22 серпня 2024 року
м. Хмельницький
Справа № 686/15993/21
Провадження № 22-ц/4820/533/24
Хмельницький апеляційний суд у складі
колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Гринчука Р.С., П'єнти І.В., Спірідонової Т.В.,
секретар судового засідання Дубова М.В.,
з участю позивача та його представника,
відповідача та її представників,
розглянув у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 грудня 2023 року та на додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 січня 2024 року, суддя Салоїд Н.М., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання права спільної сумісної власності на майно та визнання права власності на одну другу його частину, вселення,
встановив:
У липні 2021 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю та визнання права власності на частку у цьому майні.
Позовну заяву мотивовано тим, що з літа 2000 року він проживав з відповідачем однією сім'єю без реєстрації шлюбу, вони вели спільне господарство, бізнес, були пов'язані спільним побутом, спільно відпочивали, виховували онуків відповідача, доглядали за її батьком.
З 07 серпня 2020 року сторони припинили шлюбні стосунки, вони не ведуть спільного господарства, проживають окремо один від одного і не створюють єдину сім'ю.
За час проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ними придбано, але зареєстровано на ім'я ОСОБА_1 вбудоване приміщення бізнес-центру, загальною площею 114,1 кв.м., у АДРЕСА_1 ; домоволодіння, загальною площею 315,6 кв.м., житловою площею 78,7 кв.м., у АДРЕСА_2 ; підземну автостоянку № НОМЕР_1 , загальною площею 17 кв.м., у АДРЕСА_3 .
ОСОБА_2 просив суд встановити факт проживання однією сім'єю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в період з 01.01.2004 року до 07.08.2020 року; визнати їхньою спільною сумісною власністю вбудоване приміщення бізнес-центру, загальною площею 114,1 кв.м., що в АДРЕСА_1 ; домоволодіння, загальною площею 315,6 кв.м., житловою площею 78,7 кв.м., що в АДРЕСА_2 ; підземну автостоянку № НОМЕР_1 , загальною площею 17 кв.м., що знаходиться у АДРЕСА_3 ; визнати за ним право власності на 1/2 частку вказаного нерухомого майна.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21.12.2021 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 30.05.2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 05.10.2022 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21.12.2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 30.05.2022 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та передаючи справу на новий розгляд суд касаційної інстанції зауважив, що суди попередніх інстанцій допустили неповноту і однобічність у дослідженні доказів і встановленні фактичних обставин, не перевірили належним чином і не надали правової оцінки доводам позивача щодо факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з відповідачем понад 16 років (з 2004 року) і не надали змістовного мотивування доводам сторін, що є передумовою обґрунтованості судового рішення та обов'язковим елементом справедливого судового розгляду. Суд першої інстанції під час розгляду справи не дотримався вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності у з'ясуванні обставин справи та оцінки доказів, а апеляційний суд таке порушення не усунув.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12.12.2023 року позов задоволено частково. Встановлено факт проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 01.01.2004 року по 07.08.2020 року. Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 домоволодіння, загальною площею 315,6 кв.м., житловою площею 78,7 кв.м., по АДРЕСА_2 , підземну автостоянку, загальною площею 17,0 кв.м., розташовану по АДРЕСА_3 , а також вбудоване приміщення бізнес-центру, загальною площею 114,1 кв.м., яке знаходиться по АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину домоволодіння, загальною площею 315,6 кв.м., житловою площею 78,7 кв.м. по АДРЕСА_2 ; 1/2 частину підземної автостоянки, загальною площею 17,0 кв.м., розташовану по АДРЕСА_3 , 1/2 частину вбудованого приміщення бізнес-центру, загальною площею 114,1 кв.м., яке знаходиться по АДРЕСА_1 . У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про вселення в будинковолодіння відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 11804 грн.
Задовольняючи позов частково, суд виходив з доведеності ОСОБА_2 фактів ведення спільної підприємницької діяльності, спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, витрачання спільних коштів та використання спільної праці у будівництві житлового будинку та придбанні спірного майна з ОСОБА_1 .
