Справа № 204/6283/22
Провадження № 1-кп/204/247/24
13 серпня 2024 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого: судді ОСОБА_1 ,
секретаря судового засідання: ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні залу судових засідань Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська кримінальне провадження № 22022040000000188 внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 18 серпня 2022 року за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 1 ст. 263 КК України,
за участю: прокурора ОСОБА_4 , захисників: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , обвинуваченого ОСОБА_3 ,
В судовому засіданні прокурор ОСОБА_4 заявив клопотання про продовження відносно обвинуваченого ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. В обґрунтування заявленого клопотання зазначив, що на даний час ризики, передбачені п.п. 1, 2, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України не зменшилися. Так, про наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме переховуватись від суду, свідчить те, що ОСОБА_3 розуміє тяжкість та невідворотність покарання, оскільки обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання до 15 років позбавлення волі. Також, необхідно врахувати, що ОСОБА_3 вчинив злочин, передбачений ч. 1 ст. 263 КК України під час дії воєнного стану в Україні, при цьому в ході своєї злочинної діяльності налагодив зв'язки із громадянами РФ, злочин, передбачений ч.1 ст. 111 КК України, вчинений обвинуваченим, на користь держави - агресора РФ, збройна агресія РФ проти України триває й надалі. Отже, необхідно врахувати, що ОСОБА_3 під час збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році, майже кожного року, на тривалий час виїжджав на територію РФ, де мешкає особа, з якою обвинуваченого пов'язують родинні зв'язки, що значно підвищує ризик переховування від суду. Таким чином, є обґрунтовані підстави вважати, що він може виїхати за межі території України або на тимчасово окуповану територію України. При цьому, невідворотність покарання за вчинення особливо тяжкого злочину вже саме по собі є підставою та мотивом для обвинуваченого переховуватися від суду. Про наявність ризику передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, свідчить те, що СВ УСБУ у Дніпропетровській здійснюється досудове розслідування в об'єднаному кримінальному провадженні № 22023040000000629 від 19 вересня 2023 року за ст. 386, ч. 2 ст. 361 КК України, зокрема, за фактом того, що ОСОБА_3 за попередньою змовою з ОСОБА_9 та іншими не встановленими особами здійснили несанкціоноване втручання в роботу інформаційних (автоматизованих), електронних комунікаційних, інформаційно-комунікаційних систем, електронних комунікаційних мереж з метою знищення, підробки, спотворення змісту інформації, що оброблюється та передається у таких системах та мережах, а саме за допомогою месенджеру «Viber» у мережі оператора телекомунікаційних послуг ТОВ «лайфселл». Згідно з відповіддю СВ УСБУ в Дніпропетровській області, що надійшла до суду за вх. № 15559 від 15 квітня 2024 року на виконання ухвали, вбачається, що на даний час проведено низку слідчих дій, спрямованих на встановлення обставин вчинення кримінального правопорушення. Так, під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 22023040000000629 27 березня 2024 року проведено детальний огляд інформації, вилученої в ході проведення тимчасового доступу до інформації оператора мобільного зв'язку ТОВ «Лайфселл». В ході огляду інформації встановлено, що 06 травня 2022 року сім картка мобільного оператора «Лайфселл» з номером: НОМЕР_1 перевипущена та активована в мобільному терміналі, який має IMEI: НОМЕР_2 , тобто не підлягає ідентифікації. У подальшому вказана відновлена картка мобільного оператора 01 червня 2022 року знову зафіксована в мережі, що надало змогу власнику цього терміналу отримати доступ до акантів месенджерів «Telegram», «Viber» та «WhatsApp» тощо. Крім того, 26 квітня 2024 року проведено тимчасовий доступ до документів, які перебували у розпорядженні ТСЦ № 1249 та встановлено, що водійське посвідчення серії НОМЕР_3 , яке надавалося для ідентифікації особи при перевипуску сім картки мобільного оператора «Лайфселл» з номером: НОМЕР_1 , оформлено на гр. ОСОБА_9 . Таким чином, встановлено, що саме ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 отримав сім карту оператора телекомунікаційних послуг ТОВ «лайфселл» НОМЕР_1 , до якої прив'язано акаунт у месенджері «Viber», що дає змогу ОСОБА_9 та ОСОБА_3 дистанційно видалити/змінити інформацію, а саме повідомлення у месенджері «Viber», які зберігаються на серверах даної компанії. При цьому, звертає увагу суду, що даний ризик значно підвищився, оскільки за клопотанням сторони захисту, судом наразі витребовується інформація, що зберігається на серверах компанії у Нідерландах, саме щодо переписки обвинуваченого у месенджері «Viber». Про наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується, свідчить те, що ОСОБА_3 обвинувачується у державній зраді, тобто наданні представникам іноземної держави допомоги у проведенні підривної діяльності проти України. Зважаючи на те, що на цей час триває повномасштабне вторгнення РФ на територію України, оперативні задуми представників держави агресора щодо проведення підривної діяльності не реалізовані, є всі підстави вважати, що, перебуваючи на волі, ОСОБА_3 продовжить співпрацю із представниками іноземної держави щодо надання останнім допомоги у проведення підривної діяльності проти України, у тому числі щодо надання інформації через інтернет месенджери.
