справа № 991/4336/24
провадження № 11-сс/991/486/24
слідчий суддя: ОСОБА_1
доповідач: ОСОБА_2
13 серпня 2024 року місто Київ
Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,
за участі представника власника майна - адвоката ОСОБА_6 ,
прокурора ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду про арешт майна від 23.05.2024 р., -
05.07.2024 року на розгляд до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшла зазначена апеляційна скарга (т. 10 а.с. 95-130), яку передано судді-доповідачу 29.07.2024 року та цього ж дня її призначено до розгляду (т. 10 а.с. 132).
1.Короткий зміст оскаржуваного рішення та апеляційної скарги.
Оскаржуваною ухвалою слідчого судді задоволено клопотання детектива НАБУ ОСОБА_9 , погоджене з прокурором САП ОСОБА_7 , та накладено арешт (із забороною відчуження та розпорядження) на рухоме та нерухоме майно, яке на праві власності належить підозрюваному ОСОБА_10 , а також його брату ОСОБА_8 .
В апеляційній скарзі представник власника майна ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_6 просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на невідповідність оскаржуваної ухвали вимогам КПК України. Вважає, що слідчий суддя не встановив, що майно, на яке накладено арешт, є доказом у кримінальному провадженні, замість чого обмежився загальною фразою, що воно може бути використано як доказ обставин, які підлягають доказуванню. Натомість, майно, на яке накладено арешт, набуто ОСОБА_8 на законних підставах та не відповідає жодному з критеріїв речового доказу відповідно до ст. 98 КПК України. Відтак, постанова детектива від 07.05.2024 р. про визнання його речовим доказом є лише способом легалізації і створенням передумов для звернення до слідчого судді з клопотанням про його арешт. Стосовно накладення арешту на майно третьої особи - ОСОБА_8 з метою спеціальної конфіскації, необхідно довести, що така особа набула це майно безоплатно або за ціною, вищою або нижчою за ринкову вартість, і знала або повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій з ознак, передбачених п. п. 1-4 ч. 1 ст. 96-2 КК України. Водночас, жоден з цих пунктів не стосується майна, належного ОСОБА_8 , а обставини, передбачені ч. 4 ст. 170 КПК України, у даному провадженні не доведені. Арештоване майно набувалось ОСОБА_8 на підставі цивільно-правових договорів, за визначеною між сторонами ціною. Предмети договорів, укладених ОСОБА_8 , не становлять сферу державного регулювання, а стосовно набутого майна не здійснювалось державне регулювання цін. Окремо посилається на безпідставність визнання слідчим суддею обґрунтованості повідомленої ОСОБА_10 підозри, оскільки жодних доказів того, що він надавав доручення на набуття у власність іншими фізичними особами активів, зберігаючи повний контроль над такими активами, зокрема і право вчиняти щодо них дії, тотожні за змістом праву розпорядження, у матеріалах провадження немає. Надані суду докази на підтвердження причетності ОСОБА_10 до вчинення інкримінованого йому злочину підтверджують виключно факт можливого використання ним рухомого майна, яке належить ОСОБА_8 . Окрім того, у ході допиту в якості свідка ОСОБА_10 не виключив той факт, що в інтересах брата - ОСОБА_8 та на його прохання міг підписати документи і квитанції щодо оплати окремих рахунків. Крім того, наголошує, що слідчим суддею не наведено доказів наявності об'єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 1 ст. 368-5 КК України, які б підтверджували надання ОСОБА_10 доручень на придбання майна і вчинення ним дій, тотожних за змістом здійсненню права розпорядження.
2. Узагальнений виклад позицій учасників апеляційного провадження.
У судовому засіданні представник власника майна - адвокат ОСОБА_6 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити з підстав, викладених у скарзі. Додатково зазначив, що оскаржувана ухвала слідчого судді не відповідає фактичним обставинам справи. ОСОБА_8 на законних підставах набув і володіє арештованим майном та є єдиним його власником. Натомість, сторона обвинувачення намагається довести протилежне, зокрема те, що все це майно набув ОСОБА_10 . Посилання слідчого судді на те, що арештоване майно відповідає критеріям речового доказу, не відповідає дійсності. Відтак, наголосив на відсутності правових підстав для накладення арешту на майно ОСОБА_8 .
