26 серпня 2024 року справа №200/448/24
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів Компанієць І.Д., Казначеєва Е.Г., розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року у справі № 200/448/24 (головуючий І інстанції Череповський Є.В.) за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_2 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені з військової служби по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, а саме за період з 25.06.2023 по 25.12.2023 у сумі 77 608,47 грн., з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року позов - задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби;
- зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені з військової служби по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, а саме за період з 24.06.2023 по 24.12.2023 у сумі 30 636,14 грн.;
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Відповідачем подано апеляційну скаргу на рішення суду, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позову.
Апелянт вважає, що норми ст.ст. 116, 117 КЗпП України не поширюються на порядок нарахування грошового забезпечення військовослужбовців, що консолiдусться з листом Департаменту заробiтної плати та умов працi Miністерства соцiальної полiтики України вiд 24.07.2013 №774/13/84-13.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України вiйськової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України вiд 10 грудня 2008 року № 1153/2008, встановлено, що особа, звiльнена з вiйськової служби, на день виключення зi спискiв особового складу вiйськової частини має бути повнiстю забезпечена грошовим, продовольчим i речовим забезпеченням. Вiйськовослужбовець дo проведення з ним уcix необхiдних розрахункiв не виключається без його згоди зi списків особового складу вiйськової частини.
В постановi Bepxoвного Суду у складі судової палати у з розгляду справ щодо вuборчого процесу та референдуму, а також захuсту полiтичних прав громадян Касацiйного адміністративного суду від 30.11.2020 у справi № 480/3105/19 викладено такi правовi висновки щодо застосування норм права: «застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України вiдповiдальностi здiйснюється у разi невиплати згаданої компенсації на день виключення особи зi спискiв особового складу вiйськової частини. Виключенням із цього правила є надання вiйськовослужбовцем на те вiдповiдної згоди, передбаченої пунктом 242 Положення № 1153/2008».
Позивач звернувся до вiйськової частини НОМЕР_1 з рапортом з клопотанням про звiльнення його з вiйськової служби за контрактом у запас вiдповiдно до вимог частини 5 ст. 26 Закону України «Про вiйськовий обов'язок i вiйськову службу».
У рапортi позивача зазначено, що на день звiльнення просить виплатити належні йому до видачi грошовi кошти згiдно чинного законодавства.
Пiсля надходження вищевказаного рапорту до служби дiловодства вiйськової частини НОМЕР_2 з вiйськовослужбовцем вiйськової служби за контрактом старшим солдатом ОСОБА_3 проведено бесiда та вiдповiдно складено аркуш бесiди, у якому позивачевi роз'яснено порядок звiльнення, про пiльги i переваги щодо працевлаштування та матерiальне забезпечення (тобто повiдомлено про затримку у виплатi), пiсля чого у позивача претензiй до порядку та терміну подання до звiльнення не було, що свiдчить про те, що позивач клопотав про найшвидше звiльнення з вiйськової служби та був виключений зi спискiв особового складу вiйськової частини НОМЕР_1 без проведення з ним ycix необхiдних розрахункiв за його згоди, тому у спiрному випадку вiдсутнi пiдстави для застосування до вiдповiдача передбаченою статтею 117 КЗпП України вiдповiдальностi, оскiльки вiйськовослужбовцем надано згоду, передбачену пунктом 242 Положення № 1153/2008.
Апеляційним судом витребувано у Донецького окружного адміністративного суду справу, який листом повідомив, що зазначена справа зареєстрована через «ЄСІТС», тому в паперовому вигляді відсутня, електронну картку справи можна отримати, витребував справу з ЦБД КП «Діловодство спеціалізованого суду».
За ч.ч. 1, 4 ст. 18 КАС України у судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система. Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
За пп. 15 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюються в паперовій формі (пп. 15.1); розгляд справи у суді здійснюється за матеріалами справи у паперовій формі (пп. 15.3).
Суд проводить розгляд справи за матеріалами судової справи у паперовій або електронній формі в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (ч. 9 ст. 18 КАС України).
Процесуальні та інші документи і докази в паперовій формі зберігаються в додатку до справи в суді першої інстанції та у разі необхідності можуть бути оглянуті учасниками справи чи судом першої інстанції або витребувані судом апеляційної чи касаційної інстанції після надходження до них відповідної апеляційної чи касаційної скарги (ч. 10 ст. 18 КАС України).
За пп. 5.2 п.5 розділу І Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21, електронна копія паперового документа - документ в електронній формі, що містить візуальне подання паперового документа, отримане шляхом сканування (фотографування) паперового документа. Відповідність оригіналу та правовий статус електронної копії паперового документа засвідчуються кваліфікованим електронним підписом особи, що створила таку копію.
