22 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 560/20855/23
адміністративне провадження № К/990/32154/24
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Уханенка С.А., перевірив касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лотоцької Оксани Борисівни на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Кадрової комісії Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора, кадрової комісії Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними і скасування рішення, наказу та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 03 квітня 2024 року позовні вимоги задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення кадрової комісії Офісу Генерального прокурора №4 від 01 листопада 2023 року про неуспішне проходження прокурором Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 атестації. Визнано протиправним та скасовано наказ Офісу Генерального прокурора від 20 листопада 2023 року №1293ц про звільнення ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 із 23 листопада 2024 року в Офісі Генерального прокурора на посаді, рівнозначній прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому (з місцем постійної дислокації у місті Хмельницькому) управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, з обов'язковим відрахуванням до бюджету податків і зборів, починаючи з 23 листопада 2023 року по 03 квітня 2024 року, з врахуванням виплачених сум, у сумі 185 653 грн 65 коп. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 в Офісі Генерального прокурора на посаді, рівнозначній прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому (з місцем постійної дислокації у місті Хмельницькому) управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України та стягнення середнього заробітку за один місяць.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2024 року апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено повністю. Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 03 квітня 2024 року скасовано. Ухвалено нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовлено.
16 серпня 2024 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» представник позивача надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2024 року у цій справі.
Предметом спору у цій справі є правомірність звільнення позивача з органів прокуратури через непроходження ним атестації прокурорів на етапі співбесіди.
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Оскаржуючи рішення суду апеляційної інстанції, відповідач посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та на підтвердження викладених доводів щодо неправильного ухвалення судом апеляційної інстанції рішення у цій справі посилається на висновки Верховного Суду, які викладені у постановах 21 жовтня 2021 року у справі № 640/154/20, від 02 листопада 2021 року у справах №120/3794/20-а та № 640/1598/20, від 04 листопада 2021 року у справі № 640/537/20, від 02 грудня 2021 року у справі № 640/25187/19, від 16 грудня 2021 року у справі № 640/26168/19, від 22 грудня 2021 року у справі № 640/1208/20, від 23 листопада 2023 року у справі № 140/4430/22, від 12 травня 2022 року у справі № 540/1053/21, від 11 квітня 2024 року у справі №420/10138/20, від 13 травня 2021 року у справі № 120/3458/20, від 07 жовтня 2021 року у справі № 640/449/20.
Верховний Суд зазначає, що відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України можливе за умови зазначення у касаційній скарзі норми права щодо якої Верховним Судом висловлена правова позиція, подібність правовідносин та обґрунтування у чому саме полягає неправильне застосування судами цієї норми, з урахуванням обставин, установлених судами у цій справі.
Водночас, аргументи скаржника зводяться лише до зазначення постанов Верховного Суду, проте не зазначено неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, сутність такого неправильного застосування та суперечливість такого застосування позиції Верховного Суду.
Отже, в касаційній скарзі представник позивача конкретну норму, щодо якої викладені висновки Верховного Суду, не зазначила та не обґрунтувала подібність правовідносин у цій справі та у справах, на які вона посилається, що з огляду на це, не може вважатися належним обґрунтуванням касаційного оскарження, передбаченого пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Відтак, Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Разом з цим заявник касаційної скарги посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що: «відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах щодо питання застосування пункту 7 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ щодо визначеного цим Законом імперативу про можливість переведення прокурорів до Офісу Генерального прокурора лише у разі успішного проходження атестації, пункту 9, на підставі якого затверджено Порядок № 221, та визначено, що атестація прокурорів проводиться згідно з цим порядком, пункту 12 щодо повноважень кадрової комісії під час співбесіди, виходячи з предмету атестації, надавати оцінку професійній етиці та доброчесності, професійній компетентності прокурора, пункту 13, пункту 15 щодо повноважень кадрових комісій при проведенні співбесід отримувати інформацію в органах прокуратури та інших державних органах, а також щодо застосування пп. 2 пункту 19 як визначеної Законом № 113-ІХ підстави для звільнення прокурорів».
Так, за приписами частини четвертої статті 328 КАС України оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 цієї норми КАС України, вимагає не лише зазначення скаржником про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а й визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду, та який вплив такий висновок буде мати для вирішення спору по суті.
Верховний Суд звертає увагу скаржника, що стосовно застосування пунктів 9, 13 та 15 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (далі - Закон №113-ІХ) суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові від 16 липня 2024 року врахував та послався на висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, які викладені у постановах від 21 жовтня 2021 року у справі № 640/154/20, від 02 листопада 2021 року у справах № 120/3794/20-а та №640/1598/20, від 04 листопада 2021 року у справі № 640/537/20, від 02 грудня 2021 року у справі № 640/25187/19, від 16 грудня 2021 року у справі № 640/26168/19, від 22 грудня 2021 року у справі № 640/1208/20.
Щодо застосування пункту 7 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ суд касаційної інстанції зазначає, що Верховним Судом також були викладені висновки, як-от, у постанові від 18 травня 2023 року у справі 400/12182/21.
Щодо застосування підпункту 2 пункту 19 Закону № 113-ІХ суд касаційної інстанції зазначає, що Верховним Судом також були викладені висновки, як-от, у постанові від 30 листопада 2022 року у справі № 600/6322/21-а.
З огляду на викладене, враховуючи наявність правових висновків Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах визначених скаржником норм, колегія суддів дійшла висновку, що твердження скаржника стосовно відсутності висновку Верховного Суду є безпідставним та необґрунтованим, у зв'язку з чим колегія суддів відхиляє посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Інші аргументи касаційної скарги зводяться до часткового опису обставин справи, цитування норм законодавства, з посиланням на обставини справи, що свідчать про переоцінку доказів у справі, що виключає можливість перегляду судового рішення з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
Суд указує, що за приписами частини другої статті 341 КАС України оцінка доказів, установлення обставин, що не були встановлені або відхилені судом та вирішення питання щодо переваги одних доказів над іншими, не є повноваженнями суду касаційної інстанції, а представник позивача обґрунтовує свої доводи саме посиланням на обставини справи, що мають оціночний характер у сукупності з іншими обставинами, що не є підставою для відкриття касаційного провадження у справі.
Отже, Суд вважає безпідставними посилання скаржника на пункти 1 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підстави касаційного оскарження.
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Відтак, скаржником не викладені передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції може бути переглянуте судом касаційної інстанції на підставі пунктів 1 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України, тому касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України,
1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лотоцької Оксани Борисівни на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Кадрової комісії Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - повернути особі, яка її подала.
2. Копію ухвали направити заявнику та іншим учасникам справи за допомогою підсистеми ЄСІТС "Електронний кабінет" (у разі його відсутності - засобами поштового зв'язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду адресатом.
3. Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
СуддяС.А. Уханенко