31 липня 2024 року
м. Київ
справа № 644/3887/23
провадження № 61-4892св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Олійник А. С., Сердюка В. В.,
учасники справи:
заявник - державний виконавець Індустріального відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Карагьозян Роберт Арнольдович,
боржник - ОСОБА_1 ,
заінтересована особа - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 04 вересня 2023 року у складі судді Черняка В. Г. та постанову Харківського апеляційного суду від 13 березня 2024 року в складі колегії суддів Пилипчук Н. П., Маміної О. В., Яцини В. Б.,
Короткий зміст подання
У червні 2023 року державний виконавець Індустріального відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Карагьозян Р. А. (далі - державний виконавець Індустріального ВДВС) звернувся до суду з поданням про визначення частки боржника у майні, що перебуває у спільній сумісній власності, боржник - ОСОБА_1 , заінтересована особа - ОСОБА_2 .
Подання обґрунтовано тим, що на виконанні Індустріального ВДВС перебуває виконавче провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа № 644/5655/18, виданого на виконання вироку Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 01 березня 2019 року у кримінальній справі № 644/5655/18. Відповідно до вироку суду ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 307, частиною другою статті 309 КК України, та за сукупністю злочинів призначено покарання у виді позбавлення волі строком на п'ять років з конфіскацією майна на користь держави.
Під час примусового виконання виконавчого листа державний виконавець направляв запити до уповноважених органів. Відповідно до інформації від КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від 17 червня 2008 року, реєстраційний № НОМЕР_1 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності належить двокімнатна квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 45,5 кв. м. На теперішній час виникла необхідність виділити частку у квартирі, яка підлягає примусовій реалізації для подальшого виконання вироку суду.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 04 вересня 2023 року подання державного виконавця Індустріального ВДВС про визначення належної частки майна боржника ОСОБА_1 у праві спільної сумісної власності на квартиру задоволено.
Визначено, що частка у праві власності ОСОБА_1 у двокімнатній квартирі АДРЕСА_1 становить 1/2.
Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що з отриманої відповіді КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» від 27 серпня 2020 року стало відомо, що ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності з ОСОБА_2 належить двокімнатна квартира АДРЕСА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про право власності на житло від 17 червня 2008 року, реєстраційний № НОМЕР_1 . Визначення частки майна боржника у майні, що перебуває у спільній сумісній власності, є необхідним для подальшого вирішення державним виконавцем питання про звернення стягнення на цю частку у виконавчому провадженні № НОМЕР_2.
ОСОБА_2 , яка не була залучена до участі у справі, оскаржила зазначену ухвалу суду першої інстанції в суді апеляційної інстанції.
Обґрунтовуючи незгоду з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_2 посилалася на те, що, вирішуючи питання про виділення частки ОСОБА_1 , суд одночасно фактично вирішив питання про її частку у праві спільної сумісної власності на цю квартиру. При цьому суд не залучив її до участі у справі. Також зазначала, що 08 серпня 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 була досягнута домовленість про поділ вказаної квартири, відповідно до якої ОСОБА_2 належить 99/100 часток у цій квартири, а боржнику у справі - 1/100 частка. Вказану домовленість вони виклали у простій письмовій формі.
Постановою Харківського апеляційного суду від 13 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 04 вересня 2023 року - без змін.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що задоволення подання державного виконавця не порушує прав іншого співвласника квартири, оскільки за ним залишається право спільної сумісної власності на неї. Доводи ОСОБА_2 стосовно укладеного 08 серпня 2008 року договору про поділ майна подружжя між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не заслуговують на увагу, оскільки цей договір не посвідчено нотаріально.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 04 вересня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 13 березня 2024 року і залишити подання державного виконавця Індустріального ВДВС без розгляду.
Касаційну скаргу ОСОБА_2 мотивовано тим, що, вирішуючи питання про частку ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1 , суд одночасно вирішив питання про її частку у праві спільної сумісної власності на квартиру. При цьому всупереч нормам процесуального права не залучив її до участі у цій справі.
Суд апеляційної інстанції застосував до спірних правовідносин Сімейний кодекс України (далі - СК України) та визначив правовий режим спільного майна подружжя, не звернувши уваги на те, що це майно належить на праві спільної сумісної власності матері ОСОБА_2 та сину ОСОБА_1 , а тому норми статей 60, 70 СК України не підлягали застосуванню до цих правовідносин.
Також заявник посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій, розглядаючи подання державного виконавця Індустріального ВДВС, залишили поза увагою відсутність на ньому підпису.
Позиція інших учасників справи
Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Провадження у суді касаційної інстанції
02 квітня 2024 року ОСОБА_2 надіслала засобами поштового зв'язку до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 04 вересня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 13 березня 2024 року.
Верховний Суд ухвалою від 22 квітня 2024 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 04 вересня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 13 березня 2024 року, витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
24 травня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 24 липня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Суди встановили, що у провадженні Індустріального ВДВС на примусовому виконанні перебуває виконавче провадження № НОМЕР_2, в якому боржником є ОСОБА_1 , стягувачем - держава.
