ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
про відмову у відкритті провадження
"26" серпня 2024 р. справа № 300/6225/24
м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Главач І.А., перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Загвіздянської сільської ради про визнання протиправним та скасування пункту 2 рішення від 27.06.2024 №980, зобов'язання до вчинення дій,
ОСОБА_1 (надалі, також - позивач, ОСОБА_1 ,), в інтересах якої діє ОСОБА_2 (надалі, також - представник позивача), звернулася в суд з позовом до Загвіздянської сільської ради (надалі, також - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати пункт 2 рішення Загвіздянської сільської ради 37 сесії восьмого демократичного скликання від 27.06.2024 № 980 про не погодження меж приватизованої земельної ділянки ОСОБА_1 , площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в АДРЕСА_1 з суміжним землекористувачем ОСОБА_3 , у зв'язку з конфліктом між ними;
- зобов'язати Загвіздянську сільську раду на черговій сесії ухвалити рішення про погодження погодження меж приватизованої земельної ділянки ОСОБА_1 , площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в АДРЕСА_1 з суміжними землекористувачами.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.08.2024 позовну заяву ОСОБА_1 до Загвіздянської сільської ради про визнання протиправним та скасування пункту 2 рішення від 27.06.2024 №980, зобов'язання до вчинення дій залишено без руху та надати позивачу (її представнику) п'ятиденний строк з дня вручення (отримання) копії цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви.
Представник позивача у вказаний строк недоліки позовної заяви усунув.
Разом з тим, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Надавши оцінку, правовим підставам позову у сукупності із заявленими підставами позовних вимог, судом зазначається наступне.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття "суд, встановлений законом" зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Згідно із ч. 1 ст. 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України, публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суд повинен виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Системний аналіз вищенаведеного дозволяє зробити висновок про те, що адміністративні суди розглядають спори виключно в публічно-правовій сфері, які характеризуються нерівністю їх учасників.
На противагу, приватноправові відносини характеризуються рівністю їх учасників та наявністю майнового чи немайнового інтересу. Спір має приватноправовий характер, якщо він виник внаслідок порушення або загрози порушення майнового приватного права чи інтересу.
У постанові від 16.01.2019 у справі 815/1121/17 Велика Палата Верховного Суду вказала, що при визначенні предметної юрисдикції справи суд має виходити із суті права/інтересу, за захистом якого суб'єкт публічного права звертається до суду, та мети звернення з позовом, оскільки саме такі критерії розмежування належності спору до тієї чи іншої юрисдикції дають змогу найбільш ефективно захистити порушене право позивача, аніж розмежування юрисдикції виключно на підставі участі у спорі суб'єкта владних повноважень.
Вирішуючи питання про юрисдикцію суду, необхідно з'ясувати, зокрема, характер спірних правовідносин, а також суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа.
Предметом позову у цій справі є вимоги позивача про визнання протиправним та скасування пункт 2 рішення Загвіздянської сільської ради 37 сесії восьмого демократичного скликання від 27.06.2024 № 980 про не погодження меж приватизованої земельної ділянки ОСОБА_1 , площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в АДРЕСА_1 з суміжним землекористувачем ОСОБА_3 , у зв'язку з конфліктом між ними.
При визначенні предметної та/або суб'єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та /або інтересу, за захистом якого звернулися особи, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі, (постанова Великої Палати Верховного суду від 12.12.2018 року № 914/2006/17).
Так, відповідно до частини другої статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України, якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала правові позиції щодо правил віднесення спорів до адміністративної юрисдикції.
Зокрема у постановах від 21.11.2018 у справі №520/13190/17, від 27.11.2018 у справі №820/3534/17, від 19.02.2020 у справі №1340/3580/18 та інших Велика Палата дійшла наступних висновків:
"До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий.
Проте сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.".
Натомість до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб'єкта, а останній, відповідно, зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №914/2006/17).
