23 серпня 2024 року Справа № 280/5205/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чернової Ж.М. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати пенсії за віком позивачу, відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», із зарахуванням до страхового стажу та врахуванням при обчисленні розміру пенсії періоду роботи з 01.01.2004 по 31.10.2019 у подвійному розмірі;
зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії за віком позивачу, відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», із зарахуванням до страхового стажу та врахуванням при обчисленні розміру пенсії періоду роботи з 01.01.2004 по 31.10.2019 у подвійному розмірі, починаючи з 20.05.2021.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Запорізькій області та з 20.05.2021 отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Позивач працювала в КНП «Міська лікарня екстреної та швидкої медичної допомоги» ЗМР на наступних посадах: в період з 23.09.1996 по 01.01.2002 - на посаді цілодобової сестри медичної анестезиста відділення анестезіології і реаніматології; в період з 02.01.2002 по 18.12.2006 - на посаді цілодобової сестри медичної анестезиста відділення анестезіології і інтенсивної терапії; в період з 21.12.2006 по 31.10.2019 - на посаді сестри медичної анестезиста цілодобової відділення інтенсивної терапії та анестезіології. Відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі. Однак, період роботи позивача з 01.01.2004 по 31.10.2019 було зараховано до її страхового стажу та враховано при обчисленні розміру пенсії в одинарному розмірі. На звернення позивача, відповідач листом від 29.04.2024 повідомив про те, що підстав для зарахування стажу роботи в подвійному розмірі з 01.01.2004 по 31.10.2019 немає, оскільки це не передбачено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». З діями відповідача щодо відмови в перерахунку пенсії за віком позивач не згодна, вважає відмову протиправною та такою, що порушує її гарантоване Конституцією та Законами України право на отримання пенсії. Просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 10 червня 2024 року позовну заяву залишено без руху. У встановлений судом строк позивачем усунуто недоліки позовної заяви.
Ухвалою суду від 22 липня 2024 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначено, що розглянувши заяву позивача від 18.04.2024, відповідачем було відмовлено в зарахуванні до страхового стажу періоди роботи з 01.01.2004 по 31.10.2019 у подвійному розмірі у зв'язку з відсутністю законних підстав. Зазначено, що пільгове обчислення страхового стажу відповідно до статті 60 Закону № 1788-ХІІ застосовується для обчислення стажу роботи до 01.01.2004. Надалі стаж обчислюється в одинарному розмірі за даними системи персоніфікованого обліку. Отже, спірні періоди роботи позивачки зараховано в одинарному розмірі. Підстав для зарахування стажу роботи позивачці в подвійному розмірі періодів роботи з 01.01.2004 по 31.10.2019 немає, оскільки це не передбачено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Враховуючи усе вищенаведене вважаємо, що відповідач діяв на підставі та у межах повноважень у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо, добросовісно та розсудливо. У зв'язку із викладеним у відзиві на позовну заяву, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.
Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, установив наявність достатніх підстав для прийняття рішення у справі.
З матеріалів адміністративної справи судом установлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Запорізькій області та з 20.05.2021 отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
18.04.2024 позивач звернулась до відповідача із заявою, в якій просила: здійснити перерахунок та виплату її пенсії з урахуванням при обчисленні розміру моєї пенсії стажу роботи за період з 01.01.2004 по 31.10.2019 у подвійному розмірі, починаючи з 20.05.2021; у разі відмови у здійсненні перерахунку пенсії - надати аргументовані пояснення щодо причин такої відмови із посиланням на норми чинного законодавства України.
Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області листом від 29.04.2024 повідомило про те, що позивач отримує пенсію за віком, обчислену за нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Статтею 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі. Статтею 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, тобто до 01.01.2004, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років. Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом. З 01.01.2004 в подвійному розмірі зараховується лише стаж роботи на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Підстав для зарахування стажу роботи позивачці в подвійному розмірі періодів роботи з 01.01.2004 по 31.10.2019 немає, оскільки це не передбачено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Позивач вважає відмову у здійсненні перерахунку та виплати пенсії за віком відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», із зарахуванням до страхового стажу та врахуванням при обчисленні розміру пенсії періоду роботи з 01.01.2004 по 31.10.2019 у подвійному розмірі протиправною, у зв'язку з чим звернулась з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно із п.6 ч.1 ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (в редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частина третя статті 4 Закону №1058-IV визначає, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Частиною першою ст.9 Закону №1058-IV встановлено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною першою ст.24 Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч.2 ст.24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
За змістом ч.3 ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених ч.4 ст.24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.