Додатковим рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19.01.2024 року заяву про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Судові витрати у вигляді сплаченої суми судового збору у розмірі 42903 грн. компенсовано ОСОБА_2 за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. У задоволенні решти вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 40000 грн. Заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення в частині стягнення з ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 40000 грн. на користь ОСОБА_2 , понесених ним в апеляційній та касаційній інстанціях, залишено без розгляду.
Стягуючи з відповідача судові витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції суд виходив з обґрунтованості їх розміру та доведеності їх сплати належними доказами.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
На обґрунтування скарги апелянт зазначила, що судом першої інстанції неправильно проведено оцінку доказів та не враховано, що у сторін у минулому склалися дружні відносини, які не були подружніми. Позивач працював у відповідача, допомагав будувати будинок як друг. Світлини, долучені позивачем щодо проведення релігійних обрядів та відпочинку разом, самі по собі не можуть слугувати підставою для задоволення позову.
В апеляційній скарзі на додаткове судове рішення ОСОБА_1 просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу на користь позивача.
На обґрунтування скарги апелянт зазначила, що позивачем подано заяву про ухвалення додаткового рішення з пропуском п'ятиденного строку на подання такої заяви, також вказала, що розмір стягнутих судом витрат на правничу допомогу є необґрунтованим.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначив, що судове рішення є законним і аргументованим, факт спільного проживання сторін як подружжя підтверджується багатьма доказами, натомість доводи апелянта зводяться до невірної оцінки доказів, раніше оцінених судом. Просив стягнути з ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу понесені ним в суді апеляційної інстанції в розмірі 20000 грн.
Апелянт ата її представники в суді підтримали доводи апеляційної скарги.
Позивач та його представник в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечили, підтримали оскаржуване судове рішення.
Заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги на рішення суду та залишення без задоволення апеляційної скарги на додаткове рішення суду з огляду на наступне.
Відповідно до п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права.
Встановлено, що у період з 01.01.2004 року до 07.08.2020 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі не перебували, також не перебували у шлюбі з іншими особами. У цей час вони займалися підприємницькою діяльністю, зареєстровані як фізичні особи-підприємці.
Згідно з довідкою Української Православної Церкви від 17.06.2021 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 були повінчані православним чином у Свято-Покровському кафедральному соборі м. Хмельницького 15.06.2003 року.
Згідно з довідкою Української Православної Церкви від 20.01.2022 року, церковний шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вважається таким, що втратив дію на підставі свідоцтва №9 від 26.04.2021 року (т. 1, а.с. 12, т. 2, а.с. 29).
Відповідно до паспортних даних ОСОБА_2 , останній зареєстрований у АДРЕСА_4 , з 28.09.2002 року (т. 1, а.с. 18).
Ця квартира на праві власності належить ОСОБА_1 , в якій остання зареєстрована з 03.10.2002 року, згідно з паспортними даними (т. 1, а.с. 38-39).
Як вбачається зі змісту копії закордонного паспорта ОСОБА_2 , дата видачі якого 23.11.2005 року, в особливих відмітках вклеєна фотокартка внука відповідача, Максима.
ОСОБА_1 на праві приватної власності належить домоволодіння по АДРЕСА_2 , право власності на яке зареєстроване 28.01.2010 року на підставі рішення Хмельницького міськрайонного суду від 17.04.2009 року про визнання за нею права власності на самочинно побудований будинок з господарськими будівлями.
Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 08.01.2002 року та договору купівлі-продажу житлового будинку від 08.01.2002 року, ОСОБА_1 придбала нерухоме майно, а саме, земельну ділянку, площею 0,13 га, для обслуговування будинку та житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно з довідкою ФОП ОСОБА_3 від 14.09.2021 року, у 2003 році замовниками проектної документації на будівництво індивідуального житлового будинку садибного типу по АДРЕСА_2 , були ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (т. 2, а.с. 22).
У довідці №5 СФГ «Ладан» від 20.01.2022 року зазначено, що при виході ОСОБА_2 з членів фермерського господарства «Ладан», йому було передано його частки у вигляді техніки і навісного обладнання, а саме, комбайн «Нива» СК-5, трактор колісний Т40-А, трактор гусеничний Т76, автомобіль бортовий ЗІЛ 130, автомобіль самоскид ЗІЛ ЗМЗ, екскаватор на базі трактора ЮМЗ, а також навісне обладнання.
Із отриманої техніки ОСОБА_2 залишив собі для будівництва будинку по АДРЕСА_2 автомобіль ЗІЛ ЗМЗ і екскаватор на базі трактора ЮМЗ, а іншу техніку продав (т. 2, а.с. 28).
Згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, ОСОБА_1 на праві приватної власності належить підземна автостоянка № НОМЕР_1 , загальною площею 17 кв.м., що знаходиться на АДРЕСА_3 (т. 1, а.с. 152). Право власності зареєстровано 14.12.2011 року (т. 1, а.с. 153).
Відповідно до договору купівлі-продажу від 03.10.2017 року, ОСОБА_1 придбала в ОСОБА_4 вбудоване приміщення бізнес-центру, загальною площею 114,1 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 154-155), що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (т. 1, а.с. 156).
За п. 7 згаданого договору ОСОБА_1 , як покупець засвідчила, що у зареєстрованому шлюбі та фактичних шлюбних відносинах на момент придбання нерухомого майна не перебуває. Грошові кошти, що витрачаються нею на придбання нерухомого майна, не є спільною сумісною власністю.
За актом від 30.07.2021 року, затвердженим комітетом самоорганізації населення мікрорайону Гречани м. Хмельницького 03.08.2021 року, ОСОБА_2 проживав у АДРЕСА_2 , з серпня 2005 року до вересня 2020 року, про що підписалися ОСОБА_5 ( АДРЕСА_5 ), ОСОБА_6 ( АДРЕСА_6 ), ОСОБА_7 ( АДРЕСА_7 ) (т. 1, а.с. 101).
Як вбачається зі змісту декларації про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу №0001-МРЕ6-7400 ОСОБА_2 , адресою фактичного проживання останнього зазначено АДРЕСА_2 (т. 2, а.с. 30).
Згідно з податковими деклараціями ОСОБА_2 , як платника єдиного податку-фізичної особи підприємця, позивачем задекларовано дохід за 2010 рік - 23000 грн., за 2011 рік - 45000 грн., за 2012 рік - 28477,82 грн., за 2013 рік - 67932 грн., за 2014 рік - 10500 грн., за 2015 рік - 37000 грн., за 2016 рік - 18000 грн. (т. 2, а.с. 13). Місцем провадження господарської діяльності позивача зазначено м. Хмельницький, ринок «Сардонікс», сектор 2, місце 41, адреса суб'єкта господарювання - АДРЕСА_4 , вид діяльності - роздрібна торгівля з лотків і на ринках текстильними виробами, одягом і взуттям, починаючи з 2007 року по 2016 рік (а.с. 31-34, том 1).
Відповідно до довідки ТОВ «Агропроммонтажналадка» від 03.08.2021 року, ОСОБА_2 до 2010 року належало торгове місце 2, ряд НОМЕР_2 , на території ринку ТОВ «Агропроммонтажналадка», по АДРЕСА_8 , на якому ним була встановлена металева споруда розміром 2х4 м. 15.08.2020 року ОСОБА_2 переоформив своє торгове місце на ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 102).
Згідно із заявою від 28.04.2021 року, ОСОБА_2 скасовано довіреність від 06.04.2018 року, видану на ОСОБА_1 та ОСОБА_8 , на право розпорядження автомобілем марки TOYOTA Camry, д.н.з. НОМЕР_3 (т. 1, а.с. 37).
