19 серпня 2024 року справа №200/3364/23
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів Гайдара А.В., Гаврищук Т.Г., Казначеєва Е.Г., секретар судового засідання - Никифорова І.М., за участю позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Панасенка Б.А., розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційні скарги ОСОБА_1 , Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 грудня 2023 року (головуючий суддя І інстанції Зеленов А.С.), складене у повному обсязі 14 грудня 2023 року у м. Слов'янськ Донецької області, у справі № 200/3364/23 за позовом ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати, визнання протиправної відмови та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати наказ Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 02 червня 2023 року №4743/04 «Про звільнення ОСОБА_1 »;
поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Великоновосілківського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Волноваському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції;
стягнути зі Східного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції на користь ОСОБА_1 заробітну плату за весь час вимушеного прогулу згідно Порядку обчислення середньо заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08 лютого 1995 року №100 з урахуванням пункту 10, починаючи з 03 червня 2023 року по день фактичного поновлення на роботі;
визнати протиправною відмову Східного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції в перерахунку виплат грошової компенсації за всі невикористані види належних ОСОБА_1 відпусток, розрахованої виходячи з розміру середньої заробітної плати;
зобов'язати Східне міжрегіональне управління Міністерства Юстиції здійснити перерахунок та сплатити належні суми грошової компенсації за всі невикористані види належних ОСОБА_1 відпусток, розрахованої виходячи з розміру середньої заробітної плати.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона працювала з серпня 2007 року в органах юстиції Донецької області, а з січня 2023 року на посаді начальника Великоновосілківського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Волноваському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. 11 квітня 2023 року на її офіційну електронну адресу надійшло попередження про наступне звільнення, без вихідного номеру та супровідного листа. В попередженні було посилання на наказ Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 27 березня 2023 року №2467/04 про введення в дію з 31 березня 2023 року структури та штатної чисельності Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. В отриманому попередженні про звільнення їй пропонували зайняти посаду начальника Селидівського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Покровському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. Однак, у попередженні не було вказано про зміну істотних умов праці або режим роботи відділу, умови розташування робочого місця у період воєнного стану.
Наказом від 09 травня 2023 року їй була надана відпустка терміном на 24 календарних дні з 09 травня по 01 червня 2023 року. 10 травня 2023 року, під час перебування у відпустці, було відкрито листок непрацездатності №7835280-2014772483-1. Вважає, що відпустка була призупинена та з 20 травня 2023 року продовжена ще на 23 календарні дні, тобто до 11 червня 2023 року. Зазначила, що про відкриття листка непрацездатності відповідач був повідомлений.
Однак, 02 червня 2023 року наказом Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції №4743/04 «Про звільнення ОСОБА_1 » її звільнено з посади начальника Великоновосілківського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Волноваському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Вважає наказ про звільнення протиправним та таким, що підлягає скасуванню з наступних підстав: звільнення відбулось у період відпустки; відповідачем не визначено коло осіб, які мають переважне право на залишення на роботі; у спірному наказі відсутнє посилання на норму пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України; стаття 186-1 КЗпП України надає гарантії одному з батьків - вихователів на переважне право залишення на роботі у разі реорганізації; всі наявні вакантні посади у правонаступника не було запропоновано, чим, на думку позивача, відбулась дискримінація з боку відповідача.
Також вважає, що відмова відповідача щодо перерахунку виплати грошової компенсації за всі невикористані види належних відпусток є протиправною.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 06 грудня 2023 року у справі № 200/3364/23 позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 02 червня 2023 року №4743/04 «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Великоновосілківського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Волноваському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції;
Стягнуто зі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 03 червня 2023 року по 06 грудня 2023 року (день винесення судового рішення) у сумі 41 446 (сорок одна тисяча чотириста сорок шість) гривень 79 копійок, з вирахуванням з вказаної суми податків та зборів.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Позивач - ОСОБА_1 , не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначила, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про необґрунтованість доводів позивача про незаконність її звільнення під час перебування на лікарняному. Також вважає, що суд першої інстанції неправомірно відхилив її доводи щодо застосування до спірних правовідносин (переважне право на залишення на роботі, як батьку-вихователю) норм КЗпП України замість норм Закону №889.
Крім того, позивач зазначає, що, відмовляючи в задоволенні вимог щодо визнання протиправною відмову відповідача в перерахунку виплат грошової компенсації за всі невикористані види належних їй відпусток, розрахованої виходячи з розміру середньої заробітної плати та здійсненні перерахунку і сплати належних сум, суд першої інстанції діяв неправомірно, оскільки дані вимоги підлягають задоволенню з огляду на те, що судом встановлений факт її незаконного звільнення.
Також в доводах апеляційної скарги позивач зазначає, що судом першої інстанції неправильного обрахований розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки судом не надано правової оцінки розрахунку середньоденної заробітної плати позивача, наданого відповідачем (даний розрахунок здійснений відповідачем з ігноруванням вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати №100).
Відповідач - Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції, не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції не прийняв до уваги факт, що позивачу при проведенні процедури звільнення була запропонована рівнозначна посада; судом не надана оцінка того, що орган не повинен був пропонувати позивачу всі вакантні посади, це є правом суб'єкта владних повноважень.
Отже, з урахуванням зазначеного, процедура звільнення позивача проведена у відповідності до вимог Закону, а оскаржуваний наказ прийнятий із дотриманням чіткої процедури, що встановлена Законом України «Про державну службу», є правомірним та не підлягає скасуванню.
Позивач в судовому засіданні доводи своєї апеляційної скарги підтримала, проти задоволення апеляційної скарги відповідача заперечувала.
