Справа № 500/4657/17
Провадження № 2/946/57/24
01 серпня 2024 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області в складі:
головуючого судді Пащенко Т.П.
за участю секретаря судового засідання Вітенко А.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Ізмаїлі в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів, -
В серпні 2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду за позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що 10.06.2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , яка представлялась як діючий представник ОСОБА_3 , існувала попередня домовленість про укладання договору купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 . Того ж дня ОСОБА_1 передав представнику ОСОБА_3 - ОСОБА_4 грошові кошти в розмірі 3 000 тис. доларів США, що в еквівалентному виражені на момент передання становило - 63 000 грн. (згідно курсу НБУ за 1 дол. США - 21 грн.) з метою підтвердження намірів придбати у власника ОСОБА_3 будинок про що складена розписка. Згідно попередньої домовленості між ОСОБА_1 та уповноваженою особою власника будинку ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , у зв'язку із необхідністю проведення ремонту будинку, ціна для купівлі-продажу будинку була погоджена між ними в розмірі 35000 тис., доларів США, що еквівалентно 910 000 грн. 22.06.2015 року ОСОБА_2 з метою виконання продавцем підготовчих дій для оформлення договору купівлі-продажу нерухомого майна, зокрема, оновлення технічної документації на будинок АДРЕСА_1 передала ОСОБА_4 за її проханням грошові кошти в розмірі 17000 доларів США, що в еквіваленті становить 442 000 грн., про що була складена розписка, щоб остання їх передала власнику приміщення ОСОБА_3 18.06.2015 року в процесі підготовки документів для продажу будинку, на замовлення ОСОБА_3 отримано висновок про вартість об'єкта оцінки в розмірі 443 761,00 грн. (за курсом 21,6 за 1 дол. США) чинність якого встановлено шість місяців. 14.12.2015 року враховуючи те, що сторони попередньо дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору купівлі-продажу, зокрема, предмету договору та його остаточної ціни, покупець ОСОБА_1 отримав від власника будинку АДРЕСА_1 дозвіл на проведення ремонтних робіт вказаного будинку за власний рахунок поки йде процедура оформлення документів для придбання будинку. В період з 24.12.2015 року по 1 червня 2016 року позивачі, отримавши ключі від будинку АДРЕСА_1 , розпочали ремонтні роботи. До переліку робіт, що були виконанні входило: залив бетоном подвір'я будинку, повний ремонт даху будинку, заміна вікон, зовнішнє та внутрішнє оздоблення, встановлення газової системи, підключення будинку до охоронної компанії, що разом встановило у витратах на загальну суму 25000 доларів США, що є еквівалентом 525 000 грн. Виконання будівельних та ремонтних робіт будинку здійснювались працівниками за цивільно-правовими угодами, зокрема, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . Охоронною компанією, яка мала здійснювати охорону об'єкта (будинку АДРЕСА_1 ) була ТОВ «Охорона-комплекс-Придунав'є» за договором від 24.12.2015 року. Однак, в травні 2016 року ОСОБА_3 фактично відмовився від оформлення договору купівлі-продажу будинку по АДРЕСА_1 за обумовлену з його представником ціну та збільшив її вартість до 40 000 доларів США, при цьому, вказуючи, що від його представника ОСОБА_4 грошові кошти в розмірі 20 000 доларів США він не отримував, з цього випливає, що вартість будинку збільшилась до 60 000 доларів США без врахування понесених ОСОБА_1 , 25 000 доларів США в якості витрат на ремонт будинку на яку останній не розраховував. 01.06.2016 року після тривалих перемов із представниками ОСОБА_3 родина ОСОБА_9 була вимушена покинути займане приміщення будинку АДРЕСА_1 та передати ключі особисто ОСОБА_3 , забрати власні речі з будинку згідно акту прийому-передачі. Також, приймаючи до уваги той факт, що відчужуваний ОСОБА_3 будинок згідно інформаційної довідки перебуває в іпотечному обтяжені за кредитними зобов'язаннями перед ПАТ «Надра банк», оформити договір купівлі-продажу за запропонованою ОСОБА_3 вартістю стало об'єктивно не можливим. Зі складених ОСОБА_4 розписок вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 для укладання договору купівлі-продажу будинку по АДРЕСА_1 передали останній грошові кошти в розмірі 20 000 тис. дол. США в якості