На фотокартках, долучених позивачем до справи, сторони зображені як подружжя, ОСОБА_1 одягнена у весільне плаття, тримає в руках разом з ОСОБА_2 весільний букет квітів (т. 1, а.с. 40-42).
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 повідомив, що знає сім'ю ОСОБА_10 , при зустрічі ОСОБА_11 представила йому ОСОБА_12 , як свого чоловіка. ОСОБА_1 є його кумою, вона хрестила сина ОСОБА_9 , ОСОБА_13 , тому вони спілкувалися сім'ями дуже близько. Зауважив, що посилання ОСОБА_1 на те, що ОСОБА_14 не був її чоловіком, пов'язано лише з фінансовими питаннями. Сторони жили в одному будинку, який побудували спільно, в них була своя окрема кімната, спали в одному ліжку. Діти ОСОБА_1 називали ОСОБА_2 батьком, він жив постійно на АДРЕСА_2 , сторони спільно торгували на базарі, жили як одна сім'я. Батька доглядала як донька ОСОБА_11 , так і ОСОБА_14 , коли вона була відсутня. Вони спільно працювали, будували будинок, придбавали квартири, нерухоме майно, займалися домашнім господарством, будували курятник та розводили курей. Їх спосіб поведінки в колі знайомих та друзів вказував на те, що вони живуть єдиною сім'єю, спільно жили в будинку, який разом будували.
Свідок ОСОБА_15 , який за фахом є будівельником, вказав, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 найняли бригаду для влаштування ландшафтної зони по АДРЕСА_2 . До нього особисто звернулися ОСОБА_11 і ОСОБА_14 разом, гроші за виконану роботу платили разом, роботи проводили протягом трьох місяців, в 2005 році, з виконанням робіт поспішали до весілля дочки. У даному будинку жили постійно ОСОБА_14 і ОСОБА_11 . Він приїжджав на роботу о пів на сьому ранку, ворота відчиняв йому ОСОБА_14 . Пізніше вони до нього зверталися ще, він здійснював кам'яні роботи. Федір продовжував проживати в будинку. Розраховувався з бригадою щонеділі переважно ОСОБА_16 .
Свідок ОСОБА_17 суду пояснив, що сім'я ОСОБА_10 запросила його на виконання сантехнічних робіт в будинку по АДРЕСА_2 . Їхні відносини були узгоджені, на сімейних знімках у будинку були вдвох, що свідчило про їх спільне проживання. ОСОБА_2 там постійно проживав. В дворі стояли автомобілі обох, розрахунок проводився сім'єю спільно, вони вели разом спільне господарство, ОСОБА_2 був постійно біля нього, контролював виконання робіт як господар. Пізніше, його періодично запрошували проводити сантехнічні роботи у будинку. Крім них, в будинку жили діти та внуки, діти зверталися до ОСОБА_12 як до батька. Йому відомо, що по АДРЕСА_3 , є дві квартири дітей ОСОБА_1 , у яких він теж проводив ремонт. Замовляв ці роботи ОСОБА_2 та проводив розрахунок за виконані роботи теж він.
Свідок ОСОБА_18 пояснила суду, що вона познайомилася з ОСОБА_1 на день народження ОСОБА_2 , котрий доводиться їй рідним дядьком та хресним батьком. Подружилися, почали спілкуватися, сім'я спільно мешкала у мікрорайоні «Озерна», що в м. Хмельницькому. Вибирали місце для спільного проживання, аби побудувати будинок, придбали стару хату на ОСОБА_19 , яку розвалили, та на цьому місці побудували будинок спільною працею та коштами. Спільно їздили до батька ОСОБА_2 на свята та до батька ОСОБА_1 , спільно відпочивали за кордоном, займалися продажем товарів « ОСОБА_20 ». ОСОБА_2 з м. Шепетівки перевіз будматеріали для будівництва будинку по АДРЕСА_2 .