Представник відповідача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги відповідача підтримав, проти задоволення апеляційної скарги позивача заперечував.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (код ЄДРПОУ: 43316700) є юридичною особою із зареєстрованим місцезнаходженням: 40003, Сумська область, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 28. В процесі припинення не перебуває.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 .
Позивач закінчила у 2004 році Дніпропетровський національний університет та отримала повну вищу освіту за спеціальністю «Державна служба», що підтверджується відповідним дипломом.
Позивачем закінчено курс «Державним службовцям про державну службу», «Права людини для держслужбовців», що підтверджується відповідними сертифікатами.
Позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 01 квітня 2022 року № 6108-7000141266 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
З трудової книжки серії НОМЕР_2 слідує, що позивач працювала з 2007 року в органах юстиції.
Відповідно до витягу з наказу Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 30 грудня 2022 року №5109/04 ОСОБА_1 , начальника Великоновосілківського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Волноваському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) вважати такою, що обіймає посаду начальника Великоновосілківського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Волноваському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції з 02 січня 2023 року.
З витягу зі штатного розпису на 2023 року Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (станом на 20 січня 2023 року) у Волноваському відділі ДРАЦС у Волноваському районі була 1 штатна посада начальника відділу.
З 02 січня 2023 року оголошено простій не з вини працівників до особливого розпорядження у Великоновосілківському відділі державної реєстрації актів цивільного стану у Волноваському районі Донецькій області, що підтверджується витягом з наказу «Про оголошення простою відділів державної реєстрації актів цивільного стану у Донецькій області» від 02 січня 2023 року №28/04.
Наказом Міністерства юстиції України «Про відділи державної реєстрації актів цивільного стану у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції» №814/5 від 01 березня 2023 року, відповідно до Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року №228, зокрема, реорганізовано Великоновосілківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Волноваському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції шляхом приєднання до Слов'янського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції з перейменуванням у Відділ державної реєстрації актів цивільного стану по Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. Встановлено, що Відділ державної реєстрації актів цивільного стану по Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції є правонаступником відповідних реорганізованих відділів державної реєстрації актів цивільного стану.
З витягу зі штатного розпису на 2023 року Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (станом на 24 березня 2023 року) у реорганізованому Відділі державної реєстрації актів цивільного стану по Донецькій області була 1 штатна посада начальника відділу, у Селидівському відділі державної реєстрації актів цивільного стану у Покровському районі була також 1 штатна посада начальника відділу.
Начальником Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції 11 квітня 2023 року надіслано на особисту електронну пошту позивача попередження про наступне звільнення, мотивоване тим, що відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 01 березня 2023 року №814/5 «Про відділи державної реєстрації актів цивільного стану у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції» реорганізовано Великоновосілківський відділ ДРАЦС у Волноваському районі Донецької області СМУ МЮ шляхом приєднання до Слов'янського відділу ДРАЦС у Краматорському районі Донецької області СМУ МЮ з перейменуванням у Відділ ДРАЦС по Донецькій області СМУ МЮ.
У вказаному вище попередженні одночасно запропоновано позивачу зайняти посаду начальника Селидівського відділу ДРАЦС у Покровському районі Донецької області СМУ МЮ.
У попередженні про звільнення роз'яснено, що в разі ненадання згоди на зайняття запропонованої вакантної посади, позивач підлягає звільненню не раніше ніж через 30 календарних днів з дня попередження.
11 квітня 2023 року складено протокол про доведення до відома державного службовця.
Наказом Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 09 травня 2023 року №1364/05 «Про надання відпустки», надано ОСОБА_1 частину щорічної основної відпустки за період роботи з 27 серпня 2022 року по 26 серпня 2023 року тривалістю 24 календарних дні, з 09 травня по 01 червня 2023 року включно. Підстава: заява ОСОБА_1
Комунальним некомерційним підприємством «Козівська центральна районна лікарня Козівської селищної ради» у період з 10 травня 2023 року по 19 травня 2023 року позивачу відкрито листок непрацездатності № 7835280-2014772483-1, категорія медичного висновку: захворювання або травма загального характеру, найменування страхувальника - Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (код ЄДРПОУ: 43316700). Статус листка непрацездатності - готово до сплати.
Комунальним некомерційним підприємством «Козівська центральна районна лікарня Козівської селищної ради» у період з 10 травня 2023 року по 19 травня 2023 року позивачу відкрито листок непрацездатності № 7835280-2014772483-1, категорія медичного висновку: захворювання або травма загального характеру, найменування страхувальника - Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції м. Харків (код ЄДРПОУ: 43315445). Статус листка непрацездатності - готово до сплати.
02 червня 2023 року складено акт про відсутність надання згоди на зайняття запропонованої посади ОСОБА_1 .
Наказом Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 02 червня 2023 року №4743/04, керуючись частиною п'ятою статті 87 Закону України «Про державну службу», звільнено ОСОБА_1 , начальника Великоновосілківського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Волноваському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, із займаної посади 02 червня 2023 року у зв'язку із реорганізацією, відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», з припиненням державної служби.
