КИЇВСЬКИЙ AПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
15 серпня 2024року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4
прокурора ОСОБА_5
обвинуваченого ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві кримінальне провадження № 12024100100000529, відомості про яке внесено до до Єдиного реєстру досудових розслідувань 02 лютого 2024 року за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 02квітня 2024 року, яким
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Київської області, Бучанського району, с. Хмільна, громадянина України, з неповною середньою освітою, неодруженого, офіційно не працевлаштованого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого в силу ст.89 КК України,
визнано винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 4 ст. 186 КК України та призначено йому покарання у виді позбавленні волі на строк 7 років.
Фактичні обставині, встановлені судом першої інстанції.
За встановлених судом першої інстанції обставин,02 лютого 2024 року приблизно о 12 год. 00 хв. ОСОБА_6 , перебуваючи на кінцевій зупинці швидкісного трамваю за адресою: АДРЕСА_3 , познайомився з ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з якою він почав вживати спиртні напої. В подальшому ОСОБА_6 разом з ОСОБА_8 попрямували в сторону вул. Жилянська, що у м. Києві. Перебуваючи за адресою: АДРЕСА_3 , ОСОБА_8 дістала свій мобільний телефон марки «Tecno» моделі «BD4i POP 5 LTE» IMEI1: НОМЕР_1 ІМЕІ2: НОМЕР_2 світло-голубого кольору вартістю 2 393, 33 грн., щоб здійснити телефонний дзвінок, в цей час у ОСОБА_6 виник умисел спрямований на відкрите викрадення чужого майна у період дії воєнного стану.
Реалізуючи свій злочинний умисел направлений на відкрите викрадення чужого майна у період дії воєнного стану, ОСОБА_6 вихопив з рук ОСОБА_8 її мобільний телефон марки «Tecno» моделі «BD4iPOP 5 LTE» IMEI1: НОМЕР_1 ІМЕІ2: НОМЕР_2 світло-голубого кольору вартістю 2 393, 33 грн., та в подальшому разом із викраденим майном, яке належить ОСОБА_8 , з місця злочину зник. ОСОБА_6 , у період дії воєнного стану, відкрито заволодів майном ОСОБА_8 , спричинивши останній майнової шкоди на загальну суму 2 393 (дві тисячі триста дев'яносто три) гривні 33 коп.
Таким чином, ОСОБА_6 вчинив відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинений в умовах воєнного стану, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.186 КК України.
Зміст оскаржуваного судового рішення.
ВирокомШевченківського районного суду м. Києва від 02 квітня 2024 року, ОСОБА_6 визнано винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 4 ст. 186 КК України та призначено йому покарання у виді позбавленні волі на строк 7 років.
Вимоги апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали.
Не погоджуючись з вироком суду, обвинувачений ОСОБА_6 та його захисник - адвокат ОСОБА_7 подали апеляційні скарги.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_6 вказав, що він повністю визнає свою провину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, але вважає, строк покарання занадто суворим, а тому просить застосувати до нього положення ст. 69 КПК України, та як він співпрацював зі слідством та має на утриманні матір похилого віку та є єдиним годувальником в сім'ї.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 просить вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 02 квітня 2024 року, у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, в частині призначення ОСОБА_6 покарання - змінити та застосувати до нього ст. 69 КК України, призначивши мінімально можливе покарання - 4 роки позбавлення волі.
В обґрунтування своїх вимог вказав, що суд першої інстанції при призначенні покарання зазначив, що обставини, які пом'якшують чи обтяжують покарання відсутні. Однак, сторона захисту просить суд апеляційної інстанції звернути увагу, що обвинувачений ОСОБА_6 раніше не судимий, на обліку лікаря-психіатра чи лікаря-нарколога не перебуває, сам здався правоохоронним органам та вважає, що суд першої інстанції помилково не зарахував вище зазначене, як обставини, які пом'якшують покарання, що призвело до призначення неспівмірного та несправедливого за своєю суворістю покарання.
Позиції учасників судового провадження.
Заслухавши доповідь судді,доводи обвинуваченого ОСОБА_6 , який підтримав поданіапеляційні скарги та просив їх задовольнити,позицію прокурора, який заперечував проти задоволення поданих апеляційних скарг та просив вирок суду першої інстанції залишити без зміни, їх пояснення, відповіді на запитання суду, заслухавши учасників кримінального провадження в судових дебатах та останнє слово обвинуваченого, перевіривши матеріали кримінального провадження в межах поданих апеляційних скарг та обговоривши їх доводи, колегія суддів приходить до наступного висновку.
