20 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 676/3143/17
провадження № 51-1178 км 24
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
засудженого ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого на вирок Хмельницького апеляційного суду від 30 листопада 2023 року щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Хмільник Вінницької області, громадянина України, мешканця АДРЕСА_1 ),
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК і,
Вироком Кам'янець - Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 01 липня 2021 року ОСОБА_7 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК, оскільки не доведено, що в його діянні є склад кримінального правопорушення.
Вироком Хмельницького апеляційного суду від 30 листопада 2023 року з урахуванням ухвали від 04 грудня 2023 року вказаний вирок місцевого суду скасовано та ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_7 визнано винуватим та призначено йому покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з визначенням іспитового строку три роки та покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК.
Цивільний позов ОСОБА_8 задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 матеріальну шкоду в розмірі 2482 грн та моральну шкоду в розмірі 20 000 грн.
Цивільний позов ОСОБА_9 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_10 задоволено та стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 матеріальну шкоду в розмірі 4408,65 грн та моральну шкоду в розмірі 20 000 грн.
Вирішено інші питання, визначені кримінальним процесуальним законодавством.
Суд апеляційної інстанції визнав винуватим ОСОБА_7 у тому, що він приблизно о 17:00 06 березня 2017 року в м. Кам'янець-Подільський керував автомобілем «Opel Astra» по вул. Васильєва в напрямку від вул. Нігинське шосе до вул. Гордійчука, навпроти будинку №15, в порушення вимог п. 1.5, п. 2.3 б), п. 2.3 д), п. 12.3, п. 31.4, п. 31.4.5 п.п. б ПДР вчинив наїзд на неповнолітніх пішоходів ОСОБА_11 та ОСОБА_10 , які перетинали проїзну частину вул. Васильєва в непередбаченому для цього ПДР місці справа наліво відносно напрямку руху автомобіля.
Внаслідок ДТП неповнолітній ОСОБА_10 отримав тяжкі тілесні ушкодження та легкі тілесні ушкодження, а неповнолітній ОСОБА_11 - середньої тяжкості тілесні ушкодження.
Вимоги касаційних скарг, узагальнені доводи осіб, які їх подали, та заперечень на них
У касаційних скаргах захисник та засуджений посилаються на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просять скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Касаційна скарга захисника обґрунтована твердженнями про те, що суд апеляційної інстанції:
- не з'ясував суті інкримінованих ОСОБА_7 порушень ПДР, оскільки причиною ДТП було порушення потерпілими ПДР, які перебігали проїжджу частину в невстановленому місці;
- помилково визнав такими, що не відповідають дійсності показання засудженого щодо швидкості автомобіля, оскільки такі є послідовними з огляду на хронологію їх дачі;
- не дослідив безпосередньо показання судового експерта ОСОБА_12 щодо розташування транспортних засобів на проїжджій частині та не допитав свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , хоча послався на їхні показання;
- взяв до уваги висновок експерта про те, що засуджений мав технічну можливість уникнути наїзду на потерпілих, однак не врахував висновку експерта про відсутність такої можливості.
Також захисник стверджує, що під час вирішення цивільного позову не було залучено страхову компанію та незаконно внесено зміни до резолютивної частини вироку щодо зазначення розміру моральної шкоди.
У касаційній скарзі засуджений вказує, що він керував транспортним засобом в межах вимог ПДР, під час виникнення перешкоди на проїжджій частині зменшив швидкість автомобіля, намагався уникнути зіткнення з пішоходами, вивернув кермо, однак не зміг уникнути наїзду. Стверджує, що потерпілі в порушення ПДР перебігали проїжджу частину дороги в недозволеному місці не по прямій, а навскіс, та через наявність перешкоди на дорозі - буса «Мерседес» побачили автомобіль засудженого дуже близько. Вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав недопустимим доказом висновок експерта від 14 червня 2017 року № 215, оскільки під час дослідження експерт використовував відомості з протоколів слідчих експериментів зі свідками ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , які не бачили моменту наїзду та з якою швидкістю рухався автомобіль засудженого.