За правилами п.16 Розділу XV «Прикінцеві положення» цього Закону до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Таке правове регулювання вказує на те, що положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах (в тому числі щодо пільг по обчисленню стажу), станом на час звернення позивача за призначенням пенсії діяли і підлягали застосуванню відповідними суб'єктами під час виконання покладених на них функцій.
Відповідно до ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у психіатричних закладах охорони здоров'я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
За змістом ст.62 Закону №1788-ХІІ порядок підтвердження стажу роботи, згідно з якою основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637, передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Отже, законодавець пов'язує необхідність підтвердження спеціального трудового стажу для призначення пенсії лише за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах. При цьому, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності Законом №1058-ІV, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених Законом.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання рішення суду у справі №280/6242/21 позивачу призначено пенсію за віком з 20.05.2021.
У межах спірних правовідносинах питання полягає у правомірності не зарахування відповідачем періодів трудової діяльності з 01.01.2004 по 31.10.2019 саме у подвійному розмірі.
Відподно до записів трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 01.08.1979, позивач працювала в КНП «Міська лікарня екстреної та швидкої медичної допомоги» ЗМР на наступних посадах:
в період з 23.09.1996 по 01.01.2002 на посаді цілодобової сестри медичної анестезиста відділення анестезіології і реаніматології;
в період з 02.01.2002 по 18.12.2006 на посаді цілодобової сестри медичної анестезиста відділення анестезіології і інтенсивної терапії;
в період з 21.12.2006 по 31.10.2019 на посаді сестри медичної анестезиста цілодобової відділення інтенсивної терапії та анестезіології.
Відповідно до довідки №107 від 18.05.2021, виданої КНП «Міська лікарня екстреної та швидкої медичної допомоги» ЗМР, позивач дійсно була зарахована в «Запорізький Центр екстремальної медицини та швидкої допомоги» на посаду цілодобової сестри медичної анестизистки відділення анестезіології і реаніматології з 23.09.1996 (наказ №303 від 20.09.1996). У відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 23.09.1996 по 18.12.2006 не перебувала. Відпустки без збереження заробітної плати: з 25.07.1998 по 07.08.1998 наказ №227-а від 14.07.1998; з 17.06.1999 по 30.06.1999 наказ №238 від 15.06.1999; з 23.08.2006 по 31.08.2006 наказ №374 від 22.08.2006; з 22.09.2006 по 18.10.2006 наказ №401 від 08.09.2006. За період з 02.01.2002 по 18.12.2006 виконувала роботу за посадою цілодобової сестри медичної анастезиста відділення анестезіології і інтенсивної терапії.
Відповідно до довідки №108 від 18.05.2021, виданої КНП «Міська лікарня екстреної та швидкої медичної допомоги» ЗМР, позивач позивач дійсно зарахована 21.12.2006 у КУ «Міська клінічна лікарня екстреної та швидкої медичної допомоги міста Запоріжжя» на посаду сестри медичної анастезиста цілодобової відділення інтенсивної терапії та анестезіології. Наказ №562 від 20.12.2006. З 01.11.2019 переведена сестрою медичною анестезистом екстреної цілодобової медичної допомоги відділення анестезіології. Наказ №819 від 31.10.2019. З 02.12.2019 у зв'язку з внесеннням змін до штатного розпису назва відділення змінена на відділення анестезіології з операційним блоком. Наказ №557аг від 16.09.2019.
Вказані періоди роботи позивача підтверджуються матеріалами справи та відповідачем не заперечувались.
