21 серпня 2024 року № 320/27939/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом громадянки ОСОБА_1 до Білоцерківського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про скасування арешту майна,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась громадянка ОСОБА_1 з позовом, в якому просить: скасувати арешт, накладений на майно ОСОБА_2 , а саме на частки квартири АДРЕСА_1 , накладеного постановою державного виконавця від 29.08.2003 згідно виконавчого листа №1-112 виданого 02.07.2002 Білоцерківським міським судом.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.06.2024 відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю дій відповідача щодо не зняття арешту з майна її померлого чоловіка ОСОБА_2 , а саме на частки квартири АДРЕСА_1 , накладеного постановою державного виконавця від 29.08.2003 згідно виконавчого листа №1-112 виданого 02.07.2002 Білоцерківським міським судом.
Відповідачем до суду відзиву на позовну заяву не подано.
На підставі ст. 194, 205 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, відповідно до Свідоцтва про одруження від 19.11.1999 НОМЕР_1 , між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено шлюб.
Відповідно до Витягу з протоколу засідання штатної військово-лікарської комісії Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України від 15.11.2023 №4331, травми, поранення, які призвели до смерті та причина смерті ОСОБА_2 , так, пов'язані із захистом Батьківщини.
Постановою Другої Білоцерківської державної нотаріальної контори від 04.10.2023 №2080/02-31 ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частку квартири, під АДРЕСА_1 , яка залишилася після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловіка ОСОБА_2 , який на день смерті був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Підставою для відмови у вчиненні нотаріальної дії стало те, що згідно інформації. Арешт (номер запису про обтяження 17415019) було накладено відповідно до постанови серія та номер: вх. 1678, виданої Відділом ДВС Білоцерківського МУЮ 09.09.2003. вид обтяження: арешт нерухомого майна, відомості про суб'єктів обтяження: особа, майно/права якої обтяжуються: ОСОБА_2 .
Згідно п.п. 4.17 п. 4 гл. 10 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5, якщо на спадкове майно накладено арешт, видача свідоцтва про право на спадщину затримується до зняття арешту.
Позивачем до матеріалів позовної заяви додано копію постанови державного виконавця Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міського управління юстиції від 29.08.2003 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_2 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_3 .
Вказана постанова прийнята на виконання виконавчого листа №1-112 виданого 02.07.2002 Білоцерківським міським судом про конфіскацію майна засудженого ОСОБА_2 .
Як стверджує ОСОБА_1 , вона звернулась до відповідача із заявою про зняття арешту з майна.
Листом від 20.10.2023 №121791 Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області повідомив позивача, що перевіркою даних Автоматизованої системи виконавчих проваджень встановлено, що в Білоцерківському відділі за період з 2008 по 2023 роки на примусовому виконанні виконавчі документи про стягнення з ОСОБА_2 не перебувають та до відділу не надходили.
Позивач, вважаючи протиправною постанову відповідача, звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд зауважує, що станом на дату винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 29.08.2003 чинним був Закон України Про виконавче провадження від 21.04.1999 №606-ХІV (далі - Закон №606-ХІV).
Частиною першою статті 5 Закону №606-ХІV встановлено, що державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
Виходячи зі змісту частини четвертої статті 24 Закону №606-ХІV вбачається, що за заявою стягувача, з метою забезпечення виконання рішення про майнові стягнення, державний виконавець постановою про відкриття виконавчого провадження вправі накласти арешт на майно боржника (крім коштів) та оголосити заборону на його відчуження. Одночасно з винесенням такої постанови державний виконавець може провести опис і арешт майна боржника в порядку, визначеному цим Законом.
Положеннями статті 55 Закону №606-ХІV передбачено, що арешт майна полягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а у разі потреби - в обмеженні права користування майном або його вилученні у боржника та передачі на зберігання іншим особам. Види, обсяги і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.
Порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою відповідальність зберігача майна, передбачену законом.
Арешт застосовується:
1) для забезпечення збереження майна боржника, що підлягає наступній передачі стягувачеві або реалізації;
2) для виконання рішення про конфіскацію майна боржника;
3) при виконанні ухвали суду про накладення арешту на майно, що належить відповідачу і знаходиться у нього чи в інших осіб.
Закон України Про виконавче провадження №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII) набрав чинності 02.06.2016.
Згідно із статтею 7 розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1404-VIII визначено, що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
Відповідно до частини четвертої статті 59 Закону №1404-VIII підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:
1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;
2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;
3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;
4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;
5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;
6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;
7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;
8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;
9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.
10) отримання виконавцем від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну «Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності».
