Справа № 500/4164/24
26 серпня 2024 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Осташа А. В. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі- Відповідач 1, ГУ ПФУ в Тернопільській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі- Відповідач2, ГУ ПФУ в Харківській області) в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №192350007903 від 01.02.2024 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 згідно ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 02.09.1991 по 30.12.1991 в Білоруському фонді милосердя, з 09.04.1996 по 27.07.2005 в ТзОВ "Корт" на посаді директора та призначити пенсію за віком згідно ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 25.01.2024.
В обґрунтування заявлених вимог зазначено те, що позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Однак, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області рішенням №192350007903 від 01.02.2024 відмовило у призначенні даної пенсії, у зв'язку із недостатнім страховим стажем. Відмова аргументована тим, що страховий стаж позивача становить 24 роки 10 місяців 06 днів, при необхідному - 30 років. Також вказано, що стаж з 01.01.2004 зараховано з урахуванням сплати страхових внесків. З огляду на те, що наявні виправлення у даті наказу про зарахування на роботу, даті звільнення та даті наказу про звільнення, а також згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу відсутні суми заробітку для нарахування пенсії та, відповідно, сплата страхових внесків, страховий стаж позивача є недостатнім для призначення йому пенсії за віком.
З огляду на викладене, позивач не погоджується із прийнятим рішенням відповідача, вказує на те, що у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих особою документів відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності. Однак, відповідач таким правом не скористався та не подав достатньо запитів до установ, для того щоб підтвердити стаж роботи Позивача у разі виникнення сумніву. Тому, позовні вимоги просить задовольнити.
Ухвалою суду від 09.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач відзиву у встановлений судом строк не подав.
Суд, повно та всебічно розглянувши матеріали справи, проаналізувавши подані докази, встановив наступні факти.
Позивач 25.01.2024 звернувся до територіального підрозділу Пенсійного фонду України з питання призначення пенсії за ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Органи Пенсійного фонду України з 01.04.2021 застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення/перерахунки пенсій бек-офісами територіальних органів Фонду в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де прийнято заяву та де проживає пенсіонер.
Територіальний орган фонду, який опрацьовував заяву про призначення пенсії відповідно до екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань, визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області.
За результатом розгляду заяви позивача Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області прийнято рішення №192350007903 від 01.02.2024 про відмову в призначенні пенсії за віком згідно статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки недостатньо страхового стажу. Зокрема зазначено, що страховий стаж позивача становить - 24 роки 10 місяців 06 днів та до страхового стажу не зараховано ряд періодів роботи позивача. Як вбачається із записів трудової книжки НОМЕР_1 , до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи з 02.09.1991 по 30.12.1991 в Білоруському фонді милосердя, оскільки, наявні виправлення у даті наказу про зарахування на роботу, даті звільнення та даті наказу про звільнення, які не завірено належними чином, що є порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників. Також не зарахований період роботи позивача в ТзОВ «Корт» з 09.04.1996 по 27.07.2005, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутня інформація про нарахування та сплату страхових внесків до органу Пенсійного фонду України за весь період роботи.
Не погоджуючись з такою відмовою відповідача у призначенні пенсії за віком, а також вказуючи на не зарахування декількох періодів роботи, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 №137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV (далі - Закон №1058).
Згідно пункту 1 статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", починаючи з 1 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Згідно п.1.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 року № 22-1 (далі - Порядок №22-1), днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
Як встановлено судом, і не заперечувалось сторонами, позивач звернувся за призначенням пенсії 25.01.2024.
Згідно п.4.2 Порядку №22-1, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Відповідно до п.4.7 Порядку №22-1, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
При цьому, згідно п.п.3) п.4.2 Порядку №22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб до оформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Згідно із ст. 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до п.3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які, містять відомості про періоди роботи.
Суд зазначає, що під час вирішення питання щодо призначення позивачу пенсії за віком Пенсійним фондом при прийнятті рішення про відмову в призначенні пенсії від 0.02.2024 до страхового стажу не враховано деякі періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 10.04.1986, а саме:
- з 02.09.1991 по 30.12.1991 в Білоруському фонді милосердя;
- з 09.04.1996 по 27.07.2005 в ТзОВ «Корт», а тому загальний страховий стаж становить 24 роки 10 місяців 06 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком.
Суд, проаналізувавши матеріали справи, частково погоджується з такою позицією відповідача виходячи з наступних доводів.
Зокрема, суд зазначає, що підставами для не зарахування даних періодів стало те, що в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутня інформація про нарахування та сплату страхових внесків до органу Пенсійного фонду України за весь період роботи.
ОСОБА_1 , при зверненні за пенсією подав до територіального органу ПФУ трудову книжку серії НОМЕР_1 від 10.04.1986.
Даним документом підтверджується факт роботи позивача на посаді директора в ТзОВ "Корт, а саме, записами №14 та 15.
