21 серпня 2024 року
м. Київ
справа №200/4240/21
адміністративне провадження № К/990/1795/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гімона М.М.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
під час розгляду в порядку письмового провадження як судом касаційної інстанції справи № 200/4240/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 липня 2021 року (головуючий суддя Волгіна Н. П.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2022 року (головуючий суддя - Блохін А. А., судді: Міронов Г. М., Сіваченко І. В.),
12 квітня 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду із позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області (далі - відповідач, ГУ ДПС), в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу № Ф-103977-43 від 18 листопада 2020 року про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на суму 17312,02 грн.
На обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що відповідно до приписів пункту 9-4 розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI) він звільняється від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону № 2464-VI, на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану. Крім того, судовими рішеннями у справі № 200/3242/20-а визнано протиправною та скасовано попередню вимогу ГУ ДПС від 11 листопада 2019 року № Ф-103977-43 про сплату позивачем боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на суму 8262,54 грн. Однак, ця сума включена у розрахунок боргу (недоїмки) згідно зі спірною вимогою № Ф103977-43 від 18 листопада 2020 року.
Донецький окружний адміністративний суд рішенням від 16 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2022 року, у задоволенні позовних вимог відмовив.
Судові рішення вмотивовані тим, що Законом України від 14 січня 2020 року № 440-IX «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» (далі - Закон № 440-IX), який набрав чинності 13 лютого 2020 року, пункт 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI виключено. Отже, зазначені положення на час прийняття оскаржуваної вимоги були не чинними. Також суди врахували, що Верховний Суд у рішенні від 30 березня 2018 року у зразковій справі № 812/292/18 (а також в інших постановах з аналогічним предметом спору) зазначав, що пункт 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI не скасовував обов'язків платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а надав можливість на період антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі.
Посилання позивача на судові рішення у справі № 200/3242/20-а суди визнали безпідставним, оскільки спірна у такій справі вимога була визнана протиправною, оскільки була прийнята податковим органом у період, коли був чинним пункт 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI. Водночас питання правомірності обліку (і існування взагалі) заборгованості позивача зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не було предметом розгляду у справі № 200/3242/20-а.
Також суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивач пропустив встановлений статтею 25 Закону № 2464-VI десятиденний строк для оскарження вимоги в судовому порядку, однак, оцінивши наведені позивачем причини пропуску строку, визнали їх поважними.
З судовими рішеннями не погодився ОСОБА_1 і подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення ними норм процесуального права, просить судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій помилково застосували підпункт «у» пункту 83 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 440-IX до правовідносин, які виникли до набрання чинності цим Законом №440-ІХ, що порушує принцип юридичної визначеності та гарантії, які встановлено статтею 58 Конституції України. Так, за період І, II, III, IV квартали 2019 року та включно до 13 лютого 2020 року був чинним пункт 9-4 розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI, який встановлював пільгу по сплаті єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а механізм реалізації цього інституту поширювався на період з 14 квітня 2014 року до 13 лютого 2020 року. Більш того, попередня вимога була скасована, відповідно, включення до нової вимоги від 18 листопада 2020 року сум недоїмки за 2019 рік є протиправним.
На переконання позивача, суди попередніх інстанцій не врахували висновок Верховного Суду з питання застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові від 17 листопада 2021 року у справі №200/2618/20-а.
Верховний Суд ухвалою від 14 лютого 2023 року відкрив касаційне провадження за поданою скаргою на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) з метою перевірки вищенаведених доводів ОСОБА_1
08 березня 2023 року від ГУ ДПС надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач, посилаючись на правильність застосування судами норм матеріального права, дотримання ними норм процесуального права, просить касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а судові рішення - без змін. ГУ ДПС зазначає, що з 13 лютого 2020 року (набрання чинності Закону № 440-IX) у податкового органу були підстави для направлення вимоги позивачеві на всю суму недоїмки з єдиного внеску, заборона на застосування заходів впливу щодо стягнення якої була встановлена пунктом 9-4 розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI. Крім того, на переконання ГУ ДПС, позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом.
На підставі Розпорядження в. о. заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду у зв'язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_2 , у провадженні якої перебувала справа № 200/4240/21, здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, про що складено протокол від 04 липня 2024 року.