Апеляційний суд вважає за можливе здійснити апеляційний перегляд за документами, наявними в підсистемі «Електронний суд».
Відповідно до ст. 311 КАС України справу розглянуто в письмовому провадженні.
Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, вивчив доводи апеляційної скарги, перевірив їх за матеріалами справи і дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Згідно довідки Військової частини НОМЕР_1 про доходи позивачу у березні 2020 року нараховано грошове забезпечення у сумі - 12934,66 грн. (ПДФ - 2328,24), інші нарахування - 12171,03 грн. (ПДФ - 2190,79 грн.), у квітні 2020 року нараховано грошове забезпечення у сумі - 12934,66 грн. (ПДФ - 2328,24), інші нарахування - 41208,96 грн. (ПДФ - 7417,61 грн.)
При звільненні з військової служби позивачу не було виплачено індексацію грошового забезпечення та грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій.
Ці обставини встановлено судом при розгляді справи № 200/12333/21.
За ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 29.12.2021 у справі № 200/12333/21, зокрема, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати ОСОБА_2 індексацію грошового забезпечення за період з 11.10.2017 по 30.04.2020 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця): з 11.10.2017 по 28.02.2018 - січень 2008 року; з 01.03.2018 по 30.04.2018 - березень 2018 року з урахуванням абз.4 п.5 Постанови №1078 та виплатити ОСОБА_2 її недоотриману частину за виключенням вже виплаченої частини індексації.
Постановою апеляційного суду від 02.08.2022 року рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 грудня 2021 р. у справі № 200/12333/21 - змінено в частині розподілу судових витрат; в іншій частині рішення суду - залишено без змін.
Рішенням у справі № 200/12333/21 встановлено, що наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 12.10.2017 № 298 (по стройовій частині) позивача, призначеного наказом командира вказаної військової частини від 11.10.2017 № 297 (по особовому складу) на відповідну посаду, зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення з 12.10.2017. Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 30.04.2020 № 123 (по стройовій частині) позивача, звільненого наказом командира вказаної військової частини від 14.04.2020 №43-РС (по особовому складу) відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з військової служби у запас за пп. «а» п. 2 (у зв'язку із закінченням строку контракту), вирішено вважати таким, що справи та посаду здав і направити до ІНФОРМАЦІЯ_1 . З 30.04.2020 ОСОБА_2 виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
25.05.2023 року відповідачем на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29.12.2021 у справі № 200/12333/21 виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення у сумі 26783,41 грн., що підтверджується даними з карткового рахунку позивача.
Повідомленням про надходження коштів підтверджено факт несвоєчасного остаточного розрахунку з позивачем при звільненні за період з 01.05.2020 року по 25.12.2023 року.
За ч. 1 та 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Апелянт посилається на те, що позивач звернувся до вiйськової частини НОМЕР_1 з рапортом з клопотанням про звiльнення його з вiйськової служби за контрактом у запас вiдповiдно до вимог частини 5 ст. 26 Закону України «Про вiйськовий обов'язок i вiйськову службу».
У рапортi позивача зазначено, що на день звiльнення просить виплатити належні йому до видачi грошовi кошти згiдно чинного законодавства.
Пiсля надходження вищевказаного рапорту до служби дiловодства вiйськової частини НОМЕР_2 з вiйськовослужбовцем вiйськової служби за контрактом старшим солдатом ОСОБА_3 проведено бесiда та вiдповiдно складено аркуш бесiди, у якому позивачевi роз'яснено порядок звiльнення, про пiльги i переваги щодо працевлаштування та матерiальне забезпечення (тобто повiдомлено про затримку у виплатi), пiсля чого у позивача претензiй до порядку та терміну подання до звiльнення не було, що свiдчить про те, що позивач клопотав про найшвидше звiльнення з вiйськової служби та був виключений зi спискiв особового складу вiйськової частини НОМЕР_1 без проведення з ним ycix необхiдних розрахункiв за його згоди, тому у спiрному випадку вiдсутнi пiдстави для застосування до вiдповiдача передбаченою статтею 117 КЗпП України вiдповiдальностi, оскiльки вiйськовослужбовцем надано згоду, передбачену пунктом 242 Положення № 1153/2008.
Також, апелянт просив врахувати постанову Bepxoвного Суду у складі судової палати у з розгляду справ щодо вuборчого процесу та референдуму, а також захuсту полiтичних прав громадян Касацiйного адміністративного суду від 30.11.2020 у справi № 480/3105/19, в якій викладено такi правовi висновки щодо застосування норм права: «застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України вiдповiдальностi здiйснюється у разi невиплати згаданої компенсації на день виключення особи зi спискiв особового складу вiйськової частини. Виключенням із цього правила є надання вiйськовослужбовцем на те вiдповiдної згоди, передбаченої пунктом 242 Положення № 1153/2008».