Прокурор ОСОБА_7 заперечив проти апеляційної скарги, посилаючись на її безпідставність. Вважає, що апеляційна скарга не містить належних доводів, які були б підставою для скасування оскаржуваного рішення. Зазначив, що фактично апеляційна скарга зводиться до двох доводів, а саме - необґрунтованість підозри та як наслідок - неможливість застосування спеціальної конфіскації до тих об'єктів, на які накладено арешт. Втім, слідчим суддею детально проаналізовано доводи клопотання та кожному з них надано оцінку, які у своїй сукупності доводять обґрунтованість підозри. Відтак, доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу.
Власники майна - підозрюваний ОСОБА_10 та ОСОБА_8 , належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, в судове засідання не з'явились, про причини неявки не повідомили, з клопотанням про відкладення апеляційного розгляду не звертались. Згідно з ч. 4 ст. 405 КПК України, неявка учасників провадження за умови їх належного повідомлення не перешкоджає судовому розгляду. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності вказаних учасників провадження.
3. Встановлені слідчим суддею обставини та мотиви оскаржуваного рішення.
3.1. Короткий зміст та мотиви клопотання про арешт майна.
За змістом клопотання про арешт майна, яке було предметом розгляду слідчого судді, детективами НАБУ здійснюється досудове розслідування, а прокурорами САП - процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 52023000000000436 від 15.03.2023 р., зокрема за підозрою ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 368-5 КК України.
За версією органу досудового розслідування, ОСОБА_10 , перебуваючи на посаді Заступника Керівника Офісу Президента України, отримав можливість набувати активи, вартість яких суттєво перевищує його доходи. Поряд з цим, усвідомлюючи протиправність таких дій, з метою приховання факту набуття таких активів та бажаючи не бути притягнутим до кримінальної відповідальності за такі дії, ОСОБА_10 вирішив здійснювати таке набуття активів шляхом набуття їх у власність іншими фізичними особами за його дорученням, зберігаючи повний контроль над ними, зокрема і право вчиняти щодо них дії, тотожні за змістом праву розпорядження. В описаний вище спосіб період з 12.05.2020 року по 13.09.2022 року ОСОБА_10 набув активи загальною вартістю 17 094 430,57 грн., а саме:
- автомобіль «MERCEDES-BENZ», модель «G 63АМG», 2012 року випуску, ринкова вартість якого станом на 12.05.2020 року складала 1 737 217,45 грн.;
- машиномісце в підземному паркінгу за адресою: АДРЕСА_1 , ринкова вартість якого станом на 21.12.2021 рік складала 459 805 грн.;
- машиномісце в підземному паркінгу за адресою: АДРЕСА_2 , ринкова вартість якого станом на 21.12.2021 рік складала 478 805 грн.;
- мотоцикл «Honda» модель «СМХ1100DМ», 2021 року випуску, вартістю 413 000 грн. на дату набуття;
- автомобіль марки «VOLKSWAGEN», модель «MULTIVAN», 2021 року випуску, ринкова вартість якого станом на 03.05.2022 рік складала 2 122 157,62 грн.;
- машиномісце в підземному паркінгу за адресою АДРЕСА_3 , ринкова вартість якого станом на 19.05.2022 рік складала 732 065 грн.;
- квартиру загальною площею 102,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_4 , ринкова вартість якої станом на 01.07.2022 рік складала 9 453 855 грн.;
- земельну ділянку загальною площею 0,10 га № 2124084400:08:001:0334 для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_5 , ринкова вартість якої станом на 13.09.2022 року складала 1 015 059 грн.;
- мотоцикл «BMW» модель «RnineT Scrambler», 2022 року випуску, вартістю 682 466,50 грн. на дату набуття.
З метою зменшення ризику бути викритим у протиправній діяльності, ОСОБА_10 залучив свого водія ОСОБА_11 для здійснення дій щодо державної реєстрації зазначеного рухомого та нерухомого майна на свого брата ОСОБА_12 . Водночас, загальна сума доходів ОСОБА_10 за період з 01.01.2020 р. по 31.12.2022 р., які могли бути використані для набуття вказаних активів, становила не більше 1 362 952 грн. Тобто різниця між набутими ним активами у вказаний вище період та його законними доходами становить 15 731 478,57 грн.