Управлінню бухгалтерського обліку, планово - фінансової діяльності та ресурсного забезпечення Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції виплатити ОСОБА_1 :
1)грошову компенсацію за невикористану щорічну додаткову відпустку за стаж державної служби понад 19 років тривалістю 15 календарних днів, за невикористану щорічну додаткову відпустку за стаж державної служби понад 20 років тривалістю 15 календарних днів, за невикористану щорічну додаткову відпустку за стаж державної служби понад 21 рік тривалістю 15 календарних днів, за невикористану щорічну додаткову відпустку за стаж державної служби понад 24 роки тривалістю 15 календарних днів, за невикористану щорічну додаткову відпустку за стаж державної служби понад 27 років тривалістю 15 календарних днів, за додаткову соціальну відпустку як одному з прийомних батьків за 2010 рік тривалістю 10 календарних днів, за додаткову соціальну відпустку як одному з прийомних батьків за 2011 рік тривалістю 10 календарних днів, за додаткову соціальну відпустку як одному з прийомних батьків за 2012 рік тривалістю 10 календарних днів, за додаткову соціальну відпустку як одному з прийомних батьків за 2013 рік тривалістю 10 календарних днів, за додаткову соціальну відпустку як одному з прийомних батьків за 2014 рік тривалістю 10 календарних днів, за додаткову соціальну відпустку як одному з прийомних батьків за 2015 рік тривалістю 10 календарних днів, за додаткову соціальну відпустку як одному з прийомних батьків за 2016 рік тривалістю 10 календарних днів, за додаткову соціальну відпустку як одному з прийомних батьків за 2018 рік тривалістю 10 календарних днів, за невикористану частину щорічної основної відпустки за період роботи з 27.08.2009 по 26.08.2010 тривалістю 03 календарні дні, за невикористану частину щорічної основної відпустки за період роботи з 27.08.2011 по 26.08.2012 тривалістю 04 календарні дні, за невикористану частину щорічної основної відпустки за період роботи з 27.08.2012 по 26.08.2013 тривалістю 26 календарних днів, за невикористану щорічну основну відпустку за період з 27.08.2013 по 26.08.2014 тривалістю 30 календарних днів, за невикористану щорічну основну відпустку за період з 27.08.2014 по 26.08.2014 тривалістю 30 календарних днів, за невикористану частину щорічної основної відпустки за період роботи з 27.08.2018 по 26.08.2019 тривалістю 15 календарних днів, за невикористану частину основної відпустки за період з 27.08.2020 по 26.08.2021 тривалістю 03 календарні дні, за невикористану частину щорічної основної відпустки за період роботи з 27.08.2021 по 26.08.2022 тривалістю 15 календарні дні, за частину щорічної основної відпустки за період роботи з 27.08.2022 по 02.06.2023 тривалістю 09 календарні дні, пропорційно до відпрацьованого часу, відповідно до вимог статті 83 КЗпП України.
2)вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат, відповідно до частини 4 статті 87 Закону України «Про державну службу».
Підстава: попередження про наступне звільнення, акт про відсутність згоди на зайняття запропонованої посади, розпорядження голови Великоновосілківської районної державної адміністрації Донецької області від 03 червня 2010 №187.
Зі службової записки начальника Управління персоналу Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції «Про надання інформації та документів», зокрема, слідує, що Селидівський відділ ДРАЦС Донецької області Східного міжрегіонального управління розташований за адресою: вулиця Маяковського 39, м. Селидове, Покровський район, Донецької області та працює в штатному режимі.
Згідно додатку 1 до службової записки, станом на 11 квітня 2023 року надано перелік вакантних, в тому числі тимчасово вільних посад у СМУ МЮ рівнозначних до посади позивача, а саме: у Донецькій області - 9 посад, у Луганській області - 9 посад, у Полтавській області - 19 посад, у Сумській області - 8 посад, у Харківській області - 25 посад, у Чернігівській області - 8 посад.
Згідно додатку 2 до службової записки, станом на 02 червня 2023 року надано перелік вакантних, в тому числі тимчасово вільних посад у СМУ МЮ рівнозначних до посади позивача, а саме: у Донецькій області - 9 посад, у Луганській області - 9 посад, у Полтавській області - 15 посад, у Сумській області - 8 посад, у Харківській області - 22 посад, у Чернігівській області - 14 посад.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначено Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889 VIII (далі - Закон № 889-VIII).
Відповідно до частини першої - третьої статті 5 Закону № 889-VIII (тут і надалі положення Закону наведені в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Частиною п'ятою статті 22 Закону № 889-VIII передбачено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб'єкта призначення може здійснюватися без обов'язкового проведення конкурсу.
Пунктом 4 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII визначено, що державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону).
Підстави для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення наведені у статті 87 Закону № 889-VIII.
Статтею 87 Закону № 889-VIII визначені умови припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення.
Так, підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу (пункт 1 частини 1 статті 87 Закону № 889-VIII).
Суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю. Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду (частина 3 статті 87 Закону № 889-VIII).
У разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі двох середньомісячних заробітних плат (частина 4 статті 87 Закону № 889-VIII).
Наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, може бути виданий суб'єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки. У такому випадку оформлення і видача трудової книжки, а також розрахунок при звільненні проводяться протягом семи днів з дня звільнення (частина 5 статті 87 Закону № 889-VIII).
Суд вважає за необхідне зазначити, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Редакція статті 87 Закону № 889-VIII станом на день попередження позивача про звільнення та на день її звільнення з державної служби, визначала підставу для звільнення державного службовця (зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу), особливості її застосування (попередження про наступне вивільнення одночасно направляється з пропозицією рівнозначної посади або як виняток нижчої посади відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей) і наслідок відмови від запропонованих посад (у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої статті 87). При цьому, вказівка на застосування загальної процедури вивільнення працівників, установленої законодавством про працю, відсутня.
Отже, на момент виникнення спірних правовідносин процедура звільнення повністю врегульована положеннями Закону № 889-VIII, що виключає застосування до спірних правовідносин положень Кодексу законів про працю України, окрім врахування переважного права на залишення на роботі, передбаченого законодавством про працю, про що вказано в абзаці другому частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII.
Позивач звертаючись до суду з даним позовом зазначила, що порушено процедуру звільнення, оскільки її звільнено в період перебування у щорічній основній відпустці.
Так, з 09 травня 2023 року по 01 червня 2023 року їй було надано щорічну основну відпустку, з 10 травня 2023 року по 19 травня 2023 року вона перебувала на лікарняному.