Свідок ОСОБА_21 вказав, що за спільним замовленням ОСОБА_1 та ОСОБА_2 здійснював будівництво сходів дерев'яних з цокольного приміщення на перший поверх та з першого на другий поверх в будинку по АДРЕСА_2 в 2004 році. В 2006 році робив бесідку, лавку, гойдалку в дворі. Для виконання цих робіт його запрошував ОСОБА_22 , який і проживав в цьому будинку, він знав, що це сім'я. ОСОБА_2 спільно з ОСОБА_1 обговорювали дизайн цих виробів на кухні за кавою. Це було їх спільне рішення. Телефонував про замовлення ОСОБА_2 , він же і розраховувався за виконані роботи. Виконував ще в 2013 році ремонтні роботи, знову ж питання виконання цих робіт спільно вирішували на кухні. Коли вони познайомилися та представилися як сім'я.
Свідок ОСОБА_23 пояснив, що знайомий з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , які жили спільною сім'єю, приїжджали на свята та дні народження. Він завантажував блоки, залізобетонні плити з ділянки ОСОБА_2 та перевозив їх з ОСОБА_24 на земельну ділянку ОСОБА_1 , коли приїжджали до батька ОСОБА_2 .
Свідок ОСОБА_25 в суді зауважив, що проживає на вул. Вишневій з дня народження. В 2002 році ОСОБА_2 та ОСОБА_1 придбали будинок по АДРЕСА_2 . Він виріс на цій вулиці, тому всі обставини йому відомі. Він ходив на запрошення ОСОБА_2 будувати будинок, безпосередньо працював на бетонозмішувачі. Будівництво велося ними протягом 2003-2004 років. Будували його обоє, проживали як чоловік та дружина, разом займалися будівництвом, платили гроші, вони жили як одна сім'я, що було видно з їх поведінки. З ним за виконані роботи розраховувався ОСОБА_22 . Почали жити в будинку спільно з часу його побудови. Діти ОСОБА_1 називали ОСОБА_2 батьком. Разом їздили відпочивати, їздили до батька ОСОБА_12 , вони спільно займалися підприємництвом на речовому ринку, працювали в мережі « ОСОБА_20 ». Мали транспортні засоби, зокрема автомобіль ЗІЛ та трактор, які використовували в будівництві. Будівельні матеріали привозили з м. Шепетівки, від батька ОСОБА_12 . Разом займалися господарством, тримали курей.
Свідок ОСОБА_26 зазначив, що добре знаними зі сторонами. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 спільно проживали з 2002 року, будували будинок, радилися разом. Федір постійно був на будівництві будинку, вони торгували на базарі. Неодноразово приходив до них на дні народження, конфліктів між ними не було. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 разом періодично провідували своїх батьків.
ОСОБА_27 , колишня дружина ОСОБА_2 пояснила, що з 2000 року ОСОБА_2 з ОСОБА_1 почали зустрічатися. Вони жили дуже гарно, він трактором виконував роботи на будівництві по АДРЕСА_2 . Сторони разом їздили по святих місцях, відпочивали, спільно проживали, мали спільний бюджет, діти ОСОБА_1 називали ОСОБА_2 батьком, торгували на базарі, від прибутку придбавали майно.
Свідок ОСОБА_28 суду підтвердила, що ОСОБА_1 є її родичкою, дружиною її рідного брата. Вони разом із ОСОБА_2 , за спільні кошти побудували будинок на АДРЕСА_2 . Перебуваючи на відпочинку в Туреччині в 2018 році в період, коли рідний брат відповідача перебував у лікарні, телефонували вдвох. Їй особисто ОСОБА_28 представила ОСОБА_2 у квартирі по АДРЕСА_9 , як свого чоловіка. Сторони разом розвалили старий будинок, на його місці побудували новий будинок по АДРЕСА_2 , де спільно займалися парниками, розводили курей.
Згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою статті 5 ЦПК України установлено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Стаття 3 СК України визначає, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Згідно зі статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
Таким чином, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 року у справі №644/6274/16-ц (провадження №14-283цс18) вказано, що згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999 року №5-рп/99 обов'язковими умовами для визнання осіб членами сім'ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавством не передбачено вичерпного переліку членів сім'ї та визначено критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки.
