору:
1) Продавець зобов'язується збудувати на земельній ділянці площею 0,0322 га, кадастровий номер якої 3222486200:03:007:5588, що знаходиться в АДРЕСА_2 , під № 62 житловий будинок до тридцятого серпня дві тисячі двадцятого року, в якому буде розташовуватись вищезазначена квартира;
2) Договір купівлі-продажу квартири має бути нотаріально посвідчений не пізніше 30 серпня 2020 року.
Відповідно до п. 4 Попереднього Договору, при укладенні цього Договору на підтвердження намірів Сторін ОСОБА_3 передала, а ОСОБА_1 прийняв передоплату у вигляді авансу в розмірі 306604,00 грн 00 коп., що на день укладення цього Договору еквівалентно 13216 доларів США.
Відповідно до п. 5 Попереднього Договору Сторони також домовились, що у випадку відмови (ухилення) ОСОБА_1 від продажу квартири у строк, передбачений цим Договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявності підстав для визначення забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, ОСОБА_1 зобов'язаний повернути ОСОБА_2 одержану від неї суму авансу в розмірі 306604,00 грн 00 коп., що на день укладення цього Договору еквівалентно 13216 доларів США.
Місцевим господарським судом встановлено, що відповідачем не укладено Основного Договору, оскільки багатоквартирний житловий будинок не збудовано в обумовлений Попереднім Договором термін та не введено в експлуатацію, у зв'язку з чим наявні підстави для повернення авансу, сплаченого за Попереднім Договором, відповідно до п. 5 Договору.
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З огляду на наведене, встановивши, що у передбачений Попереднім Договором строк учасники судового спору не уклали Основного Договору купівлі-продажу нерухомого майна, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що платіж, переданий ОСОБА_2 за Попереднім Договором, є авансом та підлягає поверненню власникові в розмірі 306 604 грн 00 коп, незалежно від причин, за якими Основний Договір не укладений Сторонами.
Крім цього, розглянувши вимоги позивача в частині стягнення індексу інфляції за час прострочення - 104 286 грн 69 коп. та 3 % річних з простроченої суми - 17 313 грн 00 коп., апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.
За приписами ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).
Відтак, враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у Постанові від 20.11.2020 року у справі № 910/13071/19 роз'яснив, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Таким чином, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 ГПК України, висновки щодо застосування норм права, наведені у Постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до п. 5 Попереднього Договору, сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) ОСОБА_1 від продажу квартири у строк, передбачений цим Договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем або визнання об'єкту будівництва незаконною забудовою, або наявності підстав для визначення забудови як об'єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, ОСОБА_1 зобов'язаний повернути ОСОБА_2 одержану від неї суму авансу в розмірі 306604,00 грн 00 коп., що на день укладення цього Договору еквівалентно 13216 доларів США протягом одного місяця.
В силу приписів ст. 251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст. 252 ЦК України).
Частиною 1 ст. 253 ЦК України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Таким чином, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що визначений позивачем період розрахунку 3% річних та інфляційних втрат є невірним, оскільки термін на який припадає нарахування 3% річних та інфляційних втрат настав з 01.10.2020 року.
Перевіривши розрахунок 3% річних за період з 01.10.2020 року по 18.07.2022 року за прострочення повернення авансу за Попереднім Договором про укладення Договору купівлі-продажу квартири від 20.12.2019 року, зареєстрованого в реєстрі за № 2770, апеляційний господарський суд встановив наступне.
Розрахунок 3 % річних (ст. 625 ЦК України): 01.10.2020 року - 18.07.2022 року, (сума заборгованості) = 306604.00 грн, (кількість днів прострочення) = 656, (сума санкції) = 306604.00 * 3 / 100 / 366 * 92 + 306604.00 * 3 / 100 / 365 * 365 + 306604.00 * 3 / 100 / 365 * 199 = 16525,08 грн).
Таким чином, здійснивши перевірку розрахунку розміру 3% річних, нарахованих на суму заборгованості 306604 грн. за період з 01.10.2020 року по 18.07.2022 року, апеляційним господарським судом встановлено, що їх розмір складає 16525,08 грн, а не 17 313,00 грн., як просить стягнути позивач, у зв'язку з цим рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2024 року у справі № 910/10936/23 (№ 755/8723/22) в частині стягнення 3% річних слід змінити, присудивши до стягнення в цій частині 16525,08 грн 3% річних; в решті вимог в цій частині 3% річних - слід відмовити.