авансу. Будинок, власником якого є ОСОБА_3 міг бути реалізований з дозволу банківської установи, яка є обтяжувачем його нерухомого майна у зв'язку із наявністю боргових зобов'язань у відповідності із вимогами ст. 55 Закону України «Про нотаріат». Згідно інформаційної довідки, сума банківського боргу, забезпеченого обтяженням становить 29 000 тис. доларів США. Натомість, наданих ОСОБА_4 , ОСОБА_1 рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області про наявність боргу ОСОБА_3 перед банком в розмірі 170 555 грн. може бути фактом відсутності спільної позиції вказаних сторін, яка є перешкодою для укладання договору купівлі-продажу нерухомого майна. Таким чином, ОСОБА_4 , діюча як представник власника нерухомого майна, будинку АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 погоджувала із ОСОБА_1 істотні умови договору купівлі-продажу нерухомого майна та порядок оформлення документів для підписання такої угоди, власник ОСОБА_3 щодо продажу свого майна на обумовлених раніше умовах фактично відмовляється, не дивлячись на те, що ним видавалась розписка про надання дозволу виконання ОСОБА_1 ремонтних робіт, відчуженого ним будинку після отримання грошових коштів та на час підготовки документів. Оскільки договори купівлі-продажу будинку й частин земельних ділянок, які б за своєю формою та змістом відповідали вимогам закону, між сторонами у справі укладені не були. А сторони лише домовилися укласти такі договори в майбутньому, передана ОСОБА_4 грошова сума в розмірі 20 000 доларів США є авансом, який підлягає поверненню позивачу. У 2016 році в ході переговорів з ОСОБА_3 , останній повідомив, що ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 20 000 доларів США йому не передавала та ціну для продажу його будинку в розмірі 35000 доларів США не погоджувала. Таким чином, між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не досягнуто кінцевої домовленості щодо відчуження будинку за погоджену із його представником ОСОБА_4 ціною в розмірі 35000 доларів США, відсутні будь-які попередні договори купівлі-продажу на підтвердження забезпечення виконання зобов'язань у майбутньому, а тому передані грошові кошти представнику ОСОБА_4 є авансом, які перебувають у неї без відповідних на те підстав, які підлягають поверненню покупцю. Враховуючи той факт, що не підписання договору купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 сталося з вини сторони продавця ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4 , які являючись одною стороною від продавця не дійшли спільної позиції щодо погодження з покупцем всіх істотних умов договору, сума переданого авансу в розмірі 20 000 доларів США слід стягнути з ОСОБА_4 , виходячи з наданих нею розписок про отримання коштів та підстав не підписання ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 . До аналогічних висновків про підстави стягнення з винної сторони суми авансу, яка з власних причин відмовилась підписувати договір купівлі-продажу нерухомого майна дійшов Верховний суд України при перегляді судових рішень у цивільній справі № 6-119цс12 з обґрунтуванням та винесенням відповідної правової позиції. У період часу з червня 2015 року по грудень 2015 року родина ОСОБА_9 провела ремонтні роботи приватного будинку АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_3 . Завдяки проведенню ремонтних робіт в самому будинку, прилеглої до нього території, подвір'я, вказане майно ОСОБА_3 значно збільшилось у його вартості, до нього приєднанні нові цінності: новий дах, вікна, внутрішнє оздоблення, залитий бетон у дворі будинку, замінені ворота, огорожа, проведено газове устаткування, приєднана охорона та інші роботи. У зв'язку із тим, що ОСОБА_3 відмовив позивачам в укладанні договору купівлі-продажу, правочин завдатку на придбання будинку АДРЕСА_1 фактично укладений також не був, понесені позивачами витрати на поліпшення нерухомого майна ОСОБА_3 здійснені без достатньої правової підстави та підлягають стягненню з ОСОБА_3 . Враховуючи викладене, позивачі просять суд стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 , 17 000 дол. США що є еквівалентом 442 000 грн., на користь ОСОБА_1 3000 дол. США, що є еквівалентом 78000 грн., з ОСОБА_3 вартість за проведення ремонтних робіт будинку АДРЕСА_1 в розмірі 650000 грн., що є еквівалентом 25 000 дол. США, судові витрати покласти на відповідачів порівну.