Згідно з довідкою про перейменування установи №01-06/86, виданою КНП «Міська лікарня екстреної та швидкої медичної допомоги» ЗМР, на підставі рішення Міськвиконкому №349 від 27.08.1974 «5-а міська лікарня» об'єднана з міською станцією швидкої медичної допомоги з 01.09.1974 та перейменована у «5-ту міську клінічну лікарню швидкої медичної допомоги ім. ХХІV з'їзду КПРС». На підставі наказу міського відділу охорони здоров'я №155 від 26.08.1992 «5-та міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги ім. ХХІV з'їзду КПРС» перейменована у «Запорізький Центр екстремальної медицини та швидкої допомоги». На підставі наказу Управління охорони здоров'я Запорізької обласної держадміністрації №472 від 09.11.2001 та рішення Запорізької міської ради №38 від 26.12.2001 «Запорізький Центр екстремальної медицини та швидкої допомоги» перейменовано на КУ «Міська клінічна лікарня екстреної та швидкої медичної допомоги міста Запоріжжя». На підставі рішення Запорізької міської ради від 19.12.2018 №73, КУ «Міська клінічна лікарня екстреної та швидкої медичної допомоги міста Запоріжжя» перетворена у КНП «Міська лікарня екстреної та швидкої медичної допомоги» ЗМР з 04.04.2019.
Відповідно до розрахунку стажу (форма РС-право), періоди роботи позивача до 01.01.2004 (з 23.09.1996 по 31.12.2003) зараховані у подвійному розмірі у відповідності до ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Періоди роботи позивача з 01.01.2004 по 31.10.2019 зараховані до її страхового стажу та враховано при обчисленні розміру пенсії в одинарному розмірі, замість подвійного.
Статтею 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у психіатричних закладах охорони здоров'я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Наказом Міністерства охорони здоров'я СРСР «Про подальше вдосконалення анестезіолого-реанімаційної допомоги населенню» № 841 від 11.06.1986 затверджено Положення про відділення (групу) анестезіології-реанімації лікувально-профілактичного закладу, у реанімаційній службі закладів охорони здоров'я існували: відділення (групи) анестезіології - реанімації, відділення реанімації та інтенсивної терапії, палати для реанімації та інтенсивної терапії.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України «Про регламентацію діяльності анестезіологічної служби України» № 303 від 08.10.1997 проведено реорганізацію анестезіологічної служби у складі лікувально-профілактичних закладів охорони здоров'я. Замість відділень (груп) анестезіології реанімації та відділень реанімації і інтенсивної терапії були створені анестезіологічні відділення або відділення анестезіології, анестезіологічні відділення з ліжками (палатами) для інтенсивної терапії, анестезіологічні групи, відділення інтенсивної терапії, вузькоспеціалізовані відділення інтенсивної терапії.
Рекомендаціями (п.1) передбачено організацію анестезіологічних груп в лікувально-профілактичних закладах, де за штатними нормативами повинно бути не більше 3-х лікарів-анестезіологів, разом з відповідною кількістю сестер-анестезисток.
Положенням (п.п.1,4) передбачено створення в лікувально-профілактичних закладах різних підрозділів служби анестезіології, в тому числі анестезіологічні групи.
Таким чином, згідно вищевказаного Наказу МОЗ України відділення реанімації, які існували до його введення, перейменовані у відділення (групи) анестезіології та інтенсивної терапії і відділення інтенсивної терапії відповідно до переліку медичних спеціальностей, зареєстрованих Всесвітньою організацією охорони здоров'я із збереженням функціональних повноважень відділень реанімації.
Відповідно до роз'яснення, наданого Міністерством охорони здоров'я і Міністерства праці та соціальної політики України у листах від 28 травня 2002 року № 10.02.11/450 та від 21 червня 2002 року № 02-886з-08, період роботи працівників у відділеннях анестезіології та інтенсивної терапії зараховуються до стажу у подвійному розмірі, як це передбачено ст. 60 Закону України Про пенсійне забезпечення.
Крім того, у листі-роз'ясненні Пенсійного фонду України № 3544-03 зазначено: При вирішенні питання зарахування у подвійному розмірі періодів роботи у реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я необхідно керуватися спільним листом Міністерства праці і соціальної політики України, Пенсійного фонду України та Міністерства охорони здоров'я України від 30.07.2002.