У постанові від 03.07.2019 року у справі №554/8023/15-ц (провадження №14-130цс19) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (ст.ст. 3, 74 СК України), і підсумувала, що майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.
Отже, під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, суд має установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок їхньої спільної праці.
Для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні подружжю у наведеному визначенню. Таким чином, предметом доказування у справах про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю.
Критеріями, за якими майну може бути надано статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, відповідно до якої йому може бути надано правовий статус спільної власності подружжя.
З урахуванням зазначеного, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з'ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (ст.ст. 3, 74 СК України).
Положеннями ст. 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми ст. 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 року у справі №6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі №372/504/17-ц.
Проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них певних прав та обов'язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно.
У постанові від 03.07.2019 року у справі №554/8023/15-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (ст.ст. 3, 74 СК України).
Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю.
Взаємність прав та обов'язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов'язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з'ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім'єю спрямоване на довготривалі відносини (постанова Верховного Суду від 30.10.2019 року у справі №643/6799/17).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 року в справі №554/8023/15 (провадження №14-130цс19) зазначила, що, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв'язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.
Статтею 12 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
При дослідженні обставин справи суд першої інстанції належним чином перевірив докази, якими позивач обґрунтовував позовні вимог, надав їм належну оцінку як окремо так і в сукупності з іншими доказами, у зв'язку з чим дійшов вірного висновку щодо перебування сторін у фактичних шлюбних відносинах в період з 01.01.2004 року до 07.08.2020 року.
Колегія суддів зазначає, що матеріали справи містять достатньо доказів того, що сторони у вказаний період проживали як одна сім'я, зокрема, були повінчані та перебували у церковному шлюбі, проживали за однією адресою більше 15 років, мали взаємні права та обов'язки, притаманні подружжю, вели спільне господарство, за спільні кошти придбавали нерухоме майно, що є предметом спору, спільно займалися підприємницькою діяльністю, спільно працювали для будівництва житлового будинку, що у АДРЕСА_2 .
Відповідач, заперечуючи відсутність коштів для придбання спірного комплексу нерухомого майна, не надала суду належних та допустимих доказів щодо використання її власних коштів, а не спільних коштів подружжя та їх зусиль.
В той же час, судом установлено, що ОСОБА_2 використовував власну техніку, яку отримав від ФГ «Ладан» для демонтажу старого будинку із земельної ділянки, що у АДРЕСА_2 .
На будівництво будинку по АДРЕСА_2 використані, зокрема, будівельні матеріали, перевезені ОСОБА_2 з м. Шепетівки, що також підтвердив свідок ОСОБА_23 .
Доводи апелянта про те, що ОСОБА_2 працював у неї, допомагав будувати будинок, проводив з нею релігійний обряд вінчання, був присутній на святах в тому числі на одруженні її дітей як «весільний батько», проводив час на відпочинку, паломницьких поїздках до монастирів України, проживав у її помешканні, що у АДРЕСА_2 , з огляду на їх дружні відносини, колегія суддів вважає неспроможними.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що заявлення окремої вимоги про встановлення факту спільного проживання жінки та чоловіка однією сім'єю без реєстрації шлюбу, а також вимог про визнання спірних об'єктів спільним сумісним майном не є ефективним способом захисту та не здатне забезпечити захист прав власника.
Задоволення позовної вимоги про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу у справі позовного провадження про поділ майна подружжя є помилковими, оскільки обґрунтування позиції суду щодо підтвердження чи спростування факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу у справах позовного провадження має бути наведено у мотивувальній частині рішення. У ній, зокрема, мають бути зазначені фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах про поділ майна подружжя, а лише підставою для вирішення такої справи.
При розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об'єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2024 року у справі №523/14489/15-ц).