В судовому засіданні захисник обвинуваченого ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_6 заперечувала проти задоволення клопотання прокурора. Надала на адресу суду заперечення, в обґрунтування яких зазначила, що ризик втечі з огляду на тривалий час перебування її підзахисного під вартою зменшився зі збігом часу, проведеного ОСОБА_3 під вартою. А за відсутності нових обстави, гіпотетична наявність ризику втечі вже не може виправдовувати його тримання під вартою та буде порушувати загальну засаду кримінального провадження. Найбільш вагомими факторами при оцінці ризику переховування є дані про особистість обвинуваченого, адже саме за їх сукупного аналізу можливо скласти уявлення про те, на скільки вагомою є вірогідність недобросовісної поведінки особи. ОСОБА_3 є пенсіонером поліції, приймав участь у проведенні АТО, за час служби проходив перевірки та атестації, характеризується позитивно. Має постійне місце проживання в м. Дніпро, де здійснюється його кримінальне переслідування, сталі соціальні зв'язки у місці постійного проживання - дружину, яка не працює через серйозне захворювання, малолітню доньку ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також повнолітню доньку ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка продовжує навчання, та які перебувають на його утриманні. З урахуванням введення в Україні воєнного стану, ОСОБА_3 , як громадянин України призовного віку, не має можливості виїхати за межі України. Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 31 серпня 2023 року її підзахисному було продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а також було визначено альтернативний запобіжний захід у вигляді застави. 04 вересня 2023 року ОСОБА_3 було звільнено з-під варти у зв'язку із внесенням визначеної судом застави, отже з цього часу він перебував під запобіжним заходом у вигляді застави. Після звільнення з-під варти ОСОБА_3 у найкоротший строк з'явився до уповноваженого органу Національної поліції, де йому було одягнуто електронний засіб контролю, а також ним до органу Державної міграційної служби було віднесено закордонний паспорт, який було анульовано. За час перебування під дією альтернативного запобіжного заходу ОСОБА_3 з'являвся на всі виклики до суду, не виїжджав за межі м. Дніпро та не вчиняв жодних дій, які б свідчили про порушення умов застосованого до нього запобіжного заходу у вигляді застави. Отже, наведені обставини та належна процесуальна поведінка під час перебування під альтернативним запобіжним заходом свідчить про істотне зменшення ризику можливої втечі. Щодо ризику, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України, то інформація, наведена стороною обвинувачення у клопотанні не містить підтвердження про те, що за допомогою перевипущеної сім картки було отримано доступ (або здійснювалися спроби отримати доступ) до аккаунтів месенджерів «Telegram», «Viber», та «WhatsApp». Крім того, як зазначив сам прокурор у клопотанні, активація сім картки мала місце 06 травня 2022 року та знову була зафіксована в мережі 01 червня 2022 року, тобто у той час коли ОСОБА_3 перебував під вартою, а відтак, не мав можливості вступити у змову з іншими особами на вчинення певних дій. В той же час відомостей про те, що після звільнення ОСОБА_3 з-під варти 04 вересня 2023 року вказана сім картка, отримана невідомою особою, з'являлася в мережі (що б давало можливість перевипустити, що обвинувачений має відношення до її перевипуску та використання) - клопотання прокурора не містить. Таким чином, клопотання прокурора не містить підтверджень причетності ОСОБА_3 до подій, які розслідуються. Щодо ризику можливого продовження кримінального правопорушення чи вчинити інше кримінальне правопорушення, то навіть із клопотання не зрозуміло, про існування на теперішній час яких саме достатніх підстав вважати, що існує ризик вчинення ОСОБА_3 описаних прокурором дій, не підтверджено існування таких підстав і матеріалами, доданими до клопотання. Відтак, прокурором не було доведено наявність вказаного ризику. ОСОБА_3 є пенсіонером поліції, приймав участь у проведенні АТО, за час служби проходив атестації та перевірки, характеризується позитивно. Має постійне місце проживання в м. Дніпро, має сталі соціальні зв'язки у місці постійного проживання - дружину, яка не працює через серйозне захворювання, малолітню доньку ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також повнолітню доньку ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка продовжує навчання, які перебувають на його утриманні. Просила відмовити в задоволенні клопотання прокурора та обрати відносно її підзахисного запобіжний захід, який не буде пов'язаний із триманням під вартою.