Вважає, що щорічна основна відпустка у період тимчасової непрацездатності була призупинена, а з 20 травня 2023 року була продовжена ще на 23 календарні дні, тобто до 11 червня 2023 року. Зазначає, що на порталі ПФУ відображено листок непрацездатності, який був готовий до сплати відповідачем.
Відповідач у відзиві на позов, посилаючись на статтю 78 КЗпП України, зазначив, що дні тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку, а також відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами до щорічних відпусток не включаються. Пояснив, що якщо під час щорічної відпустки працівник захворів і в нього є листок непрацездатності, то невикористані дні такої відпустки повинні бути йому надані або шляхом продовження відпустки, або перенесення залишку відпустки на інший період, але тільки в межах 12 місяців після закінчення робочого року, за який надана така відпустка. Рішення про продовження або перенесення відпустки приймають за згодою між працівником та роботодавцем. Працівник зобов'язаний повідомити роботодавця про своє рішення продовжити або перенести відпустку на бажаний термін та про причини продовження або перенесення відпустки. Роботодавець видає наказ про продовження або перенесення відпустки. Підстава для такого наказу - листок непрацездатності та заява працівника. Відпустку продовжують або переносять на кількість календарних днів хвороби, що припадають на період відпустки. Звертає увагу суду, що матеріали справи не містять доказів звернення позивача до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції із заявою про продовження або перенесення відпустки. Також наголошують на тому, що відповідачем не видавався наказ про продовження або перенесення відпустки позивачки.
З приводу вказаного вище, суд вважає відмітити наступне.
Статтею 57 Закону № 889-VІІІ визначено, що державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.
Порядок та умови надання щорічних відпусток визначено у статті 59 Закону № 889-VІІІ.
Так, щорічні відпустки надаються державним службовцям у порядку та на умовах, визначених законодавством про працю.
Отже, порядок надання щорічної основної відпустки визначається як КЗпП України, так і Законом України «Про відпустки» N 504/96-ВР, який встановлює державні гарантії права на відпустки працівників, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Відповідно до статті 74 КЗпП України, громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.
Стаття 2 Закону N 504/96-ВР, встановлює право громадян України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство) на відпустки. Право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.
Порядок і умови надання щорічних відпусток передбачено як у статті 79 КЗпП України, так і у статті 10 Закону N 504/96-ВР.
Також, як КЗпП України, так і Законом N 504/96-ВР, а саме у статтях 80 та 11 відповідно, передбачено вимоги про продовження чи перенесення щорічної відпустки.
Щорічна відпустка на вимогу працівника повинна бути перенесена на інший період у разі:
1) порушення власником або уповноваженим ним органом терміну письмового повідомлення працівника про час надання відпустки (частина п'ята статті 79 КЗпП України);
2) несвоєчасної виплати власником або уповноваженим ним органом заробітної плати працівнику за час щорічної відпустки (частина третя статті 115 цього Кодексу).
Щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена у разі:
1) тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку;
2) виконання працівником державних або громадських обов'язків, якщо згідно із законодавством він підлягає звільненню на цей час від основної роботи зі збереженням заробітної плати;
3) настання строку відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами;
4) збігу щорічної відпустки з відпусткою у зв'язку з навчанням;
5) встановлення згідно із Законом України "Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей" факту позбавлення працівника особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.
Щорічна відпустка за ініціативою власника або уповноваженого ним органу, як виняток, може бути перенесена на інший період тільки за письмовою згодою працівника та за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) у разі, коли надання щорічної відпустки в раніше обумовлений період може несприятливо відбитися на нормальному ході роботи підприємства, установи, організації, та за умови, що частина відпустки тривалістю не менше 24 календарних днів буде використана в поточному робочому році.
У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період з додержанням вимог статті 12 Закону N 504/96-ВР.
З аналізу вказаних норм законодавства можна зробити висновок, що конкретний період надання відпустки узгоджується між працівником та роботодавцем з урахуванням інтересів кожної сторони правовідносин.
Конкретні дні відпустки узгоджуються сторонами шляхом звернення працівника із заявою про надання відпустки та видання відповідного наказу роботадавцем.
Аналізуючи пункт 1 частини другої статті 80 КЗпП України та статтю 11 Закону N 504/96-ВР суд звертає увагу на те, що відпустка саме продовжується у разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку.
При цьому, висновки щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України та Закону України «Про відпустки» про порядок продовження та перенесення днів відпустки у разі захворювання працівника в її період, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі №712/9213/18, у якій Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що як міжнародними, так і національними нормативними актами передбачено право найманого працівника на відпочинок, це право визнане одним з основоположних прав людини і підлягає підвищеному захисту.
Як КЗпП України, так і Законом №504/96-ВР, а саме у статтях 80 та 11 відповідно, передбачено вимоги про продовження чи перенесення щорічної відпустки, зокрема, щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена у разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку. У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період з додержанням вимог статті 12 Закону № 504/96-ВР.
З буквального тлумачення пункту 1 частини другої статті 80 КЗпП України та статті 11 Закону №504/96-ВР відпустка саме продовжується у разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку.
Тобто ні КЗпП України, ні Закон №504/96-ВР не передбачає звернення працівника з заявою про продовження відпустки, як не передбачає і необхідності отримання на це згоди роботодавця, оскільки період надання відпустки сторонами уже узгоджено, однак неможливість її використання саме у зазначені в наказі дати спричинена обставинами, які не залежать від волі жодної зі сторін.
Єдиним обов'язком працівника є повідомлення роботодавця про тимчасову непрацездатність, яка засвідчена у встановленому порядку, тобто шляхом видачі листа непрацездатності.