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає необґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог про встановлення факту проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 01.01.2004 року по 07.08.2020 року, а також визнання спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 домоволодіння, що по АДРЕСА_2 , підземної автостоянки, що по АДРЕСА_3 , та вбудованого приміщення бізнес-центру, що по АДРЕСА_1 , у зв'язку з чим судове рішення у відповідній частині підлягає скасуванню.
В іншій частині позовних вимог суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та визначився з правовими нормами, які регулюють спірні правовідносини, внаслідок чого доводи апеляційної скарги слід визнати необґрунтованими.
Стосовно доводів та вимог апеляційної скарги на додаткове рішення суду колегія суддів зазначає наступне.
Згідно із частиною першою статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга статті 137 ЦПК України).
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах: від 03.10.2019 року у справі №922/445/19, від 22.01.2021 року у справі №925/1137/19, Верховним Судом у постановах: від 02.12.2020 року у справі №317/1209/19, від 12.02.2020 року у справі №648/1102/19, від 03.02.2021 року у справі №554/2586/16-ц, від 17.02.2021 року у справі №753/1203/18, від 15.06.2021 року у справі №159/5837/19, від 01.09.2021 року у справі №178/1522/18.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частини третя, четверта статті 137 ЦПК України).
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та таке ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування (правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16 (провадження №11-562ас18)).
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. Договір про надання правової допомоги може вчинятися усно у випадках: 1) надання усних і письмових консультацій, роз'яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди); 2) якщо клієнт невідкладно потребує надання правової допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливим - з подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об'єктивні перешкоди - у найближчий можливий строк. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Договір про надання правової допомоги може укладатися на користь клієнта іншою особою, яка діє в його інтересах. Особливості укладення та змісту контрактів (договорів) з адвокатами, які надають безоплатну правову допомогу, встановлюються законом, що регулює порядок надання безоплатної правової допомоги. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики (стаття 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно зі статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України 09.06.2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання (постанова Верховного Суду від 04.05.2022 року у справі №588/1149/20).
Як вбачається зі змісту договору про надання професійної правничої допомоги від 16.11.2022 року, укладеного між адвокатом Терличем В.Г. та ОСОБА_2 а також квитанції №277439 від 16.11.2022 року, позивачем сплачено адвокату за представництво його інтересів у суді першої інстанції фіксований гонорар в сумі 40000 грн. (т. 2, а.с. 186, 194, 195).
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірність у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 02.10.2019 у справі №211/3113/16-ц).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Дослідивши матеріали справи та перевіривши надані на підтвердження понесення відповідачем витрат на правничу допомогу докази, колегія суддів зазначає, що вартість стягнутої судом першої інстанції правничої допомоги в розмірі 40000 грн., наданої адвокатом Терличом В.Г. позивачу ОСОБА_2 , з огляду на складність справи, зокрема обсяг досліджуваних доказів, допитуваних свідків, кількість та обсяг складених процесуальних документів, а також час, витрачений на представництво інтересів заявника в суді першої інстанції, є обґрунтованою, та такою, що відповідає критеріям розумності та справедливості і зміні не підлягає.
Доводи апелянта щодо невчасного подання заяви про ухвалення додаткового рішення колегія суддів до уваги не приймає, позаяк вимога про стягнення витрат на правничу допомогу та докази на їх понесення позивачем було надано до ухвалення судового рішення у справі при поданні клопотання про допит свідків від 17.01.2023 року (т. 2, а.с. 186, 194, 195).
Разом з тим, згідно з довідкою МСЕК серії 12 ААГ №139999 від 11.12.2023 року, ОСОБА_1 було встановлено другу групу інвалідності довічно.
Суд першої інстанції, вказавши на цю обставину, в резолютивній частині рішення безпідставно зазначив про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судового збору в сумі 11804 грн., у зв'язку з чим судове рішення у відповідній частині підлягає скасуванню.
Як вбачається зі змісту договору про надання професійної правничої допомоги від 22.01.2024 року, укладеного між адвокатом Терличем В.Г. та ОСОБА_2 , квитанції №276133 від 22.01.2024 року, позивачем сплачено адвокату за представництво інтересів у суді апеляційної інстанції фіксований гонорар в сумі 20000 грн. (т. 3, а.с. 164-165).