Для розгляду справи № 200/4240/21 визначено новий склад колегії суддів. Суддею-доповідачем визначено суддю Гімона М.М., судді: Васильєва І. А., Юрченко В. П.
Ухвалою від 08 липня 2024 року Верховний Суд прийняв справу до провадження, а також відмовив ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про зупинення виконання судового рішення.
Перевіряючи доводи ОСОБА_1 про застосування підпункту «у» пункту 83 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 440-IX і пункту 9-4 розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 17 листопада 2021 року у справі №200/2618/20-а, колегія суддів виходить з такого.
У постанові від 17 листопада 2021 року у справі №200/2618/20-а Верховний Суд висловив позицію про те, що, ураховуючи дію норми пункту 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI, що запроваджує відповідну пільгу починаючи з моменту набрання законної сили Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 до набрання законної сили Законом № 440-IX, механізм реалізації відповідного інституту поширювався на період з 14 квітня 2014 року до 13 лютого 2020 року. Починаючи з 13 лютого 2020 року скасовано встановлений Законом № 2464-VI механізм пільгового оподаткування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування платників податків, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція.
Задовольняючи касаційну скаргу платника єдиного внеску і залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, Верховний Суд у постанові від 17 листопада 2021 року у справі №200/2618/20-а виходив з того, що спірною у такій справі вимогою від 17 лютого 2020 року визначено обов'язок позивача сплатити єдиний внесок, у тому числі за період з 21 жовтня 2019 року по 20 січня 2020 року, впродовж якого він в силу пункту 9-4 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VI від виконання обов'язків платника єдиного внеску, визначених частиною другою статті 6 Закону №2464-VI, був звільнений.
Однак, 27 лютого 2024 року у справі № 360/4568/20 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову, якою в порядку, встановленому статтею 346 КАС України, відступив від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року у справі № 360/1594/20 та від 17 листопада 2021 року у справі № 200/2618/20-а.
Судова палата дійшла висновку, що викладена у цих постановах суду позиція про те, що пункт 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI, всеосяжно звільняє платника від виконання обов'язків передбачених частиною другою статті 6 Закону №2464-VІ протягом дії вказаної норми, тобто повністю скасовує обов'язок зі слати єдиного внеску за період з 14 квітня 2014 року по 12 лютого 2020 року, що виключає обов'язок контролюючого органу формувати і надсилати вимогу, суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 812/292/18 (постанова від 06 листопада 2018 року), відступу від якого станом на час розгляду цієї справи не було.
Верховний Суд у складі Судової палати сформулював такий висновок. Наявність боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, який утворився внаслідок самостійного нарахування та обчислення такого внеску у період з 14 квітня 2014 року по 12 лютого 2020 року (включно), після набрання чинності абзацом п'ятим підпункту «у» пункту 83 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №440-IX, яким пункт 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI було виключено, надає право контролюючому органу формувати та направляти вимогу про сплату боргу (недоїмки) за вказаний період, відповідно до положень статті 25 Закону № 2464-VI.
Верховний Суд виснував, що вжите в контексті норми пункту 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI словосполучення «…звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», на період з 14 квітня 2014 року…» слід розуміти як тимчасове надання платнику можливості здійснювати нарахування, обчислення та/або сплату ЄСВ не в загальновизначені строки, а за власним рішенням.
На користь висновку про тимчасовий характер надання платнику податків можливості не виконувати передбачені статтею 6 Закону № 2464-VI обов'язки платника ЄСВ вказує і системний аналіз змісту пункту пункт 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VI. Так, у разі, якщо б законодавець взагалі звільняв визначену категорію платників від обов'язку сплачувати ЄСВ у відповідний період, а не надавав можливість виконати цей обов'язок після закінчення АТО (тобто не у встановлений в загальному поряду строк), то позбавлений логіки припис абзацу третього вказаного пункту щодо звільнення від відповідальності за невиконання обов'язків, передбачених цим Законом. Адже відсутність взагалі обов'язку нараховувати і сплачувати ЄСВ у певний період виключала б існування відповідальності за невиконання такого обов'язку, отже не потребувала б викладення норм про звільнення від неї (відповідальності).
