Справа № 517/1171/24
Провадження № 2/517/229/2024
(про залишення позовної заяви без руху)
26 серпня 2024 року смт. Захарівка
Суддя Фрунзівського районного суду Одеської області Тростенюк В.А., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя
встановив:
ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
Зазначена позовна заява підлягає залишенню без руху, оскільки подана з порушенням вимог ст. 175, 177 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а саме: позовна заява не містить зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини, а саме: чим підтверджується придбання квартири, що є предметом даного спору під час перебування у зареєстрованому шлюбі; чим підтверджується спільна участь подружжя коштами або працею в набутті спірного майна та його поліпшенні (надати підтверджуючі документи).
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. п. 22-24 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясувати джерело і час його придбання. Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 Сімейного Кодексу України та ст. 372 ЦК України. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб (ч. 4 ст. 65 СК).
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не можна вважати безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Разом з тим, з назви та змісту позовної заяви убачається, що позивач бажає визнати певне майно подружжя спільною сумісною власністю та поділити його. Проте, викладаючи вимоги, позивач просить поділити майно подружжя, при цьому не визначає спосіб та порядок поділу.
Тому позивачу необхідно уточнити вимогу поділу майна подружжя, а саме вказати спосіб та порядок поділу квартири.
Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 83 ЦПК України, позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна, що підлягає поділу, яка має бути підтверджена належними доказами, серед іншого висновком суб'єкта оціночної діяльності, який має право на проведення товарознавчої експертизи, іншими доказами.
Згідно із ч. 4 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Відповідно до ч. 2 ст. 133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюється законом.
Згідно із ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви справляється судовий збір у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Ставка судового збору з 01 січня 2024 року за подання до суду позовної заяви немайнового характеру фізичною особою становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 1 211 гривень 20 копійок.
Відповідно до пп. 2 п.3 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подачу фізичною особою позовної заяви про поділ майна при розірванні шлюбу сплачується судовий збір - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 3 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З довідки про оціночну вартість об'єкта нерухомості наявної в матеріалах справи вбачається, що оціночна вартість спірної квартири складає 312 380, 34 грн.
Згідно квитанції № 69 від 22.08.2024 року наявної в матеріалах справи, позивачем ОСОБА_1 при звернені до суду сплачений судовий збір у сумі 1561, 90 грн.
Таким чином відповідно до ставок Закону України «Про судовий збір» позивачу необхідно доплатити судовий збір у розмірі 1 561 грн. 90 копійок (1 відсоток ціни позову, що складає 3 123, 80 грн.) на рахунок UA328999980313161206000015672, банк отримувача - Казначейство України, код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37607526, код банку отримувача (МФО) 899998, код класифікації доходів бюджету 22030101, отримувач коштів ГУК в Од.обл./смт. Захарівка.
Зазначені недоліки перешкоджають вирішенню питання про відкриття провадження у справі. Обов'язок щодо належного оформлення позову та подачі необхідних документів покладено на позивача.
Відповідно до ст. 19 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного); окремого провадження.
За змістом ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів і за ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 1 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» високі Договірні сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією права і свободи, визначенні в розділі І «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».
Положенням ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
В рішенні Європейського Суду з прав людини в справі Жоффер де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року зазначено, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Разом з тим, Європейський Суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить з того, що реалізуючи пункт 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступу до правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух. Таким чином, в кожному випадку заявник при зверненні до суду із заявою повинен як дотримуватися норм процесуального законодавства, так і очікувати, що ці норми застосовуються. Крім того, необхідно в даному випадку також зазначити, що залишення позовної заяви без руху не є порушенням права на справедливий судовий захист та не може вважатися обмеженням права доступу до суду, оскільки не перешкоджає позивачу усунути недоліки, які стали підставою залишення позовної заяви без руху.
Відповідно до ч. 1 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
У зв'язку з наведеним, залишення заяви без руху з підстав, передбачених Законом, не є порушенням права на справедливий судовий захист, оскільки після усунення недоліків заява буде вважатися поданою в день первісного її подання до суду.
Керуючись ст. ст. 175, 177, 185, 258-260 ЦПК України
постановив:
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - залишити без руху.
Позивач може усунути недоліки заяви, які викладені в ухвалі на протязі двох днів з моменту отримання копії цієї ухвали.
В разі, якщо у вказаний строк недоліки, вказані в ухвалі, не буде усунуто, позовна заява буде вважатися неподаною та повертається позивачу.
Копію ухвали надіслати позивачу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: