21 серпня 2024 року № 320/9435/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом громадянина ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , за участі третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Міністерства оборони України про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся громадянин ОСОБА_1 з позовом, в якому просить:
визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №189 від 05.07.2023 в частині пунктів 3 та 6 щодо позбавлення солдата ОСОБА_1 грошової премії за червень 2023 року;
визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) №1201 від 03.07.2023 щодо накладення на солдата ОСОБА_1 , радіотелефоніста - гранатометника 2 відділення зв'язку взводу управління 2 мінометної батареї 3 механізованого батальйону, дисциплінарного стягнення у вигляді суворої догани;
стягнути з відповідача кошти на відшкодування матеріальної шкоди в якості невиплаченої премії військовослужбовцю ОСОБА_1 за червень 2023 року та додаткової грошової винагороди за участь у бойових діях за червень 2023 року.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю прийняття оскаржуваних наказів про накладення дисциплінарного стягнення та позбавлення грошової премії за червень 2023 року.
Відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву. відповідно до якого проти задоволення позовних вимог заперечує повністю.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.03.2024 відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, солдат ОСОБА_1 є військовослужбовцем та проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 03.07.2023 №1201 на солдата ОСОБА_1 , радіотелефоніста - гранатометника 2 відділення зв'язку взводу управління 2 мінометної батареї 3 механізованого батальйону за порушення вимог абз. 2, 3, 5 статті 11, ст.ст. 13, 16 Статуту внутрішньої служби та абз. 2, 6, 7 статті 4 Дисциплінарного статуту накладено дисциплінарне стягнення у вигляді «сувора догана».
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.07.2023 №189 відповідно до абз. 3 пункту 5 розділу ХVІ Порядку, за вживання алкогольних напоїв (наркотичних речовин) на території військової частини як у службовий, так і в позаслужбовий час, прибуття на службу в нетверезому стані (у стані наркотичного сп'яніння) солдата ОСОБА_1 , радіотелефоніста - гранатометника 2 відділення зв'язку взводу управління 2 мінометної батареї 3 механізованого батальйону позбавлено премії за червень 2023 року повністю.
Позивач, вважаючи протиправними накази відповідача, звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статі 2 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу від 25.03.1992 № 2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV (далі - Статут внутрішньої служби, в редакції, чинній на час винесення оскаржуваного наказу).
В силу вимог статті 16 Статуту внутрішньої служби, кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV затверджено Дисциплінарний статут Збройних Сил України, який визначає сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців, а також військовозобов'язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг (далі - Дисциплінарний статут, в редакції, чинній на час винесення оскаржуваного наказу).
Статтею 1 Дисциплінарного статуту визначено, що військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.
Згідно з статтею 4 Дисциплінарного статуту військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; бути пильним, зберігати державну таємницю; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов'язків військової служби.
Відповідно до статті 5 Дисциплінарного статуту за стан військової дисципліни у з'єднанні, військовій частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов'язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення.
Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України".
В силу вимог частин 1-2 статті 45 Дисциплінарного статуту у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення правопорушень, пов'язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності.
Відповідно до статті 48 Дисциплінарного статуту на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов'язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).
Статтями 83 - 86 Дисциплінарного статуту визначено, що на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.
У відзиві на позов відповідач вказує, що підставою застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді судової догани було перебування позивача на території військової частини як у службовий, так і в позаслужбовий час, прибуття на службу в нетверезому стані (у стані наркотичного сп'яніння), що підтверджується протоколом ДНКХ-2 №3152 про військове адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 172-20 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 26.06.2023.
Відповідно до вказаного протоколу 25.06.2023 о 21:00год. ОСОБА_1 вжив алкогольні напої та продовжив виконувати обов'язки військової служби в нетверезому стані в умовах особливого періоду (воєнного стану) на тимчасовій території військової частини НОМЕР_1 , чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 172-20 КУпАП.
Алкотест - 0,42% проміле.
У зв'язку із тим, що позивач був не згоден зі складанням протоколу та акту на стан алкогольного сп'яніння, в акті від 26.06.2023 у графі «підпис особи, відносно якої проводиться огляд або запис про відмову від підпису» відсутній підпис позивача та відповідні записи про його відмову від підпису. На підставі вказаного позивач був доставлений до Комунального некомерційного підприємства «Медичний центр з профілактики та лікування залежності м. Краматорськ», в якому він був оглянутий лікарем-наркологом 26.06.2023 о 14:45год. Згідно висновку за результатами огляду: на момент огляду тверезий, встановлений факт вживання бензодіазепінів (гідазепаму) за медичними призначеннями. Алкотест - 0,0%.