З урахуванням заперечень апелянта та клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, зважаючи на складність справи, предмет доказування у даній справі, складність застосування норм права, складання відзиву на апеляційну скаргу на 38 сторінках, який був поданий адвокатом Артемчука Ф.Ф., тривалість апеляційного судового розгляду за участю представника позивача, колегія суддів вважає, що розмір правничої допомоги, заявленої позивачем до відшкодування в сумі 20000 грн. є завищеним, не відповідає об'єму фактично наданої адвокатом клієнту правової допомоги та підлягає зменшенню до 8000 грн.
Позивач звернувся до суду з однією немайновою та шістьма майновими вимогами, сплативши за майнові вимоги 11350 грн. судового збору та 454 грн. судового збору за подання заяви про забезпечення позову.
За перегляд справи судом апеляційної інстанції позивач ОСОБА_2 сплатив 18387 грн. (т. 2, а.с. 71), з яких 17025 грн. щодо майнових та 1362 грн. щодо немайнової вимог, за подання касаційної скарги ОСОБА_2 сплатив 22700 грн. за перегляд справи в частині майнових вимог та 1816 грн. за одну немайнову вимогу (т. 2, а.с. 127, 128).
При повторному розгляді справи в суді першої інстанції позивач ОСОБА_2 збільшив позовні вимоги додатково на одну немайнову вимогу, сплативши 992,40 грн. судового збору.
Відповідно до положень ч. 6 ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що за наслідком апеляційного перегляду позов задоволено в частині трьох майнових вимог, а саме, щодо визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частини домоволодіння, підземної автостоянки та вбудованого приміщення бізнес-центру, які знаходяться у м. Хмельницькому, в решті позову відмовлено, враховуючи, що відповідач ОСОБА_1 , як інвалід ІІ групи звільнена від сплати судового збору в судах усіх інстанцій, на користь ОСОБА_2 слід компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України витрати, понесені у зв'язку зі сплатою судового збору за три майнові вимоги в суді першої інстанції в сумі 5675 грн. (11350 грн./6х3), 8512,50 грн. (17025 грн./6х3) в суді апеляційної інстанції та 11350 грн. (22700 грн./6х3) в суді касаційної інстанції, а також витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання заяви про забезпечення позову в сумі 454 грн., а всього 25537,50 грн. (5675+8512,50+11350).
Враховуючи, що позов задоволено в частині 3 з 8 вимог, тобто на 37,5%, з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ОСОБА_2 , пропорційно до розміру задоволених вимог, підлягає стягнення 15000 грн. (40000 грн. х 37,5%/100%) витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції та 3000 грн. (8000 грн. х 37,50%/100%) у суді апеляційної інстанції.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 грудня 2023 року задовольнити частково.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 грудня 2023 року в частині задоволення позову щодо встановлення факту проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та визнання спільною сумісною власністю майна подружжя скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.
В задоволенні позову про встановлення факту проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року по 07 серпня 2020 року та визнання спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 домоволодіння, загальною площею 315,6 кв.м., житловою площею 78,7 кв.м., по АДРЕСА_2 , підземної автостоянки, загальною площею 17 кв.м., розташованої по АДРЕСА_3 , вбудованого приміщення бізнес-центру, загальною площею 114,1 кв.м., яке знаходиться по АДРЕСА_1 , відмовити.
В решті рішення суду залишити без змін.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 січня 2024 року задовольнити частково.
Додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 січня 2024 року змінити.
Компенсувати ОСОБА_2 за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України судові витрати у вигляді сплаченої суми судового збору у розмірі 25537,50 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15000 грн.
В решті додаткове рішення суду залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 3000 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 23 серпня 2024 року.
Судді: Р.С. Гринчук
І.В. П'єнта
Т.В. Спірідонова