23 серпня 2024 року Справа № 280/6090/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Батрак І.В., розглянув в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, третя особа Державна судова адміністрація України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (далі - відповідач), третя особа Державна судова адміністрація України (далі - третя особа), в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неповного нарахування і виплати позивачу винагороди судді за березень-червень 2024 року;
зобов'язати здійснити нарахування і виплату належної позивачу винагороди судді за березень-червень 2024 року виходячи із базового розміру посадового окладу судді - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року - 3028 грн, з утриманням з цих сум передбачених законом податків і зборів.
В обґрунтування позову посилається на те, що Указом Президента України «Про призначення суддів» №321/2016 від 01.08.2016 позивача призначено на посаду судді Чернігівського районного суду Запорізької області строком на п'ять років. Наказом голови Чернігівського районного суду Запорізької області від 11.08.2016 №2-ос позивача зараховано на посаду судді Чернігівського районного суду Запорізької області з 12.08.2016 року.
Наказом голови Ленінського районного суду м. Запоріжжя №7-о від 08.08.2022 позивача зараховано до штату Ленінського районного суду міста Запоріжжя у зв'язку з тимчасовим переведенням шляхом відрядження з Чернігівського районного суду Запорізької області.
Зазначає, що за березень - червень 2024 року отримував суддівську винагороду виходячи з прожиткового мінімуму, який використовувався відповідачем для обчислення базового розміру посадового окладу - 2102 грн., який є нижчим прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що повинен був застосовуватися для обчислення та виплати позивачу винагороди судді.
В свою чергу, позивач вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки відповідно до ст.7 Закону України Про Державний бюджет України на 2024 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня складає 3028 грн,
Позивач вважає, що посадовий оклад судді визначається лише Законом України «Про судоустрій і статус суддів» і не може визначатися будь-яким іншим законом чи нормативно-правовим актом. З урахуванням викладеного у позовній заяві, позивач просить задовольнити позовні вимоги.
15.07.2024 від представника відповідача, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області до суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. №32888), у якому зазначає, що ч.3 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є бланкетною нормою, оскільки визначає лише кількість прожиткових мінімумів для працездатних осіб для встановлення розміру посадового окладу судді, але не встановлює розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який необхідний для обчислення посадового окладу cудді. Відповідач зазначає, що статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» законодавчим органом - Верховною Радою України у законі про державний бюджет встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн.,
Так, під час визначення базового посадового окладу судді відповідач мав застосовувати лише визначені законами для зазначеної мети розміри прожиткового мінімуму. З урахуванням викладеного у відзиві на позовну заяву, представник відповідача просить позовну заяву залишити без задоволення
12.07.2024 через систему «Електронний суд» надійшли пояснення на позовну заяву третьої особи-Державної судової адміністрація України (вх. №32513), відповідно до яких заперечує проти позову та зазначає суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому бюджетним кодексом України. Питання виділення з державного бюджету бюджетних коштів вирішується тільки Міністерством фінансів України.
Законом України «Про судоустрій і статус суддів» врегульовано розмір суддівської винагороди, який передбачає кількісну складову прожиткових мінімумів, а саме 30. Розрахунок фактичного розміру прожиткового мінімуму регулюється виключно Законом України «Про державний бюджет України» на відповідний рік. Позивачу нараховувалося та виплачувалося 30 прожиткових мінімумів, встановлених Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Закони про державний бюджет на відповідний рік в судовому порядку не скасовувалися, неконституційними не визнавалися та є чинними. ДСА України та відповідач у спірних правовідносинах при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди діяли та діють в межах чинного законодавства. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» визначає лише кількість прожиткових мінімумів. У жодній цього спеціального Закону не визначено, який саме розмір прожиткового мінімуму слід застосовувати у відповідному році.
Так, Державній судовій адміністрації України виділялися з Державного бюджету бюджетні асигнування на виплату суддівської винагороди з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовувався для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн., відповідно до Закону №3460-ІХ. Виплата суддівської винагороди за 2024 рік за рахунок бюджетних асигнувань не могла бути виплачена з іншого розміру розрахункової величини прожиткового мінімуму, оскільки затверджені бюджетні кошториси та виділені асигнування з Державного бюджету були проведені з розрахунку 2102,00 грн., а не з іншого розміру. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.
Ухвалою суду від 05.07.2024 відкрито провадження в адміністративній справі та призначене підготовче засідання на 18 липня 2024 року.
Ухвалою суду від 18.07.2024 в підготовчому засіданні протокольно судом закрито підготовче засідання та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 12.08.2024 об 15 год. 30 хв.
В судове засідання призначене на 12.08.2024 року учасники справи не з'явились, про дату час і місце судового розгляду повідомлені належним чином. Позивач, представник відповідача письмово висловили своє бажання про розгляд справи без їх участі за наявними у справі матеріалами.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.
Відповідно до частини 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
Частиною 9 статті 205 КАС України передбачено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З урахуванням положень частини 3 статті 194, частини 9 статті 205 КАС України суд визнав за можливе здійснити розгляд справи в порядку письмового провадження.
На підставі матеріалів справи, судом встановлено наступні обставини.