Перевіривши правильність розрахунку розміру інфляційних втрат, нарахованих на суму заборгованості 306604,00 грн. за період жовтень 2020 року - червень 2022 року, з урахуванням зазначеної практики Об'єднаної палати Касаційного господарського суду, апеляційний господарський суд встановив наступне.
Розрахунок суми заборгованості з урахуванням індексу інфляції: 01.10.2020 року - 30.06.2022 року, (сума заборгованості) = 306604.00 грн, (індекси інфляції за кожен місяць періоду прострочення): жовт. 2020 року = 101.0, лист. 2020 року = 101.3, груд. 2020 року = 100.9, січ. 2021 року = 101.3, лют. 2021 року = 101.0, бер. 2021 року = 101.7, квіт. 2021 року = 100.7, трав. 2021 року = 101.3, черв. 2021 року = 100.2, лип. 2021 оку = 100.1, серп. 2021 року = 99.8, вер. 2021 року = 101.2, жовт. 2021 року = 100.9, лист. 2021 року = 100.8, груд. 2021 року = 100.6, січ. 2022 року = 101.3, лют. 2022 року = 101.6, бер. 2022 року = 104.5, квіт. 2022 року = 103.1, трав. 2022 року = 102.7, черв. 2022 року = 103.1; (сукупний індекс інфляції) = 101.0:100 (жовт. 2020 року) * 101.3:100 (лист. 2020 року) * 100.9:100 (груд. 2020 року) * 101.3:100 (січ. 2021 року) * 101.0:100 (лют. 2021 року) * 101.7:100 (бер. 2021 року) * 100.7:100 (квіт. 2021 року) * 101.3:100 (трав. 2021 року) * 100.2:100 (черв. 2021 року) * 100.1:100 (лип. 2021 року) * 99.8:100 (серп. 2021 року) * 101.2:100 (вер. 2021 року) * 100.9:100 (жовт. 2021 року) * 100.8:100 (лист. 2021 року) * 100.6:100 (груд. 2021 року) * 101.3:100 (січ. 2022 року) * 101.6:100 (лют. 2022 року) * 104.5:100 (бер. 2022 року) * 103.1:100 (квіт. 2022 року) * 102.7:100 (трав. 2022 року) * 103.1:100 (черв. 2022 року) = 1.33346746, (інфляційне нарахування) = 306604.00 * 1.33346746 -306604.00 = 102242.46 грн.).
Таким чином, здійснивши перевірку розрахунку розміру інфляційних втрат, нарахованих на суму заборгованості 306604,00 грн. за період жовтень 2020 року - червень 2022 року, з урахуванням зазначеної практики Об'єднаної палати Касаційного господарського суду, апеляційним господарським судом встановлено, що розмір інфляційних втрат складає 102 242, 46 грн, а не 104 286,69 грн. як просить стягнути позивач, у зв'язку з цим рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2024 року у справі №910/10936/23 (№ 755/8723/22) в частині стягнення інфляційних втрат слід змінити, присудивши до стягнення в цій частині 102 242,46 грн інфляційних втрат; в решті вимог в цій частині інфляційних втрат - слід відмовити.
Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 стосовно незастосування господарським судом висновків наведених у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 року у справі № 296/10217/15-ц, апеляційним господарським відхиляються, оскільки позиція наведена в цій Постанові не відповідає умовам Попереднього Договору про укладення Договору купівлі-продажу квартири від 20.12.2019 року, зареєстрованого в реєстрі за № 2770.
Крім того, апеляційний господарський суд зазначає, що скаржник помилково ототожнює поняття еквівалент доларів США поняттю "долар США" як грошової одиниці відмінної від гривні. Попереднім Договором передбачена ціна продажу у гривнях та встановлено її еквівалент у доларах США, а не навпаки.
Відповідно з цим, помилковим є твердження скаржника про неможливість застосування до спірних правовідносин ст. 625 ЦПК України, адже позивачем здійснюється нарахування індексу інфляцій та 3% річних саме на ціну продажу в гривнях (без застосування еквіваленту в доларах США на момент звернення до суду).