Зважаючи на те, що саме Велика Палата Верховного Суду є судом, уповноваженим вирішувати юрисдикційні спори, суд не має підстав не враховувати запропонований підхід під час вирішення цієї справи.
Слід відмітити, що сільська рада у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками, зокрема надання земельної ділянки громадянину у власність, діє як орган, через який реалізуються повноваження власника земельних ділянок, та вступає з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини.
Частиною другою статті 13 Конституції України унормовано, що кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.
Громадяни та юридичні особи у визначеному законом порядку набувають прав власності та користування земельними ділянками відповідно до їх цільового призначення для ведення господарської діяльності або задоволення особистих потреб. Відносини, пов'язані з набуттям і реалізацією громадянами, юридичними особами прав на земельні ділянки та з цивільним оборотом земельних ділянок, є цивільно-правовими.
У такому випадку вимогу про визнання рішення незаконним можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред'являти до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення такої позовної вимоги є оспорювання цивільного права особи.
Крім того, для даної справи визначальною правова позиція Великої палати Верховного Суду, яка викладені у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 147/286/17 де вказано, що справи про скасування рішення органу місцевого самоврядування про затвердження протоколу встановлення межових знаків між земельними ділянками підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, якщо позивач фактично не погоджується з установленням межових знаків.
Аналогічний підхід до застосування права у подібних правовідносинах висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 16 травня 2018 року у справі № 147/286/17, де зроблено висновок, що позовні вимоги власника будинку чи його частини, право на земельну ділянку під яким не оформлено позивачем, про визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування про затвердження акта узгодження меж земельних ділянок підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства за позовом до вказаного органу та суміжного землекористувача.
Представник позивача стверджує у позові, що згідно свідоцтва про право на спадщину від 21 листопада 2007 року ОСОБА_4 заповіла позивачці житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 . Позивачка є власницею вказаного житлового будинку, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Згідно довідки виконавчого комітету Загвіздянської сільської ради від 20 травня 2024 року, згідно Погосподарської книги Загвіздянської сільської ради №18 від 1991-1995 року, за ОСОБА_4 числились земельні ділянки площею 0,10 в с. Загвіздя. У зв'язку з необхідністю встановити межі земельної ділянки в натурі (на місцевості), позивачка звернулась до ДП "Івано-Франківський інститут землеустрою" з метою виготовлення технічної документації. У процесі погодження меж земельної ділянки із суміжними землекористувачами, сусідка ОСОБА_3 відмовилась від підписання акта погодження меж земельної ділянки через неприязні стосунки, які не мають правового значення. Спір між позивачкою та ОСОБА_3 щодо визначення меж земельної ділянки відсутній. Рішенням відповідача від 27.06.2024 № 980 вирішено не погоджувати межу приватизованої земельної ділянки позивачці з суміжним землекористувачем ОСОБА_3 , у зв'язку з конфліктом між ними.
Таким чином, звернення позивача ОСОБА_1 пов'язане із захистом права на земельну ділянку та встановлення межі між сусідніми земельними ділянками; спірні правовідносини в тому числі стосуються перевірки законності розпорядчих дій Комісії, як органу сільради, що пов'язані з подальшим володінням, користуванням позивачем земельною ділянкою, отже суд констатує, що виник спір про цивільне право.
Отже, справа за позовом про визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування про затвердження (відмова у затвердженні) акта узгодження меж земельних ділянок залежно від суб'єктного складу має розглядатися за правилами цивільного чи господарського судочинства. Належними відповідачами у таких справах є особа, прав чи інтересів якої щодо відповідної земельної ділянки стосується оскаржене рішення органу місцевого самоврядування, а також цей орган. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц (провадження № 14-458цс180).
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі Сокуренко і Стригун проти України указав, що фраза встановлений законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін суд, встановлений законом у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, встановленим законом.
Отже, предметом розгляду у даній справі спірні правовідносини виникли між учасниками справи (здебільшого між суміжними землекористувачами) не стільки щодо правомірності оскаржуваного рішення, скільки щодо встановлення межі між земельними ділянками.