Відтак, ОСОБА_10 підозрюється у набутті активів, вартість яких перевищує на 15 731 478,57 грн. його законні доходи, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 368-5 КК України.
Обґрунтовуючи у клопотанні про арешт майна підстави для звернення до слідчого судді, детектив послався на те, що вищевказані об'єкти є предметом кримінального правопорушення, містять відомості, які можуть бути використані як доказ факту та обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, та набуті кримінально протиправним шляхом. Відтак, вказане майно відповідає критеріям речового доказу, визначеним ч. 1 ст. 98 КПК України, та підлягає арешту з метою збереження речових доказів. Крім того, всі вищевказані об'єкти одержано внаслідок вчинення кримінального правопорушення та вони були предметом кримінального правопорушення, а відтак, до наведеного переліку рухомого та нерухомого майна судом може бути застосована спеціальна конфіскація.
Як на правову підставу для застосування арешту майна, сторона обвинувачення у клопотанні посилається на п. 1, п. 2 ч. 2 ст. 170 КПК України.
3.2. Мотиви слідчого судді.
Вирішуючи питання, визначені у ст. 170 КПК України, слідчий суддя зазначив, що на даному етапі досудового розслідування наявна обґрунтована підозра вчинення ОСОБА_10 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 368-5 КК України, за обставин, викладених у клопотанні, що може бути підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна, а також дійшов висновку, що таке майно відповідає ознакам речового доказу та воно підлягатиме спеціальній конфіскації.
Посилаючись на сукупність підстав вважати, що описані у повідомленні про підозру дії з придбання рухомого та нерухомого майна, а також операції з коштами були спрямовані на маскування їх походження, слідчий суддя дійшов висновку, що ненакладення арешту на відповідне майно може призвести до його приховання, перетворення, відчуження та неможливості подальшої спеціальної конфіскації.
Крім того, на переконання слідчого судді, потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права ОСОБА_10 та ОСОБА_8 щодо належного їм рухомого та нерухомого майна, як його арешт, оскільки таке втручання стосується виключно конкретного майна у формі позбавлення права на його відчуження та розпорядження, що не позбавляє права користування ним та є найменш обтяжливим способом арешту.
4. Мотиви суду.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи представника власника майна та пояснення прокурора, дослідивши матеріали провадження, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом вчинення злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Частиною другою цієї статті визначено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: правову підставу для арешту майна та обґрунтованість підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали, слідчий суддя після детального дослідження наданих доказів дійшов висновку, що відомості, які у них містяться, можуть переконати об'єктивного спостерігача у тому, що ОСОБА_10 міг вчинити кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 368-5 КК України, що виправдовує подальше розслідування.
В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_6 , який діє в інтересах власника майна ОСОБА_8 - брата підозрюваного ОСОБА_10 , ставить під сумнів вказаний висновок щодо наявності обґрунтованої підозри. Втім, як вбачається з наданого адвокатом ОСОБА_6 ордеру, у даному провадженні він представляє інтереси виключно ОСОБА_8 та саме в його інтересах подав апеляційну скаргу. Більше того, під час апеляційного розгляду представником зазначено, що підозрюваний ОСОБА_10 вирішив не оскаржувати дану ухвалу слідчого судді.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів не надає оцінки доводам апеляційної скарги в цій частині, оскільки підозрюваний ОСОБА_10 не звертався з апеляційною скаргою на ухвалу слідчого судді від 23.05.2024 р. та не уповноважив на це свого захисника - адвоката ОСОБА_6 , а оцінку обґрунтованості чи необґрунтованості його підозри не можуть ініціювати інші особи - зокрема, власник майна ОСОБА_8 . Це ж стосується і доводів апеляційної скарги щодо необхідності скасування арешту, накладеного оскаржуваною ухвалою на мотоцикл «Honda» та квартиру у м. Києві, право власності на які зареєстровано за ОСОБА_10 .
Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність підстав для накладення арешту на майно ОСОБА_8 з метою забезпечення спеціальної конфіскації, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, заходи з конфіскації можуть бути застосовані не тільки до осіб, які безпосередньо обвинувачуються у кримінальних злочинах, а й до будь-яких інших третіх осіб, які мають право володіння майном без необхідної добросовісності з метою приховування їхньої злочинної ролі у накопиченні цінностей, які є предметом розгляду у справі. У процедурах конфіскації, що стосувалися доходів від серйозних злочинів, суду не потрібні докази «поза розумним сумнівом» щодо незаконності походження майна. Натомість, доказ щодо балансу високої ймовірності незаконного походження майна у сумісності з неможливістю власником цього майна довести протилежне був достатній для перевірки критерію пропорційності згідно ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції. Національні органи влади згідно Конвенції надалі отримали свободу дій у питанні застосування конфіскаційних заходів не лише стосовно осіб, безпосередньо обвинувачених у злочинах, а й членів їхніх сімей та інших близьких родичів, які могли володіти та неформально управляти незаконно набутим майном від імені підозрюваних, а також будь-кого, хто не мав необхідного статусу добросовісності (рішення ЄСПЛ у справах «Аркурі та інші проти Італії», «Морабіто та інші проти Італії», «Батлер та інші проти Великої Британії»).
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 96-2 КК України, спеціальна конфіскація застосовується, зокрема, у разі, якщо гроші, цінності та інше майно були предметом кримінального правопорушення. Відповідно до ч. 2 ст. 96-2 КК України, у разі якщо такі гроші, цінності були повністю або частково перетворені в інше майно, спеціальній конфіскації підлягає повністю або частково перетворене майно.
У даному провадженні ОСОБА_10 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 368-5 КК України, за яке згідно з ст. 96-1 КК України передбачено застосування спеціальної конфіскації.
Стаття 368-5 КК України встановлює кримінальну відповідальність за набуття особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, активів, вартість яких більше ніж на шість тисяч п'ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян перевищує її законні доходи. Згідно до п. 3 примітки до ст. 368-5 КК України під активами слід розуміти грошові кошти (у тому числі готівкові кошти, кошти, що перебувають на банківських рахунках), майнові права, нематеріальні активи, у тому числі криптовалюти, обсяг зменшення фінансових зобов'язань, а також роботи чи послуги, надані особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Відтак, з огляду на обставини, викладені у повідомленні про підозру, яку слідчий суддя визнав обґрунтованою, що наразі ніким не оскаржується, зазначене у клопотанні рухоме та нерухоме майно, ймовірно, є предметом кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_10 .
Згідно з ч. 4 ст. 96-2 КК України гроші, цінності, в тому числі кошти, що знаходяться на банківських рахунках, інше майно, зазначені в цій статті, підлягають спеціальній конфіскації у третьої особи, якщо вона набула таке майно від підозрюваного чи іншої особи безоплатно, за ринкову ціну або за ціну вищу чи нижчу ринкової вартості, і знала або повинна була і могла знати, що таке майно відповідає будь-якій із ознак, зазначених у п. п. 1-4 ч. 1 цієї статті.
При цьому, зі змісту ч. 4 ст. 170 КПК України слідує, що спосіб набуття майна третьою особою (оплатно чи безоплатно, за ціною вищою чи нижчою за ринкову вартість) не є визначальним при вирішенні питання щодо спеціальної конфіскації у неї такого майна. Визначальним є її обізнаність про те, що таке майно відповідає будь-якій з ознак, передбачених п. п. 1-4 ч. 1 ст. 96-2 КК України.
Слідчий суддя в оскаржуваній ухвалі дійшов висновку, що ОСОБА_8 не міг не бути обізнаним про те, що набуває у власність майно, яке є предметом ймовірного незаконного збагачення його брата - підозрюваного ОСОБА_10 , з чим погоджується і колегія суддів з огляду на рівень офіційних доходів ОСОБА_10 та ОСОБА_8 .
Натомість, в апеляційній скарзі стверджується, що арештоване слідчим суддею майно було придбано на законних підставах саме ОСОБА_8 , і що жодних доручень від ОСОБА_10 на купівлю того чи іншого майна останній не отримував. Такі доводи колегія суддів вважає неспроможними, оскільки за період 1999-2022 р.р. доходи ОСОБА_8 склали 2 040 879 грн., а його дружини - 211 160 грн. Отже, доходи, отримані подружжям, не дозволяли ОСОБА_8 придбати майно, на яке накладено арешт. Відтак, вищевказане майно ймовірно є предметом незаконного збагачення ОСОБА_10 .
