Справа № 466/500/24 Головуючий у 1 інстанції: Свірідова В.В.
Провадження № 22-ц/811/1520/24 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
20 серпня 2024 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Ніткевича А.В.,
суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, в приміщенні Львівського апеляційного суду в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Нечаєвої Наталії Михайлівни на ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 26 квітня 2024 року в складі судді Свірідової В.В. у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія" "Рубікон" Груп" про захист прав споживачів,-
встановив:
У січні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТзОВ «Будівельна компанія «Рубікон Груп» про захист прав споживачів.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Львова від 19.01.2023 відкрито провадження у справі та призначено до підготовчого засідання в загальному порядку.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 19.03.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
18.04.2024 представник відповідача адвокат Думич Н.Б. подала на адресу суду клопотання про передачу справи за підсудністю згідно правил виключної підсудності, просила передати дану справу на розгляд Франківського районного суду м. Львова відповідно до правил виключної підсудності.
Оскаржуваною ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 26 квітня 2024 року клопотання представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Рубікон Груп» адвоката Думич Н.Б. про передачу справи за підсудністю - задоволено.
Справу №466/500/24 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Рубікон Груп» про захист прав споживачів, у відповідності до вимог виключної підсудності, направлено у Франківський районний суд м. Львова для розгляду по суті.
Ухвалу суду оскаржила представник позивача ОСОБА_2 , вважає, що така постановлена при неправильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, тому підлягає скасуванню.
Покликаючись на зміст позовних вимог зазначає, що предметом спору у даній справі є грошові кошти, а не квартира як нерухоме майно чи майнові права на неї.
Жодних прав позивача на нерухомість попередній договір не фіксував.
Оскільки факт укладення основного договору не відбувся, а кошти передані були, позивач бажає повернути передані ним кошти у спосіб визнання попередніх договорів недійсними.
Вважає, що позивач правильно обрав підсудність справи, а саме за місцезнаходженням юридичної особи, що судом не було враховано.
При цьому, позивач не має жодного відношення до земельної ділянки, а квартира та паркінг не є нерухомістю, оскільки перебувають у процесі будівництва.
Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації, тому до моменту такої, відносини сторін мають зобов'язальний та грошовий характер.
Звертає увагу, що етап підготовчого провадження відбувся протягом кількох судових засідань, на жодне з яких представник відповідача не прибув, тому задоволення клопотання про зміну підсудності після 4-х місяців слухання справи є відмовою у доступі до правосуддя.
При зловживанні процесуальними правами суд має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання, позов чи застосувати інші заходи процесуального примусу.
Просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 26 квітня 2024 року з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно із ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції про передачу справи на розгляд іншого суду (п. 9 ч. 1 ст. 353 ЦПК України) розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України судове засідання не проводиться.
При цьому, згідно із ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, відтак колегія суддів інформувала учасників справи про час і день розгляду справи, шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Львівського апеляційного суду.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення враховуючи таке.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною 1 ст. 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою та третьою цієї статті (ст. 23 ЦПК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 ЦПК України).
Відповідно до приписів частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на розгляд своєї справи у суді, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий судовий розгляд.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Постановляючи оскаржувану ухвалу місцевий суд виходив з того, що спір у даній справі стосується визнання недійсними попередніх договорів купівлі-продажу і стягнення грошових коштів, як наслідок визнання недійсними попередніх договорів купівлі-продажу, на підставі яких сторони зобов'язались укласти основні договори купівлі-продажу об'єктів нерухомості: паркомісця і квартири в будинку на АДРЕСА_1 , відтак даний судовий спір виник із приводу прав щодо нерухомого майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 30 ЦПК України, позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини, тому суд прийшов висновку, що справа не підсудна Шевченківському суду м. Львова і таку необхідно передати за підсудністю до Франківського районного суду м. Львова.
Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого суду.
Так, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суддя має перевірити належність справи до юрисдикції та підсудності суду.
Підсудність - це розподіл підвідомчих загальним судам цивільних справ між різними судами першої інстанції залежно від роду (характеру) справ, що підлягають розгляду, і від території, на яку поширюється юрисдикція того чи іншого суду.
Територіальна підсудність - це підсудність цивільної справи загальному суду в залежності від території, на яку поширюється юрисдикція даного суду. За її допомогою вирішується питання, яким з однорідних судів підсудна для розгляду відповідна справа.
Положеннями ст. 27 ЦПК України визначено загальні положення підсудності справ за місцем проживання або місцезнаходження відповідача.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Статтею 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачами і відповідачами можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Виходячи з положень цивільного процесуального законодавства відповідач - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
Як беззаперечно вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 звернувшись до суду з даним позовом, у позовній заяві визначив відповідачем ТзОВ «Будівельна кампанія «Рубікон Груп», зазначивши відповідну адресу такого.
Як слідує з позовної заяви, обрану підсудність даного спору позивач обґрунтовує тим, що позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
При цьому, стаття 28 ЦПК України містить перелік цивільних справ, в яких встановлена підсудність за вибором позивача, тобто останньому надається право вибору підсудності залежно від категорії справи або за наявності інших зазначених у законі умов.
Підсудність за вибором позивача (альтернативна підсудність) це така підсудність, при якій позивачеві надається право за своїм вибором пред'явити позов в один з декількох вказаних в законі судів.
Отже, за загальним правилом позови пред'являються за місцезнаходженням чи місцем реєстрації відповідача відповідно до ст. 27 ЦПК України, проте, у випадках, визначених ст. 28 ЦПК України, позивач може сам обрати суд, до якого звертатися з позовом.
В свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 30 ЦПК України, позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою.
Колегія суддів виходить з того, що однією із засад цивільного судочинства є свобода договору (ст. 3 ЦК).
Згідно із ч. 1 ст. 627 ЦК сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як вбачається з матеріалів справи, між ТзОВ «Будівельно-інвестиційна компанія «Рубікон Груп» в особі ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено Попередній договір купівлі-продажу квартири від 11.10.2021 (а.с. 8-12).
Згідно із п. 2.1. предметом цього договору є укладення сторонами в майбутньому договору купівлі-продажу об'єкта (далі - Основний договір) на умовах, встановлених цим договором.
За положенням п. 8.3. сторони підтвердили, що цей договір не носить характеру фіктивного чи удаваного правочину та є попереднім договором згідно із ст. 635 ЦК України.
Об'єкт - 1-кімнатна квартира АДРЕСА_2 , загальна проектна площа 46,67 кв.м. (п. 1.1.1. договору)
Пунктом 2.4 сторони визначили, що об'єкт передається стороною - 1 у власність сторони - 2 за основним договором, що посвідчується нотаріально, виключно після здійснення стороною - 2 усіх платежів, згідно з цим договором (в тому числі, з врахуванням платежів відповідно до п. 4.7 цього договору). В момент укладення основного договору кошти, сплачені стороною -2 за цим договором, в повному обсязі зараховуються як оплата за таким основним договором.
Схожі за змістом положення містяться і у Попередньому договорі купівлі-продажу підземного паркінгу (а.с. 13-16).
У матеріалах справи також наявні копії квитанції про сплату грошових коштів позивачем ОСОБА_1 , на рахунок відповідача у відповідних розмірах (а.с. 17 зворот).
Враховуючи доводи, на які покликається сторона позивача в апеляційній скарзі, виключною правовою проблемою у даному спорі є необхідність встановлення характеру спірних правовідносин та поширення на такі процесуальних положень щодо виключної підсудності.
Статтею 30 ЦПК України визначено перелік позовів, які розглядаються за правилами виключної підсудності.
Так, за змістом частин 1, 8 статті 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.
Поняття "позови, що виникають з приводу нерухомого майна» є ширшим, ніж поняття «позови, де предметом спору є нерухоме майно), а тому правило даної норми розповсюджується і на позови щодо будь-яких вимог, пов'язаних з правом особи на нерухоме майно та речових (немайнових) прав на власне чи чуже нерухоме майно.
За наведеного, виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, тобто спір може стосуватися як правового статусу нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані із нерухомим майном.
У разі конкуренції правил підсудності (наприклад, при об'єднанні позовів, на один з яких поширюється дія правила про виключну підсудність) мають застосовуватися правила виключної підсудності.
Виключна підсудність - особливий вид територіальної підсудності, який забороняє застосування інших видів територіальної підсудності (загальної, договірної, альтернативної або підсудності пов'язаних між собою вимог). Це пояснюється особливостями справ, на які така підсудність поширюється, і направлено на створення сприятливих умов для розгляду справи й виконання судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Особливістю правового режиму нерухомого майна є те, що у процесі створення воно може набувати статусу як незавершеного будівництва нерухомого майна, так і завершеного нерухомого майна.
У постанові Верховного Суду у справі № 910/6644/18 зазначено, що з аналізу чинного законодавства, вбачається, що об'єкт будівництва (об'єкт незавершеного будівництва) - нерухома річ особливого роду: фізичне її створення розпочато, однак не завершено. Щодо такої речі можливе встановлення будь-яких суб'єктивних майнових, а також зобов'язальних прав у випадках та в порядку визначених актами цивільного законодавства.
Виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Згідно з положеннями ст. 181 ЦК України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (ст. 358 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
З аналізу логічної послідовності змін до формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю убачається її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв'язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору.
Виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном.
Словосполучення «з приводу нерухомого майна» необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов'язково виступає як безпосередньо об'єкт спірного матеріального правовідношення.
Подібні правові висновки щодо застосування правила виключної підсудності спорів з приводу нерухомого майна викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 910/10647/18, а також, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 911/2390/18 (провадження № 12-73гс20).
Заявлені позовні вимоги, а також, пункти попередніх договорів, які позивач просить визнати недійсними, дають підстави для висновку про те, що предметом відповідних договорів є купівля-продаж об'єктів нерухомого майна, тобто спір у цій справі виник саме з приводу нерухомого майна, тому мав би розглядатися за місцезнаходженням майна або основної його частини, тобто за правилами виключної підсудності, які передбачено нормами процесуального права.
В свою чергу, з доступної інформації, розміщеної на сайті Франківського районного суду м. Львова, до списку вулиць Франківського району м.Львова віднесено, у тому числі АДРЕСА_1 .
Оскільки спір виник щодо нерухомого майна, яке територіально розташоване у Франківському районі м. Львова, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що такий спір необхідно розглядати за місцезнаходженням вказаного майна, тому застосувавши положення ч. 1 ст. 30 ЦПК України, підставно передав справу за підсудністю Франківському районному суду м. Львова.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та про протилежне не свідчать.
Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права
Керуючись ст.ст. 258, 259, 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 379, 381, 382, 383 ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Нечаєвої Наталії Михайлівни - залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 26 квітня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, в касаційному порядку не оскаржується.
Повний текст постанови складений 20 серпня 2024 року.
Головуючий: А.В. Ніткевич
Судді: С.М. Бойко
С.М. Копняк