Указом Президента України «Про призначення суддів» №321/2016 від 01.08.2016 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Чернігівського районного суду Запорізької області строком на п'ять років. Наказом голови Чернігівського районного суду Запорізької області від 11.08.2016 №2-ос позивача зараховано на посаду судді Чернігівського районного суду Запорізької області з 12.08.2016 року.
Наказом голови Ленінського районного суду м. Запоріжжя №7-о від 08.08.2022 позивача зараховано до штату Ленінського районного суду міста Запоріжжя у зв'язку з тимчасовим переведенням шляхом відрядження з Чернігівського районного суду Запорізької області.
Відповідно до матеріалів справи, суддівську винагороду за спірний період позивачу обчислено, виходячи з приписів статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.
Позивач, вважаючи, що у період з березня по червень 2024 року йому не у повному обсязі виплачувалась суддівська винагорода, звернувся з даним позовом до суду.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що на підставі статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя, що закріплена в частині 1 статті 124 Конституції України.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року № 11 -р/2018.
Згідно зі статтею 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Статтею 4 Закону №1402-VIII (тут і в подальшому в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Частиною 1 статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що розмір суддівської винагороди визначається лише на підставі норм Закону №1402-VIII.
Відповідно до частини 2 статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Згідно з частиною 3 статті 135 Закону №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду складає 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Частиною 4 статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:
1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;
2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб;
3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.
Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу (частина 5 даної норми).
Частиною 9 статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Засади та порядок фінансування судів установлені статтями 148, 149 Закону №1402-VIII.
Так, за змістом статті 148 Закону №1402-VIII (частини 1-3) фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.
Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх судів (окрім Верховного Суду, вищого спеціалізованого суду) здійснює Державна судова адміністрація України.
Відповідно до частини 4 статті 148 Закону №1402-VIII функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Частинами 5-7 Закону №1402-VIII визначено, що видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремим рядком щодо Верховного Суду, Вищої ради правосуддя, апеляційної палати вищого спеціалізованого суду, а також у цілому щодо апеляційних, місцевих судів.
Видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку.
Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році.
Відповідно до статті 149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
За змістом Положення про ТУ ДСА України в Запорізькій області, (у попередній редакції, затвердженого головою ДСА України 25.09.2015, та в поточній редакції, затвердженого наказом ДСА України від 10.05.2023 №229, які були чинними протягом спірних періодів), ТУ ДСА України в Запорізькій області є територіальним органом ДСА України та їй підпорядковується/ підконтрольне. Основним завданням ТУ ДСА України в Запорізькій області є організаційне та фінансове забезпечення діяльності місцевих судів Запорізької області (крім господарських та адміністративних). До повноважень ТУ ДСА України в Запорізькій області належить, крім іншого, здійснення функцій розпорядника коштів Державного бюджету України щодо забезпечення діяльності судів Запорізької області.
Отже, до повноважень ТУ ДСА у Запорізькій області віднесено фінансове забезпечення місцевих загальних судів Запорізької області.
За змістом наведених вище положень статті 135 Закону №1402-VIII, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом № 966-XIV, відповідно до статті 1 якого прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.
Статтею 7 Закону № 3460-IX установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2563 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень; працездатних осіб - 3028 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність, - 2361 гривня.
Верховний Суд у постановах від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21 вже сформував правовий висновок у подібних правовідносинах щодо застосування положень статті 135 Закону № 1402-VIII та статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15 грудня 2020 року №1082-IX (далі - Закон № 1082-IX) при обчисленні суддівської винагороди, який у подальшому був підтриманий Верховним Судом у постановах від 02 червня 2023 року у справі № 400/4904/21, від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22, від 24 липня 2023 року у справі № 280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі № 120/2006/22-а, від 26 липня 2023 року у справі №240/2978/22, від 27 липня 2023 року у справі № 240/3795/22, від 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23 тощо.
Згідно із позицією Верховного Суду у цій категорії спорів, Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом № 1402-VIII. Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня відповідного календарного року, на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн), на підставі норм законів Про Державний бюджет України на відповідний рік, є неправомірною.
Практика Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах є сталою та послідовною, а висновки, наведені у вищевказаних справах, є релевантними до обставин цієї справи з огляду на те, що Законами №1082-ІХ, № 2710-IX та № 3460-IX запроваджено аналогічне правове регулювання щодо встановлення такої величини як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102 гривні.
З огляду на вказане, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача щодо нарахування та виплати судді Ленінського районного суду міста Запоріжжя ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 грудня 2023 року по 29 лютого 2024 року, обчисленої, виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2 102,00 грн.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення позову.
Питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», інших судових витрат не заявив.
Керуючись ст.ст.2, 5, 9, 77, 132, 139, 143, 243-246, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, третя особа Державна судова адміністрація України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області щодо неповного нарахування та виплати ОСОБА_1 винагороди судді за період березень - червень 2024 року та зобов'язати здійснити нарахування та виплату належної ОСОБА_1 винагороди судді за березень 2024 року, виходячи із базового розміру посадового окладу судді - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року -3028 грн, з утримання з цих сум передбачених законом податків і зборів.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя І.В. Батрак