Виконавче провадження № НОМЕР_2 відкрито 19 квітня 2019 року на підставі виконавчого листа № 644/5655/18, виданого Орджонікідзевським районним судом м. Харкова 10 квітня 2019 року на примусове виконання вироку від 01 березня 2019 року у кримінальній справі № 644/5655/18, який набрав законної сили 02 квітня 2019 року. Відповідно до вироку суду ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 307, частиною другою статті 309 КК України, та за сукупністю злочинів призначено покарання у виді позбавлення волі строком на п'ять років з конфіскацією майна на користь держави.
Копії постанови про відкриття виконавчого провадження було направлено сторонам виконавчого провадження для відома та виконання.
Згідно з відповіддю Міністерства внутрішніх справ України від 16 березня 2021 року за боржником ОСОБА_1 на праві власності транспорті засоби не зареєстровані.
Постановою державного виконавця від 09 лютого 2022 року накладено арешт на кошти боржника.
Згідно з відповіддю з банківських установ відкриті рахунки на ім'я ОСОБА_1 відсутні.
Відповідно до акта приватного виконавця від 20 травня 2019 року проведено огляд квартири АДРЕСА_1 та встановлено, що боржник у квартирі не мешкає (відбуває покарання). Майна рухомого, що є власністю ОСОБА_1 , не виявлено.
Згідно з відповіддю Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області від 07 жовтня 2020 року станом на 17 серпня 2020 року за ОСОБА_1 на праві власності техніка, самохідні машини та механізми в Головному управлінні Держпродспоживслужби в Харківській області не обліковуються.
Відповідно до відповіді Департаменту адміністративних послуг та споживчого ринку виконавчого комітету Харківської міської ради від 02 вересня 2020 року за ОСОБА_1 об'єкти торгівлі, ресторанного господарства та сфери побуту не обліковані.
Згідно з відповіддю КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» від 27 серпня 2020 року на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на праві спільної сумісної власності зареєстрована квартира АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 17 червня 2008 року № 7-08-288809, виданого відділом приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна виконавчого комітету Харківської міської ради.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, у частині другій статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
У частині першій статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Предметом розгляду у цій справі є подання державного виконавця Індустріального відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Карагьозяна Р. А. про визначення частки боржника у майні, що перебуває у спільній сумісній власності.
У наданому до суду поданні державний виконавець Індустріального ВДВС, посилаючись на отриману від КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» інформацію щодо права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 , просив визначити частку майна боржника ОСОБА_1 у цій квартирі в рахунок погашення боргу перед державою відповідно до виконавчого листа № 644/5655/18, виданого 10 квітня 2019 року Орджонікідзевським районним судом м. Харкова на примусове виконання вироку від 01 березня 2019 року у кримінальній справі № 644/5655/18.
Правовими підставами для пред'явлення таких вимог є частина шоста статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» та частина перша статті 443 ЦПК України.
Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що подання державного виконавця Індустріального ВДВС щодо визначення частки майна боржника у спільній сумісній власності є підставним та обґрунтованим, а тому підлягає задоволенню.
Зазначені висновки Верховного Суду ґрунтуються на такому.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження».
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частин п'ятої-шостої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.
У статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що звернення стягнення на об'єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна.
Відповідно до частини першої статті 443 ЦПК України питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця.
Згідно із частиною першою статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
У справі, що переглядається, встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . За інформацію уповноважених органів іншого рухомого чи нерухомого майна, яке б належало боржнику і на яке можна було звернути стягнення, не виявлено.
Відповідно до частини другої статті 370 ЦК України у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
Вирішуючи питання щодо визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, правильно керувався положеннями статей 368, 370 ЦК України та визначив частку ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1 у розмірі 1/2.
Верховний Суд акцентує увагу на тому, що визначення частки боржника у майні та подальше звернення стягнення на неї забезпечить виконання вироку у справі № 644/5655/18, який набрав законної сили 02 квітня 2019 року і який тривалий час не виконується у порядку примусового виконання.
Посилання у касаційній скарзі на те, що суди неправильно застосували до спірних правовідносин норми СК України, які регулюють режим спільної сумісної власності подружжя, не спростовують правильних по суті вирішення подання висновків судів, а тому Верховний Суд їх відхиляє.
Доводи ОСОБА_2 про те, що суди розглядали подання, яке не підписане державним виконавцем, також є безпідставними, оскільки, як убачається з матеріалів справи, протягом розгляду судами першої та апеляційної інстанцій подання заявник на вказане уваги не звертала, оскаржуючи ухвалу суду першої інстанції в апеляційному суді, питання щодо цього не ставила, навпаки, висловлювала свою незгоду з викладеними у ньому обставинами та просила суд апеляційної інстанції розглядати справу за її відсутності.
Водночас, державний виконавець підтримав своє подання, направивши заяву про це до суду апеляційної інстанції (а. с. 72).
Аргументи касаційної скарги про те, що між нею та її сином ОСОБА_1 була досягнута домовленість про поділ квартири АДРЕСА_1 , відповідно до якої її частка у цій квартирі становить 99/100 часток, а ОСОБА_1 - 1/100 частку, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції і останній дійшов обґрунтованого висновку, що вказана домовленість не оформлена нотаріально, а тому посилання на неї не може бути підставою для перерозподілу часток у праві спільної сумісної власності на квартиру.
Доводи касаційної скарги про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи у Верховному Суді, а тому відхиляються як безпідставні.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ОСОБА_2 , скасування ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції як таких, що постановлені з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 04 вересня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 13 березня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
А. С. Олійник
В. В. Сердюк