ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
про відмову у відкритті провадження
"26" серпня 2024 р. справа № 300/6408/24
м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Гомельчук С.В., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Болехівської міської ради про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (позивач) звернувся з адміністративним позовом до Виконавчого комітету Болехівської міської ради (відповідач), в якому просить:
- визнати недійсним та скасувати рішення Виконавчого комітету Болехівської міської ради Івано-Франківської області №173 від 27.06.2024 про затвердження висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно доньки ОСОБА_2 .
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, крім іншого, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Право особи на доступ до правосуддя гарантоване ст. 55 Конституції України, відповідно до якої кожному гарантується судовий захист його прав та свобод і можливість оскаржити до суду рішення, дії та бездіяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, громадських об'єднань і посадових осіб.
Згідно з ч.ч. 1 та 5 ст. 125 Конституції України, судоустрій в Україні будується, зокрема, за принципом спеціалізації, відповідно до якого з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.
Отже, систему адміністративних судів в Україні утворено для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у сфері управлінської діяльності.
Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011, положення ч. 2 ст. 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному, при цьому реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.
Відтак, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов'язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист; захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також у будь-який спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як убачається зі змісту позовної заяви, відповідач у справі є органом місцевого самоврядування, отже, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України є суб'єктом владних повноважень та може бути відповідачем у адміністративній справі.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є: суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин - у їх сукупності. Разом із цим необхідною ознакою відповідача у адміністративній справі є здійснення ним у спірних правовідносинах публічно-владних управлінських функцій.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16.
Згідно із приписами ст. 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин можуть бути держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права (в тому числі органи місцевого самоврядування).
Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Згідно з ч. 1 ст. 19 Цивільного кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
За приписами ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Відтак, визнання незаконними рішень суб'єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу - визначальною ознакою для правильного вирішення питання щодо юрисдикційної належності спору є характер спірних правовідносин, а також суть права та/або інтересу, за захистом якого звернувся позивач; при цьому публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин, натомість приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.
Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
У даній справі позивач оскаржує рішення Виконавчого комітету Болехівської міської ради (орган опіки та піклування) №173 від 27.06.2024 "Про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 на дочку ОСОБА_2 ", яке прийнято, зокрема, за наслідками розгляду ухвали Болехівського міського суду у справі № 339/230/24 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: виконком Болехівської міської ради (орган опіки та піклування) про позбавлення батьківських прав.
Отже, предметом спору є правомірність рішення, що стосується правовідносин, які прямо регулюються нормами сімейного права.
Відповідно до ст. 17 Сімейного кодексу України орган опіки та піклування надає допомогу особі у здійсненні нею своїх сімейних прав та виконанні сімейних обов'язків в обсязі та в порядку, встановлених цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами.
Частиною 1 ст. 56 Цивільного кодексу України передбачено, що органами опіки та піклування є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад.
Згідно з Порядком провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, органами опіки та піклування є, в тому числі виконавчі органи міських рад, які провадять діяльність із соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі забезпечення їх права на виховання у сім'ї, надання статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів, влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, встановлення опіки та піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, із захисту особистих, майнових і житлових прав дітей, запобігання та протидії домашньому насильству стосовно дітей та за участю дітей.
Отже, спірні правовідносини виникли у сфері сімейних відносин та стосуються правомірності рішення органу опіки та піклування, що свідчить про наявність у цій справі приватного інтересу, пов'язаного із потребами окремої особи, яка вступає у приватноправові відносини для задоволення свого приватного інтересу.
Як наслідок, спірні правовідносини мають приватноправовий характер та стосуються особистих (немайнових) прав.
Згідно з п. 8 ч. 2 ст. 18 Сімейного кодексу України одним із способів захисту сімейних прав та інтересів є визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.
Статтями 151, 153 Сімейного кодексу України, передбачено право батьків щодо виховання дитини, права батьків та дитини на спілкування.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 березня 2019 у справі № 813/401/18: "…Розпорядження щодо негайного відібрання дитини та доцільності позбавлення батьківських прав стосуються відносин, що регулюються нормами сімейного права, та не є рішеннями суб'єкта владних повноважень, а отже даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства".
На підставі викладеного вище, враховуючи, що захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із сімейних відносин, здійснюється у визначеному Цивільним процесуальним кодексом України порядку, суддя дійшов висновку, що дана справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
При цьому ч. 6 ст. 170 КАС України зобов'язує суд роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи, у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті.
Суд роз'яснює позивачу, що поданий ним позов має розглядатися місцевим загальним судом (Болехівський міський суд) за правилами, встановленими ЦК України.
Керуючись статтями 170, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження у справі за його позовом до Виконавчого комітету Болехівської міської ради про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії.
Копію цієї ухвали, разом з позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами, невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву.
З врахуванням приписів частини 6 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, роз'яснити ОСОБА_1 , що заявлені позовні вимоги відносяться до юрисдикції загальних судів та підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складання в повному обсязі, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя Гомельчук С.В.