22 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 240/35207/21
адміністративне провадження № К/990/11160/23
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Стрелець Т.Г.,
суддів: Тацій Л.В., Стеценка С.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу № 240/35207/21
за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2023 року (суд у складі головуючого судді Кузьмишина В.М., суддів Сушка О.О. Сапальової Т.В.) у справі № 240/35207/21
Короткий зміст позовних вимог
1. У листопаді 2021 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України (далі по тексту - відповідач), у якому просив:
- визнати протиправним і скасувати рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні йому одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи з 01 червня 2021 року внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини;
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити, нарахувати та виплатити йому одноразову грошову допомогу у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2021 року, як інваліду ІІ групи з 01 червня 2021 року внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини, відповідно до постанови КМУ від 25 грудня 2013 року № 975.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що відповідач протиправно відмовив у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, оскільки він має право на отримання такої допомоги, у зв'язку зі встановленням інвалідності ІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2022 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Міністерства оборони України, що оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 22 липня 2021 року №116 про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності з 01 червня 2021 року внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини.
Зобов'язано Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо призначення, нарахування та виплати одноразової грошової допомоги та прийняти рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому ІІ групи інвалідності з 01 червня 2021 року внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини, з урахуванням висновків суду.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України задоволено повністю.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2022 року скасовано. Прийнято постанову, якою відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог повністю.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції зазначив, що на час первинного встановлення інвалідності позивачеві (16 травня 2019 року) діяла правова норма, яка обмежує право на перегляд розміру одноразової грошової допомоги дворічним строком.
При цьому, з дня первинного встановлення інвалідності до дня встановлення другої групи інвалідності (09 червня 2021 року) минуло понад два роки, а тому позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
3. Не погодившись з судовим рішенням апеляційної інстанції ОСОБА_1 направив до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2023 року у справі № 240/35207/21 та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Як підстави касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції скаржник вказує пункт 1 частини четвертої та підпункт «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Обґрунтовуючи підстави звернення з даною касаційною скаргою скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанцій неправильно застосовані норми матеріального права, без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 17 лютого 2021 року у справі №240/1623/20.
Скаржник вказує, що інвалідність третьої групи встановлена йому з 16 травня 2019 року внаслідок захворювання, так, пов'язаного із проходженням військової служби, та інвалідність з 15 вересня 2019 року третьої групи і з 01 червня 2021 року другої групи, які встановлені внаслідок захворювання, так, пов'язаного із захистом Батьківщини, мають абсолютно різні причини та жодним чином не пов'язані між собою.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 березня 2023 року, сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Стрелець Т.Г., суддів Стеценка С.Г., Тацій Л.В.
Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2023 року у справі № 240/35207/21.
Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якому просив залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.
4. Верховний суд ухвалою від 21 серпня 2024 року прийняв до провадження вищезазначену касаційну скаргу та призначив до розгляду в порядку письмового провадження з 22 серпня 2024 року.
5. ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України.
Відповідно до довідки до акту огляду МСЕК від 07 червня 2019 року серії 12 ААБ № 548604 позивачу з 16 травня 2019 року встановлено ІІІ групу інвалідності. Причина інвалідності - захворювання, пов'язане з проходженням військової служби.
У подальшому, відповідно до довідки до акту огляду МСЕК від 15 жовтня 2019 року серії 12 ААБ № 549149 позивачу з 15 вересня 2019 року встановлено ІІІ групу інвалідності. Причина інвалідності - захворювання, пов'язане із захистом Батьківщини.
Відповідно до довідки до акту огляду МСЕК від 09 червня 2021 року серії 12 ААБ № 588097 позивачу з 01 червня 2021 року було встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини.
Згідно з рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, викладеного у протоколі від 22 липня 2021 року № 116, позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги через відсутність правових підстав для виплати згідно з абзацом другим пункту 4 статті 163 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пунктом 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975.
Зазначено, що у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.
Зміна групи інвалідності у заявника відбулася понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності. Допомога у зв'язку зі встановленням ІІІ групи інвалідності виплачена у сумі 480 250,00 грн.
Не погоджуючись із діями відповідача, наголошуючи, що Міністерство оборони України протиправно відмовило у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги як інваліду II групи, позивач звернувся із вказаним позовом до суду.
6. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
Ключовим питанням у цій справі є - законність застосування до спірних правовідносин пункту 4 статті 163 Закону № 2011-XIІ.
Відповідно до статті 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (надалі - Закон № 2232-XII), виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Згідно з частиною першої статті 16 Закону № 2011-XII, одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Пунктом 4 частини другої статті 16 Закону № 2011-XIІ передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Підпунктом «б» пункту 1 статті 162 Закону №2011-XIІ передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі: 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи.
Згідно з пунктом 3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги, у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
7. Враховуючи зміст наведених норм вбачається, що виплата одноразової грошової допомоги з підстав встановлення інвалідності та/або встановлення часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності не є самостійними та окремими підставами для виплати одноразової грошової допомоги, оскільки визначальним для встановлення права на виплату одноразової грошової допомоги є не ступінь тяжкості ушкодження здоров'я, а рішення органу МСЕК про наявність такого ушкодження (яке викликало втрату працездатності або встановлення групи інвалідності).
Встановлення інвалідності або визначення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам здійснюється в індивідуальному порядку державними закладами охорони здоров'я відповідно до законодавства.