Разом із тим перенесення відпустки на інший період свідчить, що сторони мають узгодити вказане питання відповідно до загальної процедури, тобто як працівник, так і роботодавець мають визначитися, чи відповідає новий період відпустки їх інтересам та чи не порушуються процес організації праці, визначений роботодавцем, та право на відпочинок працівника. Перенесення відпустки передбачає звернення працівника з відповідною заявою до роботодавця та видання наказу роботодавцем, що свідчить про волевиявлення сторін на погодження з новим періодом надання відпустки.
Отже, продовження щорічної відпустки в разі тимчасової непрацездатності працівника, що настала під час відпустки, відбувається автоматично, є обов'язком роботодавця, для виконання якого йому достатньо отримати від працівника повідомлення про тимчасову непрацездатність, засвідчену у встановленому порядку (тобто про наявність листа непрацездатності), незалежно від того, чи подав працівник відповідну заяву.
Відсутність заяви від працівника щодо продовження відпустки не може скасувати законодавчо встановлений обов'язок роботодавця продовжити відпустку на дні тимчасової непрацездатності.
Аналізуючи вказані обставини, суд дійшов висновку, що працівник, який належним чином повідомив роботодавця про волевиявлення щодо продовження відпустки на період, що йде безпосередньо за днем припинення тимчасової непрацездатності, про наявність листка непрацездатності чи надав останньому листок непрацездатності, скористався своїм правом щодо продовження щорічної відпустки.
У разі відсутності у роботодавця можливості продовжити відпустку він може скористатися правом відкликання працівника з відпустки, якщо для цього існують законодавчо встановлені підстави.
Отже, необґрунтованою є позиція відповідача, що для узгодження з роботодавцем продовження позивачу щорічної основної відпустки остання повинна подати відповідну заяву, але позивачем такої заяви подано не було і питання про продовження їй відпустки не вирішувалося.
Суд вважає, що такий підхід звужує права найманого працівника і покладає на нього обов'язки у вигляді звернення до роботодавця про продовження відпустки з письмовою заявою та невиправдано розширює права роботодавця на обов'язкове погодження на продовження відпустки, що не відповідає як вимогам статті 80 КЗпП України, так і статті 11 Закону №504/96-ВР.
Крім того, за відсутності обов'язку працівника подавати заяву про продовження відпустки, працівник повинен повідомити про свою непрацездатність або наявність листка непрацездатності.
При цьому, у зазначеній вище постанові від 13 жовтня 2020 року Велика Палата Верховного Суду по справі №712/9213/18 зазначила щодо обов'язку працівника повідомити про тимчасову непрацездатність.
Тобто з одного боку у працівника не має обов'язку подавати заяву про продовження відпустки, однак працівник повинен повідомити роботодавця про наявність листка непрацездатності чи надати останньому листок непрацездатності.
У судовому засіданні позивач вказала на те, що нібито повідомляла письмово роботодавця про тимчасову непрацездатність 02 червня 2023 року.
Водночас, у матеріалах справи відсутні будь-які підтвердження вищезазначеного.
У матеріалах справи наявні запити позивача, які датовані вже 06 червня 2023 року. Крім того, з їхнього змісту не вбачається відомостей щодо повідомлення відповідача про тимчасову непрацездатність. Будь-які інші докази повідомлення роботодавця про тимчасову непрацездатність позивачем не надано.
Отже, позивачем не було повідомлено роботодавця про тимчасову непрацездатність ані під час тимчасової працездатності (у період з 10 травня по 19 травня 2023 року), ані у проміжок часу після припинення тимчасової працездатності до дня звільнення (у період з 20 травня 2023 року по 02 червня 2023 року).
З огляду на викладене вище, колегія суддів вважає неприйнятними доводи апеляційної скарги позивача щодо незаконного звільнення у період перебування у щорічній відпустці, оскільки на день звільнення позивач не повідомила роботодавця про тимчасову непрацездатність (наявність листка непрацездатності чи його подання), тобто не перебувала у щорічній відпустці.
Колегія суддів вважає неприйнятними доводи апеляційної скарги позивача, що звільнення відбулося незаконно, оскільки відповідачем не дотримані гарантії, передбачені статтею 186 - 1 КЗпП України, з огляду на наступне.
Спеціальним законом для цієї категорії спірних правовідносин (які виникають під час проходження державної служби), є Закон №889-VIII. Положення трудового законодавства, які містить КЗпП України, є загальними для правовідносин, пов'язаних з проходженням публічної служби і їх можна і потрібно застосовувати у тому випадку, коли спеціальні норми не регулюють певних аспектів правовідносин, які є об'єктом спеціального регулювання. Втім, у вимірі обставин цієї справи, що розглядається потрібно зауважити, що спеціальні норми достатньо чітко й однозначно регулюють питання, пов'язані з припиненням публічної служби. Відсутність у спеціальному законі норм, які передбачають гарантії/пільги при звільненні певним категоріям осіб на кшталт тих, які містить КЗпП України, у цьому випадку не можна вважати прогалиною, яку можна «заповнити» шляхом застосування загальних норм трудового законодавства. Так само помилково буде вважати, що загальні норми трудового законодавства (у контексті цієї справи мовиться про гарантії/пільги при звільненні) можуть превалювати над нормами спеціального закону (№889-VIII).
Висновок щодо загальності положень трудового законодавства і застосування їх у разі відсутності спеціальних норм неодноразово висловлював Верховний Суд у своїх постановах.
Зокрема, така правова позиція викладена у постановах Верховного суду від 27 січня 2022 року у справі №240/17743/20, від 27 травня 2022 року у справі № 520/6591/2020.
При розгляді даного питання судом враховуються і висновки, викладені в постанові Верховного суду від 27 червня 2022 року у справі № 420/2859/21, у якій зазначено про те, що норми спеціального закону, які визначають умови і підстави звільнення з посади, є спеціальними по відношенню до інших нормативних актів, у тому числі КЗпП України.
