Справа № 420/25889/24
23 серпня 2024 року м.Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Дубровна В.А., перевіривши виконання вимог статей 160, 161 КАС України за позовною заявою ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури про скасування постанови про накладення арешту та обтяжень права власності на земельну ділянку,
встановила:
До суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) із позовною заявою до Одеської обласної прокуратури (далі - відповідач,), в якій просить мовою оригіналу «скасувати постанову про накладень арешту на земельну ділянку від 05 листопада 2008 року, чим скасувати публічне обтяження права власності стосовно земельної ділянки площею 0,1 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ».
Відповідно до пункту 4 частини 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, серед іншого, чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі (частина 2 цієї статті).
Розглянувши позовну заяву та додані до неї документи, суддя вказує про таке.
Предметом оскарження у даній справі є постанова слідчого прокуратури міста Одеси від 05.11.2008 року про накладення арешту на земельну ділянку, прийнятої в межах кримінальної справи № 052200800011 за фактом заволодіння шахрайським шляхом майном громадян в м. Одесі, за ознаками злочинів, передбачених ч.4 ст.190, ч.ч. 2, 3 ст. 358 КК України, а саме, накладення арешту на земельну ділянку площею 0,1 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , з кадастровим номером 5122783900:03:001:0316, як речовий доказ у кримінальній справі.
В якості похідної вимоги позивач просить скасувати публічне обтяження права власності стосовно земельної ділянки площею 0,1 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ». ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, кадастровий № 5122783900:03:001:0316, площею 0,1 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
На підтвердження вказаних позовних вимог, позивачем надано Постанову слідчого прокуратури міста Одеси від 05.11.2008 року про накладення арешт на земельну ділянку, прийняту в межах кримінальної справи № 052200800011 за фактом заволодіння шахрайським шляхом майном громадян в м. Одесі, за ознаками злочинів, передбачених ч.4 ст.190, ч.ч. 2, 3 ст. 358 КК України, накладено арешт на земельну ділянку площею 0,1 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , з кадастровим номером 5122783900:03:001:0316, як речовий доказ у справі.
При цьому, в якості підстави звернення до суду з даним позовом позивач, серед іншого, покликається на лист - відповідь Одеської обласної прокуратури від 23.01.2024 р. № 31-329ВИХ-24, яким за результатами розгляду звернення ОСОБА_1 від 19.01.2024 за №3868-24 щодо скасування арешту на майно, накладеного у кримінальні справі № 052200800011 від 04.12.2008 р. повідомило, що відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №766/21865/17, після припинення кримінальної справи арешт майна стає публічним обтяженням права власності, підстави для подальшого існування якого відпали. При цьому втрачається можливість застосування специфічного порядку скасування такого обтяження, зумовленого кримінальними процесуальними відносинами. Арешт майна у такому разі з заходу забезпечення кримінального провадження перетворюється на неправомірне обмеження права особи користуватися належним їй майном. Водночас вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України (в редакції від 03 жовтня 2017 року) можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції. З урахуванням наведеного вище, ОСОБА_1 має право звернутись до суду з позовом про скасування арешту на майно за правилами цивільного судочинства.
Стаття 124 Конституції України передбачає, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб'єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.
Юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Адміністративне судочинство - діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку, встановленому цим Кодексом ( п. 5 ч. 1 ст. 4 КАС України)
Адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір ( п.1 ч. 1 ст. 4 цього Кодексу).
Публічно-правовий спір - спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій ( абз. 2 п. 2 ч. 1 ст. 4 цього Кодексу).
Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг ( п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).
За правилами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
При цьому, суддя зазначає, що участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий, проте, сама лише його участь у спорі не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловлену у постанові від 17.04.2018 у справі №815/6956/15, яка полягає у тому, що участь у спорі суб'єкта владних повноважень як сторони справи ще не означає, що таки спір є публічно-правовий. При визначенні виду судочинства необхідно з'ясувати у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду. Необхідно також враховувати який спосіб захисту порушеного права обирається у позові. Якщо у справі спір про право і таке право цивільне, то такий спір повинен вирішуватися в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України.
Тобто при розгляді конкретного спору суду необхідно встановити його публічно-правовий зміст (характер). Для з'ясування характеру спору слід враховувати, що протилежним за змістом є приватноправовий спір. Це означає, що в основі розмежування спорів лежить поділ права на публічне та приватне.
Відповідно приватні спори підлягають вирішенню в іншому судовому порядку.
З огляду на предмет заявлених позовних вимог та підстави, якими вони обґрунтовуються, суддя вважає, що спір має характер приватноправового з огляду на те, зі змісту позову та доданих до нього матеріалів не вбачається будь-яких правовідносин між позивачем та Одеською обласною прокуратурою, які мають ознаки публічно-правових, а також регулюються нормами кримінального законодавства.
При цьому, в контексті спірних правовідносин вбачається, що позивач просить про захист саме свого цивільного права, як власника земельної ділянки площею 0,1 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , з кадастровим номером 5122783900:03:001:0316, на яку накладено арешт на підставі постанови слідчого прокуратури міста Одеси від 05.11.2008 року про накладення арешту на земельну ділянку, прийнятої в межах кримінальної справи № 052200800011 за фактом заволодіння шахрайським шляхом майном громадян в м. Одесі, за ознаками злочинів, передбачених ч.4 ст.190, ч.ч. 2, 3 ст. 358 КК України, а саме, накладення арешту на земельну ділянку, як речовий доказ у кримінальній справі.