Відповідно до цього листа до стажу роботи у подвійному розмірі зараховується час роботи у відділеннях (групах) анестезіології та інтенсивної терапії та відділеннях інтенсивної терапії лікувальних закладів, оскільки наказом Міністерства охорони здоров'я від 08.10.1997 № 303 Про регламентацію діяльності анестезіологічної служби України відділення реанімації, які існували до його введення, перейменовані у відділення (групи) анестезіології та інтенсивної терапії і відділення інтенсивної терапії відповідно до переліку медичних спеціальностей, зареєстрованих ВООЗ, із збереженням функціональних повноважень відділень реанімації.
Отже, до стажу роботи у подвійному розмірі за нормами статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зараховуються періоди роботи: у реанімаційних відділеннях; після перейменування відділень реанімацій, відповідно до наказу Міністерства охорони здоров'я України від 08.10.1997 № 303: у відділеннях анестезіології та інтенсивної терапії; групах анестезіології та інтенсивної терапії; відділеннях інтенсивної терапії.
Також у листі Міністерство охорони здоров'я України на адресу Пенсійного фонду України від 08.12.2006 № 10.01.09/2209 щодо віднесення окремих структурних підрозділів охорони здоров'я до відділень реанімації, робота в яких відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі, вказав що відповідно до наказу МОЗ України від 08.10.1997 № 303 «Про регламентацію діяльності анестезіологічної служби України» проведено реорганізацію анестезіологічної служби, у складі лікувально-профілактичних закладів охорони здоров'я повинні створюватися відділення анестезіологічного відділення або відділення анестезіології організовуються у лікувально-профілактичних закладах, в яких за штатними нормативами передбачено більше 4 посад лікарів - анестезіологів з відповідною кількістю посад медичних сестер - анестезистів. Та що у реанімаційній службі закладів охорони здоров'я існували такі відділення: відділення (групи) анестезіології реанімації створювалися в лікарнях, які мали до 80% ліжок хірургічного профілю. В закладках, де кількість хірургічних ліжок менша і таке відділення не може бути створено за встановленими нормативами (пологові будинки з числом ліжок хірургічного профілю 75 і т.д.), організовувалися палати для реанімації і інтенсивної терапії з введенням посад лікарів анестезіологів реаніматологів та медичних сестер анестезіологів (наказ МОЗ СРСР від 19.08.1969 № 605 «Про поліпшення анестезіолого-реанімаційної служби в державі») та відділення реанімації і інтенсивної терапії.
Крім того, у листі Міністерства охорони здоров'я України від 30.05.2006 №10.03.68/936 зазначено, що періоди роботи на посадах медичних працівників у відділеннях анестезіології, у тому числі у палатах інтенсивної терапії, повинні зараховуватись до стажу роботи у подвійному розмірі відповідно до ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 27 лютого 2020 року у справі №462/1713/17, від 11 грудня 2018 року у справі №310/385/17 (2-а/310/47/17), від 23 січня 2019 року у справі №485/103/17 та від 4 грудня 2019 року у справі №689/872/17.
Таким чином, за правилами статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та в силу приписів пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» період роботи у відділенні анестезіології і інтенсивної терапії закладу охорони здоров'я підлягає зарахуванню до стажу роботи на пільгових умовах у подвійному розмірі.
Вимогами п.4 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених Законом.
При цьому редакція статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є чинною.
Стаття 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не скасовує статтю 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та не зупиняє її дію.
Водночас, нормами статті 16 Прикінцевих положень ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугою років.
Однак відповідно до статті 22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
При цьому вимоги статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-ХІІ, зі змінами, є чинними, неконституційними визнані не були, відтак пільги по обчисленню стажу за роботу в деяких медичних закладах, передбачені цієї статтею, надаються працівнику закладу охорони здоров'я під час призначення пенсії як до, так і після 01.01.2004.