Враховуючи ці доводи апелянта та відсутність в матеріалах справи відповідних доказів щодо обставин, зазначених в апеляційній скарзі, ухвалою апеляційного суду від 31 липня 2024 року зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 надати суду до 22.08.2024 року:
- рапорт ОСОБА_2 про звiльнення його з вiйськової служби за контрактом у запас вiдповiдно до вимог частини 5 ст. 26 Закону України «Про вiйськовий обов'язок i вiйськову службу»
- аркуш бесiди, у якому позивачевi роз'яснено порядок звiльнення, про пiльги i переваги щодо працевлаштування та матерiальне забезпечення (тобто повiдомлено про затримку у виплатi);
- інші докази в підтвердження надання позивачем згоди на його звiльнення з вiйськової служби та виключення зi спискiв особового складу Вiйськової частини НОМЕР_1 без проведення з ним усіх необхідних розрахунків. На виконання вимог цієї ухвали апеляційного суду відповдіачем надано заяву від 03.08.2024 року, в якій повідомлено, що витребуванні в ухвалі документи, відповідно до акту «Про вилучення для знищення документів, не внесених до національного архіву» знищені, а відповідно скерувати на адресу суду належним чином засвідчені копії витребуваних ухвалою суду документи командування Військової частини НОМЕР_1 не має можливості. Також, до заяви додано копії відповдіних Актів про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду.
Згідно п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
За ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ст. 73 КАС України).
За ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Апеляційний суд зазначає, що апелянт не надавав суду жодних доказів в підвтердження своєї позиції щодо погодження позивача на звільнення з військової служби без проведенням з ним своєчасного розрахунку.
Таким чином, ці доводи апелянта апеляційний суд залишає поза увагою.
Згідно ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на час звільнення позивача) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За ст. 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача) встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладений обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України.
За ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно ч. 2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналіз наведених норм трудового законодавства дає підстави для висновку про те, що умовами застосування ст. 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум. У разі дотримання наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 року у справі № 810/451/17 та від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17.
Суд враховує, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за невикористану відпустку) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм ст.117 КЗпП України як такої, що є загальною та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення військовослужбовців з військової служби.
Така позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 01.03.2018 року у справі № 806/1899/17, від 31.05.2018 року у справі № 823/1023/16, та, в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України, враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
19.07.2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року № 2352-ІХ, яким внесені зміни до діючого законодавства про працю.
За ст. 117 КЗпП України (чинній на день виплати позивачу індексації грошового забезпечення) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Таким чином, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Враховуючи, що позивачеві при звільненні не виплачено належні суми грошового забезпечення, наявні підстави для визнання такої бездіяльності відповідача протиправною та зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити позивачеві середній заробіток.
Велика Палата Верховного Суду в постанові по справі № 810/451/17 зауважила, що за змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.10.2019 року у справі №821/1226/16).
Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі ст. 116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства.
За витягом з наказу відповідача від 30.04.2020 року №123 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Отже, строк затримки по виплаті заробітної плати слід рахувати з 01.05.2020 року, адже відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після непроведення зазначених виплат.
Оскільки відповідач, на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29.12.2021 у справі № 200/12333/21, здійснив виплату належних позивачеві при звільненні коштів 25.12.2023 року в сумі 26783,41 грн., то саме вказаний день є днем фактичного розрахунку.
Суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 06.08.2020 року у справі № 813/851/16, відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.
Отже, для повного і належного захисту порушених прав та інтересів позивача суд вважає за необхідне стягнути з відповідача конкретну суму такої компенсації.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100).
За абз. 3 п.2 Порядку №100 у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідач провів остаточний розрахунок з позивачем 25.12.2023 року шляхом виплати на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29.12.2021 у справі № 200/12333/21 належних позивачеві при звільненні коштів в загальній сумі 26783,41 грн.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби.
Щодо рішення суду в частині зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені з військової служби по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, а саме за період з 24.06.2023 по 24.12.2023 у сумі 30 636,14 грн, апеляційний суд враховує наступне.
Апеляційна скарга не містить жодних мотивів незгоди з рішенням суду в частині розрахунку суми, періоду, за який вона підлягає виплаті, тому апеляційний суд не надає правовову оцінку рішенню суду в цій частині у відповідності до вимог ч. 1 ст. 308 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Отже, спір за суттю вимог судом першої інстанції вирішений правильно, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, внаслідок чого відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року у справі № 200/448/24 за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Повний текст постанови складений 26 серпня 2024 року.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати прийняття та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий І.В. Геращенко
Судді: І.Д. Компанієць
Е.Г. Казначеєв