26 серпня 2024 року №320/48190/23
Київський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Білоноженко М.А.,
розглянувши у приміщені суду в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 )
доВиконавчого комітету Української міської ради (08746, Київська обл., Обухівський р-н., м. Українка, пл. Шевченка, 1, код ЄДРПОУ 24884653)
простягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу
встановив:
ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Виконавчого комітету Української міської ради, в якому просила суд:
- стягнути з Виконавчого комітету Української міської ради на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 27.04.2022 по 22.02.2023 року в сумі 216 114 грн 48 коп.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 08.02.2023 по справі №320/8308/22, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.04.2023, було визнано протиправним та скасовано розпорядження відповідача від 26.04.2022 №107-к «Про звільнення ОСОБА_1 », та вирішено поновити позивача на посаді, з якої останню було звільнено, з 27.04.2022.
Вказане судове рішення підлягало негайному виконанню, однак згідно з розпорядженням від 22.02.2023 відповідача №38-к позивача фактично поновлено на посаді з 22.02.2023.
Таким чином, виконання судового рішення було реалізоване саме 22.02.2023 - з моменту винесення відповідного розпорядження про поновлення. Тому відповідач за період з 26.04.2022 по 22.02.2023 повинен здійснити виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Вважаючи вказану бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини 7 статті 18 КАС України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
З аналізу наведених норм законодавства встановлено, що у випадку реєстрації учасника судового процесу в системі «Електронний суд», суд повідомляє вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі.
Суд вважає відповідача належним чином повідомленим про можливість подання відзиву у зазначені строки та належним чином повідомленим про судовий розгляд справи.
На день розгляду справи по суті відповідач не скористався своїм правом, передбаченим ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), щодо надання відзиву на позовну заяву (відзив), інших заяв по суті справи чи клопотань до суду не надходило.
Таким чином, керуючись положеннями ч.6 ст.162 КАС України, суд вважає за можливе вирішити справу за наявними у ній матеріалами.
Розгляд справи по суті відповідно до частини 3 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) розпочато через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2023 року по справі №320/8308/22 позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано розпорядження Виконавчого комітету Української міської ради від 26.04.2022 №107-к «Про звільнення ОСОБА_2 з посади провідного спеціаліста з енергоменеджменту відділу житлово-комунального господарства та комунальної власності управління розвитку інфраструктури» та поновлено на посаді.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.04.2023 рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 січня 2023 року залишено без змін.
Згідно розпорядження Виконавчого комітету Української міської ради від 22.02.2023 №38-к позивачу було поновлено на посаді провідного спеціаліста з енергоменеджменту відділу житлово-комунального господарства та комунальної власності управління розвитку інфраструктури та в цей день звільнено з займаної посади за власним бажанням.
Виконання судового рішення було реалізоване саме 22.02.2023 - з моменту винесення відповідного розпорядження про поновлення. Тому відповідач за період з 26.04.2022 по 22.02.2023 повинен здійснити виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу.
На адвокатський запит від 05.12.2023, відповідачем видано довідку про нараховану заробітну плату за два останні місяці перед звільненням, а також зауважено, що за період з 26.04.2022 по 22.02.2023 відсутня заборгованість із заробітної плати.
Вважаючи вказану бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір суд виходить з наступного.
Положеннями ч. 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 3 Кодексу законів про працю України передбачає, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно ч.2 ст.235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до 236 Кодексу законів про працю України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Обов'язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому, з огляду на принцип загальнообов'язковості судових рішень судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов'язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.
За статтею 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно із пунктом 3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Відповідно до частини восьмої статті 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Згідно зі статтею 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Суд зауважує, що Верховний Суд уже неодноразово викладав висновки щодо застосування статті 236 КЗпП України стосовно виконання рішення суду про поновлення на роботі/посаді, яке допущене до негайного виконання.
Так, зокрема у постанові від 21 жовтня 2021 року у справі № 640/19103/19 Верховний Суд з цього приводу зазначив, що негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов'язковості та підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його проголошення у судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист прав та інтересів громадян і держави.
Належним виконанням рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання роботодавцем (власником або уповноваженим ним органом) про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.
Верховний Суд підкреслив, що невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Водночас така відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника.
Як зауважив Верховний Суд у справі № 640/19103/19 відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно з якою виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці.
Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов'язує цю виплату виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Верховний Суд наголосив, що наведені приписи КЗпП України не містять застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткових дій, які б вказували на його бажання поновитися на роботі.
У підсумку суд касаційної інстанції у справі № 640/19103/19 констатував, що для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду потрібно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
Ця правова позиція щодо застосування приписів статті 236 КЗпП України неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16 лютого 2018 року у справі №807/2713/13-а, від 27 червня 2019 року у справі №821/1678/16, від 31 липня 2019 року у справі №813/593/17, від 25 вересня 2019 року у справі №813/4668/16, від 27 листопада 2019 року у справі №802/1183/16-а, від 19 грудня 2019 року у справі № 2а-7683/12/1370, від 05 лютого 2020 року у справі №815/1676/18, від 05 березня 2020 року у справі №280/360/19, від 26 листопада 2020 року у справі №500/2501/19, від 19 квітня 2021 року у справі №826/11861/17, від 24 червня 2021 року у справі №640/15058/19, від 20 липня 2021 року у справі №826/3465/18, від 21 жовтня 2021 року у справі №280/5260/19, від 27 січня 2022 року у справі №580/5185/20, від 09 листопада 2022 року у справі № 460/600/22 та від 23 березня 2023 року у справі №420/8539/21 тощо.
