Справа № 450/1612/21 Головуючий у 1 інстанції: Мусієвський В. Є.
Провадження № 22-ц/811/1767/24 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
20 серпня 2024 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Ніткевича А.В.,
суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,
секретаря Зеліско-Чемерис К.Р.
з участю представника приватного виконавця Кусий А.В., представника стягувача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Львівського апеляційного суду у м. Львові цивільну справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_2 - адвоката Підбірного Миколи Ярославовича та представника приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича - адвоката Кусого Андрія Васильовича на ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 травня 2024 року в складі судді Мусієвського В.Є. в справі за клопотання приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича про звернення стягнення на нерухоме майно боржника,-
встановив:
У квітні 2024 року приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Білецький І.М. звернувся до суду з поданням про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, просив звернути стягнення на нерухоме майно, що належить боржнику ОСОБА_3 , а саме житловий будинок АДРЕСА_1 , в якому зареєстрована неповнолітня дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Клопотання обґрунтоване тим, що на його виконанні перебуває зведене виконавче провадження № 73456731 щодо примусового виконання виконавчих листів Пустомитівського районного суду Львівської області № 450/1612/21, виданого 08 серпня 2022 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 заборгованості у розмірі 665537 грн. 14 коп., № 450/2605/20, виданого 27 липня 2021 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованості у розмірі 26400 доларів США.
У ході виконавчих дій встановлено, що у боржника відсутні грошові кошти для повернення заборгованості стягувачам та на праві власності належить житловий будинок АДРЕСА_1 , в якому зареєстрована неповнолітня дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 28 листопада 2023 року та 18 січня 2024 року звертався до служби у справах дітей Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області, як органу опіки та піклування, з проханням розглянути питання про примусову реалізацію житла, право користування яким має неповнолітня дитина. Листом № 152 від 23 січня 2024 року йому відмовлено у наданні такого дозволу.
Звертає увагу, що неповнолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , фактично проживає разом із матір'ю ОСОБА_6 , тому просить клопотання задовольнити та звернути стягнення на вказане майно.
Оскаржуваною ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 травня 2024 рокуу задоволені клопотання приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича - відмовлено.
Ухвалу суду оскаржили представник ОСОБА_2 - адвокат Підбірний Микола Ярославович та представник приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича - адвокат Кусий Андрій Васильович.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_1 зазначає, що оскаржувана ухвала є незаконною та необґрунтованою, тому підлягає скасуванню.
На думку апелянта, суд першої інстанції не прийняв до уваги обставини, які встановлені судовими рішеннями Залізничного районного суду м. Львова від 18.12.2017 у справі №462/3426/17 та Пустомитівського районного суду Львівської області від 21.11.2019 справа №450/2864/19, які мають преюдиційне значення для вирішення даної справи.
Зокрема, цими рішеннями підтверджено факт не проживання однією сім'єю боржника ОСОБА_3 з колишньою дружиною ОСОБА_6 та неповнолітнім сином ОСОБА_4 , а також факт проживання дитини не у спірному будинку боржника, а із матір'ю.
Зазначає, що місцевим судом не була врахована відповідна судова практика.
Покликаючись на норми ЦК України, ЗУ «Про виконавче провадження», ЗУ «Про охорону дитинства», ЗУ «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», зазначає, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право користування яким мають діти, отримання приватним виконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування є обов'язковим в силу самого факту існування права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в рамках виконавчого провадження.
При цьому, чинним законодавством не визначено порядку надання органом опіки та піклування згоди на примусову реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти.
Враховуючи наведене та те, що приватний виконавець зобов'язаний вживати всіх можливих заходів для виконання виконавчих листів, при цьому, боржник добровільно заборгованість не сплачує, іншого майна, на яке можна звернути стягнення у боржника не виявлено, при цьому, встановлено, що дитина не проживає за відповідною адресою, висновок про наявність підстав для задоволення подання є обґрунтованим.
Просить скасувати ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 травня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким подання приватного виконавця задовольнити. Судові витрати покласти на боржника
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_7 також вважає оскаржувану ухвалу незаконною та необґрунтованою, постановленою з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Доводи апеляційної скарги фактично є аналогічними доводам скарги представника ОСОБА_1 та зводяться до того, що судовими рішеннями підтверджено факт не проживання однією сім'єю боржника ОСОБА_3 з колишньою дружиною ОСОБА_6 та неповнолітнім сином ОСОБА_4 , а також факт проживання дитини не у спірному будинку боржника, а із матір'ю.