При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу господарського судочинства, який полягає у змагальності сторін.
Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися судом, встановленим законом у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
Відповідно до статті 19 частини 1 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Таким чином, у спірних правовідносинах про скасування пункт 2 рішення Загвіздянської сільської ради 37 сесії восьмого демократичного скликання від 27.06.2024 № 980 про не погодження меж приватизованої земельної ділянки ОСОБА_1 , площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в АДРЕСА_1 з суміжним землекористувачем ОСОБА_3 , у зв'язку з конфліктом між ними - вбачається спір щодо встановлення межі між земельними ділянками, то дана справа підсудна місцевому загальному суду та має розглядатися в порядку цивільного судочинства.
Суд відхиляє покликання представника позивача на правові висновки Верховного Суду у постановах від 18.08.2022 справа № 807/554/18, від 14.02.2023 справа № 932/5120/21, позаяк предметом оскарження в останніх є бездіяльність відповідача щодо непогодження проекту землеустрою.
Стосовно постанови Верховного Суду від 28.03.2023 у справі № 440/6443/21, то суд касаційної інстанції правильно підмітив:
"Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду в постанові від 22 червня 2020 року у справі № 922/2155/18 сформулював правовий висновок, відповідно до якого з огляду на встановлені статтею 152 ЗК України способи захисту прав на земельні ділянки та визначені процесуальним законом вимоги щодо ефективності способу захисту права, позивач у спорі про захист прав на земельну ділянку може пред'явити будь-яку позовну вимогу, яка не передбачена законом або договором, а суд може захистити порушене право у заявлений спосіб, але за умови, що такий спосіб захисту прав на земельну ділянку, обраний позивачем, відновлює (захищає) порушене право позивача або нівелює негативні для нього наслідки у зв'язку з порушенням права, тобто, є ефективним способом захисту і виключає у подальшому необхідність пред'явлення інших позовів для захисту (відновлення) порушеного права.
З огляду на вищевикладене, з метою захисту порушеного права позивача ефективним та належним, за встановлених обставин, може бути такий спосіб захисту порушених прав, як звернення до суду з позовом до суміжних землекористувачів про визначення (погодження) меж земельної ділянки, зокрема у порядку цивільного або господарського судочинства (за умови наявності спору щодо меж земельної ділянки) або з позовом до Полтавської МР про затвердження проекту землеустрою (за умови, якщо відмова від підписання акта погодження меж земельної ділянки суміжними землекористувачами є наслідком неприязних стосунків, які не мають правового значення, а не наявність спору щодо визначення меж земельної ділянки).
На цій підставі колегія суддів доходить висновку, що позивач обрав неналежний та неефективний спосіб захисту порушеного права, оскільки Полтавська МР не уповноважена, за встановлених обставин, погоджувати межі земельної ділянки, оскільки остання не є суміжним землекористувачем. Це є підставою для відмови у задоволені позову.
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованого, зокрема у постановах від 26 травня 2020 року у справі № 910/8322/19, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, обрання позивачем неналежного способу захисту права є самостійною підставою для відмови в позові.".
З огляду на викладене, порушені права і інтереси осіб підлягають захисту в порядку цивільного судочинства з урахуванням пункту 10 частини 2 статті 16 ЦК України, яка визначає одним із способів захисту цивільного права визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що даний спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Суд роз'яснює позивачу, що вказаний спір підлягає вирішенню місцевому загальному суду та має розглядатися в порядку цивільного судочинства.
Керуючись ст. ст. 170, 241, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
відмовити у відкритті провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до Загвіздянської сільської ради про визнання протиправним та скасування пункту 2 рішення від 27.06.2024 №980, зобов'язання до вчинення дій.
Роз'яснити, що спір підвідомчий місцевому загальному суду в порядку цивільного судочинства.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до ч. 5 ст. 170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Представнику позивача копію цієї ухвали надіслати через підсистему "Електронний суд".
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ "Мої справи".
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складання в повному обсязі, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя Главач І.А.