19 серпня 2024 року справа № 580/967/22
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кульчицького С.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) , в якому просить:
- визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплати індексації грошового забезпечення) за період з 05.04.2021 по 26.01.2022 (з моменту звернення до суду з позовною заявою до фактичного (розрахунку);
- зобов'язати відповідача виплатити позивачу середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплати індексації грошового забезпечення) за період з 05.04.2021 по 26.01.2022 (з моменту звернення до суду з позовною заявою по день фактичного розрахунку), 296 днів, виходячи з розрахунку 376,76 грн в день у розмірі 111520, 96 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що індексацію грошового забезпечення йому не було виплачено при звільненні, виплату здійснено лише на виконання рішення суду 26.01.2022, що відповідно до ст. ст. 116, 117 КЗпП України є підставою для нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 08.02.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
У відзиві на адміністративний позов відповідач просив у задоволенні позову відмовити повністю, зазначивши при цьому, що Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» врегульоване питання щодо звільнення військовослужбовців та порядку проведення з ними розрахунку, тому посилання позивача на норми Кодексу законів про працю України є необґрунтованими і безпідставними.
Ухвалою від 16.03.2022 зупинено провадження у даній справі на підставі пункту 5 статті 236 КАС України до припинення воєнного стану в Україні.
Ухвалою від 24.07.2024 поновлено провадження у даній справі.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14.11.2017 № 243 позивача звільнено у запас відповідно до ч. 6 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” з підпунктом “б”.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 29.09.2020 у справі № 580/2871/20, позовні вимоги задоволено повністю:
1) визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_3 ) індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 14.11.2017;
2) зобов'язано військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_3 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 14.11.2017.
На виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 29.09.2020 у справі № 580/2871/20 позивачу нараховано індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 14.11.2017 із встановленням базового місяця для перерахунку індексації - січень 2016 року.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 28.05.2021 у справі № 580/1891/21, позовні вимоги задоволено повністю:
1) визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 14.11.2017 з встановленням базового місяця - січень 2008 року;
2) зобов'язано військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) донарахувати та виплатити ОСОБА_1 (військова частина НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) індексацію грошового забезпечення з 01.01.2016 по 14.11.2017 застосувавши для обчислення індексації місяця підвищення (базового місяці) - січень 2008 року, та виплатити індексацію грошового забезпечення з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання вказаного рішення суду відповідач 26.01.2022 виплатив позивачу кошти в сумі 58 028,62 грн.
Вважаючи, що виплата грошового забезпечення із затримкою є підставою для нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач за захистом своїх прав звернувся до суду з цим позовом.
Під час вирішення спору по суті, суд врахував таке.
Надаючи оцінку спірним обставинам, суд врахував ч. 2 ст. 19 Конституції України, якою встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі - Закон № 2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Однак, вищенаведені норми спеціального законодавства не містять норми щодо порядку та відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби.
З цього приводу суд врахував правову позицію Верховного Суду у п.27 постанови від 18.12.2018 (справа №820/4619/16), що відповідно до ч.5 ст.242 КАС України підлягає врахуванню, згідно з якою за загальним правилом норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Тому наявні підстави застосувати для спірних правовідносин норми КЗпП, а доводи відповідача що до спірних правовідносин такі норми не застосовуються суд вважає необґрунтованими.
Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП (у редакції до 19.07.2022) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Ст.117 КЗпП (у редакції до 19.07.2022) встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 проходив військову службу у військової частині НОМЕР_1 та згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14.11.2017 № 243 його звільнено у запас відповідно до ч. 6 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” з підпунктом “б”.
Натомість, за вирішенням спору до суду щодо належних йому під час звільнення виплат позивач звернувся до суду 28.07.2020 у справі №580/2871/20.
Отже, спір у справі, що розглядається, стосується питання застосування частини другої статті 117 КЗпП України у випадку, якщо безпосередньо після звільнення між працівником і роботодавцем не виникло спору щодо належних звільненому працівникові сум.
Суд зазначає, що Верховний Суд уже викладав висновок щодо підстав для стягнення з роботодавця середнього заробітку відповідно до статті 117 КЗпП України у згаданому контексті.
Так, у постанові від 04 грудня 2019 року у справі №825/742/16 Верховний Суд зазначив, що аналіз наведених положень свідчить про те, що підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення.
Підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника.
Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду.
Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки.
Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні.
У справі №825/742/16 Верховний Суд з'ясував, що спір щодо невиплачених при звільненні сум між роботодавцем і працівником виник більш ніж через півтора роки після звільнення. З урахуванням викладеного Верховний Суд дійшов висновку, що у такому випадку підстави для застосування положень статті 117 КЗпП України відсутні.
Як встановлено судом у цій справі, позивач був звільнений з військової служби 14.11.2017, і безпосередньо після звільнення у нього не виникло зауважень щодо нарахованих і виплачених йому сум, а до суду він звернувся 28.07.2020, що підтверджується матеріалами справи № 580/2871/20.
Отже, у спір про належні позивачеві суми при звільненні виник через більш ніж через 2,5 роки після звільнення, у зв'язку з чим у спірних правовідносинах не настало передбачених у частині другій статті 117 КЗпП України умов для стягнення середнього заробітку.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав покладення на відповідача обов'язку нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні на підставі положень статті 117 КЗпП України.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2022 року у справі № 380/693/20.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 ст. 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із частинами 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову повністю з викладених вище підстав.
Відповідно до положень статті 139 КАС України судові витрати відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 2, 90, 139-143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд,
У задоволенні позову відмовити повністю.
Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 КАС України.
Суддя Сергій КУЛЬЧИЦЬКИЙ