Відтак, позивач звертається до суду не в якості сторони в публічно-правових відносинах, а в якості власника майна, який прагне усунути перешкоди в користуванні цим майном.
Щодо покликання позивачки на Постанову Суворовського районного суду м. Одеси від 26.04.2024 року по справі № 504/354/18 ( провадження №1-в/523/72/24), якою відмовлено у задоволені клопотання ОСОБА_1 про скасування арешту з земельної ділянки в ході проведення досудового розслідування постановою слідчого прокуратури міста Одеси без номеру від 05.11.2008 року, то суд враховує наступне.
Як вбачається з мотивувальної частини даного судового рішення, висновок Суворовського районного суду м. Одеси вмотивований наступним. « … Як з'ясовано, постановою Суворовського районного суду м. Одеси від 20.11.2023 року кримінальне провадження за № 42014160000000569 від 3.12.2014 року відносно ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст.190 ч.4, ст.358 ч.4 КК України, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст.190 ч.4, ст.358 ч. 3 КК України було закрите у зв'язку із закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності (в редакції 1960 року). Відповідно до статті 126 КПК України в редакції 1960 року, чинного на час накладення арешту на майно, зазначений захід міг тимчасово застосовуватися слідчим або судом на період до судового слідства та/або судового розгляду для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна. Як було визначено в цій же статті, накладений на майно арешт підлягав скасуванню органом досудового слідства, а саме постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба. Виходячи з позиції Великої Палати Верховного суду, викладеної у справі №766/21865/17, після припинення кримінальної справи відповідне втручання у право власності фактично набуває свавільного характеру, й заінтересована особа правомірно розраховує на його припинення. Під час розгляду клопотання суд керується тим, що арешт на майно заявника було накладено під час дії КПК України 1960 року за процедурою, встановленою цим нормативно-правовим актом, тому питання про припинення арешту майна поширюються норми КПК України 1960 року. Проте положеннями цього Кодексу передбачалося прийняття рішення про зняття арешту з майна на стадії досудового слідства лише в межах провадження у кримінальній справі. Після припинення кримінальної справи арешт майна стає публічним обтяженням права власності, підстави для подальшого існування якого відпали. При цьому втрачається можливість застосування специфічного порядку скасування такого обтяження, зумовленого кримінальними процесуальними відносинами. Арешт майна, який має тимчасовий характер, у такому разі з заходу забезпечення кримінального провадження перетворюється на неправомірне обмеження права особи користуватися належним їй майном. Водночас вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України (в редакції від 3.10.2017 року) можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції. Оскільки власник майна не може захистити своє право на майно в порядку кримінального судочинства, таке право має бути захищене за правилами цивільного судочинства. У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби. З урахуванням наведеного вище, вирішення цих вимог за правилами кримінального судочинства законом не передбачено». …….».
Тобто, покликаючись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду у вищевказаній справі № 766/21865/17 за позовом ОСОБА_1 до УСБУ в Херсонській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Херсонської міської ради, про звільнення майна з-під арешту, Суворовський районний суд м. Одеси по справі № 504/354/18 ( провадження №1-в/523/72/24) дійшов висновку, що питання скасування арешту з майна ОСОБА_1 , накладеного в рамках кримінального провадження за №42014160000000569 від 03.12.2014 року підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства у зв'язку з не зняттям його при закритті кримінального провадження за № 42014160000000569 від 03.12.2014 року, відкритого за нормами КПК України 1960 року, згідно постанови Суворовського районного суду м. Одеси від 20.11.2023 року.
Натомість, позивачем не надано доказів її звернення до суду за правилами цивільного судочинства щодо захисту свого права на земельну ділянку внаслідок нормативної неврегульованості порядку захисту права людини в порядку кримінального судочинства.
Зважаючи на те, що саме Велика Палата Верховного Суду є судом, уповноваженим вирішувати юрисдикційні спори, суд не має підстав не враховувати запропоновані підходи під час вирішення цієї справи.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. ( частина 5 статі 242 КАС України)
Крім того, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. ( частина шоста статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII).
Згідно із статтею 321 Цивільного кодексу України держава гарантує непорушність права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом
За змістом частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із передбачених статтею 11 ЦК України підстав у цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносинах, розглядаються судами у порядку цивільного судочинства.
Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін щодо доведення, як в даному випадку, своїх позицій з питань усунення перешкод у здійснені ним права розпоряджатися своїм майном, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.
З огляду на суб'єктний склад сторін та сутність спору суддя дійшла висновку, що дані спірні правовідносини підлягають розгляду за нормами, визначеними Цивільним процесуальним кодексом України.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження у адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. У разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи. ( п. 6 ч. 1 цієї статті).
Керуючись ст.ст. 2, 4, 19, 170, 171, 243, 248 КАС України,
ухвалила:
Відмовити у відкритті провадження у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури про скасування постанови про накладення арешту та обтяжень права власності на земельну ділянку.
Роз'яснити позивачеві, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Роз'яснити позивачеві, що розгляд даної позовної заяви віднесено до юрисдикції загального суду.
Позовну заяву разом із усіма доданими до неї документами повернути позивачу.
Копію ухвали направити позивачу.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду в 15-денний строк з дня її складання повного судового рішення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя В.А Дубровна