Норми КЗпП України, зокрема, частина четверта статті 40 визначає наступне, особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Позивач є державним службовцем та її статус регулюється нормами спеціального закону, а саме: Закону України «Про державну службу» №889-VIII, тому при виникненні правовідносин під час проходження служби застосовуються норми спеціального закону №889-VIII, а не КЗпП України.
Колегія суддів також вважає неприйнятними доводи апеляційної скарги відповідача щодо дотримання ним процедури звільнення (в частині запропонування позивачу при звільненні однієї вакантної посади), з огляду на наступне.
Позивач працювала з 2007 року в органах юстиції.
Відповідно до витягу з наказу Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 30 грудня 2022 року №5109/04 ОСОБА_1 , начальника Великоновосілківського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Волноваському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) вважати такою, що обіймає посаду начальника Великоновосілківського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Волноваському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції з 02 січня 2023 року.
З 02 січня 2023 року оголошено простій не з вини працівників до особливого розпорядження у Великоновосілківському відділі державної реєстрації актів цивільного стану у Волноваському районі Донецькій області, що підтверджується витягом з наказу «Про оголошення простою відділів державної реєстрації актів цивільного стану у Донецькій області» від 02 січня 2023 року №28/04.
Наказом Міністерства юстиції України «Про відділи державної реєстрації актів цивільного стану у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції» №814/5 від 01 березня 2023 року, відповідно до Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року №228, зокрема, реорганізовано Великоновосілківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Волноваському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції шляхом приєднання до Слов'янського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції з перейменуванням у Відділ державної реєстрації актів цивільного стану по Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. Встановлено, що Відділ державної реєстрації актів цивільного стану по Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції є правонаступником відповідних реорганізованих відділів державної реєстрації актів цивільного стану.
Тобто, відбулась реорганізація Великоновосілківського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Волноваському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції шляхом приєднання до Слов'янського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції з перейменуванням у Відділ державної реєстрації актів цивільного стану по Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Факт реорганізації Великоновосілківського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Волноваському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції не заперечувався учасниками справи в судовому засіданні.
Згідно зі статтею 9-1 Закону № 889-VІІІ доведення інформації або документів до відома державного службовця відповідно до вимог цього Закону здійснюється шляхом її вручення або надсилання поштою, в тому числі з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку. У разі доведення інформації або документів шляхом використання інших засобів телекомунікаційного зв'язку такий спосіб фіксується протоколом у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Інформація або документи надсилаються державному службовцеві за адресою місця проживання/перебування або на його адресу електронної пошти чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку за наявними в особовій справі контактними даними.
Державний службовець при вступі чи проходженні державної служби зобов'язаний повідомити службу управління персоналом про його засоби електронної пошти чи інші засоби телекомунікаційного зв'язку з ним з метою їх використання для доведення до відома державного службовця інформації або документів.
Інформація або документи, надіслані поштою, в тому числі електронною, чи шляхом передачі з використанням інших засобів зв'язку вважаються такими, що доведені до відома державного службовця на п'ятий календарний день з моменту їх відправлення.
В контексті наведених вимог Закону № 889-VІІІ суд зазначає, що роботодавець вважається таким, що виконав свій обов'язок щодо належного доведення інформації або документів до відома державного службовця після спливу п'яти календарних днів, з дати їх направлення.
Як зазначалось вище, начальником Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 11 квітня 2023 року надіслано на особисту електронну пошту позивача попередження про наступне звільнення, мотивоване тим, що відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 01 березня 2023 року №814/5 «Про відділи державної реєстрації актів цивільного стану у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції» реорганізовано Великоновосілківський відділ ДРАЦС у Волноваському районі Донецької області СМУ МЮ шляхом приєднання до Слов'янського відділу ДРАЦС у Краматорському районі Донецької області СМУ МЮ з перейменуванням у Відділ ДРАЦС по Донецькій області СМУ МЮ.
У вказаному вище попередженні одночасно запропоновано позивачу зайняти посаду начальника Селидівського відділу ДРАЦС у Покровському районі Донецької області СМУ МЮ.
У попередженні про звільнення роз'яснено, що: в разі ненадання згоди на зайняття запропонованої вакантної посади, позивач підлягає звільненню не раніше ніж через 30 календарних днів з дня попередження.
11 квітня 2023 року складено протокол про доведення до відома державного службовця.
Разом з цим, наказом Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 09 травня 2023 року №1364/05 «Про надання відпустки», надано ОСОБА_1 частину щорічної основної відпустки за період роботи з 27 серпня 2022 року по 26 серпня 2023 року тривалістю 24 календарних дні, з 09 травня по 01 червня 2023 року включно. Підстава: заява ОСОБА_1
02 червня 2023 року складено акт про відсутність надання згоди на зайняття запропонованої посади ОСОБА_1 .
Наказом Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 02 червня 2023 року №4743/04, керуючись частиною п'ятою статті 87 Закону України «Про державну службу», зокрема, звільнено ОСОБА_1 , начальника Великоновосілківського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Волноваському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, із займаної посади 02 червня 2023 року у зв'язку із реорганізацією, відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», з припиненням державної служби. Підстава: попередження про наступне звільнення, акт про відсутність згоди на зайняття запропонованої посади, розпорядження голови Великоновосілківської районної державної адміністрації Донецької області від 03 червня 2010 №187.
Відповідно до норми частини 5 статті 245 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у постанові від 05 липня 2023 року у справі № 640/12224/21 (пункт 47), зробив наступний висновок. Положення частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» від 23 лютого 2021 року № 1285-IX у системному зв'язку з іншими положеннями цього Закону (зокрема статті 22) треба розуміти так, що в разі реорганізації державного органу, що є підставою для звільнення державного службовця у значенні пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII, суб'єкт призначення/керівник державної служби повинен запропонувати державному службовцеві, попередженого про звільнення посади, усі вакантні посади (за умови, що такі є), на які можна було б його перевести.