У запереченнях на касаційні скарги прокурор вважає їх необґрунтованими, просить залишити оскаржуваний вирок апеляційного суду без зміни, а касаційні скарги - без задоволення.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні:
- сторона захисту підтримала касаційні скарги та просила їх задовольнити;
- прокурор заперечив проти задоволення касаційних скарг, вважав оскаржуване судове рішення законним та просив залишити його без зміни.
Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не прибули.
Мотиви суду
Колегія суддів заслухала суддю-доповідача, пояснення учасників, перевірила матеріали кримінального провадження, наведені у касаційних скаргах доводи і дійшла висновку про таке.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Отже, при розгляді касаційних скарг сторони захисту суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Під час ухвалення виправдувального вироку щодо ОСОБА_7 суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність належних, допустимих та достовірних доказів, які б у своїй сукупності поза розумним сумнівом підтверджували ту обставину, що засуджений допустив порушення ПДР та мав технічну можливість уникнути наїзду на неповнолітніх пішоходів.
В ході апеляційного перегляду вказаного вироку суд апеляційної інстанції дійшов протилежних висновків та засудив ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК із призначенням йому покарання за санкцією вказаної статті.
Сторона захисту не погоджується із обвинувальним вироком суду апеляційної інстанції з мотивів недоведеності винуватості засудженого та неврахування показань самого засудженого, згідно з якими він не мав можливості уникнути наїзду на потерпілих, а також заперечує встановлені апеляційним судом обставини ДТП, зокрема, швидкість руху автомобіля та його місце розташування під час проведення слідчих дій.
На переконання колегії суддів, вказані аргументи сторони захисту є необґрунтованими.
Згідно з показаннями неповнолітнього потерпілого ОСОБА_10 , наданими в апеляційному суді, він разом з ОСОБА_11 почали переходити дорогу, неподалік їхньої спортивної школи. Перед початком він подивився на дорогу, автомобіль знаходився далеко, десь в районі піцерії, на відстані біля 10 м, тому вирішив перебігти дорогу навпроти автобусної зупинки, пішохідного переходу не було.
Потерпілий ОСОБА_11 стверджував, що він разом з ОСОБА_10 обійшли машину їх товариша ОСОБА_16 і навскіс почали переходити дорогу, побачив поруч автомобіль на відстані біля 8 м, крикнув ОСОБА_17 і автомобіль збив його. Від початку, коли він почав переходити дорогу і його збила машина пройшло біля 2 секунд, інших авто не було. ОСОБА_18 біг, а він швидко йшов, почув звук гальм і більше нічого не пам'ятає.
Внаслідок ДТП неповнолітній ОСОБА_10 отримав тяжкі тілесні ушкодження та легкі тілесні ушкодження (висновок судово - медичної експертизи від 07 березня 2017 року № 129), а неповнолітній ОСОБА_11 - середньої тяжкості тілесні ушкодження (висновок судово - медичної експертизи від 07 березня 2017 року № 128).
Сам засуджений протягом судового розгляду заперечував свою винуватість та під час допиту в апеляційному суді пояснив, що 06 березня 2017 року приблизно о 17:00 він повернув з вул. Нігинське шосе на вул. Васильєва в м. Кам'янець-Подільський. По ходу його руху на зупинці громадського транспорту були припарковані автомобілі, а також знаходився «Бус», який фактично перекрив його смугу руху, у зв'язку з чим він зменшив швидкість до 30-35 км/год. Об'їжджаючи бус в межах своєї смуги, помітив, що з-за припаркованого буса вибігла дитина і зупинилась перед його автомобілем, через 2-3 секунди вибігла інша і вони обнялись. Дітей побачив за декілька метрів від автомобіля та застосував гальмування. На відстані капоту його автомобіля перший хлопчик почав бігти, але не вистачило відстані для повної зупинки автомобіля та відбулось зіткнення. Друга дитина фактично набігла на його автомобіль.