В апеляційній скарзі також стверджується, що ОСОБА_8 придбав автомобіль «MERCEDES-BENZ», модель «G 63AMG» у друга свого брата ОСОБА_10 - ОСОБА_13 , а його вартість була визначена з урахуванням незадовільного технічного стану. Після покупки ОСОБА_8 нібито тривалий час його ремонтував, про що часто просив водія ОСОБА_10 - ОСОБА_11 . За твердженнями представника ОСОБА_8 , останній паркував вказаний автомобіль на паркінгу в Оболонському районі м. Києва, а у подальшому - на придбаному ним паркомісці по вул. Раїси Окіпної. Натомість, згідно з матеріалами провадження, протягом 2-3 місяців після придбання вказаного автомобіля саме ОСОБА_10 пересувався на ньому до Офісу Президента України. Окрім того, 17.06.2021 року саме ОСОБА_10 робив запит для отримання перепусток для нього та ОСОБА_11 для в?їзду на вказаному автомобілі із державним номерним знаком НОМЕР_1 на територію будинку, у якому він проживає по АДРЕСА_6 , зазначивши себе, як контактну особу. Також, згідно наявного у матеріалах провадження листування ОСОБА_10 із ОСОБА_11 , останній виконував детальні вказівки саме ОСОБА_10 щодо використання даного автомобіля, зокрема, щодо придбання та заміни запчастин, заправлення пальним, щодо його технічного обслуговування, тощо (т. 2 а.с. 155-156, 185-288). Більше того, 16.06.2020 року ОСОБА_10 надіслав ОСОБА_11 скріншоти повідомлень про адміністративні правопорушення, що полягали у перевищенні встановлених обмежень швидкості руху автомобілем «MERCEDES-BENZ», модель «G 63AMG» із державним номерним знаком НОМЕР_1 , зазначивши: «Два твоїх порушення, ОСОБА_14 … Або моїх» (т. 2 а.с. 284-287).
Отже, слідчий суддя надав правильну оцінку наявним у справі доказам та дійшов вірного висновку про те, що саме ОСОБА_10 користувався та розпоряджався автомобілем марки «MERCEDES-BENZ», модель «G 63AMG». Наведений висновок під час апеляційного розгляду представником власника майна не спростовано. Крім того, слідчий суддя встановив, що цей автомобіль може бути предметом незаконного збагачення ОСОБА_10 , а відтак цілком слушно зазначив, що кошти в сумі 2 002 000 грн., отримані від його реалізації 16.02.2023 року, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 96-2 КК України також можуть підлягати спеціальній конфіскації.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_8 придбав за власні кошти три машиномісця у районі лівого берега р. Дніпро у м. Київ, оскільки у майбутньому хотів проживати ближче до брата ОСОБА_10 , колегія суддів також відхиляє як необґрунтовані. Зокрема, за версією ОСОБА_8 , він попросив брата - підозрюваного ОСОБА_10 дізнатись щодо наявних паркінгів поблизу його будинку. У зв'язку з чим ОСОБА_11 за розпорядженням ОСОБА_10 почав займатись цим питанням.
Натомість, згідно матеріалів провадження, 02.12.2021 року ОСОБА_10 надав ОСОБА_11 вказівку зв'язатись із корпорацією « Граніт » та отримати інформацію щодо придбання машиномісць. Після чого ОСОБА_11 надіслав ОСОБА_10 зображення плану розташування машиномісць АДРЕСА_7 , а останній для укладення відповідних договорів купівлі-продажу надіслав відповідальній особі зображення сторінок паспорта та РНОКПП ОСОБА_8 . При цьому, у одному із листувань з ОСОБА_11 обговорювалось питання оплати за утримання машиномість, під час якого ОСОБА_10 надіслав повідомлення такого змісту: «Ти хоч від імені ОСОБА_16 платив? Чи від мого?», на що ОСОБА_11 відповів, що від імені ОСОБА_16 (т. 3 а.с. 130-154, 160). Як встановлено слідчим суддею та не спростовано у ході апеляційного розгляду, хоча договори купівлі-продажу машиномісць АДРЕСА_8 , і були укладені між ОСОБА_8 та ТОВ «Будсервіс-Центр», ТОВ «Будівельно-комерційна фірма «Граніт», втім співробітники цих компаній ідентифікували саме ОСОБА_10 як користувача машиномісць АДРЕСА_7 , а ОСОБА_11 - як особу, яка займалась оформленням договорів їх купівлі-продажу. Окрім того, згідно з відомостями, наданими адміністрацією бізнес-центру за адресою: АДРЕСА_7 були закріплені за ОСОБА_10 та саме він своїм підписом засвідчував договір про участь у витратах по утриманню автопаркінгу у графі підпису ОСОБА_8 , як власника вказаних машиномісць (т. 3 а.с. 267-280).
