Справа № 344/15309/24
Провадження № 2-о/344/437/24
про відмову у відкритті провадження у справі
23 серпня 2024 року м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області Польська М.В., розглянувши подані до суду матеріали за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи - ОСОБА_2 , Орган опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , -
Заявник звернувся до суду з заявою, в якій просить встановити факт самостійного виховання та утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без участі матері.
В обґрунтування заяви заявник посилається на те, що встановлення зазначеного у заяві факту необхідне для подальшої зміни реєстрації дитини, оформлення документів для навчання в школі.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд приходить до висновку, що дане питання не може бути вирішене шляхом встановлення факту, що має юридичне значення, з огляду на наступне.
Відповідно до частин другої, сьомої статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного); окремого провадження.
Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження, зокрема, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Юридичні факти - це життєві обставини чи факти, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну або припинення правовідносин.
Однак не всі життєві обставини є юридичними фактами. Життєві факти (обставини) стають юридичними фактами внаслідок визнання їх такими державою і закріплення в законі.
Із системного аналізу положень статті 293 ЦПК України, глави 6 розділу ІV ЦПК України слідує, що у судовому порядку підлягають встановленню юридичні факти, які мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: в т.ч. за пунктом 2) перебування фізичної особи на утриманні.
За змістом частини другої вказаної статті в судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, при цьому має бути з'ясована мета його встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлено спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови.
При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.
Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.
Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18).
Звертаючись із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, особа відповідно до вимог ст. 318 ЦПК України вказує мету встановлення юридичного факту, яка дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи зумовлює він правові наслідки. У заяві необхідно також вказати причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт, та навести докази його існування.
Отже, закон надає юрисдикції суду встановлювати факти, що мають юридичне значення, але при певних умовах: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Спір про право характеризує такий стан відносин, коли між сторонами існують певні розбіжності з приводу наявності, змісту та обсягу прав та обов'язків, здійснення яких неможливо без судового втручання.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.1995 «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» (далі - «Постанова Пленуму»), в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: - згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; - чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; - заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; - встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Як вбачається з п. 3 Постанови Пленуму у кожному разі суддя зобов'язаний перевірити підвідомчість даної заяви суду. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у прийнятті заяви, а коли справу вже порушено - закриває провадження в ній.
За даною заявою заявник просить встановити факт самостійного виховання та утримання батьком дитини.
Так, частиною 1 статті 180 СК України встановлено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
У частині 3 статті 155 СК України (здійснення батьківських прав та виконання батьківських обов'язків) зазначено, що відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.
Частиною 2 статті 157 СК України закріплено, що той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
В той же час, жодний нормативно-правовий акт, що регулює сімейні відносини та захист прав дітей, не зобов'язує підтверджувати судовим рішенням факт відсутності участі батьків у вихованні дитини, або підтверджувати факт перебування дітей на утриманні саме батька.
Такий факт може бути підтверджений за рішенням суду виключно в разі вирішення питання щодо позбавлення особи батьківських прав чи усиновлення дітей. Крім того, судом під час вирішення спору у позовному провадженні щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення при вирішенні такого спору.
Відповідно до роз'яснень, що містяться в п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 31 березня 1995 року № 5 із змінами і доповненнями, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, розглядаються у судовому порядку, коли чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.
Верховним Судом у Постанові від 27.09.2023 року у справі №201/5972/22 зазначено наступне: у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав осіб; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України не є вичерпним.
Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.
Згідно зі статтею 318 ЦПК України у заяві про встановлення юридичного факту повинно бути зазначено, який факт заявник просить встановити та з якою метою.
Заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт та чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
У відповідності до змісту поданої у цій справі заяви, заявник просив встановити факт самостійного виховання та утримання дитини батьком без участі матері. В обґрунтування заяви заявник посилається на те, що встановлення зазначеного у заяві факту необхідне для подальшої зміни реєстрації дитини, оформлення документів для навчання в школі. Рішенням суду, яке набрало законної сили 29.08.2022р. шлюб між подружжям було розірвано і одночасно визначено юридичне місце проживання дочки за місцем проживання батька, сина за місцем проживання матері (без зазначення конкретної адреси). З липня 2022 року дочкою опікується батько, а 08.09.2024р. батьки посвідчили нотаріально договір щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дітей.
З врахуванням цього, заявник не надає доказів та не обумовлює того, що він звертався до відповідних органів про зняття дитини з однієї адреси та реєстрацію за іншою, маючи одночасно рішення суду та укладений за додатковим бажанням договір між батьками.
Тобто, заявлені вимоги, враховуючи їх мету, пов'язані з доведенням існування підстав для вчинення в подальшому дій пов'язаних з зміною місця реєстрації дитини, яка за вимогами ЦК України маючи 14 років взагалі самостійно обирає собі місце свого проживання та реєстрації (набуто 14 років 09.11.2023 року), а отже не пов'язаного з будь-якими цивільними правами та обов'язками, їх виникненням, існуванням та припиненням. Відповідно, за своїм предметом та можливими правовими наслідками щодо недоведеної відмови на вчинення дій з реєстрації, такі вимоги пов'язані з публічно-правовими відносинами заявника з державою.
Визначаючи, чи пов'язується з встановлення факту виникнення у заявника певних цивільних прав та обов'язків, суд застосовує положення статті 1 ЦК України. За змістом частини першої статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (цивільні відносини). Тобто цивільними є відносини, які відповідають наведеним критеріям.
Відповідно, у порядку цивільного судочинства, за загальним правилом, не підлягають вирішенню спори (розгляду заяви), що виникають не з цивільних, земельних, трудових, сімейних або житлових правовідносин.
Органи реєстрації місця проживання повинні враховувати як рішення суду, так і правочини між батьками, а також визначення права самою дитиною.
Відповідно до частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності (пункт 1 частини першої цієї статті).
У справі № 287/167/18-ц (провадження № 14-505цс19), залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі, Велика Палата Верховного Суду у пунктах 33-35 постанови від 30 січня 2020 року зазначила, що вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, зокрема, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність, тобто суддя повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито, - закриває провадження у ній.
Верховний Суд звертає увагу на те, що справи щодо встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються в порядку окремого провадження за правилами ЦПК України. Розгляд справ окремого провадження має свої особливості, які не властиві та не притаманні адміністративному судочинству.
Разом з тим, частиною другою статті 245 КАС України визначено перелік судових рішень, які уповноважений прийняти адміністративний суд у разі задоволення позову. Встановлення факту, що має юридичне значення, серед цього переліку відсутнє.
Тобто, у разі виникнення спору з суб'єктом владних повноважень, зокрема які стосуються порушеного заявником питання, щодо відмови у реєстрації місця проживання, останній вправі звернутися до адміністративного суду із позовними вимогами до відповідного уповноваженого органу і певні факти, які мають значення для правильного вирішення спору, підлягають встановленню судом у мотивувальній частині судового рішення.
Слід звернути увагу, що приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов'язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Враховуючи вищенаведені вимоги закону, суд вважає, що у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи - ОСОБА_2 , Орган опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , слід відмовити.
За п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Керуючись ст.ст. 186, 260, 293, 315, 353, 354 ЦПК України, суд, -
Відмовити у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи - ОСОБА_2 , Орган опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалу невідкладно надіслати заявнику разом із заявою та всіма доданими до неї документами.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення до Івано-Франківського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду .
Суддя Мирослава ПОЛЬСЬКА