Згідно з пунктом 8 Порядку № 975 (в редакції, чинній на момент встановлення позивачу ступеня втрати особою професійної працездатності) та абзацу 1 зазначеного пункту, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
У разі повторного встановлення (зміни) групи інвалідності, причин її виникнення або ступеня втрати працездатності понад дворічний строк після первинного встановлення інвалідності, виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється.
Згідно із пунктом четвертим статті 163 Закону № 2011-ХІІ, яка набрала чинності з 01 січня 2014 року, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Надалі, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII (який набрав чинності з 01 січня 2017 року) пункт четвертий статті 163 Закону № 2011-ХІІ доповнено абзацом другим, яким передбачено: «У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється».
Змістовно абзац другий частини четвертої статті 163 Закону № 2011-ХІІ є конкретизацією правової норми, яка міститься в абзаці першому. Якщо в абзаці першому передбачено умови, коли здійснюється виплата допомоги, то абзац другий передбачає умови, за відсутності яких виплата допомоги не здійснюється.
Обидві ці норми (абзац перший та другий пункту четвертого статті 163 № 2011-ХІІ) передбачають обмеження строку, протягом якого зміна групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, дворічним строком.
Дворічний строк обчислюється з часу первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності.
Таким чином, у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.
Саме вказані норми стали підставою для відмови позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги, як інваліду другої групи.
8. Колегія суддів КАС ВС наголошує, що визначена у частині четвертій статті 163 Закону № 2011-XII заборона щодо виплати одноразової грошової допомоги, може мати місце лише у разі спливу дворічного строку саме після первинного встановлення інвалідності чи втрати працездатності через одне й те ж ушкодження здоров'я, а не внаслідок різних.
Вказаний висновок відповідає позиціям Верховного Суду, висловленим у постановах від 19 вересня 2022 року по справі № 240/8578/20 та від 26 квітня 2023 року по справі № 520/12925/2020.
9. Судами попередніх інстанцій встановлено, що під час первинного огляду органами МСЕК позивачу встановлена III групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби з 16 травня 2019 року (довідка до акту огляду МСЕК від 07 червня 2019 року серії 12 ААБ № 548604).
У подальшому з 15 вересня 2019 року ОСОБА_1 встановлена III група інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини (довідка до акту огляду МСЕК від 15 жовтня 2019 року серії 12 ААБ № 549149).
З 01 червня 2021 року позивачу було встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини (довідка до акту огляду МСЕК від 09 червня 2021 року серії 12 ААБ № 588097).
10. Скаржник стверджує, що захворювання, які пов'язані з проходженням військової служби та є причиною встановлення йому ІІІ групи інвалідності з 16 травня 2019 року, є абсолютно відмінними та не є тотожними із захворюваннями, які пов'язані із захистом Батьківщини та є причиною встановлення ІІІ групи інвалідності з 15 вересня 2019 року та ІІ групи інвалідності з 01 червня 2021 року.
ОСОБА_1 зазначає, що він у різний час отримав два окремі ушкодження здоров'я, з різних причин, які абсолютно не пов'язані між собою, та є окремими самостійними підставами для виплати спірної грошової допомоги.
11. Разом з тим, суди попередніх інстанцій під час розгляд цієї справи, вказаних обставин не дослідили та не надали належної правової оцінки.
Таким чином, в межах спірних правовідносин важливим є встановлення таких обставин:
чи пов'язані захворювання внаслідок яких позивачу встановлено інвалідність ІІІ групи з 16 травня 2019 року із захворюваннями, що стали підставою для встановлення ІІІ групи інвалідності з 15 вересня 2019 року та ІІ групи інвалідності з 01 червня 2021 року? Який причинно-наслідковий зв'язок цих захворювань?
Тобто, необхідно встановити, чи були підставою для встановлення ОСОБА_1 інвалідності, під час первинного огляду органами МСЕК та при подальших оглядах, різні ушкодження здоров'я, чи одне і теж; з якими подіями вони пов'язані та за яких обставин виникли.
З огляду на зазначене, індивідуальні обставини стосовно дотримання дворічного строку, наведені у позовній заяві та касаційній скарзі, судами попередніх інстанцій не досліджено і всупереч вимогам частини четвертої статті 246 КАС України результати їх оцінки не відображено в судових рішеннях.
Тим часом, скаржник вважає, що такі обставини схожі з обставинами, які існували у справі № 240/1623/20, а тому суди мали з'ясувати застосовність правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 17 лютого 2021 року до цієї справи.
12. З урахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що під час розгляду справи судами не встановлено всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору. Встановлення вказаних обставин має вирішальне значення для правильного вирішення спору по суті.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Верховний Суд наголошує, що принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи з метою ухвалення справедливого та об'єктивного рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з'ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.
Згідно статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Разом з тим, без дослідження і з'ясування наведених вище обставин не можна ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
Частиною другою статті 353 КАС України передбачено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Згідно з частиною четвертою статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
13. За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню із направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.
Зважаючи на результат касаційного, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2022 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2023 року в адміністративній справі № 240/35207/21 скасувати.
Справу № 240/35207/21 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - направити на новий розгляд до Житомирського окружного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Стрелець Т.Г.
Судді Стеценко С.Г.
Тацій Л.В.