Отже, всупереч твердженням адвоката ОСОБА_6 матеріали провадження доводять, що вказані машиномісця було придбано саме за дорученням ОСОБА_10 та що саме він ними користувався, натомість, ОСОБА_8 лише прибув на зустріч із співробітницею корпорації для укладення угод купівлі-продажу та їх нотаріального засвідчення.
Доводи апеляційної скарги щодо придбання ОСОБА_8 квартири у м. Львові за позичені кошти, а відтак, що ОСОБА_10 не має до неї жодного відношення, колегія суддів також вважає такими, що суперечать матеріалам провадження.
Так, за версію представника власника майна ОСОБА_6 та самого ОСОБА_8 , станом на грудень 2021 року у нього було приблизно 60-70 тис. доларів США заощаджень для придбання квартири у м. Львові у забудовника «Avalon», однак їх не вистачало, тому він взяв у ОСОБА_17 позику у сумі 350 тис. доларів США. Придбання квартири саме у м. Львові зумовлене, з його слів, повномасштабним вторгненням РФ в Україну.
Натомість, зі змісту листування працівників компанії «Avalon» щодо підготовки до укладення договору купівлі-продажу квартири у м. Львові вбачається, що 21.06.2022 року ОСОБА_18 звернулась до колег щодо погодження оформлення і оплати коштами компанії квартири на ім?я ОСОБА_8 прямим договором купівлі майнових прав по мінімальній ціні. Також повідомлялось, що розрахунок за квартиру відбувся 10.06.2022 року партнером «ОС» та «ГП», який стороною обвинувачення ідентифіковано як ОСОБА_19 та який є співвласником компанії «Avalon» (т. 4 а.с. 50-56). Було узгоджено підготовку угоди на суму 1 162 800 грн. Окрім того, ОСОБА_18 звернулась до фінансистів підготувати суму 1 167 800 грн., з яких 5 тис. грн. становили комісійні банку, а також зазначила, щодо витрати на реєстрацію права власності у нотаріуса у сумі 5 тис. грн. за проханням партнерів необхідно здійснити за кошти компанії. 30.06.2022 року ОСОБА_18 повідомила колегам, що клієнт наступного дня приїде до м.Львів, відтак, необхідно забезпечити доставку коштів у сумі 1 167 800 грн. до відділення АТ «Укргазбанк» (т. 5 а.с. 4, 171-185).
Проаналізувавши зміст цього листування, колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про те, що фактичний розрахунок за придбання квартири у АДРЕСА_9 , попри твердження ОСОБА_8 , відбувся до укладення договору купівлі-продажу 01.07.2022 року, а внесення їх частини у цей день через банківське відділення АТ «Укргазбанк» здійснювалось ОСОБА_8 за кошти, видані працівниками групи компаній «Avalon» (т 5 а.с. 50-52). Окрім того, в організації купівлі-продажу квартири брав участь адвокат ОСОБА_19 - ОСОБА_20 , якому працівник компанії «Avalon» ОСОБА_18 напередодні укладення договору купівлі-продажу майнових прав на зазначену квартиру надсилала договір для ознайомлення, а після його підписання відзвітувала, що клієнт все отримав та поїхав забирати ключі від квартири. При цьому, матеріали клопотання містять відомості про те, що ОСОБА_10 знайомий з ОСОБА_19 - так, у листуванні з ОСОБА_11 , плануючи поїздку до м. Львів, підозрюваний ОСОБА_10 запитував у останнього щодо подарунку для « ОСОБА_21 ». До того ж, наявні докази на підтвердження з'єднань між ОСОБА_10 та ОСОБА_19 , що свідчать про їх спільні зустрічі протягом 2020-2021 р.р. у м. Києві та м. Львові (т. 4 а.с. 24-25).
