23 серпня 2024 року Чернігів Справа № 620/15772/23
Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Соломко І.І., розглянувши у письмовому провадженні заяву представника позивача ОСОБА_1 про визнання протиправними дій, вчинених відповідачем на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19.01.2024 у справі №620/15772/23,
У провадженні Чернігівського окружного адміністративного суду перебуває справа № 620/15772/23.
Представник позивача звернувся до суду з заявою про визнання протиправними дій, вчинених відповідачем на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19.01.2024 у справі №620/15772/23.
Заявник вказує, що відповідач допустив протиправні дії щодо виконання судового рішення від 19.01.2024 у справі №620/15772/23, оскільки при розрахунку підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат згідно зі статтею 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, здійснив перерахунок з 30.08.2023, виходячи з розміру прожиткового мінімуму.
Відповідачем пояснення не надано.
Розглянувши заяву, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Заява про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача щодо невиконання рішення суду, серед іншого має містити інформацію про день пред'явлення виконавчого листа до виконання та інформацію про хід виконавчого провадження, у випадку, коли таке відкрито (частина друга статті 383 КАС України).
Суд зазначає, що застосування судом до суб'єкта владних повноважень приписів статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України можливе лише у разі встановлення факту невиконання таким суб'єктом владних повноважень дій зобов'язального характеру, визначених рішенням суду на користь особи - позивача, що має бути підтверджено відповідними доказами.
При цьому, виходячи з наведеного вище, звернення до суду із заявою відповідно до ст.383 КАС України можливе за умови перебування виконавчого документа на примусовому виконані в органах державної виконавчої служби. Звернення рішення суду до примусового виконання є обов'язковою передумовою для подання заяви у порядку статті 383 КАС України, оскільки повноваження щодо вчинення дій щодо примусового виконання рішення суду, в тому числі і щодо перевірки його виконання, належать передусім до виконавців, а звернення до суду в порядку статті 383 КАС України є виключною мірою, якщо позивачем було вичерпано усі можливі механізми на стадії примусового виконання рішення суду.
Як вбачається з матеріалів справи, Чернігівським окружним адміністративним судом 10.05.2024 видано виконавчий лист про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити перерахунок пенсії, нарахувати та виплатити ОСОБА_2 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території гарантованого добровільного відселення, у розмірі, встановленому статтею 39 Закону України № 796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет на відповідний рік) з 30.08.2023.
Також, позивачем до матеріалів заяви долучено лист відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Східного міжрегіонального Міністерства юстиції від 04.07.2024 №14813 (а.с.63).
Із зазначено листа видно, що :
- 22.05.2024 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.
- 04.07.2024 за невиконання рішення суду на боржника накладено штраф у розмірі 5100,00 грн та надано 10-дениий строк для виконання судового рішення.
У свою чергу суд вважає за необхідне врахувати висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у зразковій справі №240/4937/18, де зазначено, що Конституційний Суд України у Рішенні від 25.01.2012 №3-рп/2012, крім іншого, вирішив:
- в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України;
- в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 95, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 БК України та пункту 2 частини першої статті 9 КАС України в системному зв'язку з положеннями статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 117 Конституції України треба розуміти так, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності.
У постанові від 18.03.2020 у зразковій справі №240/4937/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що Рішення Конституційного Суду України від 25.01.2012 №3-рп/2012 не надає права Кабінету Міністрів України зменшувати розмір виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, а Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України у разі, якщо законом прямо не передбачено розмір таких виплат.
Із 17.07.2018 відновлено дію статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції, що діяла до 01.01.2015 в частині, яка не змінена Законом України від 04.02.2016 №987-VIII «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Стаття 39 Закону №796-ХІІ у редакції, чинній до 01.01.2015 (а саме: в редакції від 09.07.2007), була викладена так: «Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України».
Вирішуючи вказаний вище спір, Велика Палата Верховного Суду дійшла правового висновку щодо застосування розміру доплати до пенсії дві мінімальні заробітні плати.
Тому, виконуючи рішення суду у справі, відповідач зобов'язаний застосовувати розмір доплати дві мінімальні заробітні плати.
У рішенні суду від 19.01.2024 у справі №620/15772/23 міститься вимога щодо нарахування та виплати доплати до пенсії у порядку статті 39 Закону №796-ХІІ саме у розмірі двох мінімальних заробітних плат.
Враховуючи зміну розміру мінімальної заробітної плати у кожному році, відповідач має обов'язок перераховувати та виплачувати доплату до пенсії у порядку статті 39 Закону №796-ХІІ з урахуванням таких змін. При цьому, такий обов'язок виникає також у випадку, коли протягом відповідного календарного року згідно законодавства змінюється розмір мінімальної заробітної плати.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведений перерахунок пенсії позивача відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ із застосуванням розрахункової величини два прожиткові мінімуми.
Такі дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, оскільки при перерахунку пенсії застосуванню підлягають розміри мінімальної заробітної плати, установлені на відповідних календарний рік, з урахуванням зміни такого розміру протягом року.
За правилами статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
При цьому у даному випадку суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі №755/10947/17 зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 у справі №806/2143/15 (адміністративне провадження № К/9901/5159/18) звертав увагу, що статті 382 і 383 Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Постановою Верховного Суду від 30.04.2020 у справі №804/2076/17 встановлена наступна позиція Верховного Суду: «Сам факт відсутності певного результату (виплати коштів за судовим рішенням) не може бути достатнім підтвердженням того, що суб'єкт владних повноважень допустив саме протиправну бездіяльність. Про протиправність може свідчити, зокрема, те, що суб'єкт владних повноважень бездіяв за обставин, коли мав реальну можливість реалізувати свої повноваження, повинен був це зробити, але не зробив (чи зробив несвоєчасно, з порушенням процедури чи інших вимог), що спричинило порушення прав та інтересів особи».
Дослідивши наявні у матеріалах справи документи, суд дійшов висновку про порушення з боку відповідача норм чинного законодавства при виконанні рішення суду у справі №620/15772/23, а тому у даному випадку наявні усі правові підстави для застосування заходів судового контролю у порядку статті 383 КАС України.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. и 241, 248, 249, 294, 383 КАС України, суд
Заяву представника позивача ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області вчинені на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19.01.2024 у справі №620/15772/23 щодо нарахування ОСОБА_2 доплати до пенсії у порядку статті 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірі двох прожиткових мінімумів.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області вжити заходи щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при виконанні судового рішення.
Установити Головному управлінню Пенсійного фонду України в Чернігівській області у тридцятиденний строк з дня отримання (вручення) копії цієї ухвали для подання до суду доказів вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при виконанні судового рішення.
Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання та може бути оскаржена у порядку, встановленому статтями 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.І.Соломко