За повідомлених апеляційному суду відомостей засуджений вважав, що не мав технічної можливості уникнути ДТП, а тому немає причинного зв'язку між його діями та наслідками, що настали. Така версія подій була представлена засудженим під час усіх судових розглядів, яку сторона захисту обстоює і в поданих касаційних скаргах.
В оскаржуваному вироку апеляційний суд ретельно та детально дослідив вказану позицію сторони захисту та спростував її з посиланням, зокрема на висновок судової автотехнічної експертизи від 14 червня 2017 року №215А (а. с. 226-229, Т. 1).
Насамперед з урахуванням відомостей, відображених в протоколі огляду місця події від 06 березня 2017 року щодо гальмівного шляху (а. с. 175-188, Т. 1), експерт дійшов висновку про те, що по найбільшій величині сліду гальмування (2,5 м), зафіксованого до переднього лівого колеса автомобіля «Опель Астра», визначається швидкість руху на момент початку гальмування 24,52…25,68 км/год.
Також експерт дійшов висновку про те, що водій автомобіля ОСОБА_7 при всіх варіантах віддалення транспортного засобу від місця наїзду, при русі зі швидкістю, визначеній по слідові гальмування, мав технічну можливість запобігти наїзду на пішоходів ОСОБА_10 та ОСОБА_11 шляхом своєчасного застосування екстреного гальмування із зупинкою керованого ним автомобіля до місця наїзду, з моменту виникнення небезпеки.
Апеляційний суд звернув увагу в оскаржуваному вироку на різну інформацію, яку повідомляла сторона захисту щодо швидкості руху автомобіля.
Під час слідчого експерименту 13 квітня 2017 року засуджений вказував, що рухався зі швидкістю 40 км/год, під час слідчого експерименту 15 червня 2018 року назвав іншу швидкість - не більше 45 км/год, яку зменшив, коли під'їжджав до буса, а в судовому засіданні 09 квітня 2019 року повідомив, що рухався зі швидкістю 25-26 км/год.
Натомість інформація, відображена у протоколі огляду місця події від 06 березня 2017 року щодо сліду гальмування, стала об'єктивним фактором, за допомогою якого експерт встановив швидкість руху автомобіля засудженого 24,52…25,68 км/год.
З врахуванням цієї інформації та даних, встановлених під час слідчих експериментів зі свідками ОСОБА_15 та ОСОБА_14 щодо напрямку руху, місця розташування транспортного засобу, експерт дійшов об'єктивного переконання про те, що при будь-яких варіантах розвитку ДТП ОСОБА_7 мав технічну можливість уникнути наїзду на потерпілих.
Апеляційний суд вказав, що невідповідність розташування транспортних засобів, вказаних ОСОБА_7 під час слідчого експерименту 15 червня 2018 року (а. с. 116-118, Т. 2).
Судовий експерт ОСОБА_12 , допитаний під час судового розгляду 09 квітня 2019 року, повідомив з цього приводу, що місця розташованих ОСОБА_7 під час слідчого експерименту 15 червня 2018 року транспортних засобів, у тому числі автомобіля «Опель Астра», на якому він рухався, не відповідають слідам гальмування, зафіксованим під час огляду місця події 06 березня 2017 року на зустрічній смузі руху.
Апеляційний суд обґрунтовано визнав помилковими висновки місцевого суду щодо недопустимості даних протоколів слідчих експериментів з свідками ОСОБА_15 та ОСОБА_14 , оскільки вказані свідки пояснили, що моменту ДТП вони не бачили, а бачили лише її наслідки. Під час слідчого експерименту свідок ОСОБА_15 розмістив свій автомобіль так, як він стояв в момент ДТП, та вказав напрямок руху, в якому потерпілі почали перетинати дорогу, і місце наїзду. Свідок ОСОБА_14 розмістив транспортні засоби, в тому числі і «бус» так, як він їх бачив безпосередньо після ДТП. В свою чергу, слідчий вже при розміщених свідками автомобілях на проїжджій частині проводив відповідні заміри та дослідження.
Той факт, що діти перебігали дорогу у недозволеному місці ніхто з учасників провадження не заперечує. Однак Суд погоджується із висновком апеляційного суду про те, що порушення ПДР самими потерпілими не виключає винуватості засудженого.