Мотиви апеляційного суду.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_6 та сторони захисту вноситься лише в частині призначеного обвинуваченому ОСОБА_6 покарання. Відтак, оскільки учасниками кримінального провадження фактичні обставини кримінального правопорушення, доведеність вини та правильність кваліфікації дій обвинуваченої не оспорюються, то згідно ч. 1 ст. 404 КПК України в цій частині вирок суду не перевіряється, адже ніким не ставиться під сумнів.
Доводи обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого - не заслуговують на увагу.
Частина 2 ст. 50 КК України передбачає, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до приписів ст. 65 КК України, суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.
Згідно з абз. 2 п. 1 постанови Пленуму ВСУ №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року (далі - постанова Пленуму ВСУ), призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Санкція інкримінованого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі строком від 7-ми до 10-ти років.
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_6 суд першої інстанції у відповідності до ст. 65 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до тяжких злочинів, особу винного, який в силу ст. 89 КК України не судимий, має неповну середню освіту, офіційно не працює, сталих соціальних зв'язків не має, наявність обставин, які пом'якшують покарання, а саме: щире каяття та відсутність обставин, що обтяжують покарання.
Зважаючи на конкретні обставини справи, з урахуванням вищезазначених фактів і даних про особу обвинуваченого ОСОБА_6 колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відбувати покарання останній повинен лише в умовах ізоляції від суспільства, але в межах мінімальної санкції ч. 4 ст. 185 КК України.
На переконання апеляційного суду, саме за таких обставин в повній мірі буде дотримано положення ст. 50 КК України, згідно якої покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом порядку обмеження прав і свобод засудженого.
Посилання обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 на застосування до обвинуваченого ст. 69 КК України - не ґрунтуються на вимогах закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цьогоКодексу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
Головною ознакою застосування положень ч. 1 ст. 69 КК України окрім корупційних кримінальних правопорушень, або кримінальних правопорушень пов'язаних з корупцією є не просто наявність кількох обставин, що пом'якшують покарання, а саме істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Доводи обвинуваченогоОСОБА_6 про те, що він співпрацював зі слідством, має на утриманні матір похилого віку та є єдиним годувальником в сім'ї та доводи сторони захисту про те, обвинувачений ОСОБА_6 раніше не судимий, на обліку лікаря-психіатра чи лікаря-нарколога не перебуває, сам здався правоохоронним органам, а тому він заслуговує на застосування до нього положень ст. 69 КК України - не заслуговують на увагу.
Верховний Суд в своїх рішеннях (Постанова від 27.04.2021 року по справі № 712/4384/20) неодноразово зазначав, що підставами для застосування ст.69 КК України є встановлення не лише наявності кількох пом'якшуючих обставин, а й того факту, що їх наявність істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
З матеріалів кримінального провадження встановлено, що обставиною, якапом'якшує покаранняєлише щире каяття.
При цьому, колегія суддів вважає, що обставини кримінального правопорушення, а також дані про особу обвинуваченого, який в силу ст. 89 КК України не судимий, має неповну середню освіту, офіційно не працює, сталих соціальних зв'язків не має, в своїй сукупності та співвідношенні істотно не знижують ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та не свідчать про можливість застосування вимог ч.1 ст. 69 КК України
Враховуючи вищевикладене, перевіривши вирок суду першої інстанції в межах поданих апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційних скарг про невідповідність покарання тяжкості та особі обвинуваченого є необґрунтованими, оскільки судом першої інстанції в повній мірі установлено та належним чином оцінено і враховано всі обставини, які за законом повинні бути врахованими при призначенні особі покарання.
Апеляційний суд вважає, що покарання в мінімальних межах, передбачене санкцією ч. 4 ст. 186 КК України є законним, справедливим, буде відповідати тяжкості правопорушень, сприятиме виправленню винуватого та попередженню вчинення ним нових кримінальних правопорушень, а також не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
Надавши правову оцінку зазначеним судом відомостям та доказам на їх підтвердження, що містяться в матеріалах кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку про те, що призначене обвинуваченому ОСОБА_6 покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України і є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, а тому апеляційні вимоги не підлягають задоволенню.
З огляду на викладене, колегія суддів не знаходить підстав для зміни вироку у зв'язку з суворістю призначеного покарання, як про те зазначено в апеляційних скаргах, оскільки ступінь тяжкості та суспільної небезпечності вчинених кримінальних правопорушень, дані про особу обвинуваченого та наявність обставини, що пом'якшує покарання місцевим судом враховані і підстав для застосування ст. 69 КК України та пом'якшення призначеного обвинуваченому ОСОБА_6 покарання також не вбачає.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 02 квітня 2024 року, яким ОСОБА_6 визнано винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 4 ст. 186 КК України та призначено йому покарання у виді позбавленні волі на строк 7 років - без зміни.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду протягом 03 (трьох) місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3