26 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 462/6195/23
провадження № 51-3976 ск 24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 , на ухвалу Львівського апеляційного суду від 16 травня 2024 року в кримінальному провадженнівнесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022141390000124, по обвинуваченню
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Львова, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1, ч. 2 ст. 307 Кримінального кодексу України (далі - КК України),
встановив:
За вироком Залізничного районного суду м. Львова від 08 лютого 2024 року ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1, ч. 2 ст. 307 КК України та призначено йому покарання: за ч. 1 ст. 307 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки; за ч. 2 ст. 307 КК України у виді позбавлення волі на строк 6 років із конфіскацією майна. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років із конфіскацією майна. Вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження, процесуальних витрат та речових доказів.
За обставин, детально наведених у вироку суду, ОСОБА_5 , реалізуючи свій злочинний умисел, у невстановлений органом досудового розслідування час, невстановленому місці та спосіб, але не пізніше 12:36 год 12 червня 2023 року, незаконно отримав (придбав) та зберігав з метою подальшого збуту наркотичний засіб, обіг якого обмежено - «метадон» масою 0, 0488 грама.
Надалі, 12 червня 2023 року, близько 12:36 год., ОСОБА_5 , перебуваючи по АДРЕСА_2 , маючи умисел на збут наркотичних засобів, незаконно зберігав та збув ОСОБА_6 один паперовий згорток, з наркотичним засобом, обіг якого обмежено «метадон», масою 0,0488 грама, за який отримав грошові кошти в сумі 500 грн.
Крім того, ОСОБА_5 у невстановлений органом досудового розслідування час, невстановленому місці та спосіб, але не пізніше 12:43 год 28 червня 2023 року, незаконно отримав (придбав) та зберігав з метою подальшого збуту наркотичний засіб, обіг якого обмежено - «метадон» масою 0,1319 грама.
Також, 28 червня 2023 року близько 12.43 год., ОСОБА_5 перебуваючи по АДРЕСА_3 , повторно, незаконно зберігав та збув ОСОБА_6 один паперовий згорток, з наркотичним засобом, обіг якого обмежено - «метадон», масою 0, 1319 грама, за що отримав грошові кошти в сумі 500 грн.
Львівський апеляційний суд ухвалою від 16 травня 2024 року апеляційну скаргу захисника залишив без задоволення, а вирок Залізничного районного суду м. Львова від 08 лютого 2024 року - без змін.
Касаційна скарга захисника мотивована тим, що судом апеляційної інстанції допущено істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
На обґрунтування доводів поданої касаційної скарги, зазначає, що апеляційний суд:
? погоджуючись із призначеним покаранням, належним чином не врахував у якості обставин, що пом'якшують покарання, зокрема те, що ОСОБА_5 вчинив кримінальне правопорушення під примусом, надавав визнавальні показання щодо вчиненого, повністю усвідомив свою винуватість та щиро розкаявся, викрив особу, яка підбурила його на вчинення злочину, отже сприяв розкриттю кримінального правопорушення та здійсненню правосуддя, а також те, що ОСОБА_5 здійснює догляд за своєю матір'ю, яка є особою похилого віку та він є єдиною дитиною у неї;
? на порушення ст. 94 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), не надав правової оцінки обставинам справи, а також всупереч вимогам ст. 404 КПК України, погіршуючи становище обвинуваченого, повторно докази не дослідив.
Крім того, вказує, що суди безпідставно не застосували до ОСОБА_5 приписи статей 69 та 75 КК України. Ухвала суду апеляційної інстанції є не вмотивованою та відповідає вимогам ст. 370 КПК України.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Перевіривши доводи касаційної скарги захисника та копії судових рішень, колегія суддів не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження з мотивів, наведених у скарзі.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Висновки суду першої інстанції щодо визнання винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1, ч. 2 ст. 307 КК України та правильності кваліфікації його дій в касаційному порядку не оспорюються.
Оцінюючи обґрунтованість доводів касаційної скарги захисника, які є аналогічними доводам його апеляційної скарги, та яким апеляційний суд дав належну оцінку під час апеляційного розгляду, Суд враховує наступне.
Так, захисник у поданій касаційній скарзі посилається на те, що апеляційний суд не надав правову оцінку обставинам справи, проте зі змісту касаційної скарги убачається, що вона фактично зводиться до незгоди із призначеним ОСОБА_5 покаранням.
Положеннями ч. 2 ст. 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Нормою ч. 3 ст. 65 КК України передбачено, що підстави для призначення більш м'якого покарання, ніж це передбачено відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу за вчинене кримінальне правопорушення, визначаються ст. 69 КК України.
Відповідно до ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині КК України.
Тобто застосування ст. 69 КК України передбачає наявність декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.
Статті 65-75 КК України є кримінально-правовими нормами, що визначають загальні засади та правила призначення покарання.