В судовому засіданні захисник обвинуваченого ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_5 заперечував проти задоволення клопотання прокурора. Підтримав оголошені заперечення адвокатом ОСОБА_6 .
В судовому засіданні захисник обвинуваченого ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_8 заперечував проти задоволення клопотання прокурора та застосувати до його підзахисного більш м'які альтернативні запобіжні заходи.
В судовому засіданні захисник обвинуваченого ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_7 заперечувала про задоволення клопотання прокурора. Підтримала заперечення адвоката ОСОБА_6 .
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 підтримав думку своїх захисників.
Вислухавши думку учасників судового провадження, дослідивши надане суду клопотання, заперечення та матеріали кримінального провадження, суд приходить до наступного висновку.
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України.
За змістом п. 5 ч. 1 ст. 176, ч. 1 ст. 183 КПК України одним із видів запобіжних заходів є тримання під вартою. Цей запобіжний захід є винятковим та застосовується виключно в разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 КПК України.
У частині 1 ст. 197 КПК України визначено, що строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.
Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 16 липня 2024 року було частково задоволено клопотання прокурора та продовжено обвинуваченому ОСОБА_3 строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 30 діб, а саме до 14 серпня 2024 року включно, без визначення розміру застави.
Підставою для продовження застосування до обвинуваченого ОСОБА_3 дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стало наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 2, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, та недостатність застосування більш м'якого запобіжного заходу для запобігання встановленим ризикам.
Частиною 1 ст. 335 КПК України визначено, що під час судового розгляду за клопотанням сторони обвинувачення або захисту суд має право своєю ухвалою змінити, скасувати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Відповідно до ч. 3 ст. 335 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Враховуючи положення ч. 3, 4, 5 ст. 199 КПК України, а також стадію кримінального провадження, суд зобов'язаний розглянути клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу, та встановити, чи наявні обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, та обставини, які перешкоджають завершенню судового провадження до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.
При вирішенні клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд враховує вимоги ч. 2 ст. 177 КПК України, відповідно до якої підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати дії, передбачені ст. 177 КПК України.
При розгляді клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_3 , судом оцінюються усі ризики зазначені прокурором у своїх клопотаннях у сукупності.
Суд виходить з вірогідності причетності обвинуваченого до вчинення кримінальних правопорушень, вагомості наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінальних правопорушень.
Оцінюючи ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд зазначає, що обвинувачений може переховуватися від суду, окрім цього існує певна ймовірність того, що обвинувачений з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень, може вдатися до відповідних дій.
Ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Кримінальні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 111 КК України, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_3 , є тяжкими кримінальними правопорушення та, відповідно, передбачають призначення покарання у вигляді: позбавлення волі на строк від трьох до семи років та від дванадцяти до п'ятнадцяти років позбавлення волі з конфіскацією майна. Вказане покарання, в разі визнання ОСОБА_3 винуватим, повинне бути призначене до реального відбування без можливості застосування правил ст. 75 КК України, що в сукупності з іншими обставинами може свідчити про існування мотивів та підстав для обвинуваченого переховуватись від суду. Така правова позиція відповідає практиці ЄСПЛ. Зокрема в рішенні від 26 червня 2001 року у справі «Іlijkov v. Bulgaria» (§ 80, заява № 33977/96) суд зазначив, що суворість можливого вироку є відповідним елементом в оцінці ризику ухилення, а погляд на серйозність обвинувачення проти заявника давав уповноваженим органам можливість обґрунтовано вважати, що такий початковий ризик був встановлений.