Крім цього, неповнолітня дитина може бути зареєстрованою та проживати у двох місцях проживання її батьків, які вказані як зареєстровані їх місця проживання в актовому записі про її народження.
Неповнолітній ОСОБА_4 фактично проживає з матір'ю ОСОБА_6 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Таким чином, права дитини внаслідок реалізації нерухомого майна боржника в процесі виконання рішення суду, не можуть вважатися порушеними, оскільки дитина має інші альтернативні місця проживання.
Письмовий висновок органу опіки та піклування щодо спору виконує допоміжну функцію, суд може не погодитися з таким, якщо він є недостатньо обґрунтованим.
Просить скасувати ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 травня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким подання приватного виконавця задовольнити. Вирішити питання судових витрат.
Відзив на апеляційні скарза не надходив.
Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України).
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх представників учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що скарги необхідно залишити без задоволення враховуючи таке.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 ЦПК України).
Відповідно до приписів частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна людина має можливість безперешкодного звернення до суду за захистом своїх прав. Це право гарантується частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якій зазначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що звертаючись із поданням про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, заявником не надано суду доказів на підтвердження дотримання прав та інтересів дитини.
Зокрема, з довідки про реєстрацію місця проживання особи № 340 від 17 лютого 2021 року вбачається, що неповнолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_3 , з 11 жовтня 2011 року по даний час.
В свою чергу, заявником не долучено доказів на підтвердження перебування у приватній власності матері неповнолітнього ОСОБА_6 квартири АДРЕСА_4 , житлові умови якої не досліджені, висновку служби у справах дітей, щодо можливості належного зростання та виховання дитини за вказаною адресою, суду не надано, як і не надано доказів на підтвердження перебування у приватній власності батьків неповнолітнього ОСОБА_4 іншого нерухомого майна для його проживання.
Рішенням № 152 Комісії з питань захисту прав дитини Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області від 23 січня 2024 року приватному виконавцю виконавчого округу Львівської області Білецькому І.М. відмовлено у наданні дозволу на реалізацію житлового будинку АДРЕСА_1 , в якому зареєстрована неповнолітня дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Враховуючи наведене, суд відмовив у задоволенні подання.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, колегія суддів виходить з такого.
Згідно із ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Зазначене конституційне положення відображено і у ст. 18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню
Примусове виконання судових рішень здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» (в редакції закону від 02.06.2016 № 1404-VIII) та положеннями Інструкції з організації примусового виконання рішень, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5.
Згідно із ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до положень ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст.3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Судом встановлено, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І.М. перебуває виконавче провадження № 69688518 на підставі виконавчого листа № 450/1612/21, виданого 08 серпня 2022 року Пустомитівським районним судом Львівської області, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 основної суми заборгованості в загальному розмірі 10648,49 доларів США., що згідно з офіційним курсом НБУ на день ухвалення рішення 26 травня 2022 року становить 311520 грн. 51 коп., 10648,49 Євро, що згідно з офіційним курсом НБУ на день ухвалення рішення 26 травня 2022 року становить 332033 грн. 76 коп., судових витрат у розмірі 21982 грн. 87 коп. (а.с. 185).
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І.М. від 19 серпня 2022 року відкрито виконавче провадження № 69688518 (а.с. 186).
Крім цього, постановою приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І.М. від 17 листопада 2023 року відкрито виконавче провадження №73372092 на підставі виконавчого листа № 450/2605/20, виданого 27 липня 2021 року Пустомитівським районним судом Львівської області, про солідарне стягнення з ОСОБА_3 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 22000 доларів США та 2000 Євро боргу згідно договору позики, 3873 грн. 64 коп. судового збору (а.с. 187).
З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, приватним виконавцем встановлено, що ОСОБА_3 на праві приватної власності належить житловий будинок у АДРЕСА_3 (а.с. 191).
З відповіді Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області № 02-14911 від 12 травня 2023 року слідує, що за адресою АДРЕСА_3 , зареєстровані ОСОБА_3 1970 р.н., який є власником житлового будинку, та його син ОСОБА_4 , 2007 р.н (а.с. 190 зворот).
Зокрема, згідно із довідкою про реєстрацію місця проживання особи № 340 від 17 лютого 2021 року, неповнолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_3 , з 11 жовтня 2011 року по даний час (а.с. 215).
28 листопада 2023 року приватний виконавець Білецький І.М. подав до служби у справах дітей Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області вимогу виконавця про надання дозволу на реалізацію житлового будинку АДРЕСА_1 , в якому зареєстрована неповнолітня дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 189-190).
