19 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 295/4568/24
провадження № 61-10884ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Крата В. І., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 01 квітня 2024 року у складі судді Стрілецької О. В. та постанову Житомирського апеляційного суду від 01 липня 2024 року у складі колегії суддів: Коломієць О. С., Талько О. Б., Павицької Т. М. у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про стягнення коштів,
У березні 2024 року позивач звернувся до суду із позовом до Держави в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - ПФУ), в якому просив стягнути із ПФУ на його користь невиплачене за період із 17 липня 2018 року по 31 серпня 2022 року підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, передбачене статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в сумі 398 691,63 грн.
Позовна заява мотивована тим, що із прийняттям Конституційним Судом України рішення від 17 липня 2018 року у справі №6-p/2018 у нього, як проживаючого на радіоактивно забрудненій території віднесеної до зони гарантованого добровільного відселення виникло право на отримання щомісячного підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на радіоактивно забрудненій території, передбаченого ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 28 липня 2021 року у справі №240/2886/21, бездіяльність уповноваженого на здійснення нарахування та виплати вказаної додаткової пенсії - ПФУ, вираженої у нездійсненні її нарахування та виплати, визнано протиправною. Зобов'язано із 17 липня 2018 року здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-ХІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік). На виконання рішення суду відповідачем нарахованою додаткова пенсія у сумі 398 691,63 грн, однак відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання щодо виплати цієї нарахованої суми підвищення до пенсії.
Зазначав, що приймаючи рішення про зобов'язання нарахувати та виплатити підвищення до пенсії, адміністративним судом не встановлено спосіб виплати належних позивачу сум і вимоги про стягнення коштів у справі не заявлялися, такі вимоги судом не розглядалися і не вирішувалися.
Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 01 квітня 2024 року, яка залишена без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 01 липня 2024 року, відмовлено у відкритті провадження.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що позовна заява ОСОБА_1 не підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства, оскільки спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
ОСОБА_1 29 липня 2024 року через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 01 квітня 2024 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 01 липня 2024 року, в якій просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Касаційна скарга мотивована тим, що суди порушили норми процесуального права.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Суди встановили, що позивач просив стягнути невиплачене підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, передбачене статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в сумі 398 691,63 грн за період з 17 липня 2018 року по 31 серпня 2022 року, відповідачем є Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Критеріями належності справ до цивільної юрисдикції є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Тобто, в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.
У пункті 1 частини першої статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 752/20801/17 (провадження № 14-530цс18) зроблено висновок, що «установлена статтею 48 Закону № 796-ХІІ компенсація за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, які стали особами з інвалідністю внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій, ядерних випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, сім'ям у зв'язку із втратою годувальника та щорічна допомога на оздоровлення, є гарантованою державою соціальною виплатою і виплачуються за рахунок коштів Державного бюджету України. Цю виплату проводять відповідні уповноважені державні органи (центри з нарахування та здійснення соціальних виплат, структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних і районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад. Спір стосовно виплати компенсації та допомоги, передбаченої статтею 48 Закону № 796-ХІІ, яку виплачують органи державної влади у встановленому Законом порядку, є публічно-правовим, виник з публічно-правових відносин, за участю органу державної влади як суб'єкта владних повноважень, тому повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства. У зв'язку з цим Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від правового висновку Верховного Суду України, викладеного, зокрема у постановах від 05,10,12 липня, 16 серпня 2017 року у справах № 6-1094цс17, № 6-1113цсі 7, № 6-109бцсі 7, № 6-782цс17 відповідно, про те, що з огляду на положення статей 1 та 15 ЦПК України, статті 2 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) не вважається публічно-правовим і розглядається у порядку цивільного судочинства спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування та суб'єктом приватного права - фізичною особою, в якому фізична особа звернулася до суду за захистом права не публічного, а цивільного, зокрема права на відшкодування завданої шкоди. У такому випадку це спір про цивільне право, хоч в спорі й бере участь суб'єкт публічного права. Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір про відшкодування шкоди, передбаченої статтею 48 Закону № 796- ХІІ, є публічно-правовим, оскільки виник з публічно-правових відносин, за участю органу державної влади як суб'єкта владних повноважень, предметом якого є соціальні виплати, тому повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2019 року в справі № 377/647/17 (провадження № 61-18048св18) вказано: «у справі, що переглядається, позов пред'явлено до управління соціального захисту населення виконавчого комітету Славутицької міської ради Київської області про відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров'я при ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Оскільки спір виник стосовно виплати допомоги, передбаченої статтею 48 Закону
України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яку виплачують суб'єкти владних повноважень у встановленому законом порядку, то спір є публічно-правовим, виник з публічно- правових відносин, за участю суб'єкта владних повноважень, а тому повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10 червня 2021 року в справі № 400/4436/20 (адміністративне провадження № К/9901/5280/21) вказано, що: «ОСОБА_1 у позовній заяві зазначив, що майнова шкода була йому завдана законом, який було визнано неконституційним, у розмірі 17 150,00 грн у вигляді недоотриманої щорічної разової грошової допомоги до 5 травня як учаснику бойових дій у 2017, 2018 та 2019 роках, який він би реально міг одержати, якби окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України не діяло на момент виплати йому цієї щорічної разової грошової допомоги. […] Отже, предметом спору є стягнення збитків у вигляді недоотриманої частини щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, які мали бути нараховані та виплачені позивачу в 2017, 2018 та 2019 роках як учаснику бойових дій. З огляду на вказане можна зробити висновок, що спір, який виник між сторонами у справі, стосується права позивача на отримання соціальної виплати - щорічної разової грошової допомоги до 5 травня як учаснику бойових дій. Спори щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання соціальних виплат, є публічно-правовими, виникли з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб'єкта владних повноважень, тому повинні розглядатися у порядку адміністративного судочинства. Схожі за своєю суттю висновки та підходи до вирішення питання юрисдикції застосувала Велика Палата Верховного Суду в справах № 757/63985/16 (постанова від 04 березня 2020 року), №0520/17342/18 (постанова від 09 лютого 2021 року), №0686/23445/17 (постанова від 05 червня 2019 року)».
Отже, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшли обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження у справі, оскільки цей спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а відноситься до компетенції адміністративних судів України.
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржених судових рішень свідчить, що правильне застосовування судом норм права є очевидним, не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, а касаційна скарга - необґрунтованою.
Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 01 квітня 2024 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 01 липня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про стягнення коштів.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
В. І. Крат