За змістом ст. 75 КК України рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані в сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Питання призначення покарання та звільнення від його відбування визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання тощо.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Водночас, дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені змістом статей 409, 414, 438 КПК України, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
У постановленій за наслідками апеляційного розгляду ухвалі, суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції при призначенні покарання врахував характер та ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, на обліку у психоневрологічному та наркологічному диспансері не перебуває.
Крім того, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_5 покарання, місцевий суд врахував наявність обставин, які відповідно до ст. 66 КК України пом'якшують покарання, у виді щирого каяття, активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення. Обставин, які відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання, суд не встановив.
Водночас суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що визнання вини, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину та дані про особу обвинуваченого були враховані судом при визначенні виду та міри покарання обвинуваченому, і фактично стали підставою для призначення йому покарання у виді позбавлення волі в мінімальних межах, визначених в санкціях статей, за якими його було визнано винуватим.
Також, суд апеляційної інстанції погодився із висновком місцевого суду про відсутність доказів того, що на утриманні ОСОБА_5 перебувають непрацездатні особи, зокрема його матір. При цьому суд урахував і те, що останній офіційно не працевлаштований.
Апеляційний суд слушно зауважив, що хоча обвинувачений усвідомив суспільну небезпеку скоєних ним злочинів, у вчиненому розкаявся, однак є повнолітньою особою працездатного віку, який в силу цих обставин міг та мав передбачити наслідки своїх дій.
У той же час, варто зауважити, що захисник у касаційній скарзі, посилаючись на вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення під примусом, не обґрунтовує у чому саме це виразилося.
Отже, апеляційний суд дійшов слушного висновку, що місцевий суд призначив ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі в мінімальних межах, встановлених санкціями статей, яке відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, за своїм видом та розміром є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів.
Щодо доводів касаційної скарги захисника з приводу того, що апеляційний суд погіршив становище обвинуваченого, проте, всупереч вимогам ст. 404 КПК України, повторно не дослідив наявні в матеріалах кримінального провадження письмові докази та не надав їм правову оцінку
Так, норми ч. 3 ст. 404 КПК України зобов'язують суд апеляційної інстанції провести повторне дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження, лише коли суд першої інстанції дослідив ці обставини неповно або з порушеннями. Сама по собі незгода захисника із висновками суду, зробленим на підставі досліджених доказів, не може бути безумовною підставою для повторного дослідження тих самих доказів апеляційним судом за відсутності обставин, передбачених ч. 3 ст. 404 КПК України.
Водночас, як убачається із оскаржуваної ухвали, апеляційний суд залишив вирок Залізничного районного суду м. Львова від 08 лютого 2024 року без змін, тобто не погіршував становища обвинуваченого.
З огляду на те, що апеляційний суд погодився з наданою оцінкою доказам та з висновками суду першої інстанції в цілому, а тому підстав для повторного безпосереднього дослідження доказів у цього суду не було.
Відмова ж у задоволенні клопотання за відсутності аргументованих доводів щодо необхідності повторного дослідження доказів у справі не свідчить про порушення судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону або неповноту судового розгляду.
Апеляційний суд під час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку перевірив посилання й інші доводи, викладені захисником в апеляційній скарзі та, не встановивши підстав для скасування або зміни вироку суду першої інстанції, вмотивовано відмовив у їх задоволенні, навівши аргументи та підстави для прийняття такого рішення.
Решта доводів касаційної скарги захисника висновків суду апеляційної інстанції також не спростовує та фактично зводиться до переоцінки доказів і встановлених по справі обставин, що в силу вимог статті 433 КПК України не може бути предметом оцінки суду касаційної інстанції.
У зв'язку з тим, що в касаційній скарзі захисника ОСОБА_4 відсутнє таке обґрунтування необхідності застосування статей 69 та 75 КК України до засудженого, яке б вказувало на істотну диспропорцію між визначеним судом покаранням та вчиненими злочинними діями, Суд вважає, що призначене засудженому покарання, не порушує загальних засад призначення покарання, встановлених КК України, відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості, та не виходить за межі дискреційних повноважень суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування.
Отже, касаційна скарга захисника ОСОБА_4 не містить конкретного обґрунтування істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого, яке перешкодило чи могло перешкодити судам першої та апеляційної інстанції ухвалити законні та обґрунтовані судові рішення при розгляді кримінального провадження з огляду на положення статей 412, 414 КПК України, а відтак й необхідності скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення на підставах, передбачених ч. 1 ст. 438 КПК України.
Ухвала апеляційного суду є належно вмотивованою та обґрунтованою і за змістом відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
Таким чином, оскільки з касаційної скарги та копій судових рішень не вбачається підстав для задоволення касаційної скарги, згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
На підставі викладеного, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 16 травня 2024 року стосовно ОСОБА_5 відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3