Аналогічного правового висновку застосування частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII щодо необхідності запропонування усіх вакантних посад при звільненні також викладено у постанові Верховного Суду від 02 листопада 2023 року по справі 380/9055/22.
Аналізуючи викладене вище, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи обставини того, що з моменту попередження позивача про звільнення (11 квітня 2023 року) до моменту видання оскаржуваного наказу (02 червня 2023 року) позивачу не пропонувались усі вакантні посади, на які можна було б її перевести, що свідчить про недотримання процедури звільнення державного службовця.
Наявність вакантних посад, у тому числі тимчасово вільних підтверджується наступним: додатком 1 до службової записки, станом на 11 квітня 2023 року у якому зазначено перелік вакантних, в тому числі тимчасово вільних посад у СМУ МЮ рівнозначних до посади позивача, а саме: у Донецькій області - 9 посад, у Луганській області - 9 посад, у Полтавській області - 19 посад, у Сумській області - 8 посад, у Харківській області - 25 посад, у Чернігівській області - 8 посад; додатком 2 до службової записки, станом на 02 червня 2023 року зазначено перелік вакантних, в тому числі тимчасово вільних посад у СМУ МЮ рівнозначних до посади позивача, а саме: у Донецькій області - 9 посад, у Луганській області- 9 посад, у Полтавській області - 15 посад, у Сумській області - 8 посад, у Харківській області - 22 посад, у Чернігівській області - 14 посад.
Інформація щодо вищевказаних вакантних посад станом на 11 квітня 2023 року та 02 червня 2023 року , зазначена у додатках 1,2 до службової записки знайшла підтвердження у судовому засіданні.
Отже, недотримання відповідачем вимог Закону №889-VII, зокрема, частини третьої статті 87 у системному зв'язку з іншими положеннями цього Закону (зокрема, статті 22), що зумовлено невиконанням зобов'язання стосовно пропонування позивачу усіх вакантних посад державної служби в державному органі, є порушенням процедури припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення, яке впливає на остаточний її результат, яким в контексті цієї справи, є спірний наказ про звільнення, та який не відповідає критеріям, визначеним у частині 2 статті 2 КАС України, а відтак є протиправним.
Відтак, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про недотримання відповідачем встановленої законодавством процедури при вирішенні питання щодо звільнення позивача, тому наказ Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 02 червня 2023 року № 4743/04 «Про звільнення ОСОБА_1 » є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Крім цього, у контексті оцінки решти доводів суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до частини 1 статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Оскільки наказом Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 02 червня 2023 року № 4743/04 «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача звільнено з посади начальника Великоновосілківського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Волноваському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, суд зазначає, що цей день є останнім робочим днем, тому суд вважає за необхідне поновити позивача на посаді начальника Великоновосілківського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Волноваському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції з наступного робочого дня після звільнення, тобто з 05 червня 2023 року.
Також колегія суддів вважає неприйнятними доводи апеляційної скарги позивача щодо визнання протиправною відмови відповідача в перерахунку виплат грошової компенсації за всі невикористані види належних позивачу відпусток, розрахованої виходячи з розміру середньої заробітної плати, з огляду на наступне.
Після свого звільнення (06 червня 2023 року) позивач звернулась до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції із запитом на отримання публічної інформації, у якому просила, зокрема, надати пояснення щодо невірно розрахованих використаних нею днів відпусток.
У відповіді Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 12 червня 2023 року № 26269/ПІ/М/165/23 зазначено, що спірним наказом позивачу виплачена грошова компенсація за всі невикористані види відпусток.
Під час розгляду справи не знайшла свого підтвердження обставина, що позивач зверталась до відповідача із заявою про перерахунок грошової компенсації за всі невикористані дні відпусток, її звернення стосувалось лише надання пояснень, з огляду на вищевикладене колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Також колегія суддів вважає неприйнятними доводи апеляційної скарги позивача щодо зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та сплатити належні суми грошової компенсації за всі невикористані види належних позивачу відпусток, розрахованої виходячи з розміру середньої заробітної плати, з огляду на наступне.
Стаття 24 Закону України «Про відпустки» встановлює порядок виплати грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки,.
Так, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
У разі звільнення керівних, педагогічних, наукових, науково-педагогічних працівників, спеціалістів навчальних закладів, які до звільнення пропрацювали не менш як 10 місяців, грошова компенсація виплачується за не використані ними дні щорічних відпусток з розрахунку повної їх тривалості.
За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.
Особам віком до вісімнадцяти років заміна всіх видів відпусток грошовою компенсацією не допускається.
У разі смерті працівника грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, що не була одержана за життя, виплачується членам сім'ї такого працівника, а у разі їх відсутності - входить до складу спадщини.
Аналогічний за змістом порядок грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки встановлений у статті 83 КЗпП України.
Аналізуючи зазначені вище норми права, суд вважає за необхідне відмітити, що компенсація за невикористані види відпусток виплачується звільненому працівнику.
Разом з цим у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року вказано про те, що розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі ст.83 КЗпП вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки та додаткової відпустки для працівників, які мають дітей (ст.182-11 КЗпП), тільки в разі звільнення його з роботи, а під час неї - лише за частину цих відпусток за умови, що тривалість наданих йому при цьому щорічної й додаткової відпусток становить не менше 24 календарних днів та що працівник не є особою віком до 18 років.