Згідно ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" до періодів трудової діяльності, що входять до стажу зараховується трудовий стаж до 1 січня 2004 року (який перетворився у страховий) - у разі відсутності трудової книжки, а також якщо в ній немає необхідних записів, записи неправильні або вказані неточні дані про періоди роботи для підтвердження трудового стажу, приймаються інші документи, видані за місцем роботи або архівними установами.
При цьому, суд зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації здійснено з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист та вирішення питань надання пенсії по віку на загальних підставах.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки чи довідках.
Також суд зазначає й про те, що згідно правової позиції Верховного Суду, яка висвітлена у постанові від 21 лютого 2018 року у справі № 687/975/17, при розгляді аналогічного спору, зазначено "на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" .
Крім того, відповідачу слід врахувати, що у випадку якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав усі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з'ясування спірних обставини, запропонувати позивачеві надати інформації щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Така позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17, від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, від 26.06.2019 у справі №607/4243/17, відповідно до яких на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Також суд наголошує, що згідно із частиною першою статті 101 Закону №1788-XII органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі, самі по собі не можуть бути підставою для відмови у призначенні пенсії.
Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1,зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1) органом, що приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії є відповідні управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі.
Порядком №22-1 установлено, що орган, який призначає пенсію, надає допомогу особам, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії шляхом: доведення до відому заявника переліку відсутніх документів які йому слід подати; або шляхом витребування від підприємств, установ та організацій в тому рахунку і від (архівних установ, контролюючих органів) подання додаткових документів, яких не вистачає.
Такий підхід узгоджується із частиною першою статті 3 Конституції України, відповідно до якої саме людина, визнається в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до цієї Конституційної норми, діяльність органів державної влади, зокрема Пенсійного фонду України, повинна бути спрямована на сприяння у реалізації прав людини, а не на обмеження таких прав із формальних підстав.
За таких обставин, суд доходить висновку, що позивачу безпідставно не зараховано до стажу періоди роботи з 02.09.1991 по 30.12.1991.
Що стосується зарахування до страхового періоду роботи позивача з 09.04.1996 по 27.07.2005, суд зазначає наступне.
У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема, у статті 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативі незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру тривалості роботи і тривалості перерв.
За змістом положень статті 62 Закону № 1788-ХІІ та статті 48 Кодексу законів про працю України основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (у редакції, чинній на дату звернення за призначенням пенсії) (далі - Порядок №637).
З 01.01.2004 підставою для зарахування до страхового стажу, є отримання доходу, з якого нараховано і сплачено страхові внески. А тому при розгляді заяв про призначення пенсії пенсійний орган враховує відомості про сплату страхових внесків.
Згідно з підпунктом 2 пункту 2.1 розділу II цього Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" затверджено постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1), до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного стажу роботи). За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - персоніфікований облік) орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу).
Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) у спірні періоди (09.04.1996 по 27.07.2005) заробітна плата не нараховувалася починаючи з 01.01.2004 і, відповідно, не сплачувалися страхові внески. Так, протягом 2005 року відображено нарахування та сплату доходу і страхових внесків починаючи з вересня місяця.
Доказів нарахування позивачу заробітної плати за період з 01.01.2004 по 27.07.2005 матеріали справи не містять, такий факт (отримання доходу) заперечується відповідачем, позаяк не відображений в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Оскільки у спірні періоди позивачу не була нарахована та виплачена заробітна плата (а доказів протилежного позивачем не надано), то відповідно відсутня і сплата й обов'язок роботодавця нараховувати та сплачувати страхові внески за період, коли дохід не виплачувався.
Мотивація позивача зводиться до того, що обов'язок із подання звітності та сплату внесків і, відповідно, відповідальність за неподання звітності та за не сплату страхових внесків законом покладено саме на підприємство-страхувальника. А тому відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії не є підставою для не зарахування вказаних періодів роботи до страхового стажу, так і до пільгового стажу роботи.
Ці пояснення суд вважає необґрунтованими з огляду на те, що в даному випадку має місце не лише відсутність сплати страхових внесків, але й відсутність нарахованої заробітної плати за цей період позивачу. Тобто відсутня відповідальність роботодавця за несплату страхових внесків, бо такі не нараховувалися через те, що жоден дохід не виплачувався працівнику.
Такі висновки суд робить з аналізу положень Закону №1058-IV. Так, відповідно до статті 1 цього Закону наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;
персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік) - організація та ведення обліку відомостей про застраховану особу, що здійснюється відповідно до законодавства і використовується в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування в установленому законодавством порядку;
роботодавець - власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання; фізична особа, яка використовує працю найманих працівників (у тому числі іноземців, які на законних підставах працюють за наймом в Україні); власник розташованого в Україні іноземного підприємства, установи, організації (у тому числі міжнародної), філії та представництва, який використовує працю найманих працівників, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески;
страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, кошти, сплачені за договором про добровільну сплату страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;
страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 15 Закону №1058-IV платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.