Ухвалою судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області Грубіян Л.І. від 29.08.2017 року відкрито провадження у даній цивільній справі (а.с.94 т.1).
Ухвалою суду від 22.02.2018 року призначено судову будівельно-технічну експертизу, на виконання якої 30.09.2020 року складено висновок Одеським науково-дослідним інститутом судових експертиз.
Цивільна справа на підставі рішення зборів суддів №10 від 04.10.2021 року та згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.10.2021 року, в порядку ст.33 ЦПК України розподілена та передана судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області Пащенко Т.П. у зв'язку із закінченням терміну повноважень судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області Грубіян Л.І.(а.с.228-231 т.2).
Ухвалою судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області Пащенко Т.П. від 06.10.2021 року прийнято до свого провадження цивільну справу у загальному позовному провадженні (а.с.232 т.2).
Представник позивачів - адвокат Ганган В.Г. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.
Представник відповідачки ОСОБА_4 - адвокат Рудніченко І.Ф. в судовому засіданні заперечувала щодо задоволення позовних вимог, просила суд відмовити у їх задоволенні. 07.06.2022 року представник відповідачки ОСОБА_4 - адвокат Рудніченко І.Ф. надала суду відзив на позовну заяву, в якому вказала, що відповідачка жодних коштів за розписками від 10.06.2015 року та 22.06.2015 року від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не отримувала. Кошти отримувала не ОСОБА_4 , а ОСОБА_10 , про що він склав розписку. У зв'язку з зазначеним, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_4 у повному обсязі (а.с.72-73 т.3).
Відповідач ОСОБА_3 , та його адвокат - Воронков В.О. в судове засідання не з'явилися, представник відповідача надав суду заяву в якій просив провести розгляд справи за відсутності ОСОБА_3 та його представника, заперечував щодо задоволення позовних вимог, просив суд відмовити у їх задоволенні в частині стягнення з ОСОБА_3 вартості за проведення ремонтних робіт в будинку, в іншій частині позову вирішення питання залишив на розсуд суду, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву. 21.09.2017 року представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Леснічевський Р.Г. надав суду заперечення на позовну заяву, в яких вказав, що заперечує щодо задоволення позовних вимог до ОСОБА_3 , посилаючись на те, що ОСОБА_3 не перебував та не перебуває у будь-яких цивільно-правових (договірних) правовідносинах з позивачами на підставі яких у нього могли б виникнути грошові зобов'язання. ОСОБА_3 дійсно, маючи намір продати належний йому на праві власності житловий будинок передав «на довіру» ОСОБА_4 правовстановлюючі документи на житловий будинок та земельну ділянку під ним з тією метою, щоб остання провела попередній моніторинг ринку нерухомості у м.Ізмаїлі Одеської області на предмет визначення приблизної вартості житлового будинку та кола осіб, зацікавлених у його придбані. При цьому, ОСОБА_3 не уповноважував ОСОБА_4 на вчинення від його імені будь-яких юридично значущих дій та будь-яких документів з цього приводу не оформлював. Докази, що б спростовували зазначене, в матеріалах позовної заяви відсутні. В свою чергу, яким чином та з якою метою, крім вищезазначеного, передані ОСОБА_4 правовстановлюючі документи на житловий будинок та земельну ділянку під ним були використані останньою, не є питанням цивільно-правової або іншої юридичної відповідальності ОСОБА_3 . Як зазначалось вище ОСОБА_3 не уповноважував ОСОБА_4 на вчинення від його імені будь-яких юридично значущих дій та будь-яких письмових документів з цього приводу не оформлював, у зв'язку з чим твердження позивачів про те, що «… ОСОБА_4 , діючи як представник власника нерухомого майна, будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_3 погоджувала із ОСОБА_1 істотні умови договору купівлі-продажу нерухомого майна та порядок оформлення документів для підписання такої угоди,..." є декларативними та такими, що не підтверджені відповідними письмовими доказами. Дійсно, як позивачі у даній справі, та і гр. ОСОБА_3 внаслідок правової необізнаності