12 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 317/2330/22
провадження № 61-10537ск24
Верховний Суд у складі судді Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Ігнатенка В. М.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 19 лютого 2024 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 червня 2024 рокуу справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою і відновлення меж землекористування,
19 липня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 19 лютого 2024 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 червня 2024 року.
У касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями для розгляду справи визначено суддю-доповідача Ігнатенка В. М.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був урахований в оскаржуваному судовому рішенні.
Положеннями зазначеного пункту передбачено, що підставою для відкриття касаційного провадження є неврахування в оскаржуваному судовому рішенні висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. При визначенні справ із подібними правовідносинами підлягають врахуванню предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені судами фактичні обставини справи, однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Особа, яка подала касаційну скаргу, має враховувати, що у разі посилання у касаційній скарзі на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі необхідно зазначити, яку саме норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, застосував суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі має бути наведено обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Якщо касаційна скарга подана на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України у такій скарзі необхідно зазначити, щодо якої саме норми права відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
У випадку оскарження судових рішень на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України з посиланням на частину першу статті 411 ЦПК України у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини першої статті 411 ЦПК України, який є обов'язковою підставою для скасування судового рішення з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів.
У випадку оскарження судових рішень на підставі частини третьої статті 411 ЦПК України у касаційній скарзі має бути зазначено певний пункт частини третьої статті 411 ЦПК України з наведенням обґрунтувань таких доводів.
Виконання зазначених процесуальних вимог має на меті унеможливити використання формального та беззмістовного викладу заявниками підстав касаційного оскарження. Тобто, заявник має не лише навести зміст відповідних пунктів згаданих статей процесуального закону, а й викласти належне обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення відповідно до наведених вище правових норм.
Крім того, частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими з чого вбачається, що коректне визначення підстав касаційного оскарження має суттєве значення.
Також Верховний Суд наголошує на тому, що суд касаційної інстанції здійснює перегляд постановлених судами першої та апеляційної інстанцій судових рішень у виключних випадках, кожен з яких окремо передбачений процесуальним законом. Стадія касаційного перегляду не є обов'язковою стадією для усіх видів судових проваджень, а перегляд рішень у касаційному порядку відбувається виключно з підстав, що вичерпним чином визначені законом. При цьому Верховний Суд є судом права, тобто такою судовою інстанцією, яка не здійснює перегляд постановлених та оскаржених рішень повністю, а лише у питанні правильності застосування судами норм права.
Тому, заявнику необхідно подати нову редакцію касаційної скарги та її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, із зазначенням конкретної (конкретних) підстави (підстав) касаційного оскарження відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України та її (їх) належним обґрунтуванням.
У пункті 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України передбачено, що до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Заявник подав до Верховного Суду клопотання про звільнення особи, яка подає касаційну скаргу, від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір», оскільки сума судового збору за подачу касаційної скарги перевищує 5 % сукупного річного доходу ОСОБА_1
за 2023 рік, який складає 48 215, 72 грн.
На підтвердження майнового стану заявником надано довідку про доходи, з якої встановлено, що з січня до грудня 2023 року ОСОБА_1 отримала пенсію у розмірі 48 215, 72 грн.
Статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Відповідно до змісту статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод судові процедури повинні бути справедливими для всіх учасників процесу.
За змістом статті 136 ЦПК України єдиною підставою для відстрочення чи розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати є врахування судом майнового стану сторони і особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно зі статтею 12 ЦПК України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за умови, якщо розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік.
Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті (частина друга статті 8 Закону України «Про судовий збір»).
З аналізу статті 8 Закону України «Про судовий збір» чітко вбачається, що законодавець, застосувавши конструкцію «суд, враховуючи майновий стан сторони, може…», тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не зазначені в статті 5 вказаного Закону, або у справах із предметом спору, не охопленим статтею 5, є правом, а не обов'язком суду, навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення.
З огляду на надані заявником докази її майнового стану, касаційний суд вважає за можливе частково задовольнити клопотання про звільнення від сплати судового збору і зменшити ОСОБА_1 розмір судового збору, що підлягає сплаті за подання касаційної скарги нарішення Запорізького районного суду Запорізької області від 19 лютого 2024 року та постанову Запорізького апеляційного суду
від 20 червня 2024 року, до 2 410, 79 грн (5 відсотків доходу заявника за 2023 рік).
Судовий збір за подання касаційної скарги має бути зараховано за платіжними реквізитами: отримувач коштів - ГУК у місті Києві/Печерський район/22030102, код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37993783, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО) - 899998, номер рахунку отримувача
(стандарт IBAN) - UA288999980313151207000026007, код класифікації доходів
бюджету - 22030102, найменування податку, збору, платежу - «Судовий збір (Верховний Суд, 055)».
На підтвердження сплати судового збору необхідно суду надати документ, що підтверджує його сплату.
Касаційну скаргу слід залишити без руху та надати заявнику строк для усунення цих недоліків.
Суд роз'яснює, що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута.
Керуючись статтями 185, 389, 392, 393 ЦПК України, Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду
Клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового
збору - задовольнити частково.
Зменшити розмір судового збору, який підлягає сплаті ОСОБА_1 за подання касаційної скарги на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 19 лютого 2024 року та постанову Запорізького апеляційного суду
від 20 червня 2024 року, до 2 410, 79 грн.
В іншій частині клопотання - відмовити.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 19 лютого 2024 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 червня 2024 року залишити без руху, надати для усунення зазначених вище недоліків строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Суддя В. М. Ігнатенко