26 серпня 2024 року м. Ужгород№ 260/3367/24
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Рейті С.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - відповідач, НОМЕР_2 прикордонний загін), яким просить визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону щодо не нарахування та не виплатити ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 13.04.2023 року по 12.10.2023 року (включно) та зобов'язати НОМЕР_2 прикордонний загін нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 13.04.2023 року по 12.10.2023 року (включно).
В обгрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 12.04.2023 року № 284-ОС підполковника ОСОБА_1 виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення з 12.04.2023 року.
При цьому, при звільненні позивачу не було проведено повного розрахунку.
12.04.2024 року відповідачем на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 26.10.2023 року залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.02.2024 року у справі №260/7753/23 виплачено індексацію грошового забезпечення у сумі 68161,98 грн., що підтверджується випискою по надходженням по кратці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК».
24.04.2024 року відповідачем на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 28.11.2023 року залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.04.2024 року у справі №260/5386/23 виплачено підйомну допомогу в розмірі місячного грошового забезпечення у сумі 19477,05 грн, що підтверджується випискою по надходженням по картці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК».
З урахуванням того, що відповідачем з часу видання наказу про виключення із списків прикордонного загону із позивачем не проведено повного розрахунку при звільненні з військової служби, то він набув право на стягнення в судовому порядку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до повного розрахунку з 13.04.2023 року по 12.10.2023 року.
Ухвалою судді від 16.05.2024 року відкрито провадження у адміністративній справі, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
10.06.2024 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, зі змісту якого відповідач вимоги позивача не визнає та вважає, що позовна заява є безпідставною та необґрунтованою.
Зазначає, що Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 року № 1115/2009 не містять норм щодо компенсації затримки виплати військовослужбовцю грошового чи матеріального забезпечення, а також не передбачає порядок її нарахування. У зв'язку з цим підстави для задоволення позову - відсутні.
Крім того, чинним законодавством України не визначений період за який слід проводити стягнення середнього грошового забезпечення, а тільки вказано що цей період не може перевищувати шість місяців. Разом з тим, позивачем самостійно, без жодного обґрунтування вибрано вказаний період, також позивачем не аргументовано, чому саме ним застосований період у шість місяців. Так, чинне законодавство передбачає, що не можна стягувати за період, який більший шести місяців, разом з тим не вказано, що суд зобов'язаний стягнути саме за шість місяців, а не за менший строк (статтею 117 КЗпП України не встановлений нижній строк за який можна стягнути середнє грошове забезпечення, а тому за нижню межу слід брати строк в 1 день). Враховуючи, що виплата середнього заробітку за своєю правовою природою є санкцією, то застосування максимального розміру санкції є неспівмірним та несправедливим покаранням.
Окрім того, позивач не подавав відповідачу заяв чи клопотань про виплату йому середнього грошового забезпечення за час затримки здійсненого повного розрахунку. У зв'язку з цим вимоги позивача вважає передчасними.
Крім того, чинне законодавство (ст.117 КЗпП України) не передбачає можливість виплати середнього заробітку за затримання виплати грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу.
Згідно ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 12.04.2023 року № 284-ОС підполковника ОСОБА_1 виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення з 12.04.2023 року.
Проте, як встановлено рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 23.11.2023 року у справі № 260/7753/23, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.02.2024 року, НОМЕР_2 прикордонним загоном протиправно не проведено з позивачем повний розрахунок при звільненні та зобов'язано НОМЕР_2 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 року по 31.12.2022 року, з урахуванням пункту 5 абзаців 4, 5, 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078.
Крім того, як встановлено рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 28.11.2023 року у справі № 260/5386/23, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.04.2024 року, НОМЕР_2 прикордонним загоном протиправно не проведено з позивачем повний розрахунок при звільненні та зобов'язано НОМЕР_2 прикордонний загін нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підйомну допомогу в розмірі місячного грошового забезпечення.
12.04.2024 року відповідачем на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 23.11.2023 року у справі № 260/7753/23 виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення у сумі 68161,98 грн., що підтверджується випискою по надходженням по кратці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК».
24.04.2024 року відповідачем на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 28.11.2023 року у справі №260/5386/23 виплачено позивачу підйомну допомогу в розмірі місячного грошового забезпечення у сумі 19477,05 грн, що підтверджується випискою по надходженням по картці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК»
Оскільки відповідачем протиправно не проведено з позивачем повний розрахунок при звільненні, останній вважає, що має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні на підставі ст. 117 КЗпП України, у зв'язку з чим звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 20.03.2002 року № 5-рп/2002, посилаючись на своє ж Рішення від 06.07.1999 року № 8-рп/99, зауважив, що “служба в міліції, державній пожежній охороні передбачає ряд специфічних вимог, які дістали своє відображення у законодавстві. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці, пов'язані з постійним ризиком для життя і здоров'я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Частина п'ята статті 17 Конституції України покладає на державу обов'язки щодо соціального захисту не тільки таких громадян, а й членів їхніх сімей. Конституційний Суд України вважає, що ці положення поширюються і на службу в Збройних Силах України, Військово-Морських Силах України, в органах Служби безпеки України, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо”.
Відповідно до статті 1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі - Закон №2011-ХІІ) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини другої статті 1-2 Закону №2011-ХІІ у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Частиною першою статті 9 Закону № 2011-ХІІ установлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону № 2011-XII).
Отже, чинним законодавством України гарантована виплата грошового забезпечення військовослужбовців. При цьому, граничним строком його виплати, як і проведення усіх інших виплат, які здійснюються військовослужбовцям під час їхнього звільнення зі служби, є день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
Водночас, питання відповідальності в разі несвоєчасного проведення розрахунку з військовослужбовцем при звільненні не врегульоване спеціальним законодавством у сфері соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей.