Наведене, на думку колегії суддів, підтверджує висновок оскаржуваної ухвали про те, що за квартиру у м. Львові хоча і розрахувався «партнер» ОСОБА_19 , втім, це житло придбане за дорученням ОСОБА_10 та ймовірно за кошти останнього через ОСОБА_19 , однак зареєстроване за ОСОБА_8 з метою приховання необґрунтованості їх походження.
Відтак, доводи апеляційної скарги щодо придбання машиномісць в будинку по АДРЕСА_6 саме ОСОБА_8 є непереконливими. Колегія суддів при цьому враховує, що під час допиту ОСОБА_8 пояснив, що житлове питання було для нього нагальним, оскільки він з родиною проживає в м. Києві в однокімнатній квартирі (т. 6 а.с. 114-141). Нелогічним з огляду на це виглядає придбання останнім трьох машиномісць в будинку, де проживає його брат ОСОБА_10 , та витрачання на це додаткових коштів, яких ОСОБА_8 потребував для поліпшення своїх житлових умов. Ще більш нелогічною виглядає версія з придбанням квартири у м. Львові, в якій після проведення ремонту він із родиною так і не проживає.
За наведених обставин, колегія суддів критично оцінює укладення договору позики між ОСОБА_17 та ОСОБА_8 від 30.04.2022 р., на який посилається в апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_6 , оскільки такий договір ймовірно укладено лише для підтвердження походження коштів на придбання квартири. Вказаний висновок підтверджує і те, що договір є безвідсотковим та у ньому відсутні дієві гарантії для позикодавця у разі порушення договору позичальником.
Доводи апеляційної скарги щодо придбання ОСОБА_8 мотоцикла «BMW» модель «RnineT Scrambler» колегія суддів також вважає непереконливими, оскільки ключові питання щодо його придбання (ціна, технічний стан мотоцикла) вкотре контролювались саме ОСОБА_10 через водія ОСОБА_11 . Крім того, доказів на підтвердження походження коштів на придбання вказаного мотоцикла саме ОСОБА_8 колегії суддів надано не було.
Щодо придбання автомобіля «VOLKSWAGEN», модель «MULTIVAN, то згідно матеріалів провадження його зареєстровано за ОСОБА_8 03.05.2022 року на підставі договору купівлі-продажу, укладеного із ОСОБА_17 . При цьому, транспортування автомобіля до м. Києва для подальшого оформлення права власності на ОСОБА_8 здійснювалось останнім разом із ОСОБА_11 за розпорядженням ОСОБА_10 . Згідно протоколу допиту ОСОБА_11 , він за вказівкою ОСОБА_10 та за кошти останнього обслуговував вказаний автомобіль. Саме ОСОБА_10 дав доручення ОСОБА_11 вирушити за автомобілем та контролював за посередництва ОСОБА_11 питання, пов?язані з його технічним обслуговуванням та використанням. Окрім того, згідно протоколу допиту охоронців підземного паркінгу за адресою: м. Київ, вул. Раїси Окіпної, автомобіль «VOLKSWAGEN», модель «MULTIVAN завжди припарковувався на машиномісцях АДРЕСА_10 (т. 7 а.с. 177), а співробітники корпорації «Граніт», які залучалися до укладення договорів купівлі-продажу машиномісць, також ідентифікували саме ОСОБА_10 як користувача вказаних машиномісць, на яких паркувався автомобіль «VOLKSWAGEN» (т.3 а.с. 122).
Отже, вказаний автомобіль постійно зберігався на машиномісцях, придбаних за дорученням ОСОБА_10 , та саме він контролював процеси, пов'язані із придбанням та технічним обслуговуванням даного автомобіля, тобто здійснював дії, тотожні розпорядженню ним. Відтак, слідчим суддею зроблено вірний висновок, що вказаний автомобіль належить саме ОСОБА_10 .