Разом із цим, обвинувачений, розуміючи складність проведення судового розгляду в умовах дії воєнного стану, усвідомлюючи неможливість повного контролю державною владою кордонів та території України в умовах збройної агресії Російської Федерації проти України та, враховуючи можливо набуті ними зв'язки з представниками іноземної держави, а саме Російської Федерації, може переховуватись від суду, а тому існує ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Судом не приймаються до уваги посилання сторони захисту на зменшення ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України у зв'язку із плином часу, бездоганну процесуальну поведінку ОСОБА_3 під час застосування до нього альтернативного запобіжного заходу, а також те, що він є військовозобов'язаним, оскільки можливість перетину кордону поза межами КПП навіть збільшується з урахуванням ведення бойових дій та неможливість здійснення контролю на певних територіях, у зв'язку із чим вказаний ризик є дійсним та жодним чином не зменшив своєї актуальності.
Щодо наявності ризику, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд виходить із того, що невстановлена особа із невстановленою метою під час перебування обвинуваченого ОСОБА_3 під вартою та вилученням належної ОСОБА_3 сім-картки в якості речового доказу органом досудового розслідування, здійснювала певні маніпуляції стосовно цього речового доказу, а тому вказане, у свою чергу, свідчить про наявність ризику можливого спотворення доказів.
Між тим, й такий ризик із плином часу втрачає свою актуальність, однак із врахуванням моменту отримання такого доказу, а саме здійснення судового розгляду по вказаному кримінальному провадженню, вказаний ризик на сьогоднішній день є актуальним та жодним чином не втратив своєї актуальності.
Крім того, посилання сторони захисту на той факт, що відповідно до листа, який надійшов 09 серпня 2024 року від Генерального прокурора Великого Герцогства Люксембург Міжнародної служби допомоги по кримінальним справам Департаменту взаємної правової допомоги по кримінальним справам щодо направлення витребовуваних документів на адресу Міністерства юстиції України, та які були успішно доставлені 18 липня 2024 року, що в свою чергу свідчить про відсутність ризику, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України, судом не приймається до уваги, оскільки не зважаючи на отриманий стороною захисту лист та доставлення витребовуваних документів на адресу Міністерства юстиції України, суду вказані документи не були передані, у зв'язку із чим вони й не були дослідженні в судовому засідання та їх зміст суду не відомий, а тому на даний час є актуальним ризик, передбачений п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Що стосується існування ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд зазначає, що прокурором в судовому засіданні не було доведено наявності ризику можливого вчинення іншого кримінального правопорушення чи можливості продовження ОСОБА_3 кримінального правопорушення у якому обвинувачується.
Розглядаючи клопотання сторони захисту щодо можливості застосування до обвинуваченого ОСОБА_3 більш м'якого запобіжного заходу, суд зазначає наступне.
Кримінальне процесуальне законодавство не визначає переліку підстав для зміни запобіжного заходу за клопотанням сторони захисту, а ст. 201 КПК України вказує тільки на те, що до клопотання мають бути додані матеріали, якими обґрунтовуються доводи клопотання.
Зміна запобіжного заходу може полягати у зміні виду запобіжного заходу, скасуванні, зміні або покладенні додаткових обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК, чи у зміні способу виконання цих обов'язків.
Зміна запобіжного заходу передбачає виникнення після постановлення ухвали про застосування запобіжного заходу нових обставин, які свідчать про зміну обставин підозри, зміну або зменшення встановлених ризиків та впливають на виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків. Тому суд на підставі наданих сторонами відомостей встановлює наявність нових обставин, які можуть вплинути на застосований до обвинуваченого відповідний захід або його виконання та які виникають у зв'язку з плином часу судового розгляду.
Тому, при розгляді клопотання про зміну запобіжного заходу суд має виходити з того, чи доводить особа, яка подала відповідне клопотання, наявність обставин, які безпосередньо можуть вплинути на висновок про зміну, зменшення встановлених ризиків кримінального провадження.
При цьому, такі обставини мають бути новими, тобто такими, які з'явилися після постановлення попередньої ухвали про продовження запобіжного заходу, але не були відомі суду.
Беручи до уваги той факт, що під час судового розгляду невстановленою особою було здійснено перевипуск та використанням сім-картки на яку було накладено арешт та яка є речовим доказом у даному кримінальному провадженні, інші, більш-м'які запобіжні заходи, пов'язані з вільним доступом обвинуваченого до технічних засобів, безпосередніх соціальних контактів з іншими особами, у тому числі з представником іноземної держави, може завадити виконанню завдань кримінального провадження на цьому його етапі.