щодо правових наслідків вчинених ним дій на прохання гр. ОСОБА_4 було складено розписку від 14.12.2015 року на ім'я ОСОБА_1 про надання дозволу на проведення ремонтних робіт у житловому будинку АДРЕСА_1 . Однак, зміст розписки від 14.12.2015 року не містить домовленостей між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 щодо продажу останнім певного майна у певний строк саме позивачу, містить чітку вказівку на те, що ремонтні роботи здійснюються позивачем у житловому будинку по АДРЕСА_1 за власний рахунок, а рівно на власний ризик, не містить посилань на вид, обсяги та строки ремонтних робіт. Таким чином, дана розписка не породжує для ОСОБА_1 будь-яких правових підстав щодо оплати ремонтних робіт і, тим більше, з передачі належного відповідачу житлового будинку. Крім того, на думку представника відповідача, під час розгляду справи місцевий суд повинен врахувати, що кондиція (ст. 1212 ЦК України) - це позадоговірний зобов'язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, носієм яких у спірних правовідносинах є саме гр. ОСОБА_3 , як власник житлового будинку, а не позивачі, як потерпілі від протиправних дій іншого відповідача - ОСОБА_4 . У зв'язку з чим застосування ст.ст. 1212, 1213 ЦК України в якості правових підстав стягнення понесених гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_2 витрат є помилковим та неправомірним. Заявлена гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_2 до стягнення вартість за проведення ремонтних робіт будинку в розмірі 650 000 грн. за своєю юридичною природою є майновою шкодою, завданою неправомірними діями особи, але не гр. ОСОБА_3 . Враховуючи викладене, представник відповідача просить суд відмовити у задоволені позову в частині позовних вимог до ОСОБА_3 (а.с.115-123 т.1).
20.10.2020 року (а.с.201-204 т.2), 02.06.2022 року (а.с.69-70 т.3), 08.06.2022 року (а.с.82-83 т.3) представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Воронков В.О. надав суду додаткові пояснення, в яких вказав, що, як вже зазначалось відповідачем в обґрунтування своїх заперечень на позов, зміст розписки від 14.12.2015 року по-перше, не містить домовленостей між гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_3 , щодо продажу останнім певного майна у певний строк саме позивачу; по - друге, містить чітку вказівку на те, що ремонтні роботи здійснюються позивачем у житловому будинку по АДРЕСА_1 за власний рахунок, а рівно на власний ризик; в - третіх, не містить посилань на вид, обсяги та строки ремонтних робіт; в - четвертих, та обставина, що розписка гр. ОСОБА_3 від 14.12.2015 року містить посилання на «…період підготовки документов к продаже…» не породжує для гр. ОСОБА_1 будь-яких правових наслідків щодо оплати ремонтних робіт і, тим більше, права позивачів не ремонтувати, а демонтувати вхід в підвал літ. «В»; гараж літ. «Д»; сарай літ. «Е», вбиральню літ. «Г», тим самим змінюючи технічні параметри будинку за якими він вводився в експлуатацію та по яким гр. ОСОБА_3 видавались правовстановлюючі документи на нерухоме майно. З урахуванням встановлених висновком №18-1432/4502/4503 експерта ОНДІСЕ 30.09.2020 року правомірним вбачається висновок про те, що роботи з улаштування чого-небудь або утворення чого-небудь нового у житловому будинку не за яких умов не можна ототожнювати з погодженими за розпискою від 14.12.2015 року «… ремонтные работы по адресу АДРЕСА_2 за свой счёт», тобто, з роботами по відновленню існуючого, а не улаштування, утворення тощо. При цьому, з матеріалів справи не вбачається, що позивачі узгоджували або намагалися узгодити з власником будинку кошторис, перелік та обсяги будівельно-монтажних робіт у житловому будинку. У даному випадку умисел позивачів полягав у здійсненні ними будівельно-монтажних робіт у житловому будинку на власний розсуд, тобто, без погодження їх виду, обсягів та вартості з власником житлового будинку. Більш того, такі роботи здійснювались без належного оформлення в органах місцевого самоврядування дозволів на виконання будівельних робіт та належного затвердженого проекту. Враховуючи викладене, представник відповідача просить суд відмовити у задоволені позову в частині позовних вимог до ОСОБА_3 .
Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні 12.09.2023 року повідомив суду, що працював у ОСОБА_9 , робив ремонт в будинку разом з ОСОБА_5 біля 3-4 місяців, за цей час відремонтували кришу, поставили нові стіни та пошпаклювали їх, зробили електрику, теплий пол та водопостачання, до ремонту будинку стан його був аварійним. Роботи в дворі будинку проводила інша бригада, вони ж заливали бетон, виконували роботи по каналізації та викорчовували дерева.
Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні 18.10.2023 року повідомив суду, що до нього звернулися люди по будівництву будинку по АДРЕСА_1 , та він займався його ремонтом з метою наступного продажу будинку. Ріелтор ОСОБА_4 привела людину, яка сплатила аванс за будинок. Потім стався конфлікт між ОСОБА_11 та ОСОБА_9 . Грошові кошти отримував в сумі 20 000 доларів США ОСОБА_10 особисто, але розписку написала ОСОБА_4 . Гроші частково були використані на ремонт будинку. Ключі та документи на будинок були у нього у ОСОБА_10 , а він їх передав ОСОБА_4 . Потім вона ключі передала ОСОБА_9 , а документи під тиском повернула ОСОБА_11 . Свідок повідомив суду, що він телефонував ОСОБА_11 і сказав йому, що є люди готові дати задаток за будинок і готові його перебудовувати, запитав у Вадима і він дозволив, сказав, що можна.
Згідно ч.2 ст.281 розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.
Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до положень частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В статті 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
З наведеного слідує, що суб'єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
В судовому засіданні встановлено, що відповідно до розписки від 10.06.2015 року ОСОБА_4 отримала від ОСОБА_1 , грошові кошти у розмірі 3 000 дол. США, за будинок, що продається, за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.19 т.1)
Відповідно до розписки від 22.06.2015 року ОСОБА_4 отримала від ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 17 000 дол. США за будинок, що продається, за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.18 т.1).
Власником домоволодіння АДРЕСА_1 станом на червень 2015 року є ОСОБА_3 , на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 , виданого 16.09.2008 року виконавчим комітетом Ізмаїльської міської ради №886, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №89534195 від 14.06.2017 року (а.с.13-16, 20 т.1).
Довіреність на ім'я ОСОБА_4 від імені ОСОБА_3 не видавалася. Тобто, у ОСОБА_4 були відсутні повноваження, щодо укладання попередньої угоди купівлі-продажу будинку, а також і щодо отримання грошових коштів за майно належне ОСОБА_3 .
ОСОБА_4 та її представник заперечували факт отримання нею від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 3 000 дол. США та 17 000 дол. США, посилаючись на свідчення свідка ОСОБА_10 , однак дані обставини спростовуються наявністю розписок у позивачів.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2021 року у справі № 520/17947/18 (провадження № 61-15707св19), вказано, що «відповідно до частин першої, другої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. […] Згідно зі статтею 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування».
Крім того, свідчення свідка ОСОБА_10 не можуть бути належним доказом обставин передачі грошових коштів саме йому, а не ОСОБА_4 .
Звертаючись до суду з позовом, позивачі зазначають що, зі складених ОСОБА_4 розписок вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 для укладання договору купівлі-продажу будинку по АДРЕСА_1 передали останній, як представнику власника нерухомого майна ОСОБА_3 , грошові кошти в розмірі 20 000 дол. США в якості авансу, які підлягають поверненню відповідно до ч.2 ст. 570 ЦК України.
Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Отже, ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов'язання. Аванс не має забезпечувальної функції, якщо основний договір не укладено з ініціативи будь-якої зі сторін, то аванс повертається його власникові.
Згідно ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Попередній договір укладається у такі й же формі, як і основний.
