вул. Солом'янська, 2-а, м. Київ, 03110
e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Унікальний номер справи 752/18742/22 Апеляційне провадження № 22-ц/824/13300/2024Головуючий у суді першої інстанції - Хоменко В.С. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.
22 серпня 2024 року Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Оніщук М.І.,
судді Шебуєва В.А., Кафідова О.В.,
секретар Ламбуцька Т.О.,
за участю:
представника відповідача Фролькіс О.А. ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 11 червня 2024 року про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Пенсійного фонду України про встановлення факту, визнання неправомірними дій, призначення пенсії по втраті годувальника, виплату коштів та відшкодування моральної шкоди,
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 11.06.2024 провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Пенсійного фонду України про встановлення факту, визнання неправомірними дій, призначення пенсії по втраті годувальника, виплату коштів та відшкодування моральної шкоди закрито з підстав, передбачених положеннями п. 1 ч.1 ст. 255 ЦПК України (т. 1, а.с. 243-247).
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати.
При цьому, в обгрунтування апеляційної скарги зазначає, що оскільки ним оскаржується лише відмова у переведенні з одного виду пенсії на іншу, підстав закривати провадження у справі у суду першої інстанції не було (т. 2, а.с. 1-6).
Представник відповідача у судовому засіданні щодо задоволення апеляційної скарги заперечував, посилаючись на її безпідставність та необгрунтованість.
Позивач у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду повідомлений належним чином, про причини своєї неявки суд не сповістив.
Разом з тим, враховуючи положення ч. 2 ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції визнав за можливе розглянути справу за відсутності позивача, оскільки його неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення представника відповідача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом даного позову є: встановлення факту перебування ОСОБА_2 на утриманні батька ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнання дій Пенсійного Фонду України неправомірними; визнання права на отримання допомоги по втраті годувальника; зобов'язання відповідача виплатити різницю між недоотриманою пенсією; призначити пенсію по втраті годувальника; компенсація моральної шкоди, яку позивач оцінює в розмірі 450 000,00 грн.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.
Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (ч. 1 ст. 293 ЦПК України).
Характерною ознакою категорії справ окремого провадження є відсутність у них спору про право і метою яких є встановлення юридичного факту або стану. При цьому в порядку окремого провадження може вирішуватися спір про факт, але не спір про право цивільне.
Встановлення факту, що має юридичне значення в окремому провадженні, можливе при умові, що факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають безпосередньо залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичної особи без повторного звернення до суду на підставі цього рішення та встановлення такого факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
За змістом п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України)
З аналізу вказаних процесуальних норм слідує, що до адміністративної юрисдикції відносяться справи, які виникають зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб'єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
Спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.
Визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити зі змісту права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах: від 13.03.2019 року в справі № 202/30/17 (провадження № 14-643цс18), від 19.06.2019 року в справі № 826/5806/17 (провадження № 11-290апп19), від 23.11.2021 року в справі № 175/1571/15 (провадження № 14-51цс21).
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.
Отже, відповідно до покладених завдань і функцій Пенсійний фонд України є суб'єктом владних повноважень у сфері нарахування та виплат пенсій, а спори, що виникають між учасниками цих відносин, є публічно-правовими, тому їх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.03.2020 року в справі № 757/63985/16
Як вбачається, відповідачем у цій справі є Пенсійний фонд України, тобто орган державної влади - суб'єкт владних повноважень, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, шляхом реалізації державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
При цьому, у цій справі позивач звернувся до суду з метою встановлення факту перебування на утриманні батька для отримання від відповідача виплат, пов'язаних із втратою годувальника, що призначаються відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Отже, ОСОБА_2 має право на звернення до адміністративного суду з позовом про оскарження дій/бездіяльності суб'єкта владних повноважень, яким є Пенсійний фонд України.
Разом з тим, як вірно встановлено судом першої інстанції, вимога позивача про встановлення факту в цій справі пов'язана з доведенням наявності у нього підстав для призначення та виплати соціальних платежів і не пов'язана з будь-якими цивільними правами та обов'язками, їх виникненням, існуванням та припиненням, заявлена саме у зв'язку з відмовою відповідача виплатити відповідні кошти.
Схожі висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2023 року в справі № 214/1309/21
Спори, які виникають у судах у зв'язку з невиконанням суб'єктом владних повноважень своїх функцій (щодо його незаконних дій та/або зобов'язання до виконання таких повноважень, визнання дій неправомірними), та ухвалення за результатами розгляду цих спорів судових рішень не змінює правову природу та характер правовідносин, які виникли між сторонами, а тому спори щодо порушення своїх зобов'язань суб'єктом владних повноважень, зокрема, щодо відшкодування шкоди, нарахування, виплати грошових сум, повинні розглядатись судами за юрисдикцією, визначеною відповідно до характеру цих правовідносин.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акту чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акту чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Згідно з ч. 5 ст. 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою про вирішення публічно-правового спору. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Водночас, поєднувати в одному провадженні дві пов'язані вимоги, як-от про визнання бездіяльності протиправною та стягнення моральної шкоди, є правом позивача. Якщо він не скористався цією можливістю одразу при зверненні з позовом про оскарження дій/бездіяльності суб'єкта владних повноважень, то вдруге заявляти адміністративний позов вже з вимогою про стягнення моральної шкоди, заподіяної цією протиправною дією/бездіяльністю (якщо адміністративний суд це встановить) позивач не може, оскільки ця вимога тепер може розглядатися тільки в порядку цивільного або господарського судочинства (залежно від суб'єктного складу сторін).
Таким чином, питання про стягнення моральної шкоди в адміністративній справі не може бути самостійною (окремою) позовною вимогою, якщо вона не пов'язана і не заявлена одночасно з вимогами про визнання дій/бездіяльності протиправними.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 08.11.2018 року в справі № 818/673/17 та від 08.08.2019 року у справі № 818/572/17.
Оскільки, позовна вимога про компенсацію моральної шкоди заявлена позивачем в одному провадженні з вимогою про вирішення публічно-правового спору, то відповідно до ч 5 ст. 21 КАС України повинна розглядатися адміністративним судом.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що між сторонами виник публічно-правовий спір, пов'язаний зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, тому цей спір належить до юрисдикції адміністративних судів.
З вищенаведеного вбачається, що доводи апелянта щодо незаконності ухвали не грунтуються на вимогах закону, суперечать наявним у справі доказам та фактичним обставин справи, а отже не спростовують та не впливають на законність і обгрунтованість постановленої судом ухвали.
Отже, при апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування ухвали, в справі не виявлено.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду - без змін.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 372, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 11 червня 2024 року про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Пенсійного фонду України про встановлення факту, визнання неправомірними дій, призначення пенсії по втраті годувальника, виплату коштів та відшкодування моральної шкоди - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту може бути оскаржена до Верховного суду.
Повний текст постанови складений 22 серпня 2024 року.
Суддя-доповідач М.І. Оніщук
Судді В.А. Шебуєва
О.В. Кафідова