Висновку щодо застосування статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» для обчислення пенсії за віком прийшов Верховний суд у постановах від 27 квітня 2023 року по справі № 160/14078/22, від 20 квітня 2022р. по справі № 214/3705/17, від 04 грудня 2019 року по справі №689/872/17, від 27 лютого 2020 року по справі №462/1713/17.
Разом із цим суд зазначає, що довідка №107 від 18.05.2021, видана КНП «Міська лікарня екстреної та швидкої медичної допомоги» ЗМР, містить також відомості про періоди перебування позивача у відпустках без збереження заробітної плати, зокрема, у такі періоди: з 23.08.2006 по 31.08.2006 наказ №374 від 22.08.2006; з 22.09.2006 по 18.10.2006 наказ №401 від 08.09.2006.
Відповідно до положень статті 181 Кодексу Законів про працю України, відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю. Час відпусток, зазначених у цій статті, до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, не зараховується.
Отже, Кодекс Законів про працю України передбачає зарахування відпустки без збереження заробітної плати до загального, безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю.
Разом з тим, жодних посилань на можливість зарахування такого періоду у подвійному розмірі до стажу не йдеться.
Суд зазначає, що встановлена статтею 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пільга стосовно обчислення у подвійному розмірі стажу роботи пов'язана саме з тим, що робота особи пов'язана з особливо важкими та шкідливими умовами праці.
Як установлено судом, позивач протягом періодів з 23.08.2006 по 31.08.2006, з 22.09.2006 по 18.10.2006 не виконувала посадові обов'язки та не працювала, а відповідно підстави для зарахування такого періоду у подвійному розмірі відсутні.
Таким чином, дії відповідача щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу у подвійному розмірі для обчислення пенсії за віком періодів роботи позивача з 01.01.2004 по 31.10.2019, за винятком періоду перебування позивача у відпустці без збереження заробітної плати з 23.08.2006 по 31.08.2006, з 22.09.2006 по 18.10.2006, відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», є протиправними.
Згідно зі статтею 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини вказав, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
У рішенні в справі «Рисовський проти України» (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 (заява №29979/04) ЄСПЛ вказав, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.
З урахуванням визначеного статтею 8 Конституції України принципу верховенства права та встановлених статтею 2 КАС України завдань суду як державної правозахисної інституції суд дійшов висновку про обґрунтованість обраного позивачем способу захисту порушеного права шляхом зобов'язання призначити пенсію за віком на пільгових умовах.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Таким чином, з метою ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне на підставі частини третьої ст.245 КАС України з метою відновлення прав, свобод та інтересів за захистом яких позивач звернувся до суду, зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити перерахунок та виплату пенсії за віком позивачу відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», із зарахуванням до страхового стажу та врахуванням при обчисленні розміру пенсії періоду роботи з 01.01.2004 по 31.10.2019 у подвійному розмірі, за винятком періоду перебування позивача у відпустці без збереження заробітної плати з 23.08.2006 по 31.08.2006, з 22.09.2006 по 18.10.2006, починаючи з 20.05.2021.
Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (ч.1 ст.143 КАС України). Оскільки суб'єктом владних повноважень у справі було ГУ ПФУ в Запорізькій області, то з бюджетних асигнувань цього органу повинні бути присуджені позивачу судові витрати зі сплати судового збору, документально підтверджені у сумі 968,96 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м.Запоріжжя, пр.Соборний, 158-б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні до її страхового стажу у подвійному розмірі для обчислення пенсії за віком періодів її роботи з 01.01.2004 по 31.10.2019, за винятком періоду перебування ОСОБА_1 у відпустці без збереження заробітної плати з 23.08.2006 по 31.08.2006 та з 22.09.2006 по 18.10.2006, відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити перерахунок та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», із зарахуванням до її страхового стажу та врахуванням при обчисленні розміру її пенсії періоду роботи з 01.01.2004 по 31.10.2019 у подвійному розмірі, за винятком періоду перебування ОСОБА_1 у відпустці без збереження заробітної плати з 23.08.2006 по 31.08.2006 та з 22.09.2006 по 18.10.2006, починаючи з 20.05.2021.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Ж.М. Чернова