Згідно з частиною п'ятою статті 59 Закону №1404-VIII у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Відповідно до частини першої статті 40 Закону №1404-VIII у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, постановою державного виконавця Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міського управління юстиції від 29.08.2003 з виконання виконавчого листа №1-112 виданого 02.07.2002 Білоцерківським міським судом про конфіскацію майна засудженого ОСОБА_2 , накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_2 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_3 .
Листом від 20.10.2023 №121791 Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області повідомив, що перевіркою даних Автоматизованої системи виконавчих проваджень встановлено, що в Білоцерківському відділі за період з 2008 по 2023 роки на примусовому виконанні виконавчі документи про стягнення з ОСОБА_2 не перебувають та до відділу не надходили.
З урахуванням вказаного, суд дійшов висновку, що відповідачем, на якого покладено тягар доказування в адміністративному процесі, не надано суду жодних доказів існування незавершених виконавчих проваджень щодо позивача, які б обумовлювали необхідність залишення в силі накладеного на його майно арешту.
Таким чином, відсутні будь-які належні та допустимі докази, які б свідчили про наявність невиконаних зобов'язань позивачем та які б підтверджували обґрунтованість існування арешту належного йому майна.
Відповідно до статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Положенням статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що набрала чинності для України з 11.09.1997 та є складовою її правової системи відповідно до вимог статті 9 Конституції України, визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно зі статтею 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Вказані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.
Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов'язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб'єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов'язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.
Конституційний Суд України в абзаці 2 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 11.10.2005 №8-рп/2005 зазначив, що діяльність правотворчих і правозастосовчих органів держави має здійснюватися за принципами справедливості, гуманізму, верховенства і прямої дії норм конституції України, а повноваження - у встановлених Основним Законом України межах і відповідно до законів.
Конституційний Суд України у Рішенні від 29.06.2010 №17-рп/2010 вказав, що одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної (абзац 3 пп. 3.1 п. 3 мотивувальної частини).
Відтак, виходячи з принципу юридичної визначеності, як складової частини поняття верховенства права, права позивачки на прийняття спадщини померлого чоловіка, якому належало арештоване майно, не повинні обмежуватись шляхом наявності арештів, які не тягнуть за собою забезпечення примусового виконання будь-яких виконавчих проваджень.
Суд звертає увагу на правовий висновок Верховного Суду у постанові від 27.03.2020 по справі №817/928/17, відповідно до якого як закінчення виконавчого провадження так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться. При цьому порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобов'язання відповідача зняти арешт з нерухомого майна позивача.
Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 12.10.2022 у справі № 203/3435/21.
Частиною п'ятою статті 242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Також, відповідно до частини 6 статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
При цьому, виходячи з наданої відповідачем відповіді, у суду є підстави вважати, що усі виконавчі провадження відносно ОСОБА_2 фактично завершені, оскільки відповідно до пункту 2 розділу ІХ Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, затверджених наказом Міністерства юстиції України 07.06.2017 № 1829/5 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 08.06.2017 за № 699/30567 строк зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, становить три роки, крім виконавчих проваджень за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить один рік.
У свою чергу, пунктом 10 розділу ІІІ означених Правил визначено, що завершені виконавчі провадження, виконавчі провадження, за якими виконавчий документ повернуто без прийняття до виконання, підлягають передачі до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця в порядку, визначеному розділом Х цих Правил. До передачі до архіву такі виконавчі провадження зберігаються за місцем їх формування.
На підставі викладеного, зважаючи на те, що матеріали адміністративної справи не містять доказів правомірності існування станом на час розгляду справи накладеного арешту на все майно ОСОБА_2 , такий арешт за відсутності виконавчого провадження підлягає зняттю.
Матеріалами справи підтверджено, що виконавче провадження, в межах якого на майно позивача накладено арешт, на виконанні у відповідача не перебуває.
З урахуванням вищевикладеного у сукупності суд вважає за необхідне захистити права позивача шляхом зобов'язання відповідача зняти арешт з нерухомого майна ОСОБА_2 , а саме з частки квартири АДРЕСА_1 , накладеного постановою державного виконавця від 29.08.2003 згідно виконавчого листа №1-112 виданого 02.07.2002 Білоцерківським міським судом.
Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною другою другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Виходячи з викладеного, заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
У зв'язку із тим, що позивач звільнений від сплати судового зору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський окружний адміністративний суд, -
Адміністративний позов задовольнити.
Зобов'язати Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зняти арешт з нерухомого майна ОСОБА_2 , а саме з ? частки квартири АДРЕСА_1 , накладеного постановою державного виконавця від 29.08.2003 згідно виконавчого листа №1-112 виданого 02.07.2002 Білоцерківським міським судом.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення .
Суддя Лапій С.М.