Постановою Мар'їнського районного суду Донецької області від 25.09.2023 у справі №237/4095/23 закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 172-20 Кодексу України про адміністративній правопорушення на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю в діях особи складу адміністративного правопорушення.
В постанові суд зазначив, що у протоколі про адміністративне правопорушення зазначено, що ОСОБА_1 вживав спиртні напої на території військової частини, водночас не зазначено місце, спосіб, не долучені пояснення свідків та особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Враховуючи все вищевикладене, суд вважає, що зазначені обставини позбавляють можливості встановити в діях ОСОБА_1 наявність складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 172-20 КУпАП.
Поряд з цим, в постанові Верховного Суду від 07.06.2023 року у справі №464/801/21 зазначено, що: «Нетверезий стан працівника або наркотичне чи токсичне сп'яніння можуть бути підтверджені як медичним висновком, так і іншими видами доказів, яким суд має дати відповідну оцінку (постанови Верховного Суду від 25 липня 2018 року в справі №333/5649/16-ц, від 04 грудня 2019 року в справі№447/1236/18, від 15 березня 2021 року в справі №404/345/19, від 10 вересня 2021 року в справі №486/1186/20).
Нетверезий стан працівника може бути підтверджений медичним висновком чи іншими видами доказів (письмові, речові та електронні; висновки експертів; показання свідків). Проведення медичного огляду з метою виявлення нетверезого стану (зокрема, стану алкогольного сп'яніння) за ініціативи роботодавця можливе виключно у добровільному порядку.
При цьому відповідно до ч. 2 ст. 74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.
З наведеного слідує, що перебування особи в стані алкогольного сп'яніння може встановлено як за допомогою спеціалізованого пристрою чи у відповідному медичному закладі, так і на підставі інших належних та допустимих доказів у їх сукупності.
Водночас належні, допустимі та достовірні докази, в розумінні статей 73-75 КАС України, про наявність у позивача 25.06.2023 о 21:00год. вмісту алкоголю в крові 0,42% проміле під час проходження військової служби, відсутні.
Отже, лише зазначення у спірному наказі про перебування на військові службі в нетверезому стані, без надання відповідних доказів, не дають підстав для висновку про знаходження позивача на службі в стані алкогольного сп'яніння.
Відповідачем не доведено належними, допустимими та достовірними доказами обставини вчиненого позивачем правопорушення, його наслідки, ступень вини військовослужбовця, причини та умови, що сприяли вчиненню правопорушення. Тобто, відповідачем не вжито усіх заходів для всебічного, повного, своєчасного і об'єктивного з'ясування всіх обставин вчиненого правопорушення.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку щодо необґрунтованості притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності і, як наслідок, про неправомірність позбавлення останнього права на виплати додаткової винагороди та премії за червень 2023 року.
За таких обставин, наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) №1201 від 03.07.2023 та наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.07.2023 №189 в частині притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді суворої догани та позбавлення премії за червень місяць 2023 року є протиправними та підлягають скасуванню.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача коштів на відшкодування матеріальної шкоди в якості невиплаченої премії військовослужбовцю ОСОБА_1 за червень 2023 року та додаткової грошової винагороди за участь у бойових діях за червень 2023 року, суд зазначає, що додаткова винагорода та премія є складовою грошового забезпечення військовослужбовців та належить до щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, право на призначення яких та визначення розміру виплати яких покладається виключно на командування військової частини, а отже, суд не може перебирати на себе повноваження командира військової частини в частині призначення додаткових видів грошового забезпечення.
Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
У зв'язку із тим, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 статті 5 Закону України Про судовий збір, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський окружний адміністративний суд, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №189 від 05.07.2023 в частині пунктів 3 та 6 щодо позбавлення солдата ОСОБА_1 грошової премії за червень 2023 року.
Визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) №1201 від 03.07.2023 щодо накладення на солдата ОСОБА_1 радіотелефоніста - гранатометника 2 відділення зв'язку взводу управління 2 мінометної батареї 3 механізованого батальйону, дисциплінарного стягнення у вигляді суворої догани.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лапій С.М.