Проте на підставі абзацу п'ятого підпункту «у» пункту 83 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №440-IX, який набрав чинності 13 лютого 2020 року, пункт 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VI було виключено.
Таким чином, пункт 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI, яким була передбачена можливість тимчасово не виконувати обов'язки, визначені у частиною другою статті 6 Закону №2464-VІ, зокрема щодо сплати єдиного внеску, та який був підставою для незастосування до таких платників заходів впливу та стягнення за невиконання обов'язків платника єдиного внеску, з 13 лютого 2020 року втратив чинність.
Відповідно, з 13 лютого 2020 року платники єдиного внеску зобов'язані виконувати в повному обсязі обов'язки, покладені на них нормами Закону № 2464-VI, зокрема статтею 6, в тому числі і щодо сплати ЄСВ, а контролюючі органи зобов'язані вчиняти дії (виконувати обов'язки в межах визначених нормами вказаного Закону), зокрема і щодо направлення вимоги про сплату недоїмки у разі її наявності.
Задовольняючи касаційну скаргу контролюючого органу і залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, Верховний Суд у постанові від 27 лютого 2024 року у справі № 360/4568/20 виходив з того, що норма пункту 9-4 розділу VIII Закону № 2464-VI, яка тимчасово дозволяла платнику єдиного внеску не виконувати своєчасно та в повному обсязі обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону №2464-VI, та фактично обмежувала контролюючий орган у застосуванні заходів впливу та стягнення, зокрема і щодо формування та направлення вимоги про сплату боргу (недоїмки), на час формування спірної вимоги про сплату боргу (05 жовтня 2020 року) втратила чинність, а відтак контролюючий орган правомірно відповідно до вимог чинного законодавства сформував та направив на адресу позивачу вимогу від 05 жовтня 2020 року №Ю-15454-17 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальну суму 4872140,30 грн.
При цьому Суд врахував, що жодних дій з боку позивача в межах спірних правовідносин щодо визнання та списання боргу як безнадійного не проводилось.
З огляду на зміст судових рішень у справі №200/4240/21, які є предметом цього касаційного перегляду, вони такому висновку відповідають, оскільки, встановивши, що вимога про сплату боргу (недоїмки) прийнята 18 листопада 2020 року, тобто після набрання чинності абзацу п'ятого підпункту «у» пункту 83 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №440-IX (13 лютого 2020 року), яким пункт 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VI було виключено, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Оцінюючи доводи позивача про те, що скасування попередньої вимоги унеможливлює включення недоїмки з ЄСВ до наступних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що вирішальне значення має те, що попередня вимога була направлена у 2019 році під час дії пункту 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VI, який забороняв вжиття заходів впливу шляхом в тому числі направлення вимог.
Відповідно, суди дійшли висновку, що скасування попередньої вимоги через протиправність її направлення, не свідчить про відсутність у позивача недоїмки зі сплати ЄСВ в тому числі за період, визначений попередньою вимогою.
Колегія суддів не має підстав сумніватися у правильності такого висновку, в тому числі з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 27 лютого 2024 року у справі № 360/4568/20.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 339 КАС України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо, зокрема, після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).
Колегія суддів під час касаційного перегляду цієї справи не вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 27 лютого 2024 року у справі № 360/4568/20.
Оскільки касаційне провадження в цій частині доводів було відкрито на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, однак, після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку, і колегія суддів не вважає за необхідне відступити від такого висновку, наявні підстави для закриття касаційного провадження у цій частині доводів відповідно до пункту 4 частини першої статті 339 КАС України.
Доводи ГУ ДПС про пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом не можуть оцінюватися під час цього касаційного перегляду, оскільки ГУ ДПС не скористалося своїм правом на подання апеляційної і касаційної скарг на рішення суду першої інстанції в частині висновку про наявність поважних причин пропуску строку. Відповідно, такі доводи не були підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі.
Відповідно до статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Здійснення касаційного перегляду судових рішень в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, є неможливим. Порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 КАС України, колегією суддів не встановлено, а тому касаційне провадження у цій справі належить закрити.
Керуючись статтями 339, 341, 345, 355, 359 КАС України, суд
Касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 липня 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2022 року, відкрите на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України - закрити.
Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її підписання, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіМ.М. Гімон І.А. Васильєва В.П. Юрченко