Рішенням Комісії з питань захисту прав дитини Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області № 152 від 23 січня 2024 року приватному виконавцю виконавчого округу Львівської області Білецькому І.М. відмовлено у наданні дозволу на реалізацію житлового будинку АДРЕСА_3 , право користування яким має малолітня дитина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Звертаючись до суду із поданням приватний виконавець свої доводи зводить до того, що син боржника, неповнолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не проживає у спірному житловому будинку, оскільки фактично проживає разом із матір'ю за адресою АДРЕСА_2 , тому просить подання задовольнити.
Колегія суддів виходить з того, що пунктом 6 частини 3 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
Частиною 1 статті 48 вказаного Закону передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред'явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця).
Згідно із частиною п'ятою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.
Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця (ч. 6 ст. 48 Закону).
Відповідно до пункту 28 розділу УШ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5, у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.
Пунктом 4 абзацу 3 пункту 3 розділу П Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 29 вересня 2016 року №2831/5 передбачено, що заявка на реалізацію арештованого майна подається разом із такими документами (в електронній або паперовій формі): у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, - копія дозволу органу опіки та піклування або відповідне рішення суду.
Отже, враховуючи законодавство, що регулює примусове виконання рішень, для реалізації арештованого майна, право користування яким мають діти, дозвіл органу опіки та піклування на таку реалізацію є необхідним.
Частиною 2 ст. 6 СК України передбачено, що малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років
Як зазначено вище, неспростованим є те, що у будинку АДРЕСА_3 , зареєстрований син боржника ОСОБА_8 - ОСОБА_4 , 2007 р.н (а.с. 190 зворот, 215).
Відповідно до ч. 3 ст. 17 ЗУ «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 17 ЗУ «Про охорону дитинства» діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
Згідно із ч. ч. 1-3 ст. 18 ЗУ «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.
Відповідно до ст. 12 ЗУ «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.
Таким чином, беззаперечним є те, що враховуючи вимоги ЗУ «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» та положення Інструкції № 512/5 державний або приватний виконавець зобов'язаний у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, отримати попередню згоду органу опіки та піклування або відповідне рішення суду, які, зокрема, додаються до заяви на реалізацію арештованого майна (схожий висновок викладено в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 751/15667/15-ц, від 25.11.2019 у справі № 718/482/15-ц, від 15.02.2023 у справі № 2-537/11).
Вимога про отримання державним або приватним виконавцем дозволу органу опіки та піклування на реалізацію майна, право власності на яке або право користування яким належить неповнолітній дитині, встановлена задля додаткового забезпечення захисту прав цієї дитини, зокрема, передбачених ст. ст. 17, 18 ЗУ «Про охорону дитинства», ст. 12 ЗУ «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», від можливого порушення.
Отже, передача на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, без дозволу органу опіки та піклування або відповідного рішення суду, є неможливою.
Разом із тим, чинним законодавством України не визначено порядку надання органом опіки та піклування згоди на примусову реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти.
Однак особливістю примусової реалізації майна в межах виконавчого провадження з метою забезпечення виконання судового рішення є те, що власник майна не є заінтересованою в його реалізації особою й, відповідно, свою волю не виявляє. Продаж такого майна ініціюється державним або приватним виконавцем через спеціальну установу, при цьому зацікавленою особою виступає стягувач у виконавчому провадженні, а не боржник. Разом з тим, стягувач не має права вчиняти дії, пов'язані з передачею майна боржника на примусову реалізацію. В свою чергу боржник, як зазначалося, не є зацікавленою особою, що має наслідком ухилення його від звернення до органів опіки та піклування за отриманням дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке або право користування яким мають діти. В той же час, чинним законодавством не передбачено механізмів зобов'язання батьків або осіб, які їх замінюють, отримувати такий дозвіл у примусовому порядку.
Велика Палата Верховного Суду в п. 70 постанови від 26.10.2021 у справі № 755/12052/19 сформулювала висновки про те, що, на відміну від виконання судових рішень, які безпосередньо передбачають звернення стягнення на конкретно визначене житлове приміщення у конкретно визначений спосіб, для інших судових рішень, які передбачають загальне право стягнення боргу (в тому числі солідарного) з боржника (його поручителя) на визначену суму зобов'язань, отримання державним або приватним виконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування є обов'язковим в силу самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в рамках виконавчого провадження. Захист відповідних прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу державному або приватному виконавцю, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої особи щодо дій державного або приватного виконавця та/або органу опіки та піклування.
