печерський районний суд міста києва
Справа № 148/2730/23-ц
Пр. № 2-256/24
20 серпня 2024 року Печерський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Ільєвій Т.Г.
при секретарі судових засідань - Ємець Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу №148/2730/23 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремонтник» про стягнення заборгованості, -
У грудні 2023 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремонтник» про стягнення заборгованості.
В обґрунтування вимог позивач вказує, що 08.04.2020 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ремонтник» було укладено Договір позики, за умовами якого позикодавець передав у власність позичальнику грошові кошти у розмірі 1 636 525,00 грн., що за офіційним курсом НБУ на день підписання договору становило 60 500 доларів США 00 центів, які позичальник отримав та зобов'язувався повернути не пізніше 30.11.2020 року, без сплати відсотків.
Однак відповідач свої зобов'язання не виконав, а тому позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та просить суд:
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремонтник» на користь ОСОБА_1 заборгованість за Договором позики від 08.04.2020 року в сумі 2 271 871 гривень 80 коп., що за офіційним курсом Національного банку України станом на 21.12.2023 року, що еквівалентно 60 500 доларів США 00 центів.
23.01.2024 до Печерського районного суду м. Києва, надійшла вказана позовна заява за підсудністю з Тульчинського районного суду Вінницької області, яку передано судді Ільєвій Т.Г. 25.01.2024, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Ухвалою суду від 05.03.2024 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження.
03.06.2024 ухвалою суду було закрито підготовче судове засідання та перейдено до розгляду справи по суті.
20.08.2024 ухвалою суду було повернуто заяву про забезпечення позову.
В судове засідання представник позивача подала заяву про те, що не заперечує щодо ухвалення заочного рішення та розгляду справи без фіксування технічними засобами.
В судове засідання представник відповідача не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся шляхом направлення судових повісток та розміщенням оголошення на сайті Печерського районного суду м. Києва.
Окрім цього, до суду від відповідача не було подано жодних документів на спростування доводів позивача.
На підставі ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи, за вказаних підстав суд вважає за необхідне постановити по справі заочне рішення.
На підставі, ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом не здійснювалось.
Суд, заслухавши учасників процесу, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступного висновку.
Так, судом встановлено, що 08.04.2020 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ремонтник» було укладено Договір позики (далі - Договір) за умовами якого, позикодавець передав у власність позичальнику грошові кошти у розмірі 1 636 525,00 грн, що за офіційним курсом НБУ на день підписання договору становило 60 500 доларів США 00 центів, які позичальник отримав та зобов'язувався повернути не пізніше 30.11.2020 року, без сплати відсотків (а.с.5-6).
Так, у відповідності до Договору сторони домовилися, що загальна сума, яка підлягає поверненню, згідно пункту 2 Договору позики від 08.04.2020 року, повинна відповідати гривневому еквіваленту суми 60 500 доларів США (курс гривні до долара США розраховувався за офіційним курсом гривні до долара США, визначеним НБУ на день платежу).
Позивач стверджує, що позичальник прострочив виконання своїх зобов'язань за Договором позики від 08.04.2020 року, кошти позикодавцю в строк визначений договором не повернув.
Оскільки позивач передав позику у розмірі 1 636 525,00 три, що еквівалентно 60 500 доларів США, до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 533 ЦК України, оскільки грошове зобов'язання триває, офіційний курс гривні до долара США змінився, сума боргу згідно курсу НБУ станом на 21.12.2023 року (37,5516 грн. за 1 долар США) еквівалентна 60 500 доларів США становить - 2 271 871.80 грн.
Отже, заборгованість ТОВ «Ремонтник» перед позивачем за Договором позики від 08.04.2020 року становить 2 271 871,80 грн. (60 500 доларів США * 37,5516 грн.).
Так, у відповідності до статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Таким чином, судом встановлено, що внаслідок укладення Договору між позивачем та відповідачем склалися зобов'язальні правовідносини з приводу позики грошей.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України, грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому право кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються в тому числі на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України).
Отже, у статті 625 ЦК України, визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Також, варто вказати, що Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.
У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому, як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому, з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).
Що стосується можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті, то Велика Палата Верховного Суду зазначає, що нею висловлена правова позиція з цього приводу, яку викладено у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18). Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов'язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
Відтак, судом встановлено, що відповідач договірні зобов'язання не виконав вчасно та не повернув грошові кошти, які взяв у борг, а тому за вимогою позивача суд вважає необхідним стягнути на його користь суму неповернутих грошових коштів, переданих на підставі Договору позики у відповідності до визначених умов Договору позики, а саме: 2 271 871 гривень 80 коп., що за офіційним курсом Національного банку України станом на 21.12.2023 року еквівалентно 60 500 доларів США 00 центів.
Таким чином, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню, а іншого стороною відповідача не було спростовано.
Так, у відповідності до ст.ст. 76-81 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобовязати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обовязків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
За викладених обставин справи прийшов до висновку, що у справі, що розглядається між сторонами виникли договірні правовідносини за договором позики, внаслідок порушення позичальником умов такого договору за ним утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню у судовому порядку, а тому суд приходить до висновку про задоволення позову у відповідності до вимог договору та норм ЦПК України, а протилежного стороною відповідача не було доведено судді.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у сумі 13 420,00 грн.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат пов'язаних з розглядом справи належить витрати на професійну правничу допомогу.
Вирішуючи питання про стягнення з відповідача витрат на професійну правову допомогу, суд виходить із диспозиції ч.1 ст. 137 ЦПК України, у відповідності до якої, витрати пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Так, згідно ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правової допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Положеннями ч. 3 ст. 4 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05.07.2012 року № 5076-VI (далі - Закон № 5076) встановлено, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Згідно з п.п. 1, 2, 6 ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону № 5076 до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні у справі «East/West Alliance Limited» проти України»», заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).
Щодо стягнення судових витрат на правовову допомогу у розмірі 20 000,00 грн., суд не вбачає підстав для їх стягнення, оскільки позивач не надав суду належних підтверджуючих докуменітв таких витрат, а саме: квитанції, розрахунку витрат та акту приймання виконаних робіт.
Керуючись ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 131, 141, 258-259, 263-265, 280-282, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремонтник» про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремонтник» (код ЄДРПОУ 23101525, адреса: 23600, Вінницька область, м. Тульчин, вул. М.Лєонтовича, 67) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 , тел. НОМЕР_2 ) заборгованість за Договором позики від 08.04.2020 року у розмірі 2 271 871 (два мільйони двісті сімдесят одна тисяча всімсот сімдесят одна) гривень 80 коп.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремонтник» на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 13 420 (тринадцять тисяч чотириста двадцять) грн. 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а особою яка була відсутня при проголошенні рішення протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення виготовлено 20.08.2024.
Суддя Тетяна ІЛЬЄВА