Доводи апеляційної скарги щодо придбання ОСОБА_8 земельної ділянки в Закарпатській області колегія суддів також відхиляє, оскільки саме ОСОБА_11 за дорученням підозрюваного ОСОБА_10 у день реєстрації права власності на неї супроводжував ОСОБА_8 . Після чого, ОСОБА_11 звітував підозрюваному щодо їх місця перебування у Закарпатській області та щодо обставин укладання угоди купівлі-продажу. При цьому, версію про те, що до укладення угоди купівлі-продажу цієї ділянки був залучений ОСОБА_17 , оскільки на її придбання ОСОБА_8 не вистачало коштів, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки згідно протоколів допиту свідків, ані її власник, ані сам ОСОБА_8 про ці обставини не повідомили.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком оскаржуваної ухвали про те, що ОСОБА_8 не міг не знати, що набуває у власність майно, яке може бути предметом незаконного збагачення його брата ОСОБА_10 . Відтак, майно, на яке оскаржуваною ухвалою накладено арешт, може бути предметом незаконного збагачення ОСОБА_10 та підлягатиме спеціальній конфіскації.
Доводи апеляційної скарги щодо не наведення у оскаржуваній ухвалі підстав, чому майно, на яке накладено арешт, є доказом у кримінальному провадженні, колегія суддів також відхиляє, оскільки слідчим суддею чітко зазначено, що усе майно, наведене у клопотанні, окрім квартири по АДРЕСА_11 , є предметом ймовірно вчиненого кримінального правопорушення та може бути використано як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження та відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України.
Надаючи оцінку вказаним доводам, колегією суддів враховуються зміст поняття «речові докази», зокрема згідно з ст. 98 КПК України, речові докази - це матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час провадження.
Отже, арештоване майно відповідатиме за одним із наведених критеріїв ознакам речових доказів за наявності достатніх підстав вважати, що воно: 1) було знаряддям вчинення кримінального правопорушення, 2) зберегло на собі його сліди, 3) містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час провадження, 4) було об'єктом кримінально протиправних дій, 5) набуто кримінально протиправним шляхом.
Як вбачається з матеріалів провадження, рухоме та нерухоме майно, яке могло бути набуте підозрюваним ОСОБА_10 злочинним шляхом та зареєстроване на праві власності на пов'язану особу - брата ОСОБА_8 , постановою детектива від 15.03.2023 р. визнано речовим доказом як таке, що відповідає критеріям, визначеним ст. 98 КПК України. Крім того, вказане майно відповідає ознакам, вказаним у п. п. 1-4 ч. 1 ст. 96-2 КК України, як таке, що одержане внаслідок вчинення злочину або є доходами від такого майна, тобто, вказане майно, яке належить на праві власності ОСОБА_8 , придбано за рахунок коштів, ймовірно одержаних підозрюваним ОСОБА_10 злочинним шляхом внаслідок вчинення злочину.
Метою арешту майна є забезпечення кримінального провадження, його завданням є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження, що прямо передбачено ст. 170 КПК України в якості правових підстав застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження.
Враховуючи, що зазначене рухоме та нерухоме майно може бути відчужене і це призведе до втрати речових доказів, з метою забезпечення завдання кримінального провадження, а саме збереження речових доказів та вжиття заходів щодо спеціальної конфіскації, наявні достатні підстави для накладення на нього арешту.
З урахуванням сукупності встановлених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що слідчий суддя обґрунтовано наклав арешт на майно, забезпечивши своїм рішенням співрозмірність обмеження права власності із завданнями кримінального провадження. На думку колегії суддів, на даному етапі провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права власника. Будь-яких надмірно негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення провадження, як арешт майна, особливо враховуючи збереження можливості власника користуватися ним, колегією суддів під час апеляційного розгляду не встановлено.
5. Висновки суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін або скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Враховуючи, що під час апеляційного розгляду не встановлено порушень норм кримінального процесуального кодексу України, які могли б бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, слідчим суддею вірно визначено правову підставу для накладення арешту, надано оцінку розумності та співмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження, а доводи апеляційної скарги свого підтвердження не знайшли, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення. Відповідно, оскаржувана ухвала підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 369-372, 170-173, 407, 409, 418, 419, 422, 532 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 23.05.2024 р. - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий суддя ОСОБА_2
судді ОСОБА_3
ОСОБА_4