Аналогічні висновки викладено в постанові Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 2-537/11, у постанові Верховного Суду від 04.10.2023, у справі № 925/362/20, зі спору, що виник з подібних правовідносин.
Таким чином, державний чи приватний виконавець спочатку повинен звернутися за дозволом органу опіки та піклування для реалізації житлової нерухомості, право на користування якою мають діти, а в разі відмови органу опіки та піклування, державний чи приватний виконавець з метою виконання судового рішення та забезпечення дотримання прав дітей повинен звернутися до суду, що було враховано судом першої інстанції.
Так, з метою усунення обставин, які роблять неможливим виконання рішення суду, а саме відсутності дозволу (відмові) органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, право власності або право користування яким мають діти, виконавець може звернутися до суду з заявою (поданням) про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані діти, яка повинна бути розглянута судом в порядку ст. 435 ЦПК України, висновок про що викладно в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 2-537/11.
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Згідно зі ст. 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.
Відповідно до ч.ч. 2, 6 ст. 29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
Стаття 29 ЦК України не пов'язує місце проживання особи з місцем її реєстрації. Право користування житлом у дитини виникає на підставі факту її народження.
Згідно із абз. 5 ст. 3 та ч. 1, ч. 10 ст. 6 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини. Громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов'язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання. Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
Колегія суддів враховує ст. 3 Конвенції ООН про права дитини, згідно із якою, найкращі інтереси дитини мають бути пріоритетом при прийнятті публічними органами будь-яких заходів відносно дітей (постанова Європейського Суду з прав людини «Нойлінгер та Шурук проти Швейцарії» (Neulinger and Shuruk v. Switzerland), скарга №41615/07, §135, ECHR2010).
На рівні внутрішнього законодавства України принцип урахування найкращих інтересів дитини викладено також у п. 8 ст. 7 СК України та у ст. 11 ЗУ «Про охорону дитинства», згідно з положеннями яких регулювання відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Аналіз зазначених норм та врахування практики Європейського суду з прав людини, дозволяє дійти висновку, що в рішеннях стосовно дітей їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.
Крім цього, найкращі інтереси дитини можуть залежно від їх характеру та серйозності перевищувати приватні інтереси.
Колегія суддів роздіє висновок суду першої інстанції про те, що приватним виконавцем не долучено доказів на підтвердження перебування у приватній власності матері неповнолітнього ОСОБА_6 квартири АДРЕСА_4 , житлові умови такої не досліджені, висновку служби у справах дітей щодо можливості належного зростання та виховання дитини за вказаною адресою, суду не надано, як і не надано доказів на підтвердження перебування у приватній власності батьків неповнолітнього ОСОБА_4 іншого нерухомого майна для його проживання.
Поряд з цим, звертаючись до суду з даним поданням, виконавцем не було заявлено про необхідність витребування судом доказів, які дають відповідь на питання, чи наявне у матері чи батька ОСОБА_4 інше житло.
Відтак, звертаючись із клопотанням про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, заявником не надано суду доказів на підтвердження дотримання прав та інтересів дитини.
В свою чергу, навіть інформація про те, що ОСОБА_4 не проживає за спірною адресою, при цьому за відсутності чіткої та належної інформації про його фактичне місце проживання, статус відповідного житла, не може бути підставою для надання дозволу на примусову реалізацію вказаного житлового будинку.
Враховуючи наявні матеріали справи, в апеляційного суду відсутні підстави вважати, що реєстрація неповнолітного за місцем реєстрації та проживання батька, за відсутності будь-яких даних про наявність на праві власності іншого житла у матері, батька, неповнолітнього, є навмисними діями боржника з невиконання своїх зобов'язань перед кредиторами.
Окремо колегія суддів враховує і те, що реєстрація малолітнього ОСОБА_4 була здійснена задовго до відкриття судових проваджень, рішення по яких звернуті до примусового виконання, тобто не може свідчити про навмисні дії боржника з невиконання своїх зобов'язань перед кредитором.
Таким чином, доводи апеляційних скарг про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права при його постановленні, на переконання апеляційного суду, спростовуються наявними у справі доказами.
Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи та є обов'язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового судового рішення відповідно до частини 3 статті 376 ЦПК України апеляційним судом не встановлено.
Згідно із ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу, а судове рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 258, 259, 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383 ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційні скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Підбірного Миколи Ярославовича та представника приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича - адвоката Кусого Андрія Васильовича - залишити без задоволення.
Ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 травня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 21 серпня 2024 року.
Головуючий: А.В. Ніткевич
Судді: С.М. Бойко
С.М. Копняк