За статтею 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Стаття 117 Кодексу законів про працю України передбачає, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Проаналізувавши вищенаведені норми, суд дійшов висновку, що умовами застосування частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під “належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за неотримане речове майно, вихідна допомога тощо).
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Суд звертає увагу на те, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за неотримане речове майно, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення тощо), не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
З огляду на неврегульованість спеціальним законодавством питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні з військової служби, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України, а саме, стаття 117 цього Кодексу, яка передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Наведене відповідає правовій позиції щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби, наведеній у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 року у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 року у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 року у справі № 826/15235/16 та від 30.04.2020 року у справі № 140/2006/19.
Таким чином, відповідно до статті 117 КЗпП України, ОСОБА_1 має право на виплату середнього заробітку за період затримки повного розрахунку, оскільки такий розрахунок з позивачем проведено 12.04.2024 року та 24.04.2024 року, при тому, що його було звільнено з 12.04.2023 року.
Вирішуючи питання щодо розміру суми компенсації середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 2 “Порядку обчислення середньої заробітної плати”, затвердженого Постановою КМ України № 100 від 08.02.1995 року, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (п.8 зазначеного Порядку).
Відповідно до пункту 7 розділу 1 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам” затвердженим наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018 року, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Як вказано у пункті 8 Порядку №100 можливість проведення обрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходячи із кількості саме календарних, а не робочих днів, має бути прямо передбачена законодавством. Таким законодавством у даному випадку є Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (який набрав чинності 20.07.2018) (далі - Порядок №260). Тобто, Порядок №260 є спеціальним у спірних правовідносинах в частині особливостей обчислення грошового забезпечення військовослужбовців.
З урахуванням викладеного, Порядком №100 врегульовані загальні засади алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої заробітної плати (пункти 2,8), тоді як Порядком №260 встановлено особливості обчислення грошового забезпечення для військовослужбовців. Як наслідок до спірних правовідносин необхідно застосовувати відповідні алгоритми, передбачені Порядком №100 з обов'язковим врахуванням спеціального правового регулювання порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, визначеного Порядком №260.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у подібних правовідносинах, в постанові від 25.11.2020 року у справі №160/2867/19.
За приведених положень законодавства, для розрахунку середнього заробітку звільненого військовослужбовця застосовуються календарні дні.
Суд зазначає, що період затримки розрахунку при звільненні з 13.04.2023 року (наступний день після виключення позивача зі списків особового складу) по 24.04.2024 року (було здійснено виплату суми 19477,05 грн.) становить 376 днів.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин” № 2352-IX від 1 липня 2022 року, який набув чинності 19.07.2022 року текст статті 117 викладено в такій редакції:
"У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті".
З вказаним позовом до суду позивач звернувся після набрання чинності приведеними положеннями закону, відтак, з урахуванням приведених змін середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку підлягає стягненню, але не більш як за шість місяців, тобто, з 13.04.2023 року по 12.10.2023 року, що становить 183 календарних дні.
Відповідно до копії особистої картки на грошове забезпечення за 2023 рік, розмір місячного грошового забезпечення позивача становив у лютому 2023 року - 76769,20 грн., у березні 2023 року - 37538,30 грн. Середньоденний заробіток позивача становить 1937,41 грн.
Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період не більш як за шість місяців становитиме 354546,03 грн. (розрахунок 1937,41 грн. (середньоденна заробітна плата позивача) * 183 (кількість днів затримки розрахунку).
При цьому, суд звертає увагу на те, що при розмірі невчасно виплаченої компенсації грошового забезпечення 87639,03 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 354546,03 грн, що значно перевищує розмір невчасно виплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 року у справі №6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц): - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалено постанову від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, в якій сформовано наступний правовий висновок.
Синтаксичний розбір текстуального змісту статті 117 Кодексу законів про працю України дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Таким чином, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку.
Згідно архівної відомості, позивачу до виплати при звільненні нараховано 754885,24 грн.
Отож з урахуванням несвоєчасно виплаченої компенсації належних виплат грошового забезпечення, загальний розмір належних позивачу при звільненні виплат мав складати 842524,27 грн (754885,24 грн. + 87639,03 грн.), що становить 100%.
Отже відсоток, який складає невиплачена при звільненні сума 87639,03 грн, у співвідношенні до загальної суми становить 7,38 % (87639,03 / 842524,27 грн x 100).
Відповідно, відсоток середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за несвоєчасно виплачені суми грошового забезпечення за шість місяців від загальної суми становитиме 6467,76 грн. (87639,03 грн. х 7,38 %).
Таким чином, ця сума середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні є співмірною та обґрунтованою з урахуванням правової позиції Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму та, відповідно, підлягає виплаті позивачу.
Також суд враховує, що стягуючи з відповідача на користь позивача вже після його звільнення зі служби суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, а тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів.
Аналогічна правова позиція зазначена в п. 39-41 постанови Верховного Суду 08.11.2018 року у справі № 805/1008/16-а.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 13.04.2023 року по 13.10.2023 року у розмірі 6467,76 грн., з вирахуванням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтованими, такими, що відповідають вимогам законодавства та підлягають задоволенню шляхом стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 13.04.2023 року по 13.10.2023 року у розмірі 6467,76 грн., з відрахуванням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів.
З урахуванням викладеного, заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Керуючись ст. ст. 5, 19, 77, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_3 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повінстю.
2. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
3. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток у сумі 6467,76 грн. за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 13.04.2023 року по 13.10.2023 року, з вирахуванням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів.
4. Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 255 КАС України, та може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.
СуддяС.І. Рейті