У цій справі між сторонами відсутні належним чином оформлені договірні відносини, оскільки ні попередній договір про укладення в майбутньому договору купівлі-продажу житлового будинку, ні договір купівлі-продажу у порядку, визначеному чинним законодавством України, не укладався.
Сама лише наявність розписки, без з'ясування її справжньої правової природи, не є достатньою підставою для віднесення до договірних будь-яких правовідносин, що виникають між особами. Для визнання відповідних зобов'язань між сторонами договірними необхідним є встановлення факту їх виникнення саме на підставі умов та на виконання відповідного договору. Водночас, сплата однією стороною грошових коштів другій стороні поза межами платежів, передбачених договором чи договорами, не може бути визнана такою, що здійснена на підставі відповідного договору.
Згідно ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
У ОСОБА_4 відсутні повноваження щодо укладання будь-яких договорів щодо майна належного ОСОБА_3 , та його представництва.
Відсутність зобов'язань між сторонами, відповідно, унеможливлює стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 грошових коштів на підставі статті 571, чи 570 ЦК України, якою визначено правові наслідки порушення або припинення зобов'язання.
У пункті 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі N 917/1739/17 (провадження N 12-161гс19) вказано, що "саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту".
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц вказувала, що згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 викладено висновок про те, що згідно з принципом "jura novit curia" ("суд знає закони") суд самостійно здійснює пошук і застосовує норми права для вирішення спору безвідносно до посилань сторін, але залежно від установлених обставин справи. Суд виявляє активну роль, самостійно надаючи юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам, обираючи та застосовуючи до них належні норми права після повного та всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх позовних вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими у судовому засіданні. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній та резолютивній частинах. Отже, обов'язок надати юридичну кваліфікацію відносинам сторін спору, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку юридичну норму слід застосувати для вирішення спору, виконує саме суд.
Згідно частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 рокуу справі N 922/3412/17 (провадження N 12-182гс18) та від 13 лютого2019 року у справі N 320/5877/17 (провадження N 14-32цс19) зроблено висновок, що "предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України".
У частині третій статті 651 ЦК України встановлено, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Відповідно до частини четвертої статті 653 ЦК України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
У пункті 3 частини третьої статті 1212 ЦК України передбачено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.
Тлумачення частини третьої статті 651, частини четвертої статті 653, пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України свідчить, що якщо одна із сторін договору передала у власність іншій стороні певне майно (сплатила кошти) і судом встановлено порушення еквівалентності зустрічного надання внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх обов'язків однієї із сторін, сторона, що передала майно (сплатила кошти), має право вимагати повернення переданого іншій стороні в тій мірі, в якій це порушує погоджену сторонами еквівалентність зустрічного надання. Тобто, якщо сторона яка вчинила виконання, проте не отримала зустрічного надання в обсязі, який відповідає переданому майну (сплаченим коштам) і згодом відмовилася від договору, то вона може вимагати від сторони, яка порушила договір і не здійснила зустрічне надання, повернення майна (коштів) на підставі пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України.
Ураховуючи зазначене, не можна вважати, що відносини, які виникли між сторонами, є договірними.
Оскільки, встановивши, що договір купівлі-продажу житлового будинку між сторонами не був укладений, та у ОСОБА_4 були відсутні повноваження щодо укладання такого договору, а відповідно й отримання грошових коштів на його виконання, тому суд приходить до висновку, що отримана ОСОБА_4 сума у розмірі 20 000,00 дол. США вважається отриманою відповідачем безпідставно і у розумінні статті 1212 ЦК України та є такою, що підлягає поверненню.
У особи виникає зобов'язання повернути отримане майно, зокрема, грошові кошти, згідно зі статтею 1212 ЦПК України, як безпідставно набуте, якщо особа отримала їх без правової підстави, за відсутності договірних правовідносин щодо цього майна.
