печерський районний суд міста києва
Справа № 757/55240/23-ц
пр. 2-4704/24
26 серпня 2024 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді Вовк С. В.,
при секретарі судового засідання - Брачун О. О.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про витребування безпідставно отриманих коштів,
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду м. Києва із позовною заявою до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк») про витребування безпідставно отриманих коштів у розмірі 80 126,23 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 09 листопада 2015 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М. вчинено виконавчий напис № 6195 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованості за кредитним договором № ZHNWSE00000446 у розмірі 95 657,04 грн.
24 червня 2016 року державним виконавцем Новоград-Волинського міського нотаріального відділу ДВС ГТУЮ у Житомирській області Кулик О. Б. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2.
Станом на 15 червня 223 року, відповідно до довідки Звягельського відділу ДВС № 50371 від 15 червня 2023 року, у них на виконанні перебуває виконавче провадження № НОМЕР_2 з виконання виконавчого напису № 6195.
Станом на 01 червня 2023 року сума стягнутих коштів в рамках виконавчого провадження становить 80 126,23 - кошти на користь АТ КБ «Приватбанк», 138,00 грн - витрати виконавчого провадження, 9 556,70 грн - виконавчий збір.
Рішенням від 31 березня 2021 року Печерський районний суд м. Києва визнав виконавчий напис № 6195, таким що не підлягає виконанню.
27 липня 2023 року постановою головного державного виконавця Звягельського відділу ДВС закрито виконавче провадження № НОМЕР_2.
На думку позивача, оскільки відсутня правова підстава, на якій відповідач набув кошти від позивача, то такі кошти підлягають поверненню як безпідставно набуте майно.
Ухвалою судді Печерського районного суду м. Києва від 01 грудня 2023 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Згідно з ч. 1 статті 174 ЦПК України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи.
21 грудня 2023 року за допомогою системи «Електронний суд» відповідач подав відзив на позовну заяву. 22 грудня 2023 року засобами електронного зв'язку АТ КБ «Приватбанк» подав ще один відзив на позовну заяву.
Відповідач просить відмовити у задоволенні позовної заяви на підставі того, що довідка Звягельського відділу ДВС є неналежним та недопустимим доказом факту перерахування коштів. Також відповідач наголошує, що правовою підставою набуття коштів відповідачем був кредитним договір.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Судом встановлено, що рішенням від 31 березня 2021 року Печерський районний суд м. Києва визнав виконавчий напис № 6195 вчинений 09 листопада 2015 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Миколаївною щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованості за кредитним договором № ZHNWSE00000446 від 27 червня 2006 року у розмірі 95 657,04 грн, таким, що не підлягає виконанню.
27 липня 2023 року головним державним виконавцем Звягельського відділу ДВС у Звягельському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністрества юстиції (м. Київ) Кулик Оленою Борисівною закінчено виконавче провадження
№ НОМЕР_2 з виконання виконавчого напису № 6195 виданого 09 листопада 2015 року, на підставі рішення Печерського районного суду м. Києва від 31 березня 2021 року.
Відповідно до довідки Звягельського відділу ДВС від 15 червня 2023 року № 50371, сума стягнутих коштів станом на 01 червня 2023 року становить 80 126,23 грн - на користь стягувача, 138,00 грн - витрати виконавчого провадження та 9 556,70 грн - виконавчий збір.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Частиною першою статті 1212 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відповідно до частини другої статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Частиною третьою статті 1212 Цивільного кодексу України встановлено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Аналіз статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали. Сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Вказана правові позиція, викладені у постанові Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі № 910/16664/18.
Відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з частиною 2 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Верховний Суд у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) зазначив, що преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Суд враховує ту обставину, що рішенням від 31 березня 2021 року Печерський районний суд м. Києва визнав виконавчий напис № 6195 вчинений 09 листопада 2015 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Миколаївною щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованості за кредитним договором № ZHNWSE00000446 від 27 червня 2006 року у розмірі 95 657,04 грн, таким, що не підлягає виконанню.
Підставою набуття коштів відповідачем АТ КБ «Приватбанк» був не кредитний договір, як відповідач зазначав у відзиві, а саме виконавчий напис № 6195 вчинений 09 листопада 2015 року, оскільки саме на підставі вказаного виконавчого напису стягувались кошти з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк».
Так як виконавчий напис № 6195 від 09 листопада 2015 року визнаний судом таким, що не підлягає виконанню, то і відпала підстава для утримання відповідачем коштів у сумі 80 126,23 грн, стягнутих з позивача у межах виконавчого провадження № НОМЕР_2.
Щодо позиції відповідача про неналежність та недопустимість довідки Звягельського відділу ДВС.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з частиною першою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування
Відповідно до частини третьої статті 77 ЦПК України сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечення.
Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішує суд.
Згідно зі статтею 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно, тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що суд використав недопустимий доказ.
Неналежні докази та недопустимі докази - це різні поняття.
Розуміння допустимості доказів досягається крізь призму прав, що охороняються законом: допустимим є доказ, отриманий без порушення закону. Недопустимими, відповідно, є докази, отримані з порушенням закону. Недопустимими також є докази, одержані з неправдивих показань свідка, завідомо неправдивого висновку експерта, фальшивих документів або речових доказів, тобто з порушенням процесуального порядку формування засобів доказування. Допустимість доказів характеризується органічним зв'язком процесуальної форми засобів доказування та законності отримання інформації про той чи інший факт, який має значення для справи. Тому одержання доказів з дотриманням порядку, встановленого законом, слід розуміти як відсутність при одержанні доказів порушення норм матеріального права та норм процесуального права, як одночасне дотримання передбачених законом особистих немайнових і майнових прав та процесуальної форми.
Недопустимість доказу не є очевидною. Сторони вправі висловлювати суду свої міркування щодо допустимості чи недопустимості конкретного доказу. Якщо суд дійде висновку, що доказ є недопустимим, він не бере цей доказ до уваги, тобто не може обґрунтовувати ним своє рішення. Разом з тим суд повинен у мотивувальній частині рішення зазначити, чому саме він цей доказ відхиляє.
Суд оцінивши довідку Звягельського відділу ДВС від 15 червня 2023 року № 50371 не вбачає підстав вважати її неналежним чи недопустимим доказом, адже ця довідка містить інформацію щодо стягнутих коштів з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк», що свідчить про належність доказу відносно обставин справи, та судом не було встановлено, що вказана довідка отримана шляхом порушення закону, а тому є допустимим доказом.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
У зв'язку з викладеним, суд дійшов висновку, що позов про стягнення безпідставно отриманих коштів підлягає задоволенню шляхом стягнення з АТ КБ «Приватбанк» на користь позивача суми 80 126, 23 грн на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини 6 статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Керуючись ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 131, 141, 174, 178, 258-259, 263-265, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 15, 16, 1212 Цивільного кодексу України, ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (адреса: вул. Грушевського, 1-Д, м. Київ, 01001; код ЄДРПОУ 14360570) про витребування безпідставно отриманих коштів - задовольнити.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (адреса: вул. Грушевського, 1-Д, м. Київ, 01001; код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) грошові кошти у розмірі 80 126,23 грн.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (адреса: вул. Грушевського, 1-Д, м. Київ, 01001; код ЄДРПОУ 14360570) в дохід держави судовий збір у розмірі 1 073,60 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Суддя С. В. Вовк