Дослідивши матеріали справи №910/10936/23 (№755/8723/22), апеляційним господарським судом встановлено, що при розгляді справи в господарському суді першої інстанції відповідачем не подавались заперечення проти відкриття провадження у справі №910/10936/23 (№755/8723/22), тому заперечення, наведені в апеляційній скарзі, на ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.02.2023 року у справі № 910/10936/23 (№755/8723/22) апеляційним господарським судом не приймаються до уваги.
Водночас, апеляційний господарський суд звертає увагу скаржника на те, що приписами ч. 3 ст. 7 КУзПБ встановлено, що матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині 2 цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи.
Інші доводи скаржника апеляційним господарським судом відхиляються як такі, що не впливають на суть прийнятого судового рішення і не потребують детальної відповіді з огляду на прийняте судом рішення у справі.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Як наслідок цього, усі доводи, посилання та обгрунтування учасників справи судом апеляційної інстанції враховані при вирішенні спору, і враховуючи оцінку спірних правовідносин учасників справи, з урахуванням мотивів цієї постанови, апеляційний господарський суд дійшов до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2024 року у справі № 910/10936/23 (№ 755/8723/22) слід змінити в частині 3% річних та інфляційних втрат.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 ГПК України.
Частиною 1 ст. 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Приписами ст. ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 79 ГПК України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Ч. 1 статті 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ч. 1 статті 277 ГПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на наведене, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, знайшли своє часткове підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку (з урахуванням мотивів цієї постанови), а саме на підставі ст. 276, п. 1-4 ч. 1 ст. 277 ГПК України, рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2024 року у справі № 910/10936/23 (№ 755/8723/22) слід змінити:
- в частині 3% річних, присудивши до стягнення в цій частині 16 525,08 грн; в решті вимог в цій частині 3% річних - відмовити;
- в частині інфляційних втрат, присудивши до стягнення 102 242, 46 грн інфляційних втрат; в решті вимог в цій частині інфляційних втрат - відмовити;
- в решті рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2024 року у справі № 910/10936/23 (№755/8723/22) - слід залишити без змін.
Пунктом 2 ч. 1 статті 129 ГПК України визначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 14 статті 129 ГПК України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Апеляційний господарський суд, за результатами апеляційного розгляду справи дійшов висновку, що з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 слід стягнути судовий збір за подання позову пропорційно задоволених вимог - 4253,71 грн, в решті судовий збір - 28,33 грн за подачу позову залишити за ОСОБА_2 .
Судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2024 року у справі №910/10936/23 (№755/8723/22) не підлягає розподілу між сторонами, оскільки ОСОБА_1 ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2024 року був звільнений від сплати судового збору за подання цієї апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 76-79, 86, 129, 233, 269, 270, 275, 276, 277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2024 року у справі № 910/10936/23 (№ 755/8723/22) задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2024 року у справі №910/10936/23 (№ 755/8723/22) змінити:
- в частині 3% річних, присудивши до стягнення в цій частині 16 525,08 грн; в решті вимог в цій частині 3% річних - відмовити;
- в частині інфляційних втрат, присудивши до стягнення 102 242, 46 грн інфляційних втрат; в решті вимог в цій частині інфляційних втрат - відмовити;
3. В решті рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2024 року у справі №910/10936/23 (№ 755/8723/22) - залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
4. Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2024 року у справі № 910/10936/23 (№ 755/8723/22) в наступній редакції:
« 1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_4 ) 425 371,54 коп., яка складається з основного боргу у розмірі 306 604 грн 00 коп., інфляційного збільшення боргу у розмірі 102 242 грн 46 коп., 3 % річних 16 525 грн 08 коп. та судовий збір у розмірі 4253 грн 71 коп.
В іншій частині у задоволенні позову відмовити.»
5. Справу № 910/10936/23 (№ 755/8723/22) повернути до Господарського суду міста Києва, доручивши видати наказ на виконання цієї постанови.
У зв'язку з перебуванням судді Остапенка О.М. 26.08.2024 року у відпустці, повний текст складено та підписано 27.08.2024 року.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок касаційного оскарження передбачено ст.ст. 287-289 ГПК України та ст. 9 КУзПБ.
Головуючий суддя В.Ю. Поліщук
Судді М.Л. Доманська
О.М. Остапенко