Аналогічні висновки щодо підстав повернення коштів за відсутності договірних відносин викладені у постановах Верховного Суду від 10жовтня 2018 року у справі №757/6937/17-ц, провадження №61-18307св 18; від 06лютого 2019 року у справі №522/13292/16-ц, провадження №61-31140св18; від 23 вересня 2019 року у справі №642/203/14-ц, провадження №61-19005св18; від 12 грудня 2019 року у справі №757/25368/16-ц, провадження №61-21669св18; від 11листопада 2020року у справі №522/19690/18, провадження №61-15125св19; від 31березня 2021року у справі №363/3555/17-ц, провадження №61-22274св19, у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2023 року у справі № 439/1683/18, у постанові Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 465/5790/17 провадження № 61-14395 св21, у постанові від 31 травня 2023 року у справі № 947/26577/19, провадження № 61-6346 св22.
Доказів того, що між сторонами існують якісь договірні правовідносини, у матеріалах справи немає.
У постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19 Велика Палата Верховного Суду вказала, що сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов'язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави, у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі від початку правовідношення, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Положення частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах. Отримане однією із сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого отримання.
Отже, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Зазначені висновки викладено у постанові Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 357/8975/20.
Станом на дату ухвалення судового рішення, 01.08.2024 року, згідно довідки НБУ 1 долар США становить 41,0063 грн.
За таких обставин, суд прийшов до висновку, щодо задоволення позову в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 , грошових коштів у розмірі 17 000 (доларів США, що є еквівалентно 697107,10 грн., та з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 3 000 доларів США, що є еквівалентно 123018,90 грн.
Щодо вимог позивачів до ОСОБА_3 щодо стягнення грошових коштів в якості витрат на поліпшення нерухомого майна, суд дійшов наступного висновку.
Згідно розписки від 14.12.2015 року ОСОБА_3 вказав, що він не заперечує, щоб ОСОБА_1 в період підготовки документів до продажу здійснив ремонтні роботи, за адресою: АДРЕСА_1 за свій рахунок (а.с.17 т.1).
Отже, виходячи зі змісту розписки, та свідчень свідка ОСОБА_10 , суд приходить до висновку, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 досягнуто було згоди щодо купівлі-продажу житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Оскільки сторони не змогли пізніше домовитися щодо вартості нерухомого майна, а також у зв'язку з іншими незалежними від позивачів обставинами, угода купівлі-продажу будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 не була укладена.
Однак, як вбачається зі свідчень свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_10 житловий будинок по АДРЕСА_1 потребував ремонту, який був проведений за рахунок позивачів. Даний ремонт проводився ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в будинку належному відповідачу ОСОБА_12 , за наявності його згоди, що підтверджується розпискою від 14.12.2015 року та свідченнями свідка ОСОБА_10 .
Згідно звіту про вартість об'єкта оцінки - житловий будинок загальною площею 96,4 кв.м. на земельній ділянці площею 0,0581 га, кадастровий номер 5110600000:01:013:0377 за адресою: АДРЕСА_1 , оціночна вартість об'єкту оцінки складає 443761,00 грн. (а.с.26 т.1).
Відповідно до висновку судової будівельно - технічної експертизи №18-1432/4502/4503, складеного експертом ОНДІСЕ 30.09.2020 року встановлено, що в матеріалах справи наявні платіжні документи (видаткові накладні, товарні чеки, товарно-транспортні накладні) на придбання будівельних матеріалів протягом 2015 -2016 років (т.1 а.с.42-72) на загальну суму 234 178,17 грн. В результаті натурного огляду, там, де це можливо зробити, встановлено, що будівельні матеріали зазначені в платіжних документах використовувалися при проведенні робіт в житловому будинку АДРЕСА_1 (а.с.176 - 187 т.2).
Відповідно до Акту добровільної передачі майна від 01.06.2016 року ОСОБА_3 , ОСОБА_2 склали зазначений акт про добровільну передачу майна від ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , яке знаходиться у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с.27 т.1)
Звертаючись до суду з вимогами про повернення витрат на поліпшення нерухомого майна з ОСОБА_3 , позивачі посилались на ст. 1212 ЦК України та просили суд стягнути дані витрати з відповідача ОСОБА_3 , як здійсненні без достатньої правової підстави.
Оскільки у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 викладено висновок про те, що згідно з принципом "jura novit curia" ("суд знає закони") суд самостійно здійснює пошук і застосовує норми права для вирішення спору безвідносно до посилань сторін, але залежно від установлених обставин справи, суд приходить до наступного висновку.