Згідно із частиною другою статті 20 Закону №1058-IV обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Ба більше, як випливає з матеріалів справи та відомостей трудової книжки позивача, він сам виступав роботодавцем, оскільки займав посаду директора ТзОВ «Корт»
Разом з тим, лише невиконання підприємством обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України, але при умові нарахування і виплати працівнику заробітної плати, не може позбавити позивача соціальної захищеності та страхового стажу за час роботи на вказаному підприємстві. Судом не встановлено неналежного виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, подання звітності, позаяк відсутні докази на підтвердження виникнення такого обов'язку у зв'язку з виплатою доходу позивачу.
Позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків лише при умові, що таке підприємство нараховувало у цей період заробітну плату працівнику.
Відтак, суд не вбачає підстав для зарахування ОСОБА_1 до страхового стажу відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" частину періоду роботи з 01.01.2004 по 27.07.2005.
При цьому суд зазначає, що позивач не позбавлений права звернутися до органів Пенсійного фонду України повторно після отримання додаткових документів, що підтверджують нарахування йому нарахування у період роботи за 2004 - 2005 років заробітної плати роботодавцем ТзОВ «Корт» (у разі фактичного нарахування такої).
Враховуючи встановлені обставини у цій справі, а саме відсутність виплати доходу позивача у період з 01.01.2004 по 27.07.2005 та беручи правове регулювання питання зарахування страхового стажу з 01.01.2004, суд дійшов висновку про те, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 01.02.2024 №192350007903 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком згідно статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" в частині незарахування за страхового стажу періоду його роботи з 02.09.1991 по 30.12.1991 в Білоруському фонді милосердя і здоров'я та на посаді директора ТзОВ "Корт" з 09.04.1996 по 31.12.2003 є протиправним.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ч.2 ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 25.01.2024, то суд враховує, що призначення пенсії за віком відноситься до дискреційних повноважень органів Пенсійного фонду України.
Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.
Тобто, дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Суд зазначає, що у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб'єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру. Таке втручання може мати місце лише у випадку, якщо судом буде встановлено, що в адміністративній процедурі фізична (юридична) особа виконала всі приписи закону, а суб'єкт владних повноважень у відповідь необґрунтовано й незаконно не вчинив належну дію чи не ухвалив необхідне рішення. Тобто нарахування та виплата пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. У такому випадку, суд може лише зобов'язати пенсійний орган повторно розглянути заяву про призначення пенсії.
Відтак, позов в цій частині до задоволення не підлягає.
Разом з цим, ст.58 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, тобто Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
До компетенції суду не належить здійснення призначення пенсії та первісного визначення права особи на призначення пенсії, судом здійснюється лише контроль правомірності рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень (відповідача) щодо вказаних питань.
Відповідно до приписів розділу IV Порядку № 22-1, після реєстрації заяви та сканування документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу (п.4.2). Рішення за результатами заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи (п.4.3).
Заяву про призначення пенсії позивач подав за місцем проживання, тобто до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області.
Подана заява відповідно до екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань розглядалась Головним управління Пенсійного фонду України в Харківській області, яке прийняло спірне рішення про відмову в призначенні пенсії, а тому його слід зобов'язати повторно розглянути заяву позивача від 25.01.2024 про призначення пенсії за віком.
Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду щодо застосування норм права в аналогічних спірних правовідносинах, висловленій у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23.
Згідно з приписами частини першої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
З огляду на викладене, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути подану позивачем заяву про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зарахувавши до страхового стажу позивача періоди роботи з 02.09.1991 по 30.12.1991 в Білоруському фонді милосердя і здоров'я, та період роботи на посаді директора в ТзОВ "Корт" з 09.04.1996 по 31.12.2003 та прийняти відповідне рішення з врахуванням висновків суду, вказаних у мотивувальній частині рішення суду.
Статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги є такими, що підлягають до часткового задоволення.
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як слідує з матеріалів справи при зверненні до суду позивач сплатив судовий збір в сумі 1211,20 грн.
Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1211,20 грн.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №192350007903 від 01.02.2024 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
3.Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.01.2024 про призначення пенсії, зарахувавши до страхового стажу позивача наступні періоди:
- з 02.09.1991 по 30.12.1991 в Білоруському фонді милосердя;
- з 09.04.1996 по 31.12.2003 в ТзОВ «Корт» та прийняти відповідне рішення з врахуванням висновків суду, вказаних у мотивувальній частині рішення суду.
4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на сплату судового збору в сумі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 26 серпня 2024 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 );
відповідач:
- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження/місце проживання: майдан Волі, 3,м. Тернопіль,Тернопільська обл., Тернопільський р-н,46001 код ЄДРПОУ/РНОКПП 14035769);
Головуючий суддя Осташ А.В.