Окрім того, суд звертає увагу на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 09 листопада 2022 року у справі № 460/600/22, який, урахувавши раніше висловлену Верховним Судом правову позицію щодо застосування статті 236 КЗпП України, зазначив, що приписи частини восьмої статті 235 КЗпП України і приписи пункту 3 частини першої статті 371 КАС України достатньо чітко і однозначно встановлюють, що рішення про поновлення на роботі/посаді підлягають негайному виконанню й цей імператив адресований передовсім роботодавцю.
Невчинення позивачем як працівником дій, спрямованих на виконання рішення суду щодо його поновлення на посаді (неподання заяви про поновлення чи незвернення до органу державної виконавчої служби) ніяким чином не впливає на обов'язок роботодавця самостійно виконати рішення суду, допущеного до негайного виконання, яке покладає на нього зобов'язання щодо поновлення працівника на посаді.
Відтак, існування зазначеного судового рішення породжувало у відповідача обов'язок щодо поновлення позивача на вказаній посаді, який мав бути здійснений шляхом видання відповідного наказу негайно після його проголошення.
Між тим, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, на виконання судового рішення про поновлення на посаді розпорядженням Виконавчого комітету Української міської ради від 22.02.2023 №38-к «Про поновлення ОСОБА_2 » поновлено ОСОБА_3 на посаді провідного спеціаліста з енергоменеджементу відділу житлово-комунального господарства та комунальної власності управління розвитку інфраструктури з 27 квітня 2022 року.
Враховуючи наведені вище правові положення, а також беручи до уваги те, що рішення Київського окружного адміністративного суду від 31.01.2023 про поновлення ОСОБА_1 на посаді фактично виконано відповідачем 22.02.2023, суд дійшов висновку про затримку з боку відповідача виконання цього рішення, а відтак і про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час такої затримки, а саме з 28.04.2022 (наступного дня після звільнення) по 21.02.2023 (день, що передував виданню наказу про поновлення на посаді).
Щодо суми середнього заробітку, нарахованої позивачем за період з 28.04.2022 по 21.02.2023 у розмірі 216114,48 грн, суд зазначає наступне.
З позовної заяви суд вбачає, що позивач просить стягнути середній заробіток за затримку виконання рішення суду у розмірі 216114,48 грн. При цьому в позовній заяві позивач зазначив, що період затримки виконання рішення суду становить 216 днів (з 27.07.2022 по 22.02.2023), а отже середній заробіток за час затримки виконання рішення суду становить 216114,48 (1000,53 грн. (середньоденна заробітна плата * 216 робочий день затримки).
Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08.02.1995 року № 100 (далі по тексту - Порядок №100) цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, зокрема, вимушеного прогулу та за час затримки виконання рішення суду.
За змістом абзацу 4 пункту 2 Порядку №100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 8 Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача слід обраховувати, виходячи з розрахунку робочих днів.
Судом встановлено, що затримка виконання рішення суду становить 214 робочий день, з 28.04.2022 (наступного дня після звільнення) по 21.02.2023 (день, що передував виданню наказу про поновлення на посаді).
В свою чергу з матеріалів справи суд вбачає, що встановлений розмір середньоденної заробітної плати позивача в сумі 1000,53 грн, відповідно до довідки Виконавчого комітету Української міської ради Обухівського району Київської області, наданої на адвокатський запит.
Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Тому при розрахунку середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 28.04.2022 по 21.02.2023, суд виходить із середньоденної заробітної плати у розмірі 1000,53 грн.
Таким чином середній заробіток за час затримки виконання рішення суду становить 1000,53 грн. (середньоденна заробітна плата позивача) * 214 робочих днів (час затримки виконання рішення суду з 28.04.2022 року по 21.02.2023 (включно)) = 214113,42 грн.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для часткового задоволення позову.
Частиною 1 ст.2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За приписами ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з п. 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v.» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Відповідно до пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно положень ст.75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.
З урахуванням висновку суду про часткове задоволення позову, наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судового збору у розмірі 1063,62 грн.
Керуючись статтями 2, 77, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський окружний адміністративний суд-
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) задовольнити частково.
Стягнути з Виконавчого комітету Української міської ради 08746, Київська обл., Обухівський р-н., м. Українка, пл. Шевченка, 1, код ЄДРПОУ 24884653) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) заробітну плату за час вимушеного прогулу з 28.04.2022 по 21.02.2023 в сумі 214113,42 грн.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору в сумі 1063,62 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого комітету Української міської ради 08746, Київська обл., Обухівський р-н., м. Українка, пл. Шевченка, 1, код ЄДРПОУ 24884653).
Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Білоноженко М.А.