Здійснення контролю з боку правоохоронних органів за діяльністю ОСОБА_3 щодо використання мобільного телефону, комп'ютера, мережі Інтернет або ж мобільних застосунків є об'єктивно неможливим в умовах більш м'яких запобіжних заходів.
Окрім цього, виходячи із заперечень, які були заявлені стороною захисту в судовому засіданні, сторона захисту висловлює незгоду із ухвалою суду про зміну запобіжного заходу та продовження строку дії такого запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_3 , тобто із висновками суду, які були викладені в попередніх ухвалах суду про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. У той же час, така незгода не може бути сама по собі підставою для визначення альтернативного запобіжного заходу або ж його зміни, а сторона захисту не була позбавлена права оскаржити відповідні рішення суду до апеляційного суду.
Так, вказані ухвали суду були предметом розгляду Дніпровського апеляційного суду та були залишені без змін. Колегія суддів Дніпровського апеляційного суду під час перегляду вказаних ухвал суду погодилась із наявністю ризиків такого рівня, які можуть бути нівельовані саме із застосуванням запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Щодо посилання сторони захисту на бездоганну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_3 під час застосування до нього альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, суд зазначає наступне.
Незважаючи на те, що до обвинуваченого ОСОБА_3 було застосовано судом ухвалою суду від 31 серпня 2023 року альтернативний запобіжний захід, стороною обвинувачення було встановлено та доведено наявність ризиків, які стали підставою для зміни запобіжного заходу із застави на тримання під вартою, а тому можливо дійти до обґрунтованого висновку, що запобігти тому рівню ризиків, які існують на сьогодні, може виключно запобіжний захід - тримання під вартою.
Крім того, слід зазначити, що посилання сторони захисту про зменшення ризиків зі спливом часу не можуть бути прийняті до уваги, оскільки сам по собі сплив часу не є беззаперечним чинником, що обумовлює зменшення ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а судом має надаватися оцінка усім, без винятку, обставинам, які виникають, існують або змінюються під час судового розгляду.
Окрім цього, ОСОБА_3 , відповідно до пред'явленого останньому обвинувачення, протягом тривалого періоду часу міг здійснювати спілкування із представником іноземної держави, а саме Російської Федерації. Окрім цього, ОСОБА_3 за версією обвинувачення міг виконувати завдання представника іноземної держави, здійснювати передання інформації про працівників правоохоронних органів, які на момент передання такої інформації працювали на відповідальних посадах в правоохоронних органах, при цьому зазначаючи їх місця проживання та іншої інформації, яка носить особистий характер.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливість запобігання їм більш м'яких запобіжних заходів, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особистості підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування злочину (наявність або відсутність спроб ухилення від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності суспільного інтересу, який, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летьє проти Франції»).
Крім того, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Так, Європейський суд з прав людини у справах «Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторно вчинення злочинів», а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Оскільки, відповідно до ст. 12 КК України ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 1 ст. 263 КК України, на сьогодні в країні діє воєнний стан та тривають бойові дії, суд вважає, що в такому випадку з урахуванням встановлених ризиків та можливих наслідків, такий запобіжний захід як тримання під вартою, є виправданим.
Суд вважає, що обраний та продовжений відносно обвинуваченого запобіжний захід у виді тримання під вартою з урахуванням його тривалості не виходить за межі розумного строку і кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу.
При цьому, застосований до обвинуваченого запобіжний захід відповідає характеру та тяжкості інкримінованих діянь, а встановлені ризики є дійсними та триваючими, а тому на даний час виключається можливість зміни міри запобіжного заходу на більш м'який.
Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого суд на даному етапі не встановив.
Тому, беручи до уваги доведеність ризиків, передбачених частиною 1 статті 177 КПК України, а також серйозність обвинувачення та тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання винним у вчиненні кримінальних правопорушень, суд не знаходить підстав для зміни запобіжного заходу відносно обвинуваченого з тримання під вартою на інші не пов'язані з триманням під вартою, тому у задоволенні клопотання сторони захисту про визначення альтернативного запобіжного заходу або ж застосування інших більш м'яких запобіжних заходів слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 110, 176-178, 183, 369, 371, 372, 376 КПК України, суд,-
Клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_3 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою - задовольнити частково.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком до 11 вересня 2024 року включно, без визначення розміру застави.
В задоволенні клопотання сторони захисту про застосування запобіжного заходу не пов'язаного із триманням під вартою, або ж визначення альтернативного запобіжного заходу - відмовити.
Копію ухвали направити до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань № 4», для виконання.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Суддя ОСОБА_1