Згідно із частиною четвертою статті 390 ЦК України, якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.
У постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-389цс16 та постанові Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 444/1725/16-ц, на які також посилались позивачі у касаційній скарзі, наведено правовий висновок щодо застосування положень частин третьої та четвертої статті 390 ЦК України, зокрема «застосування положень частин третьої та четвертої статті 390 ЦК України суттєво різниться залежно від визначення підстав та сум, які підлягають відшкодуванню. Зокрема за положеннями частини третьої підлягають відшкодуванню фактичні витрати, здійснені добросовісним або недобросовісним набувачем, які необхідно було зробити задля збереження майна або на його утримання з часу, коли власнику належало право зокрема на повернення майна. На відміну від норми частини третьої статті 390 ЦК України, за положеннями частини четвертої цієї статті добросовісному набувачу або володільцю належить право отримати відокремлювані поліпшення майна або право на відшкодування невідокремлюваних поліпшень пропорційно збільшенню вартості майна унаслідок цих поліпшень».
Відтак, суд дійшов висновку про те, що невід'ємні поліпшення житлового будинку були здійснені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з дозволу власника майна, тому відповідно до частини четвертої статті 390 ЦК України позивачі мають право на відшкодування витрат на невідокремлювані поліпшення пропорційно збільшенню вартості майна унаслідок цих поліпшень.
Відповідно до вимог ст.ст.12,13,77,78,79,80,81,82 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або достовірності їх визнання.
Тому суд приходить до висновку щодо обґрунтованості позову в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вартості майна унаслідок поліпшень у розмірі 234 178,17 грн., як встановлено висновком судової будівельно - технічної експертизи №18-1432/4502/4503, складеного експертом ОНДІСЕ 30.09.2020 року.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе позов задовольнити частково та стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 17 000 доларів США, що є еквівалентно 697107,10 гривень., з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 3 000 доларів США, що є еквівалентно 123018,90 гривень., з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 234178,17 гривень.
Згідно ч. 1, 2 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до ч.1 ст.140 ЦПК України особа, яка надала доказ на вимогу суду, має право вимагати виплати грошової компенсації своїх витрат, пов'язаних із наданням такого доказу. Розмір грошової компенсації визначає суд на підставі поданих такою особою доказів здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ст.141 ЦПК України не передбачено стягнення судових витрат у солідарному порядку. Солідарний зв'язок - це матеріально правова категорія (ст.541 ЦК України), а не процесуальна.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Сплату позивачами судового збору підтверджено квитанцією від 17.08.2017 року в сумі 8 000 грн. (а.с.1 т.1).
За таких обставин, з відповідачів на користь позивачів підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_1 у розмірі 1800,00 гривень. та з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_1 у розмірі 6223,20 гривень.
Керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 83, 95, 141, 258, 259, 263 - 265, 267, 268, 272, 273, 274-279, 354, 355 ЦПК України, ст. ст. 525, 526, 545, 1046, 1047, 1049 ЦК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , ОСОБА_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , до ОСОБА_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 , ОСОБА_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_5 , про стягнення грошових коштів - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 , грошові кошти у розмірі 17 000 (сімнадцять тисяч доларів США) доларів США, що є еквівалентно 697107,10 (шістсот дев'яносто сім тисяч сто сім гривень десять копійок) гривень.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 3 000 (три тисячі доларів США) доларів США, що є еквівалентно 123018,90 (сто двадцять три тисячі вісімнадцять гривень дев'яносто копійок) гривень.
Стягнути з ОСОБА_3 , РНОКПП - НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 , ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 234178,17 (двісті тридцять чотири тисячі сто сімдесят вісім гривень сімнадцять копійок) гривень.
Стягнути з ОСОБА_3 , РНОКПП - НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 , ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1800,00 (одна тисяча вісімсот гривень нуль копійок) гривень.
Стягнути з ОСОБА_4 , на користь ОСОБА_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 , ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 6223,20 (шість тисяч двісті двадцять три гривні двадцять копійок) гривень.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя: Т.П.Пащенко