Оскільки суд першої та апеляційної інстанцій дійшов висновку про протиправність та скасування наказу Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 02 червня 2023 року №4743/04 «Про звільнення ОСОБА_1 », поновлення позивача на відповідній посаді, позивач вважається поновленою на посаді з якої її було звільнено, тому у задоволенні позовних вимог в цій частині слід також відмовити.
Отже, питання щодо виплати грошової компенсації за невикористані, на думку ОСОБА_1 , дні відпустки вирішується за бажанням працівника, тобто позивача, яку поновлено на посаді.
Позивач, за бажанням, може звернутися до роботодавця щодо отримання компенсації за невикористані дні відпусток, і це питання повинно вирішуватися відповідно до вимог чинного законодавства.
Разом з цим, згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (у редакції, чинній на момент звільнення позивача).
Пунктом 4 розділу 3 Порядку №100 визначено, що якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.
Якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду.
Пунктом 5 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до пункту 8 Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п'ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Пункт 10 виключено на підставі Постанови КМ № 1213 (1213-2020-п) від 09.12.2020.
Відтак, враховуючи положення частини 2 статті 235 КЗпП України, підлягає задоволенню вимога про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу починаючи з 05 червня 2023 року (перший робочий день, що йде за днем звільнення) по 06 грудня 2023 (день ухвалення судом рішення про поновлення на посаді).
Таким чином, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, про визнання наказу протиправним та його скасування, поновлення позивача на посаді, відшкодування позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Доводи апеляційної скарги відповідача зазначений висновок суду першої інстанції не спростовують.
Стосовно доводів апеляційної скарги позивача про неправильний обрахунок судом першої інстанції сум середнього заробітку за час вимушеного прогулу колегія суддів зазначає наступне.
Дійсно, згідно довідки Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 25 липня 2023 року середньоденний заробіток позивача становить 311,63 грн (без урахування утримання податку на доходи фізичних осіб та військового збору, 6700,00 грн х 2міс/43 р.д.).
Однак, колегія суддів звертає увагу, що судом першої інстанції не перевірені фактичні дані, які зазначені у довідці відповідача.
Судом апеляційної інстанції витребувані у відповідача дані про заробітну плату позивача (з урахуванням надбавок, доплат та нарахувань), а також щодо відпрацьованого позивачем робочого часу за період з 01.01. 2021 по 02.06.2023 року.
Відповідно до наданих відомостей, колегія суддів зазначає, що відповідач, в порушення вимог абз.5 та 7 п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати № 100, неправильно обрахував розрахунковий період, включивши виплати за час вимушеного прогулу, що є порушенням вимог абз.2 п.4 Порядку №100.
Таким чином, колегія суддів констатує, що періодом для обчислення середньої заробітної плати є два календарні місяці, в яких позивач працювала (листопад та грудень 2021 року). Робочі дні в цей період складають 44 (22+21 р.д.) Розмір заробітної плати позивача за листопад 2021 року - 21 358,85 грн.; за грудень 2021 року - 15 656,01 грн.
Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача, вирахувана відповідно до вимог п.8 Порядку № 100, складає 841 грн. 25 коп. (21 358,85 + 15 656,01 / 44 р.д.)
Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05 червня 2023 року (першого робочий день після дня звільнення) по 06 грудня 2023 року (дата постановлення судового рішення), враховуючи середньоденний заробіток - 841,25 грн та кількість робочих днів - 133 (червень 20 днів, липень 21 день, серпень 23 дня, вересень 21 день, жовтень 22 дня, листопад 22 дня, грудень 4 дня), дорівнює 111 886,25 грн, який підлягає стягненню на користь позивача та з якого відповідачем мають бути відраховані податки та обов'язкові платежі.
Розрахунок суми заборгованості за час вимушеного прогулу підлягає стягненню без урахування пункту 10, оскільки останній виключено з Порядку №100.
У постанові Верховного Суду від 25 січня 2023 у справі № 826/17614/14 (пункти 130, 130.1, 130.2) викладено правову позицію, відповідно до якої у зв'язку з виключенням пункту 10 Порядку №100 з 12.12.2020 відсутні правові підстави для застосування коефіцієнта підвищення для цілей обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В рішенні у справі "П'єрсак проти Бельгії" ЄСПЛ зазначив, що він виходитиме з того принципу, що заявник має бути, по можливості, повернений у становище, в якому б він перебував, якби не була порушена стаття 6 Конвенції, таким чином підкреслюючи верховенство обов'язку відновлення status quo ante.
Зміст наведених правових актів дає підстави для висновку про те, що у випадках стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу судом має бути визначений період вимушеного прогулу, останнім днем якого завжди є день ухвалення постанови суду як акту правосуддя, з яким відбулося врегулювання публічно-правового спору, про який зазначено в адміністративному позові, і вирішено завдання адміністративного судочинства, або день поновлення позивача на роботі, та середньоденний заробіток позивача. Отже, суд визначає конкретну суму коштів, яка стягується з відповідача.
З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
З огляду на викладене, суд зазначає, що рішення по суті прийнято судом першої інстанції з додержанням вимог матеріального права, проте помилково визначено суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу яка підлягає стягненню, тому апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню з викладених в постанові підстав.
Керуючись статями 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 грудня 2023 року у справі № 200/3364/23 - змінити.
В абзаці четвертому резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 грудня 2023 року у справі № 200/3364/23 замість суми стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу «41 446 (сорок одна тисяча чотириста сорок шість) гривень 79 копійок» вказати суму «111 886 (сто одинадцять тисяч вісімсот вісімдесят шість) гривень 25 копійок».
В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 грудня 2023 року у справі № 200/3364/23 - залишити без змін.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені в судовому засіданні 19 серпня 2024 року.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 26 серпня 2024 року.
Судді А.В. Гайдар
Т.Г.Гаврищук
Е.Г.Казначеєв