Адже незалежно від причин виникнення небезпеки для руху або перешкоди водій зобов'язаний виконати вимогу п. 12.3 ПДР і негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди. Те, що небезпеку для руху (а саме перехід проїзної частини поза пішохідним переходом, а також здійснення вибігу на проїзну частину поза пішохідним переходом) створено внаслідок власної протиправної поведінки пішохода, не звільняє водія від виконання вимог зазначеного пункту ПДР.
Таким чином, із фактичних обставин цього кримінального провадження встановлено, що суспільно небезпечні наслідки у вигляді заподіяння потерпілим тілесних ушкоджень були спричинені конкретними діями засудженого, який порушив ПДР, що свідчить про наявність однієї з обов'язкових ознак об'єктивної сторони складу злочину - причинного зв'язку між порушенням ПДР і зазначеними наслідками.
Відтак винуватість ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК доведена поза розумним сумнівом та ґрунтується на низці належних, допустимих та взаємодоповнюючих доказів, а доводи сторони захисту про протилежне є невмотивованими.
Також касаційний суд відхиляє доводи захисника про те, що апеляційний суд не допитав свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , оскільки з матеріалів розглядуваної справи вбачається, що рішення щодо допиту свідків апеляційний суд ухвалив у судовому засіданні 30 березня 2023 року (а. с. 147-148, Т. 5).
Проте згідно з витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть ОСОБА_14 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 176, Т. 5), а з метою допиту свідка ОСОБА_13 апеляційний суд тричі постановляв ухвали про його примусовий привід в судове засідання (ухвали від 04 травня, 03 серпня та 23 жовтня 2023 року на а. с. 158, 186, 195, Т. 5), виконати які орган поліції не зміг у зв'язку з тим, що ОСОБА_13 не проживає за зареєстрованою адресою. При цьому у судове засідання 26 вересня 2023 року зазначений свідок з'явився, однак через неявку самого ОСОБА_7 розгляд справи не відбувся (а. с. 191, Т. 5).
Окрім цього, Суд зазначає, що хоча апеляційний суд і послався на показання свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14 в оскаржуваному вироку, однак вони не були єдиними чи визначальними доказами у розглядуваній справі. Адже ті обставини, які були відомі цим свідкам про вчинене ДТП, були повідомлені ними під час проведення слідчих експериментів за їхньою участю.
Невмотивованими є твердження сторони захисту і щодо вирішення заявлених потерпілими цивільних позовів без залучення страхової компанії, оскільки в матеріалах розглядуваної справи відсутні докази того, що цивільно-правова відповідальність засудженого на момент ДТП була застрахована.
Посилання захисника на незаконну зміну резолютивної частини вироку апеляційного суду щодо зазначення розміру моральної шкоди, яка підлягає стягненню із засудженого на користь ОСОБА_9 , касаційний суд вважає необґрунтованими, так як право суду виправити допущену при виготовленні рішення описку передбачено ч. 1 ст. 379 КПК.
При цьому Суд звертає увагу, що в мотивувальній частині оскаржуваного вироку апеляційного суду цей суд зазначив розмір шкоди в сумі 20 000грн, однак в резолютивній частині вказав про стягнення 40 000грн і така описка була виправлена відповідною ухвалою від 04 грудня 2023 року, що узгоджується із ч. 1 ст. 379 КПК. Окрім цього, виправлення описки судом апеляційної інстанції відбулося у вигляді зменшення розміру відшкодування.
Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, та матеріали розглядуваної справи не містять вказівки на допущення порушень норм матеріального чи процесуального законів, які б ставили під сумнів обґрунтованість прийнятих судових рішень.
За результатами касаційного розгляду колегією суддів не встановлено істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Вирок апеляційного суду відповідає положенням ст. ст. 370, 420 КПК.
Керуючись статтями 433, 436, 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд
Вирок Хмельницького апеляційного суду